2. Етнічні складники українського характеру

Перш ніж розглянути вплив на формування українського характеру різних етносів, що впродовж тисячоліть мешкали або просто проходили землями України, звернімо увагу на такі факти:

1. "Всяка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу.

Кожна сучасна людина лише на часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1048576 предків" (Макарчук С., Турій С., с. 17).

2. За дослідженнями чеського біолога Грегора Менделя, групи крові підлягають законам спадковості. Кожен етнос охочіше приймає споріднену йому кров, ніж чужинську. Поняття "расової чистоти" було доведене в 1900 р. завдяки законам спадковості.

3. Американські біологи Л. Вайман та В. Бойд довели, що групи крові існують довше, ніж сучасні раси.

4. Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцарії, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції (90 % українців мають групу крові "А", "АВ" та "О", але дуже мало групи "В". Пор. з росіянами та монголами, у яких група "В" становить 80 %).

5. У кожній нації є основні етнічні компоненти - первені (термін Юрія Липи) і домішки, тобто незначна кількість іноетнічних генів. За законом Г. Менделя в антропологічній расі домішки є меншовартісні, ніж первені, тому вони дуже швидко будуть еліміновані (тобто вигнані, виключені).

В Україні ХХ ст. було небагато досліджень з етногенезу та етнопсихології. Якщо такі праці з´являлися, то їх замовчували або, найчастіше, просто знищували. Так сталося і з працею доктора Юрія Липи, лікаря, який в 1945 р. був убитий енкаведистами на порозі свого дому. Його книга "Призначення України", яка з´явилася у Львові в 1938 р., була майже невідома в радянській Україні. Нині маємо видання цієї праці, здійснене у Львові в 1992 р. видавництвом "Просвіта".

Юрій Липа визначав 4 складники української пракультури і дав їм докладну характеристику: це трипільський, понтійський, готський та київсько-руський первені.

1. Трипільська пракультура, за Ю. Липою, має етнічний зв´язок з пракультурою Малої Азії, тобто південнішою. Це були люди, що гартувалися у суворіших кліматичних умовах, ніж малоазійці. Саме вони залишили у спадок українцям свою терплячість, мовчазну відвагу, скромність, обережність, впертість у досягненні мети і вміння стійко сприймати невдачі.

"Це - характери, що кружляють у крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися" (Липа Ю., с. 131).

Саме трипільська цивілізація сформувала праукраїнські міста і села, збудувала дороги, вали, розбила землю на поля й лани. Від них у нас і психологія хлібороба, і пошана до жінки, і родинні звичаї, і демократичний громадський устрій.

2. Понтійська пракультура - це культура північного Причорномор´я, де людність була перемішана з еллінським етнічним типом. Ольвія і Пантикапей існували понад тисячу років. Їхня культура була тісно пов´язана з культурою трипільців, тобто певною мірою успадкувала від них свої культи (напр., Коструба, Богині Матері, Полеля, та ін.) Понтійська культура близька, а іноді просто ототожнюється зі скіфською. Від них українці успадкували відвагу, підприємливість, творчий дух, потяг до краси. Індивідуалізм українця протистоїть стадності, але його відданість улюбленій справі спонукає його знаходити спільників та однодумців. Звідси потяг українця до різних спілок, громад, артілей тощо. Цю рису також успадковано від понтійського первеня.

3. Готські впливи, відомі в ІІ ст. н. ч., прийшли в Україну через Волинь з імперії Остроготів. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що вплив готів у нашій історіографії був дещо перебільшеним. Від них могли бути успадковані стійкість характеру, військова та державна дисципліна, дотримання угод, організованість.

Цікаве поєднання готизму з еллінством (понтійством) дало тип запорозького козака, який дивував іноземних істориків: "люди військові і водночас торгові, продають рибу і хутра" тощо. Катерина ІІ заздрила козацькому вмінню провадити свою економічну політику, а польський історик дивувався, звідки Богдан Хмельницький мав кошти для ведення війни.

4. Київсько-руський первень. Староукраїнська держава Київська Русь проіснувала близько 700 років. Від неї в українців свідомість своїх політичних традицій, які зберегла князівська еліта навіть у Литовській державі, а також продовжили запорозькі козаки аж до скасування Гетьманщини. Цей дух волелюбності і національної гордості почав найбільше притлумлюватися у ХVІІІ ст. Ще старші люди передавали нащадкам цей глибинний український патріотизм, але вже тоді для українства наставали сумні часи.

Далі Юрій Липа розглядає домішки, які вважає меншовартісними, ніж первені в національному характері, проте зазначає, що нехтувати ними не можна.

Домішки можуть бути двох типів: ті, що виявляються в антропології (фізіологічні), і ті, які накладають духовний відбиток на національний характер (імпреґнаційні).

Велику роль для імпреґнації має психологічний стан народу, його ставлення до сусідів, його сприйняття чи не сприйняття іншого етносу. Так, для осілих землеробських етносів кочівники становили споконвічну антагоністичну силу, що відобразилося у фольклорі, міфології, звичаях, тотемах і символах, релігійних настановах.

Українці дуже неохоче вступали в шлюб з представниками інших етносів. Щоб поєднати свою долю з чужинцем, українській дівчині потрібно було побачити спільність його норм моралі з українськими звичаями, правопорядком. А також вагому роль має ще й ставлення цього чужинця до України. Ще рідше одружувалися з чужинками українські чоловіки.

Так, для українців сильною перешкодою злиттю з кочівниками була абсолютна нехіть і ненависть до руйнівників, ґвалтівників, грабіжників, і про це є чимало свідчень в літописах. Тому маємо всі підстави (враховуючи також закони Г. Менделя) говорити, що це психологічне несприйняття кочових етносів (татари, печеніги, монголи тощо) було надзвичайно відштовхуючою силою, яка не допускала чужорідних елементів, що найчастіше відзначалися й нижчим рівнем культури в порівнянні з осілим людом.

Так само перешкодою для сприйняття іранських і кавказьких домішок була їхня мусульманська релігія, хоча незначний вплив цих етносів лишився серед народу Азовського Примор´я, Донеччини, Кубані. Характерною рисою, залишеною цими етносами вважають войовничість, упертість, незалежність, грубуватість.

Незначними в українській нації є домішки кельтського й норманського етносів, які також характеризуються як войовничі, мало організовані, але найбільш творчі елементи (кельто-скіфи, варяги).

Римська і фракійська домішки позначилися переважно в галузі права. "Римське право" користувалося популярністю і в запорозьких козаків, хоча вони мали і свої давні правові норми. Особливо римські і фракійські етнічні впливи відчутні в характері південних українців, в Карпатах, Подністров´ї, на Буковині.

Єврейські домішки мало позначились на українській антропології, оскільки самі євреї вже не мають певного антропологічного типу (пор. напр., наявність євреїв серед негрів, китайців та ін.), проте додали до психології українців деякі посередницькі здібності, хоча й ці впливи незначні.

У багатьох дослідженнях, особливо російських, значно перебільшена роль польських, литовських, угорських і німецьких чинників в українській етнічній психології та антропології.

Особливої уваги заслуговує розгляд російських (московитських) домішок. Юрій Липа аналізує, як з´явився народ, що його вважають московитами: "Київські, а пізніше Новгородські культуртрегери в Х-ХІІ ст. підбили кільканадцять урало-алтайських номадських племен без культури й держави і християнізували, нав´язавши їм богослужебну мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси ("русскіє"). Монгольське поневолення, що тривало в них найдовше з усіх європейських народів, дало їм спільне глибоке відчуття святості влади, хоч би й найбільш брутальної, а зате презирство до індивідуальності своїх і чужих людей" Далі Юрій Липа робить висновок, що "московити були заслабою індивідуальністю, щоб впливати й духовно. Імпреґнація з їхнього боку була дуже незначна і не зоставила слідів" (там же, с. 153-154).

Щодо формування московського етносу, то про це написано чимало праць як російських, так і іноземних авторів ХІХ-ХХ ст., які зазначають, що національний характер і психологія росіян має свої особливості, вироблені під більшим впливом угро-фінського і татаро-монгольського етносів, ніж слов´янського. Найвідоміші з цих досліджень - праці Дж. Флетчера (ХVІІ ст.), К. Абеля (професора Оксфордського університету, ХІХ ст.), М. Данилевського, В. Ключевського, М. Грушевського, Г. Федотова та ін.

За науковими даними домішка антропологічно чужих первенів зникає в досить короткий строк.

Для прикладу візьмемо факт, коли жовта раса (китайці) повністю очистилася від домішок білої раси. Те ж саме можна стверджувати про український етнос, серед якого вже немає домішок татарського типу, які мали вплив у відносно недовгому часі, але не залишили значних слідів у психіці.