Тема 10. ПАЛЕОЛІТИЧНЕ І НЕОЛІТИЧНЕ НАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Межа льодовика проходила південніше межі сучасних України і Білорусі. Тут була тундра і водилися вовнисті носороги. Такою ж була майже вся Європа. Однак, уже в мисливських племен пізнього палеоліту були свої культурні здобутки: календар, орнаментика, прикраси, знаряддя праці, одяг, житло. Це доведено багатьма археологічними дослідженнями.

Пізній палеоліт (доба оріньяк) представлений в Україні багатьма стоянками: села Пушкарі на Чернігівщині, Мізин на Десні, Гонці на Полтавщині, Костенки на Воронежчині - всього понад 200 поселень тільки на території України. І це порівнюючи з північчю Білорусі й територією Росії, де в той час ще лежав шар льоду завтовшки 2 км, а подекуди й вище, а в Україні вже розцвітало життя. Житла у вигляді теплих напівземлянок іноді досягали величезних розмірів - на 50 і навіть 100 осіб з кількома вогнищами вряд. Меблі (столи і стільці) робилися з бивнів мамонта. Знаряддя праці (голки, шила, шкребки) використовувалися для обрізання шкіри й шиття одягу.

Існувало мистецтво, яке відображало світогляд і духовні потреби давніх людей, що мешкали на Подніпров´ї. Головною культовою пам´яткою цього часу вважається жіноча статуетка, де гола жінка зображена в позі своєрідної медитації (моління): руки складені на животі, голова схилена вниз. Дивовижна спадкоємність цього магічного обряду, який дожив аж до початку ХХ ст. в Україні, про що неодноразово повідомляють етнографи: жіночі чари (наприклад, щодо збору цілющих рослин) "не будуть помічні, якщо в одежі нарвеш". Такі статуетки, виготовлені переважно з кістки мамонта, їхніх ікол, каменю, або вирізьблені на скелях, передають спокій, характерний при чаруванні чи іншому обрядодійстві. Жінка здійснює обряд, поки чоловік на полюванні. Пам´ятки пізнього палеоліту мають спільні риси на всьому просторі Євразії. У Франції зберігся наскельний малюнок жінки з піднятим угору ритуальним ріжком - це обрядова поза при заклинанні, чаруванні. Спільна для всіх Богиня - Велика Мати.

Типовий візерунок чи орнамент - безконечник (т. зв. "меандр"), вперше був створений в Україні (нині Чернігівщина), а вже звідси помандрував на південь (Греція, Мала Азія), де й отримав свою назву за назвою однойменної річки. Тут же, в Мізині, знайдені й найраніші в світі фігурки птахів із зображенням свастики - символу духовного польоту (від свасті - найвище небо, святість, благоденство, процвітання, успіх). Свастика - давньоіндоєвропейський (арійський) знак благополуччя і благоденства.

Сва - є коренем багатьох слів, які в давніх індоєвропейських мовах позначали саме духовні поняття: сва-бгу - самовиникаючий, свій край, своя земля, батьківщина; сва-дгарма - свій закон, своя віра (релігія); сва-тантра - свобода, незалежність; сва-юні - материнське лоно, рідне місце; свар - сонце, сонячне сяйво, найвище небо; сварґа - небесний, рухаючий небо, а також назва одного з семи світів, куди переселяються душі померлих; сварґа-кама баг - той, що прагне в небо; сварґа-марга - шлях на небо, дослівно "Молочна стежка" (укр. Чумацький шлях); сварґа-райя - небесний рай та багато інших слів, які зберегла донині мова санскрит, і якою в наш час користується тільки обмежене коло ведійських жерців. Саме цей корінь зберігся в праукраїнських іменах Сварога і Свантевита, Матері Сва (Слави). Мовознавці проводять також паралель між слов´янським іменем Святослав і давньоарійським Швенташравас, бо санскритському Ш відповідає слов´янське С, а санскритському Р - наше Л.

За пізнього палеоліту (в епоху мадлен) виробляється мовне поле індоєвропейців: мовотворення, відмінювання, порядок слів у реченні, часи дієслова та ін. На думку української дослідниці, Докії Гуменної, яка писала в діаспорі, родові групи в той час уже називалися за ім´ям матері, яка стереже вогнище роду. Мабуть в часи оріньяку створене й слово жена: французьке le gene - люди; англ. the gender - рід; латинське genetive - родовий. Звідси й сучасні слова ген, генетика, навіть генерал (головний, найвищий). В Індії жен, женана - гарем, частина міста, де живуть жінки; зенана - жіноча половина дому; жінні - жінка, господиня індуської родини; жнана - знання (в значенні жіноча мудрість). В українській культурі: жена, жона, жінка, живіт, життя, житло, жар, жижа (дитяче - вогонь, бо ж-ж-ж - звуконаслідування дії добування вогню, та й сам вогонь - первісно пов´язаний з жінкою). Так само й жертва (від жар, чар), бо вогонь треба "годувати". Перша релігійна ідея і служба - вогнепоклонство: Богові треба дати жертву, щоб отримати тепло, їжу, світло. Вогонь - жива істота. Отже, виникнення релігії також треба пов´язувати з матріархатом і головною роллю жінки (Слов´янське віче, 1998. - № 2).

Вчені всього світу нині вважають територію України міфогенетичною зоною, з якої розходяться універсальні міфологічні системи багатьох індоєвропейських народів. Статуетки Богині-матері біля вогнищ знаходять у трипільській культурі досить часто. Наші українські рушники з Берегинею (символічна жіноча постать з піднятими вгору руками), по обидва боки якої вишиті коні зі свастиками, дивовижно перегукуються з індуськими зображеннями Лакшмі - Богині Щастя, яка сидить на квітці лотосу, а по обидва боки - слони, що поливають її водою.

Згадаймо також скіфську Богиню, домашнього вогнища Табіті (яка шанувалася більше, ніж Папай - Бог неба), заступницю війська і всього свого народу, яка благословляє на царство навіть самого верховного Бога, або Матір Сва (Славу) з Велесової Книги - всі вони є одним універсальним образом Покрови, покровительки. В слові Покрова закарбований глибинний духовний зміст, дуже далекий від нав´язаного нам християнського розуміння цього образу і символу. Коренем слова є все той же генетичний звўязок з праматір´ю: від кров, кровний, той хто близький по крові (родич). Свій рід, своя родина (своя "криша", покрівля, укриття, дім) завжди була тим оберегом, який захищав, і якому молилися люди одного роду-племені, тобто кровноспоріднена спільнота.

Всі ці образи, символи, ідеї значною мірою зберігаються, отже є сталими впродовж тисячоліть і сприймаються на рівні менталітету всіма нащадками етнокультури індоєвропейців.

Порівняно новим етапом є неолітична культура (близько 8-5 тисяч років тому), коли розвиток хліборобства зробив людину незалежною від наслідків полювання. Хліборобський світогляд сформував міфологему умираючого і воскресаючого Бога ще за трипільської доби. Поховання зерна в землю (його смерть) і проростання його (воскресіння) сприяло закріпленню ідеї невмирущості всього сущого, ідею безсмертя, вічності життя. "Той світ", Вирій уявлявся як лоно матері, з якого все приходить і до нього ж повертається (лоно Матері-Землі), щоб ожити знов.

Про етнічні особливості давнього населення України, як і багатьох інших країн світу в науці нема певних відомостей, окрім описів антропологічних рис і епохальних типів людей, якими займається палеоантропологія. Прийнято виділяти такі етапи формування антропологічних типів людей у Східній Європі.

В середньому палеоліті (неандертальська стадія) виробляються деякі риси, притаманні сучасним расам. У верхньому палеоліті й неоліті вироблення європеоїдних типів (переважно в Криму), для східної частини (район сучасного Красноярська) - перевага монголоїдного антропологічного типу.