23. Розвиток транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні (на прикладі АРК Закарпатської області)

Наталія Жулканич

З проголошенням незалежності України значно активізувалися її зовнішньоекономічні зв’язки із суміжними державами. В першу чергу на рівні регіонів, особливо у прикордонних територіях. Транскордонне співробітництво (ТКС) - це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів діяльності, що здійснюються на регіональному рівні. Таке співробітництво охоплює всі форми зазначених видів діяльності та спрямоване на активніше їх використання. Особливості ТКС: наявність кордону і необхідність його облаштування, спільне використання природних ресурсів, спільне вирішення проблем екологічної безпеки, більш широке взаємне спілкування населення сусідніх держав, особисті зв’язки людей, значно вище навантаження на інфраструктуру. ТКС спрямоване на подолання негативних аспектів існування кордонів і наслідків, що виникли на прикордонних територіях через їх розміщення на національних окраїнах держав і має на меті поліпшення умов життя населення. Транскордонний регіон - це наявність щонайменше двох територій різних країн, що мають спільний державний кордон та між якими встановилися тісні виробничі і соціально-економічні зв’язки. Про об’єктивний процес формування транскордонного регіону свідчить рівень розвитку різного роду зв’язків (виробничих, соціально- економічних тощо), які здійснюються між двома територіями різних країн, що мають спільний державний кордон. Без наявності таких зв’язків вони не можуть формуватись. Вони характеризуються вищою активністю у міжнародному поділі праці, ніж внутрішні регіони. Це проявляється у різних видах ТКС, яке детермінується багатьма чинниками, серед яких геополітичний, транспортно-географічний, економічний, соціальний та етнокультурний, природно-рекреаційний, екологічний. Одним із специфічних регіонів України є Закарпатська область, яка характеризується низкою переваг політико- та економіко-географічного розташування. Зокрема, межує з чотирма європейськими країнами: Угорщиною, Словаччиною, Польщею та Румунією.

Предметом даного дослідження стали історичні передумови та розвиток транскордонного співробітництва підприємств агропромислового комплексу Карпатського регіону, на прикладі Закарпатської області, а також аналіз основних напрямів і перспектив прикордонної співпраці області в аграрній сфері. Слід зазначити, що проблемі транскордонного співробітництва та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання агропромислового комплексу регіону поки що присвячена незначна кількость наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених.

Закарпаття - наймолодша область серед регіонів країни. Вона утворена входить до складу України з 22 січня 1946.¹ Отже, практичним започаткуванням прикордонного співробітництва на заході колишнього СРСР з Угорщиною, Чехословаччиною вважається 1946 рік, коли були встановлені стабільні кордони з цими країнами. В історичному аспекті транскордонне співробітництво Закарпатської області із суміжними країнами - Польщею і Румунією - також бере свій початок з 1946 р.

На початку 50-х років, у результаті вирішення цілого ряду складних економічних і соціальних питань у середині кожної з країн, склалися сприятливі передумови для налагодження прикордонного економічного співробітництва, інтернаціональні контакти закарпатських (Україна), східно- словацьких (Чехословаччина) і саболч-сатмарських (Угорщина) трудових колективів мали переважно пізнавальний характер. Первинною формою прикордонних зв’язків було ділове листування між партійними органами, державними установами та громадськими організаціями з різних питань і сфер спільної діяльності, обмін вітальними телеграмами, листами з нагоди національних свят та ін.² Оскільки здебільшого співробітництво здійснювалося під керівництвом партійних комітетів, тому було назване співробітництвом по лінії місцевих партійних органів. Не випадково на першому місці у планах співробітництва і обміну досвідом було вивчення досвіду роботи партійних організацій, комітетів з питань керівництва різними сферами суспільного життя. І все ж, важливе значення в ті часи мали дружні зв´язки і обмін досвідом між виробничими колективами. Цінність цих зв´язків полягала в тому, що вони масово охоплювали трудові колективи: робітників і спеціалістів промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства.

У результаті тривалого обміну досвідом у різних напрямках виробничої діяльності виділилися відповідні форми:

- обмін групами, бригадами передовиків і новаторів виробництва, спеціалістами, які направлялися до партнерів з метою вивчення передового досвіду безпосередньо на робочому місці, для оволодіння новою технікою, прогресивною технологією, передовими прийомами виконання тих чи інших операцій, технологічними процесами і т.п.;

- обмін спеціалізованими туристичними групами, які формувалися, як правило, із працівників однієї галузі або суміжних галузей. Програма перебування цих груп за кордоном передбачала відвідання споріднених підприємств і ознайомлення з досвідом виробничої діяльності, умовами праці, побуту, культурного дозвілля спорідненого підприємства;

- обмін «автобусами дружби». Передбачалося, що групи формуватимуться з представників одного підприємства, яке підтримує тривалі міцні зв´язки з однопрофільним партнером за кордоном, котрий за попередньою домовленістю надає можливість друзям ознайомитися з виробництвом, життям і діяльністю свого колективу, одержати вичерпні, кваліфіковані відповіді на питання, які цікавлять учасників «автобуса дружби»;

- обмін різним за змістом і формою інформаційним матеріалом (технічна документація, інформаційні бюлетені, опис передового досвіду, виставки зразків нових виробів, фотовиставки та ін.)³.

Міцні зв’язки між Закарпаттям та сусідніми областями прикордонних регіонів встановилися в аграрній сфері. 24 вересня 1950 року перша делегація колгоспників Закарпатської області у складі 52 осіб на запрошення угорських партійних органів побувала в Угорщині й мала змогу ознайомитися з діяльністю сільськогосподарських підприємств, машинно-тракторних станцій, сільських і районних рад та обмінятися досвідом.

У кінці 1955 року між працівниками сільського господарства Закарпатської і Саболч-Сатмарської областей були укладені договори про соціалістичне змагання. Першими договір про змагання підписали колгоспники артілі ім. Ф. Енгельса с.Косино Берегівського району з членами кооперативу с.Барабані Народної Угорщини⁴.

Сусідство сільгоспугідь, практично однакові природно-кліматичні умови і структура зон землеробства створювали сприятливі умови для взаємообміну передовими досягненнями між сільгосппідприємствами по обидва боки кордону.

Прикладом плідного співробітництва між трудівниками села можуть бути довготривалі зв´язки господарств сусідніх районів: Ужгородського Закарпатської області і Міхаловецького Східно-Словацького краю. Місцеві органи партійного і державного управління цих районів, проаналізувавши стан справ у галузі, звернули увагу на те, що практично в однакових умовах господарства Ужгородського району одержують значно менший урожай картоплі ніж словацькі сільгоспкооперативи, і навпаки, словацькі підприємства збирають дещо менший урожай кукурудзи з гектара, хоча, як уже підкреслювалося, природно-кліматичні умови і сільгоспугіддя тут однакові. Тому, було обрано форму взаємообміну досвідом, за якою механізовані ланки з вирощування картоплі із Міхаловеччини працювали і демонстрували свій досвід у господарствах Ужгородщини, а механізовані ланки Ужгородщини демонстрували досвід вирощування високих урожаїв кукурудзи на полях Східної Словаччини. Результати такого співробітництва були досить ефективними. Цей досвід поширився на практику вирощування інших сільгоспкультур не лише в прикордонних регіонах сусідніх областей.

Позитивні результати були отримані від запровадження досвіду партнерів у виноградарстві, садівництві та інших галузях і сферах сільськогосподарського виробництва. Для дальшого поглиблення обміну досвідом із партнерами прикордоння було обрано і таку форму, як створення так званих «полів дружби», «садів дружби» в господарствах, угіддя яких розташовані вздовж кордону з Словаччиною, Угорщиною. Яскравим прикладом такого співробітництва є «Сад дружби» закладений на українсько- угорському кордоні поблизу м. Берегова.

Створення «полів дружби», закладка «Саду дружби» на кордонах суміжних держав передбачало, що накопичений тут досвід поширюватиметься в господарствах не тільки Закарпатської області, але й далеко за її межами, в неприкордонних областях України.

Розташовані вздовж кордонів «поля дружби» стали справжніми полігонами, де демонструвався передовий зарубіжний досвід за участю спеціалістів сусідніх країн, постійно діючою школою, в якій були зацікавлені усі господарства, навіть поза межами прикордонних областей, маючи змогу вивчати досягнення сусідів за кордоном. У цій справі чітко виокремився ряд підходів і особливостей. Зокрема, справа впровадження передового зарубіжного досвіду не зводилася лише до простого його копіювання. До досвіду партнера ставилися творчо, враховували особливості свого виробництва, умови, традиції, середовище тощо.

Таким чином, у процесі взаємообміну досвідом відбувався його подальший розвиток, формувався спільний передовий інтернаціональний досвід, що стало новим колективним надбанням прикордонного співробітництва.

Однією з первинних форм прикордонного співробітництва Закарпаття із сусідніми областями суміжних держав було надання взаємодопомоги в різних формах і напрямках. Характерним було й те, що ця взаємодопомога могла здійснюватись на безвалютній основі.

Традиційною формою співробітництва між Закарпатською областю і Східно-Словацьким краєм, наприклад, було надання сільськогосподарськими підприємствами один одному допомоги в збиранні врожаю зернових культур. Справа в тому, що в Закарпатті дещо раніше, ніж у сусідів, дозрівають зернові. Тому чехословацькі комбайнери щорічно приїздили допомагати збирати врожай у господарства Закарпатської області. Після завершення збирання зернових в Закарпатті кращі комбайнери області зі словацькими комбайнерами виїжджали жнивувати в господарства Східної Словаччини.

Вперше у 1980 році в інтернаціональні жнива включилися 20 комбайнів із колективного господарства Кішвардського району Угорщини, які в умовах надмірних опадів, перезволоження Грунту допомогли зібрати зернові на тисячогектарній площі в колгоспах «Авангард», «Перемога», «Дружба народів» Ужгородського району⁵.

Якщо на початку в міжнародних жнивах брало участь по 5-10 комбайнових екіпажів, то в жнивах 1983 року на хлібних полях друзів працювало по 50 зернозбиральних агрегатів⁶. У 1986 році у побратимів працювало по 30 комбайнових екіпажів.

Зафіксовано, що така форма співробітництва колективів давала чималий економічний ефект. Насамперед, жнива проходили вчасно і без втрат. У спільній роботі комбайнери досягали високих виробничих результатів, безпосередньо на полі відбувався взаємообмін досвідом.

Однак, в роки незалежності України вище перелічені позитивні надбання транскордонного співробітництва в аграрній сфері були практично втрачені.

На даному етапі аграрний сектор економіки області займає гідне місце серед усіх галузей народного господарства В аграрному комплексі зосереджено понад 40% основних засобів, зайнято 28,5 % загальної кількості працюючих, виробляється 23,7% валової доданої вартості та 28, 0% товарів народного споживання до загальної кількості. Поглиблюються процеси аграрної реформи. За період реформ змінилася структура і кількість виробників сільськогосподарської продукції.

У 2001 році в області функціонувало 1801 сільськогосподарське підприємство, в тому числі 19 радгоспів. В області реформовано 169 колективних сільськогосподарських підприємств. На їх базі створено 1644 сільгосппідприємств (організаційно-правових структур ринкового типу, 2004 р.) в тому числі 119 господарських товариств, 1389 селянських (орендних) господарств, 13 виробничих господарств, 11 приватних підприємств, 6 інших агро формувань. У виробництві сільськогосподарської продукції посильну участь приймають 295,8 тисяч дворогосподарств населення.⁷

У результаті здійснення аграрних реформ відбувся незворотний процес утвердження на селі механізмів приватної власності. Саме формування ринкових форм господарювання, мотиваційні фактори приватної власності, які стали можливими завдяки реформам, сприяли певним позитивним зрушенням в галузі агропромислового комплексу області. Виробництво валової продукції сільського господарства в 2004 році проти 2000 року зросло на 15,6%. Валовий збір зернових склав 355,4 тисяч тонн, що на 188,6 тисяч тонн більше 2000 року. Середня урожайність зернових становила 41,6 центнера з гектара, або на 15,8 центнерів вище ніж у 2000 році⁸. Досягнуто зростання урожайності і валових зборів овочів та картоплі, відмічено стабілізацію виробництва основних видів тваринницької продукції - молока і м’яса,

Проте, певні успіхи, досягнуті в останні роки, в аграрному господарюванні області, рівень виробництва сільгосппродукції не задовольняють зростаючі потреби продовольчої безпеки населення регіону. До того ж процеси реформування в аграрному секторі, і зокрема земельної реформи, не завершені. Вищезгадані проблеми, а також вступ зазначених країн до Європейської спільноти, є стримуючим фактором участі суб’єктів господарювання агропромислового комплексу в зовнішньоекономічній діяльності та розширенні транскордонного співробітництва. Вимагають уточнення, розробки і узгодження нові механізми транскордонної співпраці (зокрема, міждержавні митні угоди), матеріали дотримання норм і нормативів взаємної торгівлі і реалізації сільськогосподарської продукції, вимог до її стандартизації, цінові проблеми. Ці питання потребують невідкладного вирішення як на державному, так і на регіональному рівнях.

Досвід і практика здійснення прикордонного співробітництва у минулому набули чимало прикладів ефективного співробітництва промислових підприємств Закарпаття, в тому числі і в харчовій галузі. Зокрема підтримувалися тісні контакти між консервними, плодопереробними заводами, що переробляють плодоовочеву продукцію. Особливість цього виробництва полягає в тому, що вона вимагає високого рівня організації праці, в короткі строки без витрат зібрати і переробити вирощену сільськогосподарську продукцію. Для цього тут потрібні резервні переробні і транспортні потужності, таропакувальні матеріали, складські приміщення, охолоджувальні установки, які забезпечують зберігання і транспортування виробленої харчової продукції.

Саме ці особливості роблять актуальним розширення виробничої взаємодії в цій галузі. Тривалий час підтримують тісні ділові зв’язки Берегівський консервний завод з консервним заводом м. Ніредьгаза Угорщини. На їх рахунку чимало конкретних справ: впроваджено автоматичні лінії безперервної дії по виробництву яблучного соку, освоєно випуск натуральних соків, що дозволило більш ефективно переробляти різні сорти яблук в період масового їх збору і в такий спосіб до мінімуму скоротити втрати плодів при переробці і зберіганні. Аналогічних прикладів можна навести більше.

Однак, можливості прикордонного співробітництва і його переваг підприємствами різних форм власності цієї галузі використовуються недостатньо. Підприємства різко зменшили обсяги виробництва, звузили асортимент випуску продукції. З прилавків магазинів зникли широкий асортимент плодоовочевих консервів та іншої харчової продукції вітчизняного виробництва, які раніше користувалися попитом у покупців.

Натомість торгівельну мережу заполонила імпортна продовольча продукція, переважну більшість якої можуть виготовляти підприємствами області. Ще донедавна через таку форму прикордонного співробітництва, як прикордонна торгівля у сусідні країни - Угорщину, Словаччину, Румунію експортувалися різні продовольчі товари: мед, консерви дикоростучих плодів

і ягід, грибів, консервовану плодоовочеву продукцію та інше. Нині у структурі експорту вона займає незначну питому вагу. В 1996 р. підприємства харчової промисловості реалізували за кордон продукції на суму 8,0 млн. дол. СІЛА.

На сьогодні в агропромисловому комплексі Закарпаття функціонує 67 спільних підприємств, до яких за період інвестиційної діяльності (1994 - 2004 pp.) залучено 42,5 млн. дол. СІЛА, з них 16 підприємств - в сільському господарстві (4,9 млн. дол. СІЛА), 51 підприємство - у харчовій промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (сума інвестицій - 37,6 млн. дол. СІЛА)⁹.

За останні роки в регіоні намітилася тенденція згортання торгівлі з країнами колишнього СРСР, в тому числі і продовольчими товарами. Разом з тим, втративши продовольчий ринок в країнах колишнього СРСР, як Україна так і Карпатський регіон, не знайшли свою продовольчу нішу на ринках межуючих західних держав: причиною зазначеного є цілий ряд обставин. Прикордонні Угорщина, Словаччина, Польща стали членами ЄС, де існує певна монополія на забезпечення продовольчої безпеки країн-членів ЄС. Варто зазначити, що й до цього продовольча продукція суб’єктів аграрного виробництва регіону не була витребуваною за кордоном. До того ж в останні роки в області відмічено спад виробництва сільськогосподарської продукції, існує розрив рівнів технологій виробництва між розвиненими країнами і вітчизняним виробництвом, незавершеність трансформаційних перетворень в аграрному секторі не сприяє нарощуванню темпів виробництва сільськогосподарської продукції, зниженню собівартості і підвищенню якості, та можливостям збільшення її експорту. В цій ситуації зростають обсяги імпорту продовольчих товарів, часто неконтрольованих з боку митних органів та владних і управлінських структур області.

Закарпатська область є відносно екологічно чистим регіоном країни, тому перевагою продукування сільськогосподарської продукції агровиробниками області є можливості отримання екологічно чистої конкурентоспроможної продукції, і завоювання в цьому напрямку зарубіжного ринку збуту продовольства. У розвитку транскордонного співробітництва, розширенні зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання АПК області посильну участь можуть приймати і 1459 селянських фермерських господарств, однак їх діяльність в цьому напрямку потребує координації.

У Закарпатській області з жовтня 2003 року розпочав свою діяльність „Проект аграрного маркетингу”, який виконується за підтримки Агентства з міжнародного розвитку СІЛА, компаніями Ленд O´ Лейке, ДАІ та АПК- інформ. Цільовими товарними групами „Проекту аграрного маркетингу” є овочі, фрукти та ягоди як на переробку так і на свіжий ринок, а в горах - переробка продукції вівчарства та дикоростучих ягід та трав. Завдання „Проекту” полягали в наступному: сприяти підвищенню доходів і створенню нових робочих місць в сільській місцевості, допомагаючи малим та середнім фермерським господарствам визначити потреби ринку та задовольнити їх з прибутком для себе, підвищуючи якість і виробничу ефективність, а також додаючи вартість сільськогосподарської продукції шляхом поліпшення маркетингових заходів. Добровільними клієнтами „Проекту” в Закарпатті стали біля 200 виробників плодоовочевої продукції, 12 переробних підприємств, 28 постачальників матеріально-технічних ресурсів, 8 санаторіїв,

5 оптових ринків, 4 супермаркети, 15 дрібних оптовиків та 28 інших компаній.

За два роки діяльності „Проект” організував 4 демонстраційних поля, 6 семінарів, 9 круглих столів, 172 робочі зустрічі, провів 6 презентацій та дві прес-конференції. У Закарпатті „Проект” реалізував дві грантові програми. Зокрема, сільськогосподарському кооперативу в с.Луг Рахівського району для закупівлі обладнання з виготовлення бринзи „Проект” надав 125 тис. грн.¹⁰ Обладнання закуплено і встановлено. Розробляється Програма участі фермерських господарств, клієнтів проекту в зовнішньоекономічній діяльності. „Проект” користується високим авторитетом серед фермерів та приватних землевласників Закарпаття, оскільки надає повний комплекс послуг від елементів вирощування до шляхів збуту сільськогосподарської продукції, в перспективі визначатиме значний ресурс попиту і пропозицій на продовольчу продукцію як на теренах країни, так і в зарубіжжі.

Аналіз функціонування у харчовій промисловості таких підприємств як СП «Грін-Рей» с. Петрово, СП «Універ» с. Фанчиково, ПП «Континент» с. Сторожниця, ВАТ «Мукачівський консервний завод» та ряду інших, переконливо свідчить про значні можливості нарощування виробництва і реалізації продукції продовольства на експорт.

Однак, подальше становлення і розвиток транскордонного співробітництва підприємств АПК регіону, специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає виваженої державної політики протекціонізму для забезпечення ефективної діяльності агропродовольчої сфери за будь-яких умов. Адже, при вступі України до Світової організації торгівлі, в умовах відкритості економіки виникає загроза припинення виробництва, якщо воно неконкурентоспроможне.

Основна мета сьогодення - це створення в АПК передумов, які б сприяли стабільності та розвитку економіки сільського господарства через зміцнення співробітництва і кооперації в аграрній галузі, сприяли б зростанню сільськогосподарського виробництва на засадах скорочення або усунення існуючих бар´єрів, що перешкоджають розвитку торгівлі аграрною продукцією та продовольством. При цьому до провідних завдань слід віднести наступне: поступову лібералізацію сільськогосподарської торгівлі між державами ЄС, Російською Федерацією та іншими країнами СНД; розвиток міжрегіональної кооперації, в першу чергу з сусідніми країнами; розширення торговельних відносин з країнами, що є членами Світової організації торгівлі.

Дослідження проблем і особливостей транскордонного співробітництва та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання агропромислового комплексу регіону підтверджує, що потенціал ділової активності у виробництві та переробці продовольства, обумовлений зростанням внутрішнього попиту внаслідок переорієнтації фінансових потоків в офіційну економіку, зростає, але через неналежну адаптацію агровиробників і підприємств до умов ринку виявляється нереалізованим на зовнішніх ринках. До того ж позитивні наслідки реформ у АПК поєднується із протилежними тенденціями скорочення експорту сільськогосподарської сировини і продуктів харчування, втратою конкурентних позицій на традиційних зарубіжних ринках під тиском провідних світових виробників продовольства. Однією з причин такого становища є незавершеність та недостатня ефективність системи державної підтримки агропромислового сектора України на висококонкурентних світових ринках продовольства.

Розгляд зазначеної проблеми дозволяє зробити такі висновки.

1. Соціально-економічний розвиток країн Центрально-Східної Європи, які вже стали членами ЄС і межують із областями Українських Карпат, активізує значення прикордонних регіонів, які в умовах європейських інтеграційних процесів розглядаються як важливий чинник міждержавного співробітництва. Об’єктивною підставою транскордонного співробітництва прикордонних регіонів названих країн є подібність природних та історико- господарчих умов, що зумовлює однотипність галузевої та територіально- функціональної структур господарства.

2. Досвід трансформування аграрної сфери економік постсоціалістичних країн підтверджує об’єктивну необхідність експортної орієнтації сільськогосподарських галузей регіону, які володіють потенціалом конкурентоспроможності і базуються на місткому внутрішньо національному ринкові та природних ресурсних перевагах.

3. Науково-обґрунтована політика держави в зовнішньоекономічній діяльності, спрямована на поглиблення міждержавного співробітництва в аграрній сфері (у перспективі вступу України в ЄС), зумовлює формування транскордонних сільськогосподарських районів. Транскордонний сільськогосподарський район - міждержавний регіон зі збалансованим розвитком сільськогосподарських, переробних підприємств,

інфраструктурних та управлінсько-регуляторних інституцій. Прикладом такого регіону може стати Саболч-Сатмарська область Угорщини та Закарпатська область, Підкарпатське воєводство Польщі та Львівська область, апробація економічного співробітництва яких здійснюється у рамках Карпатського єврорегіону, а також двосторонньої угоди.

З метою активізації розвитку транскордонного співробітництва регіону з прикордонними регіонами сусідніх країн доцільно:

- забезпечити розробку регіональних програм транскордонного співробітництва і зовнішньоекономічної діяльності господарських суб’єктів агропромислового комплексу в напрямку нарощування виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, визначення можливостей і ніші експорту конкурентоспроможного продовольства.

- вибір конкретної економічної стратегії діяльності аграрних підприємств має враховувати наступні особливості соціально-економічної ситуації в Україні: відсутність завершеної національної Програми транскордонного співробітництва та відповідних законодавчих актів, щодо зовнішньоекономічної діяльності, незавершеності аграрної і зокрема земельної реформ, нестабільність нормативної бази, низький рівень платоспроможного попиту населення, недостатній розвиток ринкової інфраструктури АПК.

- трансформаційні процеси в аграрній економіці, які здійснюються в прикордонному регіоні вимагають чіткого територіального виокремлення, а також часткової зміни напрямів господарювання сформованих типів аграрних господарств; на основі поглиблення сільськогосподарської спеціалізації та кооперації в низинній підзоні області в напрямку нарощування виробництва продовольства і забезпечення експортних потреб в ньому;

- забезпечити пошук нових ідей, розробку спільних проектів в аграрній сфері прикордонних регіонів з метою виробництва та переробки екологічно чистої сільськогосподарської продукції, створення сприятливих умов для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Примітки:

16. Експорт-імпорт Закарпаття у 2004 р. Прямі іноземні інвестиції у 2004 р.- С.56