Тема 29. ГРУЗИНИ ТА ВІРМЕНИ

Грузини - самоназва картвелі - основне населення Грузії, що складає 3 787,4 тисяч чоловік. Грузини належать до південної гілки європеоїдної раси. Грузинська мова належить до картвельської сім´ї. На території Грузії та в сусідніх державах існує 17 грузинських субетнічних груп, що мають свої діалекти: аджарці, гурійці, імеретини, лечхумці, рачинці - на заході; картлійці, кахетинці, мохевці, мтіули, пшави, тушини, хевсури - на сході; джавахи, месхи - на півдні; інгілойці - в Азербайджані; ферейданці - в Ірані, імерхевці - в Туреччині. За віросповіданням грузини переважно ортодоксальні християни, але є й частина мусульман-сунітів.

Грузія знаходиться на геоґрафічній межі Європи та Азії. Предки грузинів були автохтонами на цій території. Первісна людина тут з´явилася в епоху нижнього палеоліту (600-700 тис. років тому). Археологам відомі стоянки на узбережжі Чорного моря поблизу Сухумі, Галі, Очамчире, Зугдіді, на Заході Грузії (Чиатурський р-н), у Східній Грузії (Марнеульський, Джавський, Знаурський р-ни) та ін.

Епоха маріархату на території Грузії представлена культурою родових общин поблизу Кутаїсі (печера Сакажіа), в Харагаульському р-ні (печера Девісхврелі) та ін.

Обробка металу була відома на теренах Грузії 5 тисяч років тому: населення знало примітивні способи обробки металу, а трохи пізніше навилося плавити мідь, з ІІ тис. до н. ч. - бронзу. Бронзовий вік Грузії представлений відкритим археологами центром поблизу м. Тріалеті з його високомистецькими виробами: золотою чашею, прикрашеною коштовним камінням, срібним кубком, позолоченим глеком, чотириколісною дерев´яною колісницею, прикрасами і знаряддями.

В епоху пізньої бронзи тут виникають плем´яні союзи і об´єднання. Найбільші з них Діаухі та Колха проіснували до VІІІ ст. до н. ч.

В етногенезі грузинів брали участь інші племена, що змішалися з аборигенами: у VІІІ-VІІ ст. до н. ч. Серед грузинських племен виділились карти, мегрело-чани, свани, які мали власні плем´яні мови, територію, звичаї. Це поклало початок утворенню народностей Грузії, які в VІ-ІV ст. до н. ч. створили в Західній і Східній Грузії державні об´єднання. Держава, що утворилася на Західній Грузії в долині р. Егрісі, відома в грецькій літературі, як "Країна Колхів". Уже в середині VІ ст. до н. ч. Колхідське (Егріське) царство чеканило свою монету під назвою колхідки ("колхурі тетрі"). Ці монети були поширені до ІІ ст. до н. ч. На всьому узбережжі Чорного моря. Одночано з Колхідським царством на території Східної Грузії виникло Картлійське (чи Іберійське) царство зі столицею Мухета. Це було могутнє місто. Тут залишився величний акрополь і архітектурні споруди.

Давньогрузинські держави підтримували зовнішньополітичні стосунки з греками, Ахеменідським Іраном, з Селевкідами, Понтійськими державами давнього світу. Водночас Колхідське та Іберійське царства вели безперервні війни з іноземними поневолювачами, які намагалися їх завоювати. Грузини завдали великої поразки римлянам, після чого з ІІ-ІІІ ст. римські імператори змушені були рахуватися з Іберією і встановили з нею дипломатичні відносини. Успішно відбила Грузія також агресію Персії.

Ш. А. Мєсхиа пише: "Колосальних сил і енерґії коштувала грузинському народові боротьба проти одвічних гнобителів - арабів. Боротьба ця носила характер народного руху.

В ній бали участь не лише грузини, але і їх сусіди - вірмени і албанці" (История Грузии, с. 9). В V-VІ ст. Грузія вела важку боротьбу з Іраном. Іберійський цар Вахтанг Горгасал очолив цю боротьбу і уславився як засновник м. Тбілісі, що й нині є столицею Грузії. Х-ХІ ст. в історії Грузії позначений створення єдиної об´єднаної держави.

Добрі відносини існували між Грузією й Київською Руссю в період правління Володимира Мономаха (1053-1125). Є відомості, що грузинський цар Давид відвідував Київську Русь на запрошення київського князя. Пізніше Київськийкнязь Ізяслав одружився з дочкою грузинського царя, а цариця Тамар була одружена з колишнім новгородським князем Юрієм (Георгієм) Андрійовичем.

Релігія. Відомо, що Грузія досить рано в порівнянні з іншими європейськими державами прийняла християнство. Тому в Грузії та й у літературі про неї небагато написано саме про етнічну язичницьку релігію цього народу. Витоки з етнічної віри бере грузинський музичний фольклор, що нині вже відзначається поліфонічним хоровим складом, багатством форм і жанрів. Збереглися національні танці картулі, перхулі, церулі. Існує також вид давнього народного театру "берикаоба" (театр масок) та "кеєноба" (масове карнавальне свято) та ін. Писемність в Грузії існувала ще за античних часів, і носила переважно світський характер. Представники грузинської еліти були добре ознайомлені з літературою і філософією Сходу і Заходу. Однак, з оголошенням християнства державною релігією (в 30-40-х роках IV cт.), починається інтенсивне поширення суто християнської літератури. З цього часу аж до ХІ ст. релігійно-християнські мотиви є головною темою грузинської літератури. В ХІІ-ХІІІ ст. вершиною грузинської поезії став "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі.

Боротьба Грузії з турками-сельджуками, на думку Мєсхіа, носила не стільки конфесійний характер боротьби проти мусульманства, скільки боротьби проти іноземних завойовників (там же, с. 16), однак христоносці вважали грузинів своїми союзниками у війнах з турками. Християнська Грузія виступала своєрідним заслоном для інших народів проти мусульманського сходу. Однак, татаро-монгольська навала не обійшла й Грузинське царство. В 1240 р. монголи вже хазяйнували на всій території Грузії.

Після довгої бротьби грузини нарешті звільнили свою країну, однак зруйноване господарство вдалось відбудувати вже за царя Георгія V Блискучого (1314-1345). Та через півстоліття сталася нова катастрофа. Нашестя монгольських полчищ Тімура (Тамерлана) знов піддало Грузію жорстокому руйнуванню. Однак, Грузія завжди виживала протягом своєї драматичної історії.

Національний характер грузинів відзначається високим рівнем національної самосвідомості, гордості за своє давнє походження, а також відвагою, гостинністю, працьовитістю. Грузини здатні до прийняття мудрих рішень, мають дипломатичні здібності. Всі ці риси здавна були помічені навіть чужинцями, які описували культуру та побут грузинів. Давній історик Менандр писав: "Жоден грузин із любові до своєї батьківщини не переселився в чужу країну".

В Україні грузини з´явилися в 40-х роках ХVІІІ ст. як військовики та поміщики, що створили свої маєтки на півдні України. За переписом 1989 р. їх чисельність сягала 23 540 чоловік, що становить лише 0,045 % від усього населення України. Більше половини грузинів України (13 091 чол.) мешкає в столиці - м. Києві та інших великих містах Харкові, Донецьку, Одесі, а також в Криму. Грузинську мову визнали рідною 12 447 чол., російську - 10 035 чол., українську - 967 (4,1 %). Однак, вільно володіють грузинською лише 2253 чол. (9,6 % всіх грузинів України).

Нині в Україні існує 4 грузинських національно-культурних товариства: у Львівській, Одеській областях та в Криму.

Вірмени - самоназва хай - основне населення Вірменії, що складає 3 083, 6 тис. чол. Загальна кількість вірменів у світі 6,5 млн. чол. Вони компактно проживають в Азербайджані, Грузії, Північному Кавказі, Туреччині, Сирії, Лівані, США, Франції та ін.

Вірмени належать до арменоїдної раси великої європеоїдної раси. Вірменська мова становить окрему гілку індо-європйської сім´ї мов. Вірменське письмо створене в 405-406 рр. вірменським ученим, просвітителем Месропом Маштоцем. Його могила досі зберігається в Ошакані Аштаракського р-ну Вірменії. Найдавніші писемні пам´ятки вірменської мови відомі з V ст., літописання здійснювалось половецькою і вірменською мовами, однак сучасна літературна вірменська мова остаточно сформувалась лише в кінці ХІХ ст.

На території Вірменії також, як і в Грузії, знайдені пам´ятки давніх часів, починаючи з неоліту, а також пам´ятки епохи Урарту. З античних часів тут збереглися залишки храму Гарні, які датуються І ст. н. ч. Найстародавнішим зразком етнічної культури можна вважати театральне мистецтво, що існувало у вірмен вже в І тис. до н. ч. Такою пам´яткою є театральна будівля 69 р. до н. ч., яка існувала в Тігранакерті. Християнство Вірменія впровадила дуже рано (301 р.), тому етно-релігійні корені духовної культури прослідкувати важко. Єпископ Григорій Партеп, якого називають "просвітителем" визнається основоположником вірменської церкви. Однак, в останнє десятиліття у Вірменії відроджена язичницька конфесія, відбудовано вже діючий нині стародавній храм, де здійснюються давні традиційні обряди вшанування національних Богів (Мифы и магия индоевропейцев, вып. 1).

В Україні вірмени з´явилися внаслідок спустошливих нападів сусідніх держав на їхні території. Перші контакти слов´ян з вірменами датуються IV-VІІ ст. Відомо, що в ХІ ст. вірмени заснували свою колонію в Кафі (нині Феодосія), в ХІІ ст. - у Києві, а вже у ХІІІ-ХVІІІ ст. вірменських колоній в Україні налічувалось близько 70. В Україні були сприятливі умові для життя різних народів, тому вибір вірменами місця для своїх колоній був не випадковим. Вірмени в Україні переважно займалися торгівлею, золотарством, зброярством, гаптуванням. Існували вірменські ремісничі цехи, театри, бібліотеки, школи, церкви та ін.

На Запорозьких землях у ХVІІІ ст. вірмен було навіть більше, ніж росіян (пор.: українців 64 %, греків 13,7 %, вірмен 10,6 %), тільки потім росіяни на 4 місці й інші народи (Етнічний довідник, т. 2, с. 28).

За переписом 1989 р. вірмен в Україні налічується 54 200 чоловік, найбільша частина яких живуть у великих містах. Мовою своєї національності володіють 46,1 %, російською - 51,1 %, українською - лише 2,2 %.

Нині в Україні діють 13 вірменських національно-культурних товариств: у Криму, на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донеччині, Запорожжі, Івано-Франківщині, Львівщині, Миколаївщині, Сумщині, Одещині, Харківщині та в містах Києві й Севастополі. Створені школи для вивчення вірменської мови, які діють переважно на базі українських шкіл.