Тема 28. НІМЦІ

Німці - самоназва дойче, - автохтонне населення Німеччини. Загальна чисельність понад 85 мільйонів. Німці живуть також у США, Канаді, Україні, Росії, Бразилії та ін. Належать до атланто-балтійської раси великої європеоїдної раси. На середньому Рейні наявний також і південно-європейський тип (так званий індо-середземноморський) расовий тип.

Німці розмовляють німецькою мовою, що належить до західно-германської підгрупи германської групи індоєвропейських мов. Німецька мова має дві великі групи діалектів, що мають також внутрішній поділ: нижньонімецька (плат-дойч) та верхньонімецька (в якій окремо ще виділяється середньонімецька) група діалектів. За вимовою та діалектом можна впевнено визначити, з якої місцевості походить людина.

Коли фриз або макленбуржець розмовляють між собою своїми діалектами, то вони з великими труднощами можуть порозумітися. Німецька писемність створена на основі латинської абетки, а літературна мовна норма починається від перекладу Біблії Мартіном Лютером.

Німецька мова споріднена з датською, норвезькою, шведською, нідерландською та фламандською, а також дещо з англійською. За межами Німеччини також використовується німецька мова як рідна в Австрії, Ліхтенштейні, в частині Швейцарії, на півночі Італії (Тироль), трохи в Бельгії, Франції (Ельзас), Люксембурзі (переважно вздовж кордонів). Німецька мова є рідною більше ніж для 100 мільйонів людей, вона є третьою після англійської й французької за популярністю в світі. Німецькою мовою у світі видається майже кожна десята книжка. Німці переважно є сповідниками протестантсько-лютеранської релігії, решта - католики та протестанти (баптисти, меноніти, адвентисти). Нині в Німеччині є громади язичницького віросповідання.

Етногенез німців складний. За німецьким епосом, вважається, що початок етногенезу поклав князь німецького племені харузків Армініус, який у 9 р. н. ч. розгромив три римські легіони у Тевтобурзькому Лісі. Армініус вважався першим культурним героєм німців. Основу німецького етносу склали давньонімецькі об´єднання франків, саксів, баварів, алеманнів та інших племен, що змішалися в перші століття н. ч. з романізованими кельтами, які мешкали на Півдні та південному заході Німеччини, та з ретами (в Альпах). Нині цих народів уже не існує, однак зберігаються їхні діалекти та народні звичаї. Риси їхньої характерології існують і досі: мекленбуржців вважають відлюдниками, швабів - ощадливими, мешканців Рейнського регіону - життєрадісними, саксонців - старанними та спритними і т. д.

У VІІІ ст. німці мали свою Франкську імперію, яка досягла найбільшого розквіту під час правління Карла Великого. В цей час країну населяли романо-германські племена. Після смерті Карла Великого (814 р.) імперія розпалася і поділилася на Західну і Східну, кордони яких збігалися з мовною межею між німецькими і французькими діалектами.

Впродовж історії Німеччини її західний кордон залишався майже незмінним, а східний постійно посувався далеко на схід, лише в середині XIV ст. цей рух припинився. З цього часу етнічний кордон між німцями і слов´янами проіснував до другої світової війни. Відомі на території Німеччини слов´янські племена, лужицькі серби, під час Великого переселення народів заселяли землі на схід від Лаби (Ельби) та Салє (Заале) ще в VІ ст., про що є перша писемна згадка вже в 631 р. Цей народ впродовж багатьох століть німці намагалися асимілювати. Однак, у ХVІ ст. вони створили свою писемність і довгий час зберігали свою етнічну ідентичність, переживши в ХІХ ст. період свого найвищого національного відродження. За часів фашизму планувалося цілковите знищення цих слов´ян. Нині уряд Німеччини прийняв ряд законів для сприяння розвиткові цієї національної меншини. Створений Інститут лужицьких студій, при Лейпцігському університеті існують школи, товариства та різні заклади, які піклуються про розвиток лужицької мови та культури.

На початку Х ст. франкське королівство називалося Тевтонським (від назви давньогерманського племені тевтонів). Східна імперія франків у ХІ ст. стала називатися "Римською імперією", потім з ХІІІ ст. - "Священною Римською імперією", а з ХV ст. перетворилась в "Священну Римську імперію германського народу". Імперія була виборчою монархією, де короля вибирало саме дворянство. Новий король повинен був бути родичем попереднього. Франкский герцоґ Конрад І в 911 р. став першим німецьким королем. Його офіційний титул "франкський король", пізніше став іменуватися "римським королем". Найвищої влади досяг король Отто І (936-973), який був коронований у Римі на імператора. Імператорська влада робила його володарем всієї Західної Європи. Однак, в ХІ ст. імператор поділяв свою владу з папою римським, і боротьба за цю владу між ними не вщухала впродовж подальшої історії.

З ХІІІ ст. влада німецьких королів над Західною Європою втратила силу, відцентрові рухи, що прагнули територіального дроблення завадили Німеччині стати національною державою, тому німці стали, так би мовити, "запізнілою нацією".

В 1273 (від Рудольфа І) починається правління династії Габсбургів. А вже з 1438 р. імператорська корона стала передаватися у спадок при дворі Габсбургів.

Доба Ренесансу пробудила критичні віяння, виступи проти засилля церковщини. Перший виступ стався в 1517 р., під впливом ідей Мартіна Лютера і вийшов далеко за межі самої лише релігії. В 1522-1523 р. повстали німецькі рицарі, а через два роки почалася Селянська війна. В 1555 р. згідно з Ауґсбузьким релігійним миром територіальні князі отримали право самим визначати релігію своїх підданих, а протестантська конфесія була визнана рівноправною з католицькою. Так релігійний поділ Німеччини був закріплений законом. В цей час протестантами вже було 4/5 населення Німеччини. Однак, за наступні роки католицька церква змогла відвоювати собі частину пастви, цей процес отримав назву "Контрреформації".

Німці в Україні

Німці в Київській Русі почали з´являтися з давніх часів, і відомості про них зафіксовані в літописах під іменами ґотів (племена східних германців, які жили на о. Готланд у Варязькому морі, на південному його узбережжі, в пониззі Вісли, в Швеції та в місцевостях сучасної Польщі), варягів та норманів (північно-германські, а також староскандинавські племена, що жили в Данії, Норвегії та Швеції, а також у Франції, Італії, Англії). Варязьким морем називалось у ті часи Балтійське море. Стосунки Русі з германськими племенами були переважно атнагоністичними, бо споконвіку германці воювали зі слов´янами за землю.

Перші писемні згадки про німців в Україні відомі з Х ст, коли німецькі купці почали засновувати в Київській Русі своїколонії. Перші такі колонії були засновані в Києві, Луцьку, Володимирі Волинському. Після татаро-монгольської навали також в Русі з´явилось чимало німців, які засновували тут свої ремісничі та торгівельні центри, допомагали відбудовувати зруйновані міста. Нащадки німецьких поселенців в Україні відомі також у козацьких реєстрах Запорізької Січі, у війську гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка та Івана Виговського, де вони переважно брали участь у військовому будівництві.

В другій половині ХVІІІ ст. стався масовий переїзд німців в Україну з "височайшего" повеління імператриці Єлисавети Петрівни (1759 р.), яка запросила німців для колонізації українських земель. Катерина ІІ в 1762 р. перевершила Єлизавету тим, що запросила в Російську імперію сільське населення всіх європейських країн переселятися на вільні землі; як правило, найчастіше колоністам припадали до смаку саме українські землі.

Перші 6 поселень німців виникли на Чернігівщині в 1763-1774 рр. В 1788 р. в Україну втекли від утисків католицької церкви ще 228 лютеран і менонітів з Данціга, які заснували свої колонії на священних для кожного українця землях о. Хортиця, а також в Херсонській,Таврійській, Волинській, київській, Харківській та Чернігівській губерніях. Після російсько-турецької війни в 1791 р. німецькі переселенці були "запрошені" й до Криму.

В другій половині ХVІІІ ст. німці колонізували також Галичну, Буковину та Закарпаття. З початку ХІХ ст. в Україні вже з´являються крупні німецькі землевласники-підприємці. Так, в 1828 р. німецький герцого Агальт-Кетенський скупив понад 40 тис. десятин землі в Асканії Навій і 6 тис. десятин на березі Чорного моря. В 1856 р. він продав свій маєток іншому колоністу Фейну, який згодом поріднився з Фальцем і ці два роди стали "королями вічарства" (Фальц-Фейни). В 1874 р. їхні нащадки заклали тут зоологічний парк. Тепер на цих територіях розміщений Ботанічний парк і природничий заповідник Асканія-Нова.

Майже в кожній німецькій колонії існували німецькі школи, розвинуті господарства. Тільи на Півдні України було створено близько 1 тисячі німецьких початкових шкіл, а також училища для підготовки вчителів, жіночі, сільськогосподарські училища, гімназії та ін.

На початку першої світової війни 1914 р. уряд царської Росії, боячись наближення фронту до німецьких колоній, виселив німців у віддлені реґіони Сибіру, а їхні землі передав у інші руки, однак уже через два роки німцям повернули їхні землі й маєтки. За радянської влади внаслідок "колективізації" німецькі колонії почали занепадати, переслідування їхньої релігії викликало протести і змушувало німців еміґрувати з України переважно до Америки й Канади. В 30-х роках масові репресії торкнулися й німецької національної меншини, німецькі адміністративно-територіальні одиниці, їхні навчальні та культурно-освітні заклади було ліквідовано. Під час ІІ світової війни німців з України було депортовано. Після війни багатьом з них не дозволили повернутися в Україну, а лише - в Комі АРСР та республіки Середньої Азії.

За переписом населення 1989 р. в Україні проживало 37 849 німців. Найбільше німців живуть у Дніпропетровській, Одеській, Закарпатській областях. Компактними групами німці проживають також на Донеччині, Приазов´ї, Миколаївщині, Одещині. Переважна більшість німців України вважають своєю рідною мовою російську, лише незначна частина (мешканці західних областей) знають українську.

Львівський університет готує педагагічні кадри для німецьких шкіл. Існують радіо- й телепередачі німецькою мовою для німецького населення Криму та Закарпаття. Створено 33 німецькі національно-культурні товариства, Товариство німців України "Відергебург" та Центр німецької культури "Відершталь" у Києві.