21. До питання про роль пропаганди у формуванні образу ворога під час „Великої війни” 1914 -1918 pp.

Олександр Олієвський

Не останню роль у формуванні тотального характеру Першої світової війни, зіграли можливості пропаганди. Щоб краще зрозуміти роль пропаганди сьогодні, необхідно постійно звертатися до досвіду минулого. Саме тому в даній статті зроблена спроба показати основні прийоми і методи пропагандистсьгого впливу на суспільну думку, в період свого становлення, з метою формування образу ворога.

Праць, присвячених ролі пропаганди під час війни 1914-1918 pp. в українській історіографії, майже немає. Серед радянських дослідників можна виділити праці Беглова С. «Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики»¹ і Селезнёва П. «Война и идеологическая борьба»² . Хоча автори не відходили від офіційних позицій радянської історіографії, їм всеж таки вдалося показати історичний розвиток, місце та роль пропаганди в житті суспільства. Нові підходи у вивченні історичних явищ і процесів змусили істориків відійти від стереотипних схем дослідження історичних явищ і процесів. Однак, поки що, не має грунтовних досліджень на задану проблематику.

Основною джерельною базою даної статті виступають записки сучасників Першої світової війни, повідомлення кореспондентів різних періодичних видань, з яких можна зробити певні узагальнення.

Під час Першої світової війни пропаганда виявилася новим явищем, однак пропагандистам вдалося зосередити потужні ресурси на психологічній обробці ворога. Вплив пропаганди був такий шалений, що це іноді викликало обурення серед критично мислячих людей. Так, в одному листі з фронту можна прочитати наступне: “Окрім усіх негативних сторін війни, як такої, ця війна поряд з величезними своїми розмірами охоплена величезним морем брехні...”³.

Не всі спочатку оцінили можливості пропаганди. “Думка про те, що пропаганда є новою зброєю, яка за результатами може замінити кілька армійських корпусів, тоді просто зустрічали з посмішкою. Дуже неохоче на такі цілі надавалися гроші, а сміливі дії небагатьох ентузіастів розглядалися як недбалі авантюри божевільних людей”³, - писав відомий англійський фахівець з цієї справи К. Стюарт. Однак, досить швидко політичні і військові кола переконалися у ефективності пропаганди. Головним технічним засобом останньої, переважно на фронті, були листівки. їх розповсюджували над позиціями ворога головним чином за допомогою аеропланів. Крім них використовувалися також повітряні кулі та спеціальні артилерійські снаряди. Масштаби ведення такої фронтової пропаганди, безумовно, вражаючі. Так, французи скинули за роки війни над німецькими позиціями і тилом 29 млн. прим, листівок, тобто приблизно по 750 тис. за місяць, тоді як англійці - щомісяця до 1 млн. прим.⁴. Зміст листівок мав на меті деморалізацію против- © Олієвський О., 2007 ника. Для ілюстрації наведемо зміст однієї з таких листівок, скинутих з німецького аероплану на російські позиції, в якій, зокрема, писалося: “Російські солдати! Дочекалися ви того, що вже давно пророкували вам усі доброзичливі люди: ваша кров потекла рясно і пінясто, як хвилі матінки Волги, усе марно, оскільки ваша армія, знищена в Галичині та Прусії, панічно відступила, залишаючи сотні тисяч вбитими, полоненими. Можливо вам ще не відомо, як добре живеться вашому брату в німецькому полоні, - приходьте й ви до нас хоч цілими ротами, навіть армійськими корпусами, як це вже зробили тисячі ваших братів! Стряхніть з ваших чобіт пилюку брехні, якою осліплюють вас!”⁵. Подібні методи, з різним успіхом і можливостями застосовували усі сторони європейського конфлікту.

Улюбленою темою пропагандистів були сюжети про шпигунів. їх вдало експлуатували газети, які, фактично, маніпулювали настроями в суспільстві, сприяючи формуванні в громадській думці страху перед шпигунами, які, нібито, заполонили все довкола. На користь поширення «шпигуноманії» був той факт, що під час проголошення війни тисячі іноземних громадян опинилися за межами власної Батьківщини. Зокрема, велика кількість підданих Росії перебувала в Німеччині, ставши одразу об’єктом підозр у шпигунстві. Майже усі газети писали, що Німеччина переповнена російськими шпигунами, і допомога в їхньому викритті є патріотичним обов’язком кожного німця ⁶ Доходило навіть до абсурдних звинувачень. Так, один німецький службовець стверджував, що російський лікар, який попрацював до того 14 років в німецьких лікарнях, отруїв холерними вібріонами річку, а офіцер німецької армії повідомив, що начебто схопили росіянина з торбами отрути, який намагався отруїти усі криниці в Німеччині⁷. ’’Шпигуноманія” процвітала усюди, ледве не кожен патріотично налаштований німець прагнув викрити шпигунів, які маскувалися під сестер- милосердя і навіть під німецьких військових. Цікаво, що переважна більшість німців вважали, що газети пишуть правду. На сторінках часописів, часто з’являлися заклики німецьких патріотів, щоб не допускати жодних послаблень відносно поранених і полонених. Схожа ситуація склалася і в інших воюючих країнах, наприклад, в Росії відносно підданих Німеччини та Австро-Угорщини.

Отже, можна відзначити, що під впливом шаленої пропаганди серед мирного населення почали набувати масового поширення мілітаристські настрої.

Сюжети про шпигунство доповнювались тематикою звірств, нібито здійснюваних вояками ворожих армій на фронтах. При цьому варто зауважити, що газети часто вигадували факти, або узагальнювали окремі випадки без достатньої на це підстави ⁸.

Загалом, стереотипи образу ворога, які формувалися на сторінках різноманітної періодики, відображалися навіть у назвах надрукованих матеріалів. Зокрема, в “Бюлетенях літератури та життя” інколи можна було зустріти наступні назви: “Духовне банкрутство німецької культури”; “Ніцше проти німців”; “Німецький шпіонаж” тощо⁹.

У суспільній свідомості формувався стереотип ворога, позбавленого людяності, готового здійснити будь-яку підлоту, аби задовольнити власні “дикі інстинкти”. Мета, яка при цьому переслідувалася, полягала у формуванні ненависті до ворогів серед мирного населення та армії. Враховуючи неоднозначність ситуації, зауважимо, що свою роль вона виконувала старанно. Втім, не варто і перебільшувати значення впливу пропаганди на свідомість людей. Часто брехня була настільки відвертою, що викликала у читачів недовіру, або навіть сміх. У своєму бажані представити ворога гірше ніж він є насправді, творці пропагандистських кліше забували про разючу невідповідність між тим, що пишуть газети, з одного боку, і народними настроями, з іншого. Преса, за словами одного російського селянина, вчинила, немов недосвідчений начальник, розпочавши свою кар’єру з “гнівного притоптування ногами”¹⁰.

Важливим чинником психологічного впливу на армію і населення була церква.

Німецький богослов Еміль Фершер у своїй праці про ставлення євангелістичної церкви Німеччини до війни відверто зізнався, що церква вбачає своє головне завдання у зміцненні патріотичних почуттів громадян, а також в освяченні цих почуттів. Подібний пафос спостерігався у Франції, де церква також підкреслювала “святість” війни, яка, нібито, повинна відродити велич французької нації. Схожу позицію зайняла й церква в Англії. Наприклад, архієпископ м. Глазго назвав війну проти Німеччини “хрестовим походом проти язичництва”. Протоієрей Восторгов, настоятель собору Василія Блаженного в Москві, підкреслюючи важливість моменту, говорив: “...Вирішується питання: бути чи не бути Росії великою державою, що стоятиме на сторожі правди...”¹¹.

Безумовно, церква, як духовний лідер суспільства, активно включилася в процес створення стереотипів та формування образу війни. Підтримка церкви була не випадковою, оскільки вона прагнула розширити свій вплив на суспільство і зберегти власну легітимну позицію.

Отож, своєрідний спалах пропагандистського протистояння саме в роки Першої світової війни виявився цілком закономірним, оскільки був обумовлений трьома чинниками, а саме: можливостями техніки; тотальним характером війни; великим попитом на інформацію. Цим скористалися політичні і насамперед військові кола воюючих держав. Вони прагнули, по- перше, постійно підтримувати патріотичні настрої серед власної армії та населення, а, по-друге, деморалізувати армію і цивільне населення країни- противника. Основним змістом пропагандистських матеріалів було розповсюдження неправдивої або неперевіреної інформації, змістовно спрямованої на різнобічну дискредитацію ворога в очах громадськості.

Примітки:

1.Беглов С. И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики: Учеб. пособие для фак-тов журналистики. - М.: Высш. шк, 1984.

2. Селезнёв И. А. Война и идеологическая борьба. - М.: Воениздат, 1964.

3. Центральний державний історичний архів України. - Ф. 385. - Оп. 2. - Спр. 63268. - Арк. 365.

4.Стюарт К. Тайны дома Крю. Английская пропаганда в мировую войну 1914-1918. - М.-Л: Гос. изд-во отдел военной литер-ы, 1928. - С.55.

5. Селезнёв И. А. Войнаи идеологическая борьба. - М.: Воениздат, 1964. - С.44-45.

6. Локотош Б.Н. Записки штабс-капитана: Документальная повесть о почти забытой войне (1914-1918): В двух книгах. Кн.2. - Луганск: Обл.изд “Світлиця”Д916 - С.48.

7. Григорьев С. Два месяца в германском плену. (Впечатления, наблюдения, выводы). - Одесса: Изд-во Порядок. С. К. Цессарськаго, 1914. -С.76.

8. Рексанов С.А. Германия в зените войны. Из записной книжки невольного свидетеля. - Петроград: Типография тов-ва общественная польза, 1914. - С.3-33.

9. Див. напр.: Иностранное обозрение // Вестник Европы. - 1914. - № 11.- С. 364-374.

10.Бюллетень литературы и жизни. - 1914. - № 2,- С. 81-85.

11. Русская школа,- 1915. - № 1. - С. 50-67.

12. Эльвин Ил. Церковь и война. - М.: ОГИЗ. Г ос .антирелиг. изда-во, 19 ?