Етнологія України: Навчальний посібник

3. Ведійська традиція як основа праслов’янської духовності

Значний вплив на формування праукраїнської міфології справила ведійська традиція, спільна для всіх європейських та індійських племен, яка побутувала на теренах України з ІІ тис. до н. ч. індоєвропейські (арійські) племена в III-ІІ тисячоліттях до н. е. поступово розселялися на значних територіях від Європи, через Кавказ і Малу Азію до Індії. Первісною ж батьківщиною їх, як уже зазначалося, прийнято вважати Північне Причорномор´я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину). Тому було б цілком природно припустити, що Веди могли складатися вихідцями з Придніпров´я або їхніми нащадками, котрі переселилися до Малої Азії та Індії, і тому ведійська міфологія має велике значення для реконструкції вірувань інших народів, записи яких до нас не дійшли.

      Спільність міфологічних та мистецьких сюжетів, імен Божеств, залишків деяких обрядів тощо, здавна відзначали не тільки наші дослідники, знавці східних мов (зокрема санскриту), письменники, етнографи, але й самі індійці.

      Ось, наприклад, свідчення індійського мовознавця Джогоннатха Чокроборті, перекладача зі старослов´янської: "Мене, індійця, вразила широка спільність "Слова о полку Ігоревім" і давніх та середньовічних епічних творів Індії... Я виявив у "Слові" стільки слів, напрочуд схожих на санскритські! Чимало слів пам´ятки зрозумілі індійцеві при зіставленні їх зі словами сучасних індійських мов, серед них і бенгальської...

      Мені відкрилося багато спільного в культурі Русі та Індії. Я навіть не уявляв, що відкриття за відкриттям чекають мене при роботі... Робота над "Словом" була для мене відкриттям нової країни, напрочуд схожої на мою батьківщину.     

      У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях. І тоді я запитав себе: чи випадково це?".

      На цю спорідненість вказував і видатний індійський історик, коментатор "Бгагаватгіти", В. Тілак, який вважав, що основи ведійської культури започаткувалися саме в Україні 12-10 тисяч років тому.

      Основа ведійської релігії - обожнювання сил природи, славлення радості життя, вшанування культу Предків. Ці найголовніші риси були притаманні усім індоєвропейським народам до прийняття християнства. Етнічні міфи про сотворення людини здебільшого вказують на дерево, як на матеріал, з якого створене людське плем´я. Це дуб, ясен або просто пеньок. Але, щоб вдихнути в людину життя, потрібен живий вогонь. Тому оживлення людини ще пов´язується з небесним вогнем і блискавкою. В індійській міфології перший чоловік народився від блискавки. Грецький Прометей викрав у Богів небесний вогонь і оживив ним першого чоловіка. Слов´янський Перун, проявлений у громі і блискавці, несе життєву рухливу енергію всім істотам, посилає зародки життя.

      Міфи про сотворення роду - чи не найголовніші релігійно-світоглядні коди в ментальності кожного народу, який має свою етнічну віру. Саме такі міфи визначають духовність, характер, місце в історичному процесі того чи того народу. Козацькі перекази зберегли (в усному варіанті) міф про походження українського роду від шлюбу Матінки-Дажземлі з Батьком-Небом (Сварогом).

      Велесова Книга передає міф про народження Дажбожих онуків. Отець Русі мав двох дочок. Щоб продовжити свій рід, він мусив добирати достойних мужів своїм дочкам. За давнім звичаєм він вийшов у степ, але не знайшов мужів "гідних величі і слави майбутньої Русі". Він помолився до Дажбога і його молитва була почута: Дажбог зійшов таємно і в чудесний спосіб запліднив своїм Духом дочок отця Русі. Продовження роду в найдавніших уявленнях українців вважалося священною справою. Дочки радіють: "Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому! Тут Бог Велес двох отрочат приніс". Отже, українські Діви-Рожаниці були запліднені Духом Дажбожим, а "прийняв пологи" Бог земного достатку Велес.    

      Як бачимо, єдність духовного (небесного) і матеріального (земного) вже була відома як ідея, і як міфологема. Богиня Ясна (вона ж - Перуниця), яка також присутня в цьому сюжеті - втілення Долі-прялі, що тче нитку життя. Віра в Божественне походження народу творить впевненість у своїй визначній історичній долі, виховує народ, гідний свого родоводу.

      Міфи про Божественне походження народу мали й германці та скандинави (від Одина), японці (від Бога Ідзанакі та Богині Ідзанамі), шумери (від Бога Енкі), євреї (від Ягве, Єгови), подібні міфи мають і інші народи. В кожного народу були легенди про його власних прабатьків, першопредків. Нині ж переважна більшість народів вважають себе нащадками біблійних Адама і Єви і ніхто не замислюється про їхню національність. Найдавніші вчення про походження народу, нації (хай навіть на міфологічному рівні) визначали її характер. Наприклад, як писав професор Володимир Шаян, міф про Рема і Ромула, вигодованих вовчицею, формував вовчий характер Римської імперії (ВПН, с. 87). Докладніше про ведійські витоки слов´янської міфології розкажемо в розділі ІІ, тема 12.

      Фольклор зберіг для українців цінні зразки власної релігійної міфології про Сотворення світу (напр., колядки типу "Коли не було з нащада світа, Дажбоже!", або "Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!". Веснянки, Купальські та Обжинкові пісні розкривають перед дослідником таємниці народного світогляду та етнічної пам´яті такої глибокої давнини, яких марно було б шукати в якихось писемних текстах, бо писемність язичницької доби жорстоко винищена християнством.

      На жаль, наукові дослідження символіки народних обрядових пісень досі залишаються мало доступними для широкого кола українців. Інформація про етнічні релігійні свята народного астрономічного календаря обмежується поверховими коментарями малоосвічених дикторів радіо та телебачення або християнською світоглядною цензурою редакторів цих програм. Не знаходиться місця для етнічної інформації й на сторінках преси, бо переважна більшість редакторів вже заанґажовані християнськими орденами і медалями різних "святих". Збереження етнічної пам´яті і досі здійснюється усним шляхом - від людини до людини. 
       

      Висновки:

      1. Етнічна пам´ять - це той природній феномен, в якому криється етнозберігаюча енерґія духу народу, що забезпечує йому вічність.

      2. Іґнорування проблемами збереження етнічної пам´яті може призвести до втрати етносом етнічної ідентичності.

      3. Перекручення етнічної міфології на догоду світовим міфологіям становить загрозу для існування самих етнічних спільнот.

      4. Консервативні форми фіксації фольклорної пам´яті (записування, зберігання в архівах) нині вже виявляються недостатніми, слід повертати їх у народне середовище, як живу і дієву релігію.