24. Європейський вимір трансформації вищої освіти суверенної України

Сафонова Н.М.

Автор аналізує тенденції змін діяльності вищих навчальних закладів суверенної України.

Якщо ми сподіваємося на те, що Україна дійсно буде демократичною розвиненою державою, то, мабуть, треба згадати слова Вольтера про те, що саме освіта є найкращим охоронцем свободи. Життя переконливо засвідчує, що тільки ті країни, які опікуються освітою, мають позитивне майбутнє.

Утвердження України як самостійної європейської держави усвідомлювалось неможливим без здійснення важливих змін у сфері освіти. Цій проблемі присвячені дослідження Алексєєва Ю., Батченка Л., Череватского Д., Вакарчука І., Журавського В., Згуровського М., Кігеля Р., Креміня В., Литвина

В., Навроцького О., Ніколаєнка С., Яблонського В. та ін. [1-8]. Значна кількість праць і публікацій початку ХХІ століття висвітлюють принципово нове становище вищої школи, пов’язане з орієнтацією освітньої системи на потреби інформаційного суспільства та необхідністю реагування на загальносвітові тенденції.

Понад десятиріччя незалежна Україна вирішує проблему розвитку вітчизняної системи вищої освіти стосовно потреб та умов ринкової економіки. Бум вищої освіти, що розпочався у 90-і роки ХХ ст., сягнув своєї кульмінації. У 2007 році кількість студентів вищих навчальних закладів становила 633,7 тис. осіб. В Україні в системі вищої освіти навчалось на цей період 2,81 тис. осіб, що свідчило про збільшення кількості студентів у порівнянні з 2006 роком на 03 тис. осіб. Якщо кількість студентів вищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації на 10 тис. населення становила у 1994 р. 297 осіб, то у 2007 році - 578 осіб, у тому числі у державних вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації відповідно 173 і 174 особи на 10 тис. населення. У 2007/2008 навчальному році мережа вищих навчальних закладів налічує 904 закладів усіх рівнів акредитації та форм власності у порівнянні з 920 у попередньому 2006/2007 н.р., оскільки відбулося скорочення на 16 вишів, головним чином за рахунок оптимізації та реорганізації внз І-ІІ рівнів акредитації. Серед них - 202 приватних навчальних заклади - майже чверть від функціонуючих [9;22]. Отже, за нових умов зріс попит на вищу освіту, що призвело до збільшення загальної чисельності тих, хто її отримує. Разом з цим відбулася трансформація певних функцій вищої освіти.

Особлива роль знання у сучасному світі репрезентує процес формування суспільства знань як нової суспільно-економічної формації у ХХІ столітті. У проекті Концепції гуманітарного розвитку України, підготовленому робочою групою Всеукраїнського форуму інтелігенції, який відбувся у Києві у березні 2008р., зазначається: «Гуманітарний розвиток - це модель розвитку, орієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей людини і нації» [10;3].

Україна започаткувала процес змін у вищій школі, поділяючи основні ідеї і принципи Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини та Європейської соціальної хартії, покладаючи в основу свого подальшого розвитку інтереси людини. Інтеграційний процес в галузі освіти і науки має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою Великої хартії університетів та об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір за єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Особлива увага надається зближенню систем забезпечення якості, акредитації і оцінювання. Посилюючи європейський акцент оцінювання і контролю якості, Болонський процес бере курс на зближення стандартів і процедур оцінювання, визначаючи якість освіти ключовою умовою успіху Болонських реформ. Співвідношення понять уніфікації та упорядкування потребує особливої уваги. Проте уніфікація систем вищої освіти не повинна руйнувати національну унікальність її складових, що забезпечують результат навчання. Власне, усвідомлення необхідності реформ коригується освітянами та науковцями тезою: форма не повинна переважити зміст.

Виходячи з цього, основні напрями державної політики щодо формування суспільства знань передбачають створення інформаційного (мережевого) суспільства на базі інформаційно-комунікаційних технологій, стимулювання результатів наукових досліджень і розробок для інноваційного розвитку економіки, а також розвиток інтелектуального потенціалу нації шляхом забезпечення конкурентоспроможності освіти, модернізації культурної політики та сприяння соціальній і громадянській активності людини [11;17].

Серед заходів, що здійснюються Міністерством освіти і науки України упродовж останніх років, слід відзначити розробку:

• нового Закону «Про освіту»;

• програми розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу та вимог Лісабонської стратегії;

• національної системи кваліфікації, яка має бути адаптованою до 8- рівневої Європейської системи кваліфікацій;

• переліку первинних посад (назв професійної роботи) для фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти та специфікації мінімальних вимог до компетентності випускника певного рівня та її оцінки;

• нормативно-правових документів щодо спеціального статусу випускників вищих навчальних закладів;

• освітніх стандартів третього покоління з урахуванням вимог ринку праці та документів Європейської комісії;

• об’єктивних критеріїв сертифікації випускників ВНЗ на основі вимог Європейської організації якості та ін.

Реалізація вказаних освітніх інновацій передбачає: по-перше, підвищення якості навчання, кваліфікації, компетентності фахівців; по-друге, приведення наукового та науково-методичного забезпечення ВНЗ у відповідність до європейських стандартів.

19 червня 2008 року у Києві відбувся «круглий стіл» на тему «Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір». На часі знов постали питання про європейський та український інтелектуальний простори, особливості та можливості інтеграції, про модернізацію освітньої системи України та ключові проблеми розвитку вітчизняної науки в контексті входження України в європейський інтелектуальний простір. Учасники «круглого столу» відзначили, що ідея європейського вибору поступово долає шлях не лише в інтелектуальному середовищі, а й на рівні рішень державних органів і формуванні державної політики. Інтелект тут став рушійною силою розвитку і націй, і країн, і суспільства. Очевидно, що у глобалізованому світі виграє та нація, яка може запропонувати саме інтелектуальний продукт. Приклад Китаю, який ми зараз спостерігаємо, говорить нам про те, як на наших очах він стає «майстернею світу». Навесні цього року відбувся з´їзд компартії Китаю і зараз уже йде мова про перехід цієї країни від «майстерні світу» до «лабораторії світу». Для того, щоб ринок освітніх послуг, запропонований Україною, був ефективним, він повинен бути, по-перше, конкурентним, і, подруге, чим він більший, чим він більш ємкий, тим ефективніше працює ця система. Для України, як і інших учасників європейського освітнього процесу, Болонська система задумана і реалізується в контексті того, який метод, який інструмент, ринковий механізм застосувати в організації сфери освіти і науки.

Логіка суспільного розвитку вимагає продовження структурного і змістовного реформування освіти. Доцільними шляхами прискореного залучення освіти й науки до розв´язання проблем розвитку економіки та державотворення, на думку автора, можуть бути різноманітні заходи, серед яких державою найчастіше визначаються: кадрове і наукове забезпечення та супровід загальнодержавних програм у найважливіших галузях господарства України; продовження політики впровадження гнучких короткотермінових програм підготовки й перепідготовки із залученням матеріальних та кадрових ресурсів відповідних галузей економіки; вихід на міжнародні зв´язки, які дадуть державі додаткові інвестиції, нові технології, нові ринки збуту продуктів інтелектуальної праці; створення єдиної системи збору, обробки і просування новітніх технологій на зовнішній і, насамперед, внутрішній ринок; сприяння створенню ефективної системи оцінки прав на інтелектуальну власність, відкриттю у ВНЗ країни відділів з комерціалізації інтелектуальної власності, які стануть сполучною ланкою між науковими установами і ринком.

Майбутнє ґрунтується на теперішньому. Свої наукові кадри Україна мусить виростити сама, дбаючи про національний інтелектуальний потенціал. В умовах демократизації та гуманізації сучасного суспільства виникає потреба у появі нових вимог до особистісних та професійно значущих якостей фахівців із вищою освітою. Саме тому ідеологічним постулатом трансформації освіти стає формула: працювати на українське суспільство знань, а не на ринок дешевої робочої сили.

Висновки, яких дійшов автор з досліджуваної проблеми:

- протягом 90-х рр. XX - на початку ХХІ ст. здійснено низку державних заходів, які мали відчутний соціальний резонанс. Освітня реформа в Україні спрямовувалась не лише на впровадження нової моделі педагогічного процесу, а й на принципову зміну завдань освіти; структурні перетворення мережі освіти та входження України у європейський освітній простір. Саме ці три вектори освітянських змін визначили сутність трансформації вітчизняної вищої школи в суверенній Україні;

- у досліджуваний період відбулося подолання «освітньої автаркії»; сформувалася ідеологія і тактика реформ; з´явилися можливості для використання потенціалу, накопиченого світовим співтовариством, що вимагало перегляду окремих стандартів освіти й утворення ефективної системи контролю якості освіти;

- оскільки освіта і наука розглядаються не як просто суспільне благо, яке фінансується з бюджету, а як комерційний продукт, який повинен бути куплений ринком; реалізація Болонського процесу виглядає саме в конструюванні умов для того, щоб функціонував великий ринок освітянських послуг;

- упродовж останніх років МОН проводилась цілеспрямована робота, зорієнтована на прискорення і поглиблення європейської інтеграції, інформування освітян та суспільства про пріоритетні напрями реформування вітчизняної освітньої системи;

- проблеми вищої школи перестають бути локальними, специфічність їх наявності в різних регіонах водночас констатується загальним характером. Зростання контингенту тих, хто навчається, і кількості навчальних закладів вимагають не лише зростання витрат. Освіта зіштовхується з проблемами, які породжено її масовим характером та різко зростаючими вимогами до її якості.

Сьогодні національну ідею, навколо якої намагаються згуртувати українців, шукають будь-де і будь у чому. Якість, що перетворено у національну ідею, дозволяє в свою чергу країнам, що опинилися у стані економічної депресії, з успіхом вийти з кризи. Тож поняття “якість” стає категорією, яка поширюється на різні аспекти, в тому числі й на сферу освіти. Цілком очевидно, що у ХХІ ст. попит на вищу освіту сягне значного рівня поряд з усвідомленням її вирішальної ролі у соціально-економічному, політичному і культурному розвитку. Нова концепція якості і корисності освіти - найважливіша, але поки ще не вирішальна і, навіть, невистачаюча ланка у житті вищого навчального закладу.

Європейський вибір є реальністю для суверенної України. Проте слід зважити на те, що Європа сама сьогодні шукає механізму підвищення ефективності і конкурентоздатності власної освіти. Подальше дослідження названої проблеми, як уявляється, доцільно проводити у контексті порівняння набутого в історичному плані вітчизняного і світового досвіду з цього питання. Узагальнення досвіду освітянських реформ в історичному аспекті дозволить переорієнтувати інтелектуальну сферу України на кінцевий результат, яким є пожвавлення інноваційного процесу.

Література

1. Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987-1997 рр.) - К.: Експрес-Об’ява, 1998. - 110 с.

2. Батченко Л.В., Череватский Д.Ю. Развитие системы высшего образования в Украине в период рыночных преобразований. - Донецк: Институт экономики промышленности НАН Украины, 1997. - 120 с.

3. Вакарчук І. Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи //Вища школа. - 2008. - №3. - С.3-18.

4. Журавський B.C. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні // Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Ін-т вищої освіти АПН України. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2003. - 416 с.

5. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). - К.: Грамота, 2003. - 216 с.

6. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.). - К., Видавничий дім “Альтернативи”, 2000. - 360с.

7. Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. - X.: Основа, 2000. -240с.

8. Ніколаєнко С.М. Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні. Парламентські слухання про вищу освіту // Педагогіка толерантності. - 2004. - № 2-3. - С. 104-116.

9. Концепція гуманітарного розвитку України (проект). Всеукраїнський форум інтелігенції, Київ, 28 березня 2008р. - К., 2008.

10. Там само.

11. Там само.