6. Питання продовольства. історичний аспект

Комарніцька О.П.

У статті розглянуті історіографічні аспекти продовольчого ринку, питання виникнення бідності та проблеми забезпечення продовольством на світовому та українському прикладі.

Світову продовольчу проблему називають однією з головних невирішених проблем. Голод - як її крайній прояв і величезне соціальне лихо охоплював маси людей і в стародавні віки, і в Середньовіччя, і в періоди нової та новітньої історії.

Найбільш розповсюдженим це явище було у стародавні часи. У період Середньовіччя через неврожаї цілі області і держави опинялися на грані вимирання або й перетинали її. За словами відомого французького історика Фернана Броделя, “протягом багатьох віків голод повертався з такою настирливістю, що став елементом біологічного режиму людей, однією з структур їх буденного життя” [1].

За словами Жозуе де Кастро “Географія голоду” у XVIII столітті Європа знаходилась у стані “хронічного голодування”. Голод в Бенгалії забрав життя 10 млн. або 1/3 населення країни. В XIX ст. Європа знову пережила великий голод через неврожай картоплі. В Індії в останній чверті цього ж століття від голоду померло не менше 15 млн. чол.

Основною причиною голоду і передчасної смерті через недоїдання є бідність, який піддана п´ята частина населення світу. Тому з економічної точки зору варто забезпечити бідняків достатнім заробітком або землею, а фермерам повинні бути надані економічні стимули для виробництва харчових ресурсів.

Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться досить інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства складає більш 300 млрд. дол. у рік.

Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвиті країни, насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи країн приходиться порядку 60% світового експорту й імпорту. Приблизно третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії, Африки, і Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менш 5%.

Країни - ведучі експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши

собі, ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, кава, какао, чай, спеції і ряд інших товарів. У 1996 р. експорт продовольства Сполученими Штатами склав 47 млрд. дол., а імпорт - 22 млрд. дол.

Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у тому числі і продовольством, у даний час перетерплює корінні зміни. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвитих.

Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поши

ренню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність погоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було приводом для виникнення протиріч, чреватих поривом стабільності міжнародної торгівлі і виникненням торговельних воєн .

Основні "битви" розгорталися між ЄС і США, що унаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при постачаннях свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активна протидія з боку Канади, Австралії й інших більш дрібних експортерів, чиє фінансове становище не дозволяє застосовувати субсидії у великих розмірах. У цілому по розвитих країнах рівень підтримки сільського господарства в період 1986-1991 р. складав від 42 до 47%. Сукупний грошовий еквівалент субсидій виробникам, розрахований за методикою ОЭСР, наближався до 180 млрд. дол. (до дійсного часу він знизився на 30 млрд. дол.).

Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Всесвітньої торговельної організації. Важливе місце в основних документах займає угода по сільському господарству , що припускає переклад усіх нетарифних бар´єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів (за шість років, починаючи з 1995 р., - у середньому на 36% у порівнянні з 1986-1988 р.), зниження експортних субсидій (бюджетних асигнувань на субсидування експорту - на 36% за шість років і його обсягу - на 21% у порівнянні з періодом 1986-1990 р.), скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва (показник передбачається знизити на 20% у порівнянні з 1986-1988 р.).

При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов´язання (2/3 від зобов´язань розвитих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвиті країни взагалі звільняються від зобов´язань.

У результаті реалізації цих мір посилення позицій на світовому продовольчому ринку відбувається у тих країнах, що мають найбільш розвите сільське господарство, орієнтованим на потребі зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.).

У той же час виробники сільськогосподарської продукції в державах - імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва. Населення цих країн може зштовхнутися з усі зростаючим імпортом усіх видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру, м´ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.

Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Смороду оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива (з урахуванням тихнув обмежень, що ресурси фотосинтезові накладати на природний процес формування біомаси) біологічна продуктивність оброблюваного клина було обчислено в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики інших і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв´язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики. Несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання "зеленої революції". Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема , упровадження багатих білками культур. Відомо, як великий внесок у забезпечення продуктивного молочного скотарства калорійними кормами внесла одержала в США широке поширення соя.

Відповідно до документів ФАО, у 1995 р. у світі нараховувалося 88 країн з низькими доходами жителів, де не вистачає продовольства. З них більш 30 у попередні роки понад свої експортні надходження направляли на його закупівлю. До цих країн відноситься і Росія, в імпорті якої продукти харчування стійко складають по вартості 25-30%. Разом з тим глобальне положення не настільки похмуре. У Західній Європі і США державна політика спрямована на обмеження оброблюваних площ, щоб не допустити наростання надлишку сільськогосподарської продукції, тому що в противному випадку не виключене настання такого моменту, коли збиток від падіння цін не буде компенсований збільшенням платоспроможного попиту. Так, у випадку багатого врожаю ціни на аграрні товари можуть знизитися настільки, що не покриють витрати, і сільське господарство як галузь виявиться неплатоспроможною. Одночасно це побічно свідчить про ті сховані резерви для збільшення при необхідності виробництва , якими розташовує аграрний сектор у промислово розвинутих країнах.

Продовольча проблема багатоаспектна, і домогтися її успішного рішення не вдається без створення відповідного соціально-економічного клімату в країні. Недостатніми виглядають і спроби досягти підйому сільського господарства шляхом упровадження досягнень науково-технічної революції, масової механізації і т.п. Про цьому чітко свідчить недавнє радянське минуле. У СРСР за 60-80-і рр. у галузі виросли енергетичні потужності з 155,9 млн. до 603,9 млн. л.с., а вартість виробничих фондів піднялася з 43,9 млрд. до 227 млрд. руб. постачання мінеральних туків селу збільшилися за цей період з 2,6 млн. до 18,8 млн. т діючої речовини в рік. Площа меліорованих земель була доведена з 16,3 млн. до 31,0 млн. га. Віддача ж виявилася скромною: середня врожайність зернових підвищилася з 11 до 14,9 ц/га. Тому що не вистачило розуміння і необхідної політичної волі, щоб почати перетворення форм власності в селі, без чого виявляється неможливим перебороти хронічна криза , викликана насильницькою колективізацією села .

Аналіз соціально-економічних і історичних джерел сильної географічної диференціації в постачанні населення світу продуктами харчування підводить до висновку , що голод, масове недоїдання й інші труднощі аналогічного роду самі в найсильнішому ступені впливають на громадське життя. Воно складається , зокрема , у прагненні влади усталити свій вплив на справи продовольчого сектора, а через нього зміцнити свою роль, що централізує, у відношенні всіх автономних осередків господарського механізму. У нашій країні це може повести до особливо енергійних спроб реанімувати бюрократичні початки в керуванні економікою і спорудити додаткові шлагбауми на шляхах становлення справжнього ринку. Серед різноманітних наслідків продовольчого положення , що загострилося, крім тих, що мають явно виражену гуманістичну сутність, особливо важливим представляється гальмування розвитку економіки при збереженні її застарілих консервативних форм. Тому задача подолання продовольчої кризи для будь-якої держави перетворюється в пріоритетну, і рішення її демократичними методами неминуче здобуває визначальний характер, відкриваючи дорогу до національного відродження.

За останні роки соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

За роки незалежності України валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції - на у 2-3 рази, сільського господарства - на 70 відсотків. Реальна заробітна плата зменшилась у 4 , а реальна пенсія у 5 разів [8,9].

Основні доходи українські сім’ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40 відсотків сукупного доходу та надходження від особистого підсобного господарства - 20 відсотків.

Підвищення цін на продовольчі товари призводить до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

На сьогодні, проблема безробіття не те що не втратила гостроти, а ще більше загострилась, що є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття.

Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю.

З бідністю пов’язані також такі явища, як безпритульність і жебрацтво. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 році зареєстровано 26,4 тис. бродяг, з них 9,7 тис. - молоді люди [2].

Така ситуація вимагає негайного консолідованого підходу до вирішення проблеми бідності і забезпечення продовольчої безпеки країни. Основними принципами мають стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної занятості населення, реформування системи соціальної підтримки населення тощо.

Література

1. Фернан Бродель. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV - XVIII вв. / Пер. с фр. Л.Е.Куббеля; вступ. ст. и ред. Ю.Н.Афанасьева. 2-е изд. М.: Весь мир, 2006.

2. В.Литвин. Коментарі до Указу Президента України № 6372001 від 15 серпня 2001 року «Про Стратегію подолання бідності»

3. Березін О.В. Деякі аспекти стратегії і тактики формування національного продовольчого ринку України // Економіка АПК. - 2004. - № 6. - С.102-108

4. Кириленко І. Г. Актуальні проблеми розвитку аграрного ринку в Україні в контексті формування балансів продовольчих ресурсів // Економіка АПК. - 2004. - № 12. - С.16-23

5. Лебединська О. Продовольча проблема і продовольча безпека // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 4. - C. 117-124

6. Пасхавер Б. Продовольча доступність // Економіка України. - 2001. - № 7. - C. 69-77

7. Пасхавер Б. Продовольчий аспект подолання бідності // Економіка України. - 2004. - № 10. - С.71-77

8. Статистичний щорічник України за 2006 рік/ За ред. О.Г.Осауленко; Держ. комітет статистики України. -К.: Консультант, 2007. -631 с.

9. Україна у цифрах у 2006 році: Статистичний довідник/ За ред. Олександра Осауленка; Державний комітет статистики України. -К.: Консультант, 2006. - 319 с.

10. Юрчишин В. До проблеми розробки продовольчої (аграрно-продовольчої) доктрини України // Економіка України. - 2001. - № 10. - С.4-11

11. Ющенко В.А. Розвиток агропромислового комплексу України в контексті світового продовольчого ринку // Економіка АПК. - 2001. - № 4. - С.6-13