30. Становище євреїв у Румунії міжвоєнного періоду

Ігор Піддубний

Період між двома світовими війнами позначений помітними зрушеннями у взаєминах представників різних національностей. На такому тлі особливо чітким постає ставлення в ряді держав до представників найбільш закритої на той час національності - євреїв. Саме така закритість з одного боку дозволяла зберегти віру та традиції, а з іншого - перетворювала євреїв в очах пересічного мешканця на загрозу, яку підігрівали різноманітними публікаціями як у правих, так і реформістських виданнях. Нерідко негативне ставлення до участі євреїв у політичному житті асоціювалося із загрозою, яка виходила з СРСР. Безпосереднє сусідство з цією країною, а також певні традиції у ставленні до євреїв в Румунії зумовили особливе ставлення до них в цій країні. Фактично єврейському населенню Румунії довелося зазнати впливу подій, що значно змінили становище євреїв. Представникам цієї нації довелося пройти шлях від морального обмеження в правах (при збереженні достатньо стабільних економічних позицій) до відкритого геноциду в умовах Другої світової війни. Визначити характер відносин євреїв Румунії з представниками панівної нації та встановити місце євреїв в економічному та політичному житті Румунії міжвоєнного періоду є метою даної статті.

Питання становища євреїв в Румунії піднімалося в цілому ряді публікацій. Особливо широко це питання вивчалося в Румунії після революції 1989 р. Так, питання становища національних меншин Румунії продовжувало залишатися в 90-х роках минулого століття в полі зору відомого румунського історика І. Скурту. Завдяки його старанням вийшли друком публікації архівних документів, присвячені становищу національних меншин¹. Окремі питання діяльності євреїв Румунії піднімалися у працях, що вийшли у видавництві «Ґазафер» у Бухаресті². Певне число публікацій стосовно становища євреїв та участі їхніх представників у політичному житті Румунії з’явилося в бюлетені Інституту ім. д-ра І. Нієміровера з Єрусалиму у 70-х роках XX ст.

Характеристику участі євреїв-депутатів та сенаторів румунського парламенту у політичному житті країни можна дати і після опрацювання матеріалів зібраних та опублікованих у збірці документів «Євреї- парламентарі в законодавчому зібранні Румунії»³. Досить стислу характеристику становища євреїв в Румунії міжвоєнного періоду подав у своїй роботі Д. Ротшільд⁴. Позицію праворадикальних румунських партій стосовно євреїв висвітлив А. Васильченко⁵. Опис повсякденного життя та обрядів Буковини та Бессарабії 20—30-х років XX ст. міститься у спогадах П.Фрід’юнг⁶ та М. Штівельмана ⁷ Таким чином, становище євреїв Румунії в основному розкрите в зарубіжній історіографії. Тому нами ставиться завдання витсвітлити певні аспекти життя єврейських громад та діяльності окремих осіб у світі, зокрема, в умовах переходу від слабоприхованого антисемітизму 30-х років до відкритого винищення євреїв у 40-х роках XX ст.

Кінець Першої світової війни став відправною точкою у формуванні в Східній та Південно-східній Європі нового порядку. Впродовж 1919-1921 pp. тут, за визначенням Д. Ротшільда, встановлювався устрій, характер якого правив «за класичний зразок і тріумф націоналізму та його політичних обмежень»⁸. Створення нових держав на теренах Центрально-Східної Європи мало багато складнощів, викликаних проблемою дотримання міжнародних договорів у плані захисту прав національних меншин. Румунія не була винятком із правил політичної гри у міжвоєнний період і тому проблеми національних меншин залишалися для неї серйозним випробуванням. Нові приєднані провінції принесли з собою масу не- румунського населення, в якому окремою групою виділялися євреї. Безумовно, що включення Буковини, Бессарабії, Банату чи Трансільванії до складу Румунії змушувало приймати відповідні рішення та проголошувати себе Румунами чи Угорцями (частина євреїв Мойсеевої віри це зробила). Та все ж перепис 1930 р. показав, що в Великій Румунії мешкало 728 115 євреїів (4%), але при цьому на мові ідиш розмовляли 518 754 (2,9%), а до релігійних громад мойсеєвої віри належало 756 930 осіб (4,2%)⁹.

На відміну від представників інших національних меншин Румунії (особливо німців, угорців), які в разі потреби могли шукати «успіху в її етнічній та культурній «материнській країні» проти тиску «держави- хазяїна»» євреї, які не мали власної держави, «почувалися особливо упослідженими політично»¹⁰. Проте становище евреїв в Румунії визначалося родом їх занять. Свого часу помітний політичний діяч П. Карп зауважив, що небажання бояр займатися бізнесом привело до утворення єврейської гегемонії в торговій та фінансовій сферах, тим більше, що юридичні обмеження, зокрема в Старому королівстві, не давали їм змоги займатися громадською діяльністю. У Великій Румунії євреї зберігали свої позиції, контролюючи основну масу приватного капіталу в експорті, у транспортному та страховому бізнесі, текстильній, шкіряній, електротехнічній, хімічній, житловій, друкарській і видавничій галузях. Як наслідок реакція держави була однозначною - з другої половини 30-х років розгорнулася боротьба за націоналізацію промисловості, яка мала витіснити євреїв з їх місць.

Незважаючи на обмеження в отриманні вищої освіти високим було число євреїв серед юристів, лікарів, журналістів та банкірів. Нація, захищена від асиміляції, мусіла реагувати виключно на антисемітські та ксенофобські прояви, які були притаманні румунському суспільству та державі. Щоправда, антисемітизм селянського середовища слід розглядати як «реакцію традиції проти сучасності»¹¹. Загалом у Румунії міжвоєнного періоду були області, де євреї мали достатньо сильні політичні організації і могли в політичному плані дещо згладжувати прояви антисемітської поведінки окремих посадовців.

Зокрема, євреї Буковини заклали умови свого становища в королівській Румунії міжвоєнного періоду в листопаді 1918 р. в період розпаду Австро-Угорщини. 10 листопада 1918 р. було створено Єврейську національну раду, провідними діячами якої мали стати представник евреїв у Палаті послів Б. Штраухер, 5 єврейських депутатів сейму та 51 представник єврейських партій, зокрема Єврейської крайової партії, Крайової організації сіоністів, Єврейської крайової соціал-демократичної організації, Єврейської крайової соціал-демократичної організації, Єврейської соціалістичної робітничої партії Поале Ціон, Агудат їшуб Ерец-Ісроель. На засіданні було створено конституційну комісію, комісію з питань культури, економічну та фінансову комісії. Також було запропоновано ввести національний податок та започаткували офіційний друкований орган Єврейської національної ради.

На пропозицію Штернберга та Кремера було прийняте рішення про створення місцевих комітетів Єврейської національної ради. Саме вони мали забезпечувати проведення засідань ради, збір національного податку, підготовку звітів та внесення пропозицій щодо відродження єврейської економіки та вирішення ряду інших соціальних питань. Важливим було також рішення про підпорядкування релігійних громад Єврейській національній раді та реорганізацію релігійних громад у національні, які мали стати „законними низовими органами національного самоуправління євреїв краю”¹².

Слідом за цим з’явилася відозва Єврейської національної ради стосовно вимог реорганізації Австрійської імперії, реалізація яких мала забезпечити євреям рівноправ’я та права національної меншини у країнах, де у великій кількості вони проживали. Крім того, у документі вимагалися права вільного пересування та виїзду до Палестини й створення там єврейських поселень. Вирішити цілий ряд питань намагалися не лише угодою з провідними націями, але й через діяльність самих євреїв¹³. Відповідними умовам часу стали збори, організовані єврейськими соціал-демократами. Саме тут Я.Пістінер у промові наголосив на тому, що право націй на самовизначення викликає конфлікти між сусідніми народами. Також він зауважував на необхідності для євреїв бути осторонь подібних територіальних суперечок. Промовець відзначив позицію соціал-демократів, які вважали, що позиція румунів у питанні прав національних меншин є позицією бояр, тоді як єврейські соціал-демократи збираються діяти, як соціал-демократи та євреї¹⁴.

В подібному плані діяли представники Єврейської національної ради, направивши відповідь голові Румунської національної ради Я. Флондору 27 листопада 1918 р. Зауважуючи пропозицію Я. Флондора стосовно беззастережного схвалення програми Румунської національної партії, представники Єврейської національної ради зазначали, що останні знаходяться на становищі дотримання прав народів на самовизначення. Поважаючи право румунів на об’єднання в єдиній державі, вони стверджували безправність євреїв в Румунії в сучасних умовах та відсутність гарантій зміни ситуації на краще в майбутньому. Представники Єврейської національної ради М. Ебнер, Я. Пістінер та Б. Фрідманн наголошували на тому, що „Єврейська національна рада змушена вимагати, щоб євреям Румунії була забезпечена політична і громадянська рівноправність та надані широкі, законодавчим чином закріплені беззастережні права національної меншини.” Саме це, як і прагнення дотримання нейтралітету, змусили представників євреїв відмовитися від участі у Генеральному конгресі Буковини¹⁵.

У міжвоєнний період сильними залишалися традиції в єврейських громадах. Та й самі громади були центром, що організовував єврейське населення попри існування різних політичних течій. Немалу роль відігравала й релігія, яка не лише сприяла певній «закритості євреїв», але й дозволяла задіяти певну кількість осіб на обслуговування потреб віруючих людей. Саме це відзначала у своїх спогадах Пріве Фрід’юнг, яка писала про свою «малу батьківщину» с. Жадова Сторожинецького повіту, говорячи про існування в ній штетла. Описуючи повсякденне життя євреїв П. Фрід’юнг звертала увагу на деталі, які притаманні віруючим євреям у побуті, під час святкування¹⁶. Подібними описами, але трохи пізнішого періоду, відзначалися спогади М.Штівельмана, уродженця містечка Сокиряни. Прикметним є те, що посвячення у дорослі (бар-міцва) М. Штівельман пройшов у 1941 p., тобто тоді, коли ще не встигли зруйнувати давні традиції¹⁷.

Дотримання традиції у відзначенні традиційних свят іноді навіть змушувало облаштовувати житло із застосуванням певних елементів. Зокрема, в окремих випадках могли мати місце спорудження у дворі власного будинку чи вбудова у будинок як архітектурний елемент сукки (курінь), у якій віруючі євреї повинні були проводити певний час у свято Суккот. Чернівецька дослідниця єврейської культури Н. Шевченко відзначає наявність таких елементів у дворах ряду чернівецьких будинків та у будинку по вул. О. Кобилянської¹⁸.

Збереження культурних та релігійних традицій, їх дотримання було наслідком організації єврейських громад. Також традиційними виглядали й заняття євреїв торгівлею, ремеслом та промисловим виробництвом. Майнове розшарування було в середовищі єврейського населення. Серед румунських євреїв були й крупні промисловці та банкіри, а також дрібні ремісники та торгівці. Одним з найвідоміших промисловців міжвоєнної Румунії вважається Макс Аушнітт, промисловець, генеральний директор підприємств «Решіца» та «Тітан-Недраг-Калан», який неодноразово обирався до сенату, як представник Торгово-промислової палати Галацу¹⁹. Досить швидко євреї - промисловці заповнили у Румунії нішу, що забезпечувала країну текстилем та текстильними виробами. Навіть прикордонне місто Чернівці нараховувало 46 середніх та малих текстильних підприємств, значна частина яких належала євреям-промисловцям. Це були, зокрема, «Тгіпасо» (Ф.Тріхтер та Нафталізон), «Tesatorie Nationala» (Д.Зайдманн та брати Клінгер), «Record» (С.Віжніцер), практично всі націоналізовані впродовж 1940 р. радянською владою .

Та, попри таку успішність єврейського населення, все ж таки в ряді питань його представники могли потрапляти у дещо стиснені умови діяльності. Вже сама уніфікація Румунії та зобов’язання дотримуватися прав національних меншин викликала в певних колах застереження і протестні дії. Протидія урядовим заходам вже від початку 20-х років почала проявлятися у антисемітських виступах студентів та учнів ліцеїв. Щоправда, антисемітські виступи були притаманні, поки що, крупним містам, де були вищі навчальні заклади і де дотримувалися правил, притаманних румунському суспільству з довоєнних часів.

Вже на студентському конгресі у Клужі у вересні 1920 р. група студентів-антисемітів прагнула провести рішення щодо заборони участі євреїв-студентів в корпораціях. Якщо їх позиція на початку 20-х років була дещо хиткою, то розгортання діяльності представників національних меншин, особливо в сфері економіки викликало накопичення в суспільстві певного невдоволення. Євреї викликали в тому світі особливе ставлення до себе, особливо після отримання громадянства, чого не було у довоєнній Румунії, та можливості здобувати середню й вищу освіту. Пізніше, в умовах економічної кризи, у вищих навчальних закладах наростало невдоволення євреями на основі побутового антисемітизму. Крім того, наповнення євреями юридичних та медичних факультетів також було підставою для наростання антисемітських настроїв з причин невідповідності кількості студентів відсотку єврейського населення в країні²¹.

Загалом, початок антисемітських виступів в Румунії збігав у часі з подібними виступами в сусідніх з нею країнах, створенням перших румунських праворадикальна організацій та завершенням періоду активності лівих в країні. Саме у першій половині 20-х років на рівні вищих навчальних закладів в Румунії створилася загроза розгортання антисемітських виступів і саме студенти виступили з ініціативою запровадження «numerus clausus». Зокрема, в 1922-1923 навчальному році Ясський університет не відновив свою діяльність, адже тут розгорнула роботу група студентів під проводом К. 3. Кодряну, яка власного поведінкою вплинули на характер рішення А. Кузи стосовно створення Ліги націонал- християнського захисту. В програмі Ліги передбачалося обмеження місць проживання євреїв, введення переліку професій, якими вони мали займатися. Таким чином, прагнули ввести «numerus clausus» в усі сфери життя та діяльності єврейського населення²².

Стосунки християнського населення з євреями стали гострішими в умовах економічної кризи. Саме тоді у місцях компактного проживання євреїв стала помітною заборгованість селян, що приводило сільське господарство до ще більшого занепаду. Щоправда, справжньою причиною такого становища сільського господарства була низька культура агротехніки та відсутність регіональної системи аграрного кредитування. Тим не менше на початку 30-х років активізувала свою діяльність антисемітська Ліга проти лихви, представники якої діяли й на Буковині. Лише після прийняття закону „Про конверсію боргів” антисемітські настрої стали затихати²³.

Проте пропаганда, спрямована проти євреїв членами «Залізної гвардії» велася впродовж 30-х років. Нерідко антисемітська пропаганда велася в руслі атикомуністичної. Зокрема, характеризуючи антифашистську діяльність Антифашистського студентського фронту, відомий гардистський публіцист

В.Марін у статті до газети «Cuvantul Studentesc» пов’язував її і з зовнішнім фактором (фінансуванням її з СРСР) та негативно відгукувався на призначення послом СРСР в Румунії М. Островського²⁴. У ряді інших статей цей гардистський публіцист торкався й інших аспектів взаємовідносин з євреями²⁵.

Характеризуючи румунський антисемітизм посол Франції в Румунії д’Ормессон зауважував, що його причини полягають у недопущенні євреїв на державну службу. Власне це й змушувало останніх освоювати вільні професії і мало результатом непропорційно високу частку єврейського студентства у вищих навчальних закладах²⁶. Іноді спроба обмежити доступ євреям до отримання вищої освіти приводила до трагічних подій.

Такими стали у єврейсько-румунських стосунках на Буковині події жовтня 1926 р. На бакалаврських іспитах 1926 р. у Першому ліцеї м. Чернівці зі 106 випускників 92 гімназисти-євреї не склали іспит у професора історії Діаконеску. Провал на випускних іспитах означав втрату можливості поступити до університету. Це породило конфлікт між професором та гімназистом Д. Фалліком. Останній після інциденту на вулиці Я. Флондор разом з двома десятками інших осіб був заарештований поліцією за звинуваченням у знущаннях над державним службовцем при виконанні службових обов’язків. Слідом за цим у листопаді 1926 р. розпочався судовий процес над звинуваченими. Останні не мали змоги залучити достатньо адвокатів для захисту, але згода професора К. Радулеску захищати Д. Фалліка змінила хід процесу²⁷. Проте після судового засідання він був розстріляний студентом Н. Теуту і помер за два дні по тому²⁸. Отже антисемітські дії не завжди були пов’язані з належністю до праворадикально! партії і могли бути проявом ксенофобії чи навіть власних амбіцій.

Щоб протистояти й залагоджувати можливі непорозуміння з владними структурами необхідна була політичне об’єднання та політичні організації. Саме такі й створювалися й діяли після реорганізації в Румунії міжвоєнного періоду. До цього слід додати, що різною була політична організованість євреїв приєднаних провінцій, що вигідно вирізняло їх на тлі євреїв Старого королівства. Доказом останнього можуть послужити парламентські вибори 1920 p., коли кандидати до парламенту змагалися за місця в різних політичних організаціях, починаючи від Єврейського блоку, але здобули найбільше голосів лише на Буковині та у Бессарабії²⁹.

Вибори 1931 р. продемонстрували результати діяльності Унітарної єврейської партії, що мала свої регіональні відділення у провінціях населених євреями. Парламентські вибори 1931 та 1932 pp. дали їй на Буковині бл.8,5% голосів, а у Бессарабії 5,36% (1932). При цьому варто говорити про вищу організованість прихильників партії на виборах 1932 р. та виділити ряд повітів, що мали найвищі голоси. Це, зокрема, Чернівецький (бл. 10%), Сторожинецький (9%), Сорокський (бл.8%). Не відстала від Буковини і Трансільванія, де високі показники ця партія мала у Марамореському повіті (12%), повіті Сату-Маре (бл.6%), хоча загальне число по провінціх складало 3% голосів. У Банаті число тих, що голосували за партію не виходило за межі 1,4 %, а в Старому королівстві було бл.1% голосів. Зібрані Єврейською партією голоси дали їі 4 мандати у 1931 р. та 5 депутатських мандатів у 1932³⁰.

Отже, впродовж 20-30-х років євреї, представники політичного руху, брали активну участь у політичному житті Румунії. В загальному в період між двома світовими війнами в парламенті Румунії працювали в різні роки 47 представників єврейських громад. Серед тих, хто обирався кілька разів до палати депутатів були Лернер Н, Штраухер Б., шеф-рабин Нієміровер Я., Ебнер М., Ландау М., Фішер П., Пістінер Я. Багаторічними сенаторами були Берковіц Е., Аушнітт М., Ціпштайн М.³¹ Головне завдання, що стояло перед єврейськими представниками, полягало в узгодженні інтересів єврейського населення з загальними інтересами країни. Дії єврейських представників в такому питанні проявилися під час обговорення нової конституції Румунії.

В 20-х роках склалася та система політичних взаємовідносин представників єврейських партій в Румунії, яка продовжувала зберігатися впродовж 30-х років. Відрізняючись від румунських політичних партій меншою мозаїчністю, вони мали достатньо велику кількість друкованих видань. Зокрема, на Буковині партійне різноманіття в єврейських політичних колах відображалося на складі преси. Німецькомовна преса на Буковині належала до німецької та іудейської. Значення німецькомовної преси було досить високим, адже вона охоплювала 60 % читачів у краї та 90 % - у Чернівцях. Німецькомовну пресу читали й представники місцевої румунської інтелігенції, тому не дивно, що напівіудейська «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» намагалася «представляти усі національні групи Буковини». Представниками інтересів єврейського населення Буковини були «Morgenblatt» та «Tag», a «Ostjtidische Zeitung» була органом буковинських сіоністів. Станом на 1935 р. відзначали помітний вплив радянської країни на іудейську пресу Буковини³².

В період економічної кризи 1929-1933 pp. окремі представники єврейських громад з новоприєднаних провінцій піднімали питання поліпшення становища населення в цих провінціях. Зокрема, сенатор М. Ебнер на грудневій сесії 1930 р. у відповіді на тронне послання, аналізуючи економічне становище Румунії, звернув увагу на потребу покращення становища селян, які отримали землю згідно аграрної реформи. Сенатор наголошував на потребі не лише наділяти землею, але й надавати дотації для технічної модернізації сільського господарства. Він же вказував, що проста митна протекція без надання необхідного капіталу не надасть розвитку промисловості. М. Ебнер наголосив на потребі провести судову реформу, що також пов’язувалося ним з потребою контролю за іноземними кредитами³³.

Ця проблема була піднята єврейським депутатом И. Фішером ще при обговоренні проекту закону про аграрний кредит у грудні 1929 p., яким було висловлено сумніви щодо швидкого поліпшення економічної ситуації в країні³⁴. Досить часто депутати говорили звертали увагу на необхідність зміни фіскального режиму, а також відзначали потребу обговорювати положення економічних законів, консультуючись з Палатами торгівлі, Загальним союзом промисловців.

Окрім економічних проблем парламентарі-євреї обговорювали й інші питання. Зокрема, на сесії 1929-1930 pp. депутат Е. Фагуре підняв питання щодо положень закону про організацію національних театрів та румунської опери. Ним було відзначено можливість свободи висловлювання митців при належному контролі є боку держави з метою дотримання моральності, національних почуттів. Крім того, Е.Фагуре відзначив необхідність давати в Румунії вистави тим акторам, які працювали за кордоном.

Відгукувалися парламентарі на актуальні питання тогочасної внутрішньої політики, в тому числі й на смерть короля Фердінанда І, І.І.К.Бретяну, О. Гоги та на загибель політиків, зокрема І. Г. Дуки. В свою чергу парламентарями робилися заяви у відповідь на звинувачення у нелояльності державі, яку свого часу зробив Г. Карп. Він же відзначав, що ряд адміністративних установ країни вважає євреїв другосортними особами та говорив про моральне гетто, влаштоване рядом законів у передвоєнній Румунії³⁵. Подібно виступав і І. Нєміровер, який відкидав звинувачення в тому, що всі євреї є комуністами³⁶.

Безумовно шеф-рабин був правим, коли відкидав звинувачення в ототожненні євреїв з комуністами. Однак у ряді провінцій в 30-х роках значне число єврейської молоді брало участь в діяльності комуністичних організацій. Помітним це явище було і на Буковині, прикордонній провінції Румунії. В 30-х роках тут комуністичний рух дещо ослаб, що стало помітним на тлі розгортання нацистської та антисемітської пропаганди в краї. За спостереженнями польського консула в Чернівцях М. Уздовського, посилення гітлерівської агітації на Буковині вплинуло на антисемітські настрої українського населення. У 1933 р. антиєврейські виступи на Буковині проводилися за участю української молоді, яка відмовилася від курсу пропонованого керівництвом Української національної партії³⁷.

Та все ж таки осередки РКП діяли, свідченням чого були арешти, проведені у Чернівцях 20 лютого 1934 р. Серед арештованих були представники чернівецької інтелігенції та учні ліцею³⁸. Проте, попри арешти, спроба відновити діяльність комуністичних осередків мала місце і на початку березня 1934 p., коли місцева преса повідомила про арешт 30 осіб за звинуваченнями в комуністичній діяльності. Як відзначав польський консул М.Уздовський, 90 відсотків арештованих складали євреї, до яких належали студент Ю. Софран, Р. Фуксманн, М. Ювенталь та інші. При арешті було знайдено докази зв’язку Чернівців з комуністичним ценром у Бухаресті, який „за останній час переказав значні кошти для комуністичних акцій у Буковині та Хотинському повіті”³⁹.

Беручи участь у вирішенні загальнодержавних завдань, депутати євреї приділяли увагу й питанням становища євреїв в Румунії, оскільки етнічна специфіка цього вимагала. Серед питань одним з перших було румунське громадянство євреїв, що врешті отримало підтвердження у вигляді ст. 133 Конституції 28 березня 1923 р. Відповідно, свою роль у підтвердженні прав євреїв як громадян Румунії мали зіграти закони про освіту, про культи, організацію громад. Своє значення мало й обговорення закону про культи, адже в релігійному відношенні євреї поділялися на різні за чисельністю групи. Дискусія з цього питання проводилася у 1929 р. й своє ставлення до змін у законі про культи висловили М. Ебнер та І. Ніємеровер⁴⁰.

Однак всі досягнення єврейських політиків були знецінені після невдалих парламентських виборів 1937 р. Вже з приходом до влади уряду О.Гоги розпочали ряд заходів спрямованих на обмеження свободи євреїв. В першу чергу запроваджувався контроль над підприємствами, що належали євреям, обмежувалися їхні права в заняттях професіями⁴¹. На черзі стало питання і про перевірку громадянства євреїв, що мало привести до виселення з країни значного їх числа, хоча і в той час висловлювалися, подекуди несміливі, думки про завдання через це шкоди державі⁴². Не змінилася ситуація й після проголошення в країні королівської диктатури. Перевірка стану громадянства змінила ставлення євреїв до влади і навіть створення Генерального комісаріату національних меншин не змінило скептичних настроїв в єврейському середовищі⁴³. Та все ж таки на загальному тлі усунення євреїв з економічного та політичного життя Румунії лунали заяви вірності трону і країні. Особливо яскраво це прозвучало після заяви в парламенті шефа-рабина А. Шафрана з приводу втрати Румунією Бессарабії, Північної Буковини та району Герца. Зроблена від імені єврейського населення країни, вона вміщувала вислови вірнопідданства та вірності королю й Румунії⁴⁴.

Вже після 1940 р. в Румунії ставлення до євреїв зміниться і впродовж 1940-1941 pp. набере нових форм. На Буковині українське й румунське населення впродовж першого року радянської влади також змінить своє ставлення до місцевого єврейського населення. Можливо, що причиною таких змін стала реакція самих євреїв на зміну влади. З червня 1940 p., після майже дворічного тиску на євреїв з боку румунської держави, вони стали співпрацювати з радянськими каральними органами. Підтверджують це і свідчення Р. Вагнера, начальника штабу переселенської комісії у Чернівцях, який відзначав, що «багато чернівецьких євреїв шпигували на користь НКВС проти українських та румунських націоналістів»⁴⁵.

Таким чином, єврейська меншина в Румунії міжвоєнного періоду знаходилася в кращому становищі у порівнянні до становища євреїв в королівстві до Першої світової війни. Проте, не дивлячись на положення угоди про права національних меншин, євреї, як і християнські меншини, залишалися обмеженими в своїх правах. До них, як і до представників християнських національних меншин, застосовувалися прийоми обмеження в правах здобуття освіти, зайняття ряду державних посад. До проголошення королівської диктатури державний антисемітизм носив прихований характер і лише в умовах королівської диктатури проявлявся відкрито. Останнє було реакцією румунських зверхників на події, що відбувалися в світі.

Примітки:

1 Minoritatile nationale din Romania: 1918-1925. Documente. /Coordonare: Scurtu I., Boar L. - Bucurejti, 1995. - 784 p.; Minoritatile nationale din Romania: 1925-1931. Documente. Coordonare: Scurtu I., Dordea I. - Bucurejti, 1996. - 606 p.

2 Напр, див.: Kuller H. Presa evreiasca bucurejteana: 1857-1994. - Bucurejti, 1996,- 164 p.; §afran A. Un taciune smuls flacarilor. Comunitatea evreiasca din Romania: 1939-1947. Memorii. - Bucurejti, 1996,- 407 p.

3 Parlamentari evrei in forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998.-426 ^p-

4 Ротшильд Д. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами /Пер. з англ. Канана В.П. - К.: Мегатайп, 2001. - 496 с.

5 Васильченко А. Между Дуче и Гитлером: Румынские ученики фюрера. - М.: Эксмо; Яуза, 2004. -480 с.

6 Фридъюнг П. «Мы просто хотели, чтобы был рай на земле»: Воспоминания еврейской коммунистки с Буковины /Пер. с нем. - Львов: Екоінформ, 2005. - 300 с.

7 Штивельман М. Марш смерти /Пер. Бородин А. - Рио-де-Жанейро: Имаго, 2004. - 234 с.

8 Ротшільд Д. Вказ. праця. - С.13.

9 Recensamantul General al populatiei Romaniei din 29 Decembrie 1930. Neam, limba materna, religie.- Vol. II,- Bucuresti, 1938,- P. XXVIII,XXI,XXX .

10 Ротшільд Д. Вказ. праця. - С. 22.

11 Там само. - С.353-354.

12 Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті XVIII - на початку XX ст.: Збірник документів та матеріалів /Упор.

13 О.В.Добржанський, М.П.Кушнір, М.Д.Никирса. - Чернівці: Наші книги, 2007. - С.395- 396.

14 Там само. - С.398-400.

15 Там само. - С.401-402.

16 Там само. - С.403-404.

17 Див.: Фридъюнг П. «Мы просто хотели, чтобы был рай на земле»... - С.74 - 109.

18Штивельман М. Марш смерти /Пер. Бородин А. - Рио-де-Жанейро: Имаго, 2004. - С. 71-79, 95-98.

19 Шевченко Н.Д. Черновицкая Атлантида. - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - С.60-61.

20 Parlamentari evrei In forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998.-P. 407.

21 Industria din Bucovina. Indicatorul Intreprinderilor industriale pe anul 1937. - Cernauti, 1937. -P. 45-48.

22 Васильченко А. Между Дуче и Гитлером: Румынские ученики фюрера. - М.: Эксмо; Яуза, 2004.-С. 24-27.

23 Там само. - С.30.

24 Там само. -С.101-102.

25 Див.: Marin V. Crez de generatie /Си un cuvant inainte de C.Z.Codreanu §i о prefata de N.Ionescu. - Bucurejti, 1937. - P. 93.

26 Ibidem. - P. 43-47, 77-81, 117-118.

27Васильченко А. Вказ. праця. - С.102.

28 Андре О. Єврейський цвинтар у Чернівцях //Буковинський журнал. - 1996. - 4.1-2. - С.136-137.

29 Там само. - С. 138.

30 Ivan М. Evolutia partidelor noastre politice in cifre §i grafice. Studiu comparativ al rezultatelor oficiale ale alegerilor pentru Camera Deputatilor din anii 1919-1932,- Sibiu, 1934,- P.24.

31 Ibidem. - P. 24, таЬ.Ѵе.

32Parlamentari evrei in forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998.-P. XXV-XXVII..

33 Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918-1944 pp. Погляд дипломатів (Документи) /Упор, та наук. ред. В.М.Заполовський, С.Д.Осачук. - Чернівці: Зелена Буковина, 2007. - С. 147-148.

34 Parlamentari evrei їп forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998. - P. 278-279.

35 Ibidem. - p. 242-249.

36 Ibidem.-P. 186-192.

37Ibidem.-P. 398-400.

38 Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918-1944 pp. Погляд дипломатів (Документи) /Упор, та наук. ред. В.М.Заполовський, С.Д.Осачук. - Чернівці: Зелена Буковина, 2007. - С.112.

39 Там само. - С.97.

40 Там само. - С. 98.

41 Parlamentari evrei In forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998. - P. 219-228.

42 Час. (Чернівці). - 1938. - 1,4 січня. Див. також: Піддубний І. Національні меншини Румунії в умовах королівської диктатури: пошук шляхів співпраці з режимом // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 323-324. - Чернівці: Рута, 2006. - С.158-164.

43Час. (Чернівці). - 1938. - 5,6, 8, 12 січня.

44 Державний архів Чернівецької області. - Ф. 15.Префектура Чернівецького повіту. - Оп.1.-Спр.21133.-Арк. 10-12.

45 Parlamentari evrei In forul legislativ al Romaniei (1919-1940).- Bucurejti: Hasafer, 1998. - P. 404-406.

46«Додому в Райх!». Переселення німців з Північної Буковини 1940 року (Матеріали, свідчення, документи) /Осадчук С.Д., Заполовський В.М., Холодницький В.Ф. - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - С.69.