Історична панорама. Вип. 5

44. Представництво буржуазії в складі партії кадетів в 1905-1907 pp. (на прикладі південних губерній Російської імперії)

Олег Постернак

Початок XX ст. став періодом становлення підприємницького класу, з яким був тісно пов´язаний економічний прогрес та утвердження ринкових відносин в Російській імперії. На зміну традиційній еліті доіндустріального суспільства з цінностями знатності походження та земельної власності приходить нова індустріальна еліта в особі підприємців та представників технічної інтелігенції. Найбільш динамічно цей процес відбувався у Південній Росії, яка за рівнем індустріального розвитку, торговельного обігу та кількістю підприємств перетворилась на один з провідних економічних регіонів країни. Цьому сприяли близькість до портової інфраструктури, наявність зручних залізничних шляхів, інтенсивний приплив іноземних капіталів у торгівлю та промисловість, значна капіталізація підприємств, активний розвиток банківської справи. Завдяки цим факторам буржуазія в цьому регіоні перетворюється на економічно міцний та соціально впливовий клас суспільства.

Проте, політична консолідація буржуазного класу не встигала за посиленням його соціально-економічної ролі в суспільстві. Головними причинами цього були політична інертність, тісний зв´язок із помісним дворянством та урядовою бюрократією, страх перед масовим революційним рухом, відсутність чітко визначеної політичної лінії поведінки, постійні коливання між авторитарною владою і демократичною громадськістю. На перших порах загальнополітичні інтереси буржуазії відстоювали представники земських ліберальних кіл та інтелігенція, тоді як верхи торговельно-промислової верстви фактично до 1905 р. або залишалися поза політикою, або підтримували владу.

Початок в Росії революції 1905-1907 pp. став міцним каталізатором, який в значній мірі прискорив процес політичної консолідації ліберальної буржуазії. Прогресивна частина підприємців схвально поставилась, а згодом і долучилась до формування ліберальних політичних партій та їх організацій на місцях. Після оприлюднення імператорського Маніфесту 17 жовтня 1905 р. розпочався процес утворення реальної багатопартійності як в центрі, так і на периферії. В цей час заявили про себе політичні сили ліберально-демократичного напряму, однією з яких була Конституційно-демократична партія («Партії Народної Свободи»),

Історикам на підставі залучення невідомого документального, а також ретельній перевірці вже опублікованого фактичного матеріалу, творчого використання наукового доробку з цієї проблематики вітчизняних і російських дослідників важливо визначити реальне місце підприємців в складі Конституційно-демократичної партії (КДІ1). Це, в свою чергу, дозволить з´ясувати, чи можна називати партію кадетів «буржуазною», яким був рівень представництва підприємців в складі КДП, яким було місце кадетів в розподілі політичних симпатій буржуазії тощо. Означена стаття є спробою розв´язання цих науково- дослідницьких завдань, які сьогодні мають важливе наукове та суспільне значення, особливо в умовах ринкової економіки, в системі якої головною фігурою є приватний підприємець. Крім того, в сучасних обставинах, коли внаслідок капіталістичної трансформації економіки формується верства приватних підприємців, що претендує на провідну роль в політичному та державному житті, вивчення досвіду їх участі в партійно-політичних процесах початку XX ст. набуває особливої актуальності.

В історіографії на науковому рівні проблема ролі буржуазії в революції 1905-1907 pp. та її взаємовідносин з партією кадетів була поставлена і почала розроблятися в 20-ті роки XX ст. У загальнотеоретичному плані це питання першим з істориків порушив М. Покровський, який вважав кадетів представниками промислового капіталізму, що вели політичну боротьбу з торговельним капіталом, уособленням і захисником якого було царське самодержавство¹. Першою спеціальною роботою, в якій була зроблена спроба розглянути суспільний рух російської буржуазії в 1905 р. була монографія С.Є. Сефа. Характеризуючи соціальну суть кадетської партії, автор прийшов до власного висновку, що політична і економічна програма кадетів була неприйнятною для великої промислової буржуазії, переконання якої тяжіли більше до «Союза 17 октября»². Важливим внеском у вивчення даної проблематики стала праця В.В. Шелохаєва, який на базі аналізу широкого кола джерел (мемуарна література, місцева преса, особисті фонди лідерів партій) дослідив історію виникнення, соціальний склад, організаційну структуру, чисельність, програму та діяльність Конституційно-демократичної партії³. Що стосується сучасному етапу розвитку історичної науки, то комплексних досліджень з цілої низки питань, що стосуються ролі буржуазії в партійно-політичних процесах початку XX ст. поки що немає. З огляду на це, висвітлення участі підприємців в складі південноросійських організацій кадетів дозволить доповнити розгляд української та російської історії початку XX ст. новими фактами і висновками.

Формування партії кадетів фактично розпочалось ще в 1902 p., коли під впливом наростання революційного руху в Російській імперії прискорився процес політичного самовизначення різноманітних класів та верств суспільства. Приступила до організації своїх сил і ліберально налаштована громадськість. В липні 1902 р. за кордоном вийшов перший номер нелегального ліберального журналу «Освобождение», який став органом ліберальної опозиції. Влітку 1903 р. на базі цього журналу був створений «Союз освобождения». Приблизно у той же час, восени 1903 p., був створений споріднений цій організації «Союз земцев- конституционалистов»⁴. Саме з представників цих організацій, куди увійшла переважно інтелігенція, була створена об´єднана комісія для опрацювання єдиної політичної платформи майбутньої конституційно- демократичної партії.

Установчий з´їзд Конституційно-демократичної партії відбувся 12- 18 жовтня 1905 р. в Москві. Як повідомляв «Одесский листок», на з´їзд прибули делегати з 12 губерній Росії⁵. Виступаючи на ньому один з речників та лідерів К ДІЇ П. Мілюков вперше спробував чітко визначити ставлення нової партії до буржуазії. Він підкреслив, зокрема, що партія буде відмежована від тих суспільних елементів, які розраховують створити «політичні групи аграріїв та промисловців» і будуть відстоювати вузькокласові інтереси поміщиків та капіталістів. Намагаючись заперечити звинувачення зліва в тому, що кадети є виразниками інтересів ліберальної буржуазії, Мілюков запевняв, що кадетська партія є «позакласовою» а її характер відповідає традиційному бажанню російської інтелігенції⁶. Це було першим сигналом для російської буржуазії, яка мала зрозуміти, що в майбутньому одна з найпотужніших помірковано-ліберальних політичних сил не стане виразником її інтересів та прагнень.

«Антибуржуазна» позиція кадетського керівництва на перших порах відштовхнула від К ДІЇ опозиційно налаштовані до самодержавства кола підприємців. В 1905 p., поринувши у вир політичної діяльності, вони долучились до створення власних малочисельних конституційно- монархічних, праволіберальних підприємницьких партій. Зокрема наприкінці 1905 - на початку 1906 pp. з´явились Прогресивно- економічна, Торгово-промислова, Помірковано-прогресивна партії, Партія правового порядку тощо. На зборах однієї з таких партій - Всеросійського торгово-промислового союзу, його керівник І.Я. Бєляєв прямо заявив про неможливість блоку з конституційними демократами: «Кадети вимагають Установчих зборів, нам, представникам торгівлі та промисловості, вимога Установчих зборів дала лише колосальні збитки... Для торгівлі й промисловості в партії кадетів робити нема чого»⁷.

Російська буржуазія сумнівалась в тому, що конституційні демократи відображають інтереси підприємницького співтовариства, критикувала кадетів за зневажливе ставлення до вітчизняної промисловості. У відозві Помірковано-прогресивної партії, заснованій за сприянням московських комерсантів П.П. Рябушинського та

С.І. Четверикова, зокрема, проголошувалось: «Наша програма з багатьох питань подібна до програми кадетської партії, але по деяким ми розходимося з ними» . Зокрема, помірковані прогресисти бути проти федералізації імперії та запровадження 8-годинного робочого дня через побоювання, що вітчизняні підприємства не витримають конкуренції з іноземними фірмами.

Що ж стосуються самих кадетів, то буржуазія викликала в них інтерес лише як ймовірна опозиційна сила. При цьому праві кадети на чолі з П.Б.Струве вважали за можливим союз з підприємцями, а ліві подібну перспективу категорично відкидали. Загальна ж позиція конституційних демократів полягала в тому, що буржуазія повинна відмовитись від своїх вузькокласових інтересів та долучитися до визвольного руху⁹.

В цілому прохолодне ставлення кадетського партійного керівництва до буржуазії не заважало підприємцям, тісно пов´язаними своєю діяльністю з ліберальним дворянством та опозиційною інтелігенцією, входити до складу керівних органів КДП, хоча рівень їх представництва був мінімальним. З 54 членів Центрального комітету кадетів, які посідали цю посаду упродовж 1905-1907 pp. лише 6 безпосередньо займались підприємницькою діяльністю¹⁰. Так, члени Центрального комітету КДП, поміщики Ф.І. Родічев та М.Г. Комісаров були одночасно і заводовласниками: перший володів двома винокурними заводами, другий - скляним. Теж саме стосується і вихідців з інтелігенції, які брали участь в промисловій чи торговельній діяльності. Адвокат А.І. Камінка був членом правління Азовсько-Донського банку, М.М.Кутлер - членом правління Петербурзького облікового банку та учасником залізничних концесій¹¹.

В складі кадетської фракції Першої Державної Думи з 179 депутатів було всього 14 осіб, які безпосередньо займались підприємницькою діяльністю (10 торговців та 4 промисловця), що складало лише 7,8% загальної чисельності фракції¹². В Другій Думі рівень представництва буржуазії в складі фракції КДП був ще меншим: з 98 її членів налічувалось лише 10 торговців¹³. До думської фракції кадетів увійшли власники і директори заводів та фабрик, члени правлінь промислових і залізничних товариств, керуючі відділеннями банків. Серед них можна назвати директора товариства юфтевого заводу «Владимир Савин в Осташкове», члена правління багатьох промислових товариств М.І. Петрункевича, заводчика М.В. Челнокова, директора правління Рязано-Уральської залізниці М.П. Федорова тощо.

Багато з них були за становою приналежністю дворянами, а за основним родом занять - представниками інтелігенції. Участь в земському та міському самоуправлінні, в промисловій та банківській сферах органічно поєднувало кадетську інтелігенцію з капіталістичною власністю. Звідси і теза радянської історіографії про те, що інтелігентська за своїм складом кадетська партія в своїй діяльності, ідеології, тактиці виражала й захищала інтереси буржуазії¹⁴. Як зауважує сучасний російський дослідник Ф.О. Селезньов, типовий підприємець-кадет, якому вдалось піднятись до вищих щаблів партійної ієрархії, був дійсно пов´язаний рівнем освіти, інтересами, походженням та власною професією з дворянсько-інтелігентським середовищем. Серед представників різних галузей підприємництва в ЦК кадетської партії найбільше було видавців та книготорговців. Це було цілком зрозумілим, адже їх бізнес був прив´язаний до потреб інтелігенції. Крім того, в Центральному комітеті були присутні гірничо- та цукропромисловці. Значні грошові надходження йшли від представників петербурзького фінансового капіталу. При цьому визначальну роль у фінансуванні кадетів відігравали особи, близькі до Азовсько-Донського комерційного банку¹⁵.

Що ж стосується великих підприємців південноросійського регіону, то тут конституційні демократи не знайшли підтримки, зокрема серед їх найпотужнішого ядра - гірничопромисловців. Це пояснюється тим, що кадети виступили проти державної підтримки вугільної промисловості. Більш того, вони пропонували дозволити безмитне ввезення англійського вугілля, що завдало б серйозних втрат великим підприємцям Донбасу. Роль «Продвугілля» кадетська преса оцінювала негативно, можливо через складні відносини вугільного синдикату з Азовсько-Донським комерційним банком, спонсором кадетів, який підпорядкував собі ряд вугільних підприємств й розгорнув комісійну торгівлю вугіллям¹⁶. Та й серед представників гірничопромислової буржуазії російського Півдня абсолютно зрозумілим був той факт, що кадети є занадто опозиційною партією до самодержавства, щоб дозволити собі брати в ній участь.

Саме тому, вступивши в думську виборчу кампанію як найбільш підготовлена опозиційна політична сила, кадети в своїй агітаційній діяльності зробили ставку на міську дрібну та середню буржуазію. Особливо широку пропаганду кадети розгорнули у великих промислових центрах Півдня - в Одесі та Катеринославі. В Одесі місцева кадетська організація дійшла згоди з єврейськими організаціями та громадами, які мали значний вплив на єврейських торговців, банкірів, прикажчиків. Програмні вимоги кадетів, зокрема щодо визнання рівноправності єврейського населення, приваблювали представників дрібної єврейської буржуазії, тому вони охоче віддавали на виборах свої голоси за кандидатів від кадетської партії. Завдяки цьому факту, своїй активній позиції та авторитетові, кадети в Одесі одержали переконливу перемогу¹⁷. В Катеринославській губернії перемогу отримав кадет- підприємець, член правління акціонерних товариств, купець, гірничий інженер Лазарь Мойсейович Рабинович. Отже, кадетська політична агітація знайшла серед прогресивно налаштованої буржуазії південних губерній Росії своїх прихильників і сприяла зростанню її політичної свідомості.

Громадська активність південноросійської буржуазії проявилась і в участі в організаційній розбудові партії кадетів. Проте, слід з самого початку зазначити, що підприємці не стали основною соціальною опорою КДП. Аналізуючи соціальний склад кадетських партійних організацій різного типу і цілому по імперії, російські дослідники Кисельов І.М., Ковелін А.П., Шелохаєв В.В. виявили, що сумарна питома вага підприємців та землевласників в них коливалась від 10 до 20%. Основну ж масу членів складали середні міські верстви (прикажчики, конторники, службовці, ремісники) та заможна інтелігенція (адвокати, інженери, професори та ін.)¹⁸. До таких самих висновків прийшов і зарубіжний дослідник Ш.Галай, який вважає, що в кадетському керівництві були досить слабо представлені торговельні та промислові кола, в той час як рядовий склад партії так би мовити відтворював соціальну структуру російського суспільства¹⁹.

Сьогодні соціальна ідентифікація цієї ліберально-демократичної партії Російської імперії є однією з найбільш дискусійних проблем в російській та частково українській історіографії. Сучасний російський історик Ф.О.Селезньов підкреслює, давши відповідь на питання, чи були кадети буржуазною партією, чи відображали вони загальнокласові інтереси буржуазії, історики зможуть наблизитися до вирішення ключової проблеми історії багатопартійності початку XX ст²⁰. І сьогодні в розгляді цієї проблеми досить часто зустрічається довільне трактування історико-політологічної термінології, інерційність висновків та стереотипів радянської історичної науки, надто суб´єктивне відтворення фактичного матеріалу. Для вивчення проблеми, звернемось до думок сучасників періоду революції 1905-1907 pp.

Ідеологи кадетської партії намагались постійно підкреслити свою надкласовість та віддаленість від торгово-промислового класу. П.Б. Струве так сформулював основні соціальні основи кадетської партії: «вона є партією не класовою, а національною». «Вона прагне об´єднати всі живі прогресивні сили нації і цим об´єднанням поставити їх на службу ідеї цілісного національного відродження. Вона еволюційна, а не революційна»²¹. Самі кадети усіляко доводили, що їх партія не може вважатися буржуазною. Так, в брошурі одного з кадетських лідерів

О.О. Кізеветтера другий розділ так і називається: «Партія Народної Свободи - не є партією буржуазною». Розшифровуючи цю тезу, Кізеветтер писав: «В соціальній програмі партії Народної Свободи є основні положення, яких немає в програмах дійсно буржуазних партій: 8- ми годинний робочий день та примусове відчуження приватновласницьких земель в державний фонд, як основи аграрної реформи»²². О.М. Четвертухін в своїй записці з програмних питань одночасно запитував і відповідав: «Чому наша партія не буржуазна?

Тому що ми відстоюємо інтереси всіх класів»²³. До цього слід додати також той беззаперечний факт, що кадети не тільки були проти безумовної недоторканності приватної власності в галузі сільського господарства, але й виступали проти необмеженої свободи приватного підприємництва, за широке державне регулювання економіки, що суперечило базовим соціальним інтересам великої буржуазії.

Проте, слід загострити увагу й на інший бік проблеми. Серед кадетів були і чимало ортодоксальних прихильників капіталістичного розвитку виробництва, приватної власності, повної свободи ринкових відносин. Зокрема, це підприємці та великі землевласники, які входили до складу Центрального комітету та кадетських фракцій. Лідери К ДІЇ знали й розуміли, що їх партія приваблює представників торгово- промислових кіл суспільства і не заперечували проти їх участі в партійних організаціях. У друкованому органі кадетів - «Вестнике партии Народной свободы», так пояснювався цей процес: «Великі власники, землевласники або торговці приєднуються іноді до партії народної свободи... то му, що сподіваються тут більше, ніж в інших, знайти опору для своїх класових інтересів»²⁴.

Радянськими істориками кадети розглядалися як провідна партія ліберальної буржуазії, соціальною опорою якої, в свою чергу, була буржуазна інтелігенція, ліберальні поміщики та дрібна міська буржуазія. «Кадетська партія, - писав В.В. Воровський, - є...партією капіталістичною, буржуазною, інтереси якої є несумісними з інтересами пролетаріату та решти бідної маси»²⁵. Такий висновок об´єктивно випливав з публіцистичної спадщини лідера більшовиків В.І. Леніна. В одній із своїх робіт він писав про кадетів наступне: «Не пов´язана з яким- небудь одним певним класом буржуазного суспільства, але цілком буржуазна за своїм складом, за своїм характером, за своїми ідеалами, ця партія коливається між демократичної дрібною буржуазією і контрреволюційними елементами великої буржуазії»²⁶.

Не зважаючи на певну історичну непопулярність цього твердження, слід все ж таки визнати, що певна доля істини в характеристиці соціальної основи конституційних демократів в ній присутня. Хоча безпосередньо ідентифікувати кадетів як партію класу буржуазії складно, проте й відкидати той факт, що ліберальна частина підприємницької верстви не тільки брала участь в її діяльності, а й підтримувала кадетських виборщиків та кандидатів на думських виборах, було б необ´єктивно. Кадети виконували функції ідеологів російської буржуазії як класу в цілому, а їх партія найяскравіше втілювала концепцію буржуазного лібералізму з елементами соціалістичного ідеалу.

Оцінюючи викладені вище два міркування щодо «буржуазності» партії кадетів, зазначимо лише, що вони мають рівне право на наукове існування. При цьому варто лише зазначити, що з одного боку, історія кадетської партії радянською наукою упродовж багатьох десятиліть була найбільш викривлена, передусім, з метою змусити повірити в абсолютність марксистської доктрини, стратегії і тактики більшовиків, а також в доктринальну бідність КДП, в її буржуазну природу, відірваність від мас і, як наслідок, в її неминучий крах. З другого боку, самооцінка самих кадетів також далеко не завжди була адекватною і у зв´язку з цим не може служити надійним критерієм у визначенні соціальної орієнтації партії кадетів. Тому для більш уважного розгляду соціальної основи КДП звернемось до аналізу процесів організаційної розбудови партії на прикладі губерній Південної Росії.

В історичній науці довгий час питанням організаційної структури та регіонального розміщення місцевих організацій ліберальних партій не приділялась достатня увага. Між тим, без їх висвітлення неможливо отримати чітке уявлення про їх справжнє місце в політичному житті, масовість, розстановку сил та співвідношення між ними.

Процес організаційного будівництва кадетської партії та створення її регіональних організацій розпочався після установчого з´їзду. Згідно із статутом, для цього необхідно було скликати губернський або обласний з´їзд партії, який^в свою чергу, мав організувати міські, повітові та районні комітети . Більша частина організацій кадетів мала міський характер: в столичних, губернських, обласних та повітових містах імперії нараховувалось 283 організації, в сільській місцевості - лише 75 . Ситуацію з утворенням місцевих осередків в Південній Росії на перших порах ускладнювало слабке представництво цього регіону на загальному з´їзді КДП. Наприклад, Бессарабська та Катеринославська губернії не прислала своїх представників ані на установчий з´їзд кадетів, ані на з´їзд земців в листопаді 1905 р.²⁹.

Основна маса кадетських організацій в Південній Росії з´явилась в період виборів до Першої Державної Думи. Першими виникли губернські та міські комітети кадетів, зокрема: в жовтні 1905 р. - Херсонський; в листопаді 1905 р. - Катеринославський і Таврійський; в листопаді-грудні 1905 р. - Бессарабський та Одеський. Також в листопаді 1905 р. на території Області Війська Донського в Новочеркаську виник кадетський обласний комітет, який об´єднав біля 1000 членів. За підрахунками В.В.Шелохаєва, в чотирьох губерніях Південної Росії (Бессарабській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській) та Області Війська Донського всього існувало не менше 35 організацій КДП - губернських, обласних, міських, повітових, сільських комітетів³⁰.

Однією з найбільших губернських організацій кадетів на Півдні Росії була Херсонська. Установчий з´їзд Херсонської кадетської організації відбувся 10 жовтня 1905 р. Саме в Херсонській губернії, як свідчать дані архівних джерел, наприкінці 1905 р. діяла розгалужена мережа селянських кадетських комітетів. Так, на 1 січня 1906 р. кадетські (на прикладі південних губерній Російської імперії)

організації діяли в усіх 6 повітах Херсонської губернії та в Миколаєві³¹. Очолив херсонських кадетів О.К.Парамонов - відомий громадський діяч, голова губернської земської управи, заможний поміщик . Що стосується осіб, які були пов´язані з підприємницькою діяльністю, то до складу херсонських сільських організацій увійшли в основному представники сільської буржуазії, колоністи, заможні землевласники.

Катеринославський комітет Конституційно-демократичної партії був утворений 15 листопада 1905 р.³³. Серед відомих у місті городян до складу бюро партійної організації увійшли також і представники дрібної буржуазії, зокрема помічник наглядача акцизних зборів М. Похвістнєв, інженер-технолог М. Іванов, інженер О.С. Іловайський³⁴. До лав кадетської партії в Катеринославі записувались також службовці підприємств, комерційних установ, банків.

Активна підготовча робота із створення Одеського осередку конституційних демократів почалася наприкінці листопада 1905 р. Установчі збори відбулися 4 грудня в приміщенні Одеських вищих жіночих курсів. Згодом був обраний Одеський комітет кадетської партії³⁵. Очолив комітет, до складу якого входило 28 членів, професор історії Новоросійського університету Є. М. Щепкін³⁶. Що стосується взаємовідносин одеських кадетів з буржуазією міста, то місцеві партійці розгорнули активну агітаційну роботу серед дрібнобуржуазної громадськості міста. Так, наприклад, 8 грудня 1905 р. в одеських газетах був оприлюднений «Відкритий лист до соціалістів поза партією» журналіста Ізгоєва із закликом до демократичних сил записуватися в кадетську партію на федеративних засадах. Це звернення знайшло в першу чергу відгук серед власників дрібних магазинів, міщан, торговельних працівників .

Активну організаційну роботу із створення партійних осередків провели кадети в Таврійській губернії. Місцеві партійні групи виникли в Ялті, Керчі, Феодосії, Євпаторії, Мелітополі, Севастополі тощо. Серед повітових та міських організацій однією з найактивніших була севастопольська міська група. 27 грудня 1905 р. було обрано її комітет на чолі з П. М. Бларамбергом. Місцеві кадети об´єдналися із союзом «Свобода, Правда і Миролюбство», членами якого насамперед були заможні німці-колоністи, очолювані П. М. Фризеном³⁸. Залучення севастопольськими кадетами до своїх лав представників німецької буржуазії було позитивним фактом і стало в нагоді під час виборів до Державної Думи.

У грудні 1905 р. партійні осередки кадетів виникли в Бессарабській губернії. Активну діяльність тут розгорнули Хотинська, Акерманська, Ізмаїльська та інші партійні організації³⁹. Як і в інших губерніях, тут представники демократичної буржуазії також долучились до формування партійних структур. Для прикладу наведемо дані про соціальний склад

Ізмаїльської міської організації кадетів, що складалась в основному із службовців та представників дрібної буржуазії. Зокрема, до неї увійшли помічник податкового інспектора Зеленін, завідуючий чорноморсько- дунайським рибним промислом Семенов, агент Російського Дунайського пароплавства Каменський, агент Російського банку зовнішньої торгівлі Граніч⁴⁰. В Бессарабській губернії до кадетів примкнула також сільська буржуазія болгарських сіл на німецьких волостей Акерманського та Ізмаїльського повітів⁴¹. На засіданні Центрального комітету неодноразово відмічалось, що кадетською аграрною програмою задоволене передусім заможне селянство і козацтво. Тим не менш, сільську буржуазію важко назвати типовою соціальною опорою кадетської партії в період революції.

Таким чином, в південноросійському регіоні політично свідома частина підприємницької верстви намагалась активно долучитись до організаційної розбудови кадетської периферії. Дані про участь представників буржуазії в складі організацій конституційних демократів Півдня Росії показують, що в соціальному плані кадетська партія відображала інтереси передусім середніх груп підприємців та пов´язаних

з ними службовців й представників інтелектуальних професій. Значна вага в складі провінційних організацій КДП дрібної міської буржуазії (ремісники, кустарі, власники середніх і дрібних торговельних закладів і контор) пояснюється проникненням ліберально-демократичних ідей в її середовище, активним залученням до політичного процесу, наростанням опозиційних настроїв до самодержавства.

Проте, основу та керівне ядро кадетської партії складала зовсім не буржуазія. Як відзначала історик А.О. Білоус, соціальний склад кадетських організацій репрезентували дві великі групи - інтелігенція (вчителі навчальних закладів, лікарі, адвокати, професори, журналісти, фельдшери тощо) та чиновники (працівники земських та міських управ; присяжні повірені; службовці приватних закладів - фабрик, заводів, контор, банків; прикажчики; чиновники державних установ). Обидві ці групи становили 3/4 складу партійних організацій кадетів. Представників великої буржуазії, як такої - банкірів, домовласників, купців - було небагато. Це яскраво простежується під час аналізу соціального походження керівництва кадетської організації Катеринослава. 3 13 осіб, що входили до керівного органу організації, 7 були представниками інтелігенції, 3 - дворянами, 3 - службовцями державних установ⁴².

Навівши дані про перевагу інтелігенції в складі кадетських організацій, дослідниця А.О. Білоус робить чомусь абсолютно протилежний висновок: кадети у своїй ідеології, політиці і тактиці відображали інтереси буржуазії, і що це «переконливо доводять дані про соціальний склад керівних органів партії», в яких, на її думку, домінували, зокрема, капіталісти⁴³. На нашу думку, в подібному висновку допущені суттєві помилки. Погляди кадетів потрібно аналізувати не з позицій класової визначеності, а розглядати їх як широкий комплекс демократичних ідей, які свідомо розділялись прогресивною громадськістю, в тому числі і підприємницькими колами, що опинились в умовах революції 1905-1907 pp. приреченими після довготривалої інертності та пасивності на визначення свого ставлення до влади. При цьому партійним активом в конституційно-демократичних осередках виступали не капіталісти, а саме політично свідома інтелігенція та дрібна буржуазія, найменш пов´язана своїм світоглядом та діяльністю з авторитарним самодержавством.

Подібної думки дотримуються інші сучасні українські дослідники. Аналізуючи соціальний склад кадетських організацій України на момент їх виникнення наприкінці 1905 - на початку 1906 pp., О.Г. Старинець також підкреслювала, що провідна роль в керівництві місцевих кадетських організацій належала інтелігенції та дрібнобуржуазним верствам, які були носіями ліберальних ідей та прихильниками конституційного реформування самодержавного ладу . На основі аналізу складу деяких повітових кадетських організацій, вона відзначила незначну кількість представників класичної буржуазії (купців, підприємців) у місцевих групах. При цьому вона зробила досить важливий висновок, що кадетська партія за соціальним складом була партією не тільки інтелігенції, а й дрібної та середньої буржуазії, тобто середнього класу, який тільки починав формуватися і мав стати гарантом соціальної стабільності суспільства. Інтелігенції ж відводилась роль мозкового центру реформаторських перетворень⁴⁵.

Таким чином, перша російська революція 1905-1907 pp. відзначилась важливими перетвореннями в суспільно-політичному житті Російської імперії. Характерними ознаками цього періоду стали формування та діяльність різних політичних організацій. Серед політичних течій і партій Російської імперії особливе місце посідали ліберальні сили, які прагнули здійснення відчутних перетворень шляхом проведення реформ на основі загальнолюдських цінностей і акумулювали в своїх лавах прогресивних представників буржуазії. Такою політичною силою стала Конституційно-демократична партія, яка в умовах революції перетворилась на масову політичну організацію.

В 1905-1907 pp. партія кадетів стала повноправним суб´єктом суспільно-політичного процесу в імперії, що виявилось як в широкій розбудові партійних організацій в регіонах, так і в участі у виборах до Державних дум. Організаційне оформлення місцевих організацій К ДІЇ в Південній Росії відбулось в губернських та повітових центрах наприкінці 1905 - на початку 1906 років. Вже на етапі формування кадетських регіональних організацій, було помітним, що вони здобули прихильність прогресивної частини буржуазії, землевласників та службової інтелігенції. Конституційно-демократична партія перетворилась у впливову та популярну суспільно-політичну організацію, яка за своїм соціальним складом та ідеологією представляла інтереси дрібнобуржуазної громадськості та інтелігенції.

Саме під час революції 1905-1907 pp. та розгортання партійного будівництва дрібна та середня буржуазія починає гостро відчувати зростаючу невідповідність між потребами модернізації країни та віджилок» політичною системою, розуміти, що поглиблення відчуження між самодержавною владою та суспільством веде до соціальної дестабілізації, загрожує непередбачуваними наслідками для долі країни. Беручи участь в діяльності кадетських місцевих організаціях, підприємці привносили дух демократизму і соціально-економічного реформаторства, в тому числі ідеї правової держави, верховенства закону та самоцінності особистості.

Разом з тим, слід підкреслити, що представникам буржуазії не вистачало масштабності та глибини в осмисленні опозиційного руху. Вони не змогли подолати цілий ряд застарілих політичних стереотипів і опинились в полоні байдужості населення та жорсткої партійної конкуренції. Середній клас, міська буржуазія, демократично налаштовані підприємці, інтереси яких представляли кадети, тільки почали усвідомлювати свої потреби та активно діяти на політичній арені. Важливим фактором, що перешкоджав діяльності ліберальної буржуазії, була політична культура російського суспільства, налаштована на радикальне вирішення злободенних питань. Органічно це доповнювали відсутність досвіду вирішення суперечностей шляхом компромісу, страхом перед силою самодержавного бюрократичного апарату, традиційною вірою в недоторканність та мудрість влади монарха.

Примітки:

1. ПокровскийМ.Н. 1905 год//Большевик. - 1931. -№ 1. -с. 49.

2. Сеф С.Е. Буржуазия в 1905 году: По неизданным архивным материалам. - М.; Л., 1926.-с. 7-8.

3. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - М., 1983.

4. Кувшинов В.А. Кадеты в России и эмиграции // Новая и новейшая история. - 1995. - № 4. - с. 44-45.

5. Одесский листок. - 1905. - 15 (28) октября. - № 247.

6. Конституционно-демократическая партия: Съезд 12-18 октября 1905 года.

7. СПб., 1905. - с. 4.

8. Сеф С.Е. Буржуазия в 1905 году. - с. 93.

9. Петров Ю.А. «Третье сословие»: вхождение в политику // Полис. - 1993. - № 3. - с. 177-178.

10. Селезнев Ф.А. Конституционно-демократическая партия в 1905-1907 гг.: экономическая программа и отношения с буржуазией: Автореф. дис. ... доктора ист. наук. - Нижний Новгород, 2007. - с. 38.

11. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - с. 311-321.

12. Там же. - с. 82.

13. Сидельников С. М. Образование и деятельность Первой Государственной думы. - М., 1962. - с. 196.

14. ¹³Томсинский С.Г. Борьба классов и партий во второй Государственной думе. - М., 1924.-с. 18.

15. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - с. 78.

16. Селезнев Ф.А. Конституционно-демократическая партия в 1905-1907 гг.: экономическая программа и отношения с буржуазией: Автореф. дис. ...доктора ист. наук - с. 30-31.

17. Там же. - с. 34.

18. Білоус А.О. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні під час Першої російської революції (1905-1907 pp.): Дис. ... канд. іст. наук. - К, 1993. с. 108-109.

19. Кисилев И.Н. Корелин А.П. Шелохаев В.В. Политические партии в России в 1905-1907 гг.: численность, состав, размещение. (Количественный анализ) // История СССР. - 1990. - № 4. - с. 74.

20. Галай Ш. Конституционные демократы и их критики // Вопросы истории. -1991. -№12. -с. 6.

21. Селезнев Ф.А. Конституционно-демократическая партия в 1905-1907 гг.: экономическая программа и отношения с буржуазией: Автореф. дис. ... доктора ист. наук. - с. 3.

22. Струве П.Б. Идеи и политика в современной России. - М., 1906. - с. 12.

23. Кизеветтер А.А. Партия Народной Свободы и ее идеология. - М., 1917. -с. 4.

24. Корнев В.В. I Государственная дума: социал-демократия и кадетизм // Вопросы истории КПСС. - 1990. - № 8. - с. 90.

25. Вестник партии Народной свободы. - 1917. - № 6-7. - с. 5.

26. Воровский В.В. Кадеты в Думе. Возникновение рабочего класса. - СПб., 1906. - с. 8.

27. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - Т. 12. - с. 286-287.

28. Конституционно-демократическая партия: Съезд 12-18 октября 1905 г. -с. 23.

29. Кисилев И.Н. Корелин А.П. Шелохаев В.В. Политические партии в России в 1905-1907 гг.: численность, состав, размещение. (Количественный анализ) // История СССР. - 1990. - № 4. - с. 73.

30. Білоус А.О. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні під час Першої російської революції (1905-1907 pp.): Дис.. .канд. іст. наук. - с.80.

31. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - с. 298-308.

32. Старинець О.Г. Виникнення організацій конституційно-демократичної партії (партії народної свободи) в Україні (жовтень 1905 - лютий 1906 pp.) // Український історичний журнал. - 1995. - № 6. - с. 40.

33. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі ЦДІАУ в м. Києві). - Ф. 350. - Оп. 1. - Спр. 5. - Арк. 1 зв.

34. Історія міста Катеринослава / За наук. ред. А.Г. Болбруха. - Дніпропетровськ: Грані, 2006. - с. 323.

35. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф.313. - Оп.1. - Спр. 1663. - Арк. 17-17 зв.

36. Самойлов Ф.О. Одеса на зламі століть (кінець XIX - початок XX ст.) Історично-краєзнавчий нарис. - Одеса, 1998. - с. 68-69.

37. ЦДІАУ в м. Києві. - Ф. 268. - Оп. 2. - Спр. 14. - Арк. 4.

38. Самойлов Ф.О. Одеса на зламі століть (кінець XIX - початок XX ст.) Історично-краєзнавчий нарис. - с. 69.

39. Старинець О.Г. Виникнення організацій конституційно-демократичної партії (партії народної свободи) в Україні (жовтень 1905 - лютий 1906 pp.) // Український історичний журнал. - 1995. - № 6. - с. 42-43.

40. Отчет Центрального комитета Конституционно-демократической партии (Партии Народной Свободы) за два года с 18 октября 1905 г. по октябрь 1907 г. - СПб., 1907. - с. 22.

41. Ізмаїльський архів. - Ф. 1172. - On. 1. - Спр.2. - Арк. 24-25.

42. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - с. 72.

43. Білоус АО. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні під час Першої російської революції (1905-1907 pp.): Дис.. .канд. іст. наук. - К., 1993. - с. 92-93.

44. Там же. - с. 94-95.

45. Старинець О.Г. Виникнення організацій конституційно-демократичної партії (партії народної свободи) в Україні (жовтень 1905 - лютий 1906 pp.) // Український історичний журнал. - 1995. - № 6. - с. 39.

46. Там же. - с. 44