15. Європейський шлях демократичного розвитку України

Михальський І.С.

Рецензія на книгу: Барановський Ф.В. Європейська інтеграція та демократичний розвиток України: концептуальний аналіз взаємовпливу: Монографія. - Луганськ: „Елтон-2”, 2007. - 407 с.

Питання, які пов’язані з розглядом стратегічних напрямів та окресленням нових перспектив розвитку України як незалежної держави, завжди знаходяться в центрі уваги як вітчизняних науковців, так й усіх свідомих громадян.

Сьогодні, коли стрімко змінюється архітектоніка світового порядку, принципи міжнародних відносин, важливим постає глибокий науковий аналіз ролі та міста України як повноцінного суб’єкта цих відносин, визначення шляхів збереження та зміцнення демократичних здобутків нашої держави.

В даному контексті, вихід друком монографії Ф. В. Барановського „Європейська інтеграція та демократичний розвиток України: концептуальний аналіз взаємовпливу” можна вважати дуже своєчасним та актуальним. Вона викликає неабиякий інтерес, оскільки представляє собою фундаментальну працю, що певним чином компенсує брак комплексних досліджень системного взаємозв’язку вказаних у назві роботи феноменів.

Приємне враження справляє досить чітка структура змісту монографії та її окремих розділів, що вказує на існування логіки викладення наукових положень.

В роботі міститься ґрунтовний аналіз праць вітчизняних та світових науковців щодо даної проблематики. Продуктивним та доречним виявилось застосування системного, структурно-функціонального, ретроспективно- порівняльного та інших методів дослідження.

З огляду на необхідність вдосконалення політичної системи України, яка знаходиться, з одного боку, під впливом демократичних процесів, з іншого - перед викликами європейської інтеграції, певний інтерес становить проблема оптимізації форми державного правління. Судячи зі змісту роботи, головним критерієм цього автор вбачає, по-перше, мінімізацію можливості виникнення авторитарних тенденцій, по-друге, чіткі принципи взаємодії та розподілу повноважень між гілками державної влади. І з цим важко не погодитися. Причому досить цікавим є те, що в рамках проведеного аналізу автором зроблено спробу, й, на наш погляд, достатньо вдалу, надати нового поштовху питанню класифікації типів республіканського різновиду форм державного правління.

Європейський вибір для України є стратегічним напрямом і магістральним шляхом вирішення внутрішніх економічних і соціокультурних проблем, оптимізації зовнішньополітичних зносин, утвердження в світі як незалежної, потужної, авторитетної і конкурентоспроможної держави.

Проте, як вказує автор, інтеграція в ЄС для України не є самоціллю, а досягненням європейського рівня життя. Тому для того, щоб Україна мала можливість вважатися реальним кандидатом на вступ до ЄС, їй необхідно подолати дуже багато перешкод, а саме: досягти необхідного рівня економічного розвитку, забезпечити власним громадянам прийнятний, за мірками розвинутих демократій, рівень життя і захисту прав. Головний виклик для України, таким чином, полягає у необхідності відповідності її політичної системи прийнятим у демократичному світі критеріям. На цей виклик повинна відповісти політична еліта України, належним чином реалізовуючи основні принципи демократичного розвитку суспільства.

Політична еліта являє собою головний соціальний суб´єкт політичних трансформацій, оскільки вибір рішень, що приймаються її представниками, є критично важливим чинником, який обумовлює розвиток та результати трансформаційних процесів.

В цьому аспекті автор вірно відмічає той факт, що система рекрутування політичної еліти, яка існує в Україні, ще не є достатньо демократичною. Він також робить наголос на існуванні так званої елітократії, яка являє собою не тільки політико-владну і політико-управлінську концентрацію значного потенціалу і ресурсів впливу на суспільство в руках еліт, але і прагнення еліт до виділення і відособленого існування у всіх основних сферах соціального буття.

Натомість у сучасному суспільстві демократична еліта не може бути закритою аристократичною кастою. Нова еліта повинна бути зацікавлена в стабільності суспільства і його поступальному розвитку. В цьому сенсі, автором доволі чітко конкретизовано умови і шляхи формування політичної еліти з якостями, притаманними європейським демократичним засадам.

Дійсно не викликає сумнівів, що вихід на політичну арену саме лідерів нової доби, які спромоглися б зрозуміти потреби політичних перетворень і способи їх вирішення, усвідомлення українською елітою важливості втілення у політичне життя принципів консенсусу та компромісу як невід’ємної складової європейських засад демократії має наблизити її до еліти європейської.

На нашу думку, автор дійшов правильного висновку, що при визначенні політичних й соціально-економічних чинників та мотивів вступу до ЄС дуже важливим завданням видається дослідження процесу європейської інтеграції як елементу глобалізаційного розвитку. На цій основі є змога проаналізувати адаптаційні можливості України з точки зору відповідності її політичної і економічної систем викликам часу. В цьому аспекті йдеться про те, що участь України у діяльності найбільших міжнародних офіційних інституцій та процес формування нового інституційного устрою є чинниками значного підсилення вищевказаних можливостей.

Також серед безумовно сильних сторін рецензованої монографії варто відзначити неупереджений та об’єктивний підхід Ф. Барановського щодо аналізу проблем, з якими стикається ЄС в рамках свого розширення. Водночас за допомогою емпіричних методів дослідження він визначає позитиви євроінтеграції та аргументовано доводить їх значну перевагу над тимчасовими труднощами.

Важливою новаторською частиною дослідження виступає глибокий та ретельний аналіз проблеми європейської ідентичності. Зараз існує брак наукових розвідок стосовно цієї тематики, особливо в контексті необхідності усвідомлення політичної елітою та пересічними громадянами України безальтернативності її європейського поступу.

На цій основі у поєднанні з проведеним розгорнутим аналізом розвитку інститутів громадянського суспільства як основоположного елементу адаптації європейських цінностей демократії автор доходить переконливого висновку про те, що європейська ідентичність втілює у собі приналежність до сім´ї цивілізованих держав з розвиненим інформаційним суспільством, соціальною ринковою економікою, сильними традиціями демократії, що базуються на засадах верховенства права та приматі прав і свобод людини.

Актуальним з точки зору вирішення проблеми геополітичної самоідентифікації нашої держави, яка з особливою гостротою постала за часів сьогодення, бачиться авторський концепт європейської ідентичності, в рамках якого вона розглядається в якості чинника внутрішньополітичної консолідації європейських націй, в тому числі і України, головною засадою якого є принципи свободи, демократії і плюралізму. Саме зазначені інтегральні європейські цінності мають стати запорукою здійснення вибору між єднанням і роз´єднаністю народів, що у кінцевому підсумку може суттєво розширити цивілізаційній простір розвитку для нашої держави.

Абсолютно виправданим, на наш погляд, в контексті проблематики дослідження виступає ретроспективно-порівняльний аналіз розвитку європейських демократій. Зокрема, безумовним здобутком автора можна вважати чітко виписані висновки щодо уроків для України, які витікають з особливостей еволюції та розвитку сучасних європейських країн сталої демократії. Серед них він виокремлює загальноєвропейську тенденцію до посилення ролі парламенту в політичному житті, що надає політичній системі цих держав більше можливостей щодо постійного самовдосконалення та адаптування в рамках ЄС. Теж саме витікає з детально проаналізованого автором досвіду демократичного переходу в державах ЦСЄ.

Увесь зміст наукової монографії Ф. Барановського цілком логічно підводить до обґрунтування ним концепції взаємовпливу та паралельного здійснення процесів європейської інтеграції України та її демократичного розвитку.

Як справедливо зазначає автор, усвідомлення беззаперечного факту існування тісного взаємозв’язку зазначених процесів українською політичної елітою і європейським істеблішментом може стати основним і вирішальним чинником досягнення Україною стратегічної мети - возз’єднання з європейською родиною.

Серед певних зауважень можна було б відзначити відсутність на початку розділів невеличких анотованих вступів, проте це жодним чином не впливає на позитивне сприйняття та наукову цінність рецензованої праці. Вона безперечно буде цікавою і корисною не тільки політологам, політикам і широкому колу читачів, але й допоможе сформувати в суспільній думці стійкий асоціативний зв’язок між успішним демократичним розвитком України та її якнайшвидшим інтегруванням до європейської спільноти.