Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 200
А.Гедьо
В 90-ті рр. XX ст. українська преса вступила в дуже важливу і доленосну фазу своєї історії. Аналіз української періодики показує: її діяльність базується в основному на принципах демократичності та плюралізму. Наслідком цього процесу стало зростання ролі преси у висвітленні проблем культурного життя, актуалізації культурно- освітніх питань, активного втручання періодичних органів в історико-культурний процес.
Преса постає одним із цікавих феноменів культурного та громадсько-політичного життя. Вона виступає не лише як історичне джерело, а й як суб‘єкт культурного та громадсько-політичного процесу. Разом з тим, преса є важливим інструментом впливу на свідомість людей, дієвим знаряддям інформації. Періодична преса - це частина національної культури, тому роль і місце періодики потрібно досліджувати в органічній єдності з культурно-історичним розвитком як титульної нації так і національних меншин.
Процеси культурного будівництва суверенної України тією чи іншою мірою, концентруються, нагромаджуються та віддзеркалюються на шпальтах вітчизняних періодичних видань. Тому преса - важливе історичне джерело, засіб формування громадської думки та практичного втілення окреслених рішень. Джерельні та концепційні основи, які містяться в періодичних виданнях, є своєрідним показником при визначенні вірності обраного державного курсу. В цьому виявляється й інший бік джерелознавчої цінності періодики. Відомо, що багато істориків-джерелознавців пресу називають своєрідним «щоденником часу», який і за формою, і за змістом відповідає тому чи іншому суспільству.
Метою даної розвідки є дослідити специфіку інформаційного забезпечення культурного розвитку етнічних меншин Донецької області в незалежній Українській державі.
Важливе місце у діяльності національно-культурних товариств посідає інформаційне забезпечення. Більш-менш регулярне висвітлення власної діяльності, а також виконання комунікативної функції в межах відповідної етнічної громади можливі лише при наявності власного інформаційного органу. Особливе місце на перших етапах розвитку національно-культурних рухів посідала національна преса.
Джерельну базу розвідки становлять матеріали періодичної преси, які можна розподілити на статті в обласній та міській пресі й публікації в спеціальних виданнях етнічних меншин. У обласних виданнях „Социалистический Донбасс” (з 1992 р. - „Донбасс”), „Радянська Донеччина” (з 1992 р. - „Донеччина”), «Комсомолец Донбасса» (з 1992 - «Акцент»), „Жизнь”, „Город”, „Вечерний Донецк”, „Приазовский рабочий” (маріупольська міська газета), протягом 1990-2000-х рр. регулярно з’являлися публікації, що висвітлювали питання історії етнічних меншин області, насамперед, греків, культурного руху, відродження мови, мистецтва, містили інтерв’ю з лідерами національних об’єднань.
Одним з основних джерел з вивчення національно-культурного руху на сучасному етапі є газети національно-культурних товариств - „Эллины Украины” (газета Федерації грецьких товариств України, „Хронос” (Маріупольське товариство греків), „Логос” (Союз греків України), „Камбана” (Донецьке товариство греків), «Алеф» (культурно- просвітницьке товариство «Алеф», виходила протягом 1990-1995 рр.), «Наша жизнь в диаспоре и дома» (Донецька обласна єврейська община), «Поляки Донбасу» (Донецьке обласне товариство поляків), «Вірменський вісник - Наїрі». Вони містять інформацію про діяльність національних організацій, нариси з минувшини етносу, порушують та обговорюють актуальні проблеми етнічного руху. Особливо змістовним матеріалом з актуальних проблем грецького руху, питань національного відродження, організаційних аспектів розвитку еллінізму вирізняється видання „Елліни України”. Для пересічного читача така деталізація організаційних аспектів життя грецької меншини може бути не дуже цікавою, утім для дослідника сучасного життя греків України та Донеччини цей матеріал є досить цінним інформативним джерелом.
Справу створення національної газети вдалося здійснити Республіканському товариству греків України. Газета „Логос” виходила з червня 1990 р. російською мовою, мала загальносоюзний статус і тираж 10 тис. примірників.
“Логос” містив інформацію про життя грецьких громад України і СРСР, діяльність Республіканського товариства греків, статті з історії греків України, літературну рубрику, що знайомила з творчістю грецьких літераторів. Газета порушувала актуальні проблеми національного розвитку: вивчення мови, організацію автономії, проблему виїзду греків за кордон [1].
У деяких дослідників можна зустріти думку про нібито низький змістовний та професійний рівень «Логоса». Зокрема, К. Балабанов та С.Пахоменко дещо категорично стверджують, що відсутність ядра професійних журналістів позначилася на якості й аналітичності публікацій, призвела до збільшення кількості низьковартісних передруків з бульварних видань, що не мали ніякого відношення до національної тематики - модних гороскопів, “гучних” сенсацій, скандальних публікацій з життя шоу-бізнесу [2]. Аналіз випусків «Логоса» за 1990-1994 рр. дозволяє нам стверджувати, що така оцінка є дещо перебільшеною. Подібні матеріали ніколи не затьмарювали собою національно- культурну тематику. З іншого боку, у роки перебудови «пожовтіння» преси було загальною тенденцією. В умовах госпрозрахунку та становлення ринкових відносин треба було боротися за читача шляхом публікації «цікавих» фактів. Однак фінансові та кадрові можливості редакції газети не дозволяли швидко реагувати на події в країні. Газета виходила 1 раз на місяць та навіть рідше, кожне число готувалося досить довгий час.
Більш-менш регулярно газета виходила до 1994 р. Але не вдалося створити міцну фінансову базу для видання, Газета, яка в 1990 р. мала навіть загальносоюзний статус, у 1993 р. поширювалася тільки в межах Донецької області. У період 1998 - 2001 рр. газета призупинила своє існування. Часто конфлікти, що відбувалися в організаційних структурах грецького руху виплескувалися на сторінки газети, що перетворювало її на арену розбірок керівництва Союзу греків та опозиції. Слід зазначити, що це видання не було парадним рупором, намагалася підіймати гострі й актуальні проблеми національного руху, надавала місце на своїх сторінках для різних точок зору. З 2002 р. при фінансовому сприянні голови Союзу греків України Х. Агурзенідіса випуски «Логосу» було поновлено під назвою «Новий логос».
Друкованим органом Федерації грецьких товариств України є газета “Елліни України”, яка видається з березня 1996 р. У перші роки свого існування газета переживала значні матеріальні труднощі, виходячи раз на 2 місяці за умов майже повної відсутності реклами і штату журналістів [3]. Наприкінці 1990-х рр. ситуація в газеті стабілізувалася. З’явився постійний штат працівників - діячі культури, науки, учасники національно-культурного руху. З часу заснування газета чітко витримувала свою тематичну спрямованість у таких напрямках: актуальні проблеми національного руху, його організаційні питання; література і мистецтво греків України; проблеми науково- краєзнавчого характеру. З початку 2000-х рр. працівниками газети була здійснена робота з висвітлення діяльності регіональних національних товариств, підготовки інформаційно- аналітичних матеріалів про діяльність грецької діаспори України та її організацій у Всесвітній Раді греків зарубіжжя, що значно збагатило загальну інформаційну картину розвитку грецького руху в Україні. Газета багато місця приділяє організаційним питанням грецького руху, публікує звітну документацію, інформує про зміни керівного складу окремих товариств, що вочевидь, робить її менш привабливою з комерційної точки зору.
У 2001 р. газета отримала підписний індекс і увійшла до всеукраїнського каталогу. Актуальною проблемою для видання 2000-х рр. було намагання здобути статус національного додатку до парламентської газети “Голос України”.
Серед регіональних грецьких товариств газету мають Маріупольське грецьке товариство („Хронос”, виходить з 1994 р., у період 1994 -1997 рр. - епізодично, під назвою „Елліни Приазов’я), Донецьке грецьке товариство („Камбана”, виходить з 2003 р.).Зараз загальний тираж щомісяця грецьких видань складає 3 тис. прим. [4]. Усі грецькі видання друкувалися не мовою національної спільноти, і не державною мовою, а російською. Адже більшість греків Донеччини є російськомовними. Тільки окремі матеріали грецьких газет публікувалися новогрецькою чи українською. Грецькі етнічні лідери вважають це однією з причин відсутності державної фінансової допомоги своїм друкованим виданням.
Слід відзначити, що грецькі газети протягом усього періоду свого існування виходять виключно за рахунок спонсорів та фінансової допомоги етнічної батьківщини.
У першій половині 1990-х рр. єдиним друкованим органом єврейської громади була російськомовна газета „Алєф”, створена у 1990 р. Вона видавалася тиражем 7 тис. примірників, але виходила нерегулярно. Газета поміщала передруки з ізраїльської преси, місцеву хроніку єврейського руху, гострі публіцистичні матеріали, спрямовані проти антисемітизму . Тодішня спрямованість товариства «Алєф» на надання допомоги щодо виїзду до Ізраїлю передбачала і такі пріоритети друкованого видання. «Алєф» поміщав пам’ятки для виїжджаючих, рекомендації щодо облаштування в Ізраїлі тощо. У 1995 р. випуск газети через фінансові складнощі було зупинено і чотири роки єврейська громада
Донеччини не мала власного видання. Із створенням у 1999 р. Донецької обласної єврейської общини випуск друкованого видання було поновлено. Спочатку це був інформаційний листок «Барух-га Шем», а потім, але в тому ж 1999 р. започатковано єврейську газету «Наша жизнь в диаспоре и дома». Перший номер газети був розповсюджений за допомогою ксерокса, сьогодні - це видання на дванадцяти смугах, з високим рівнем кольоровий поліграфії, з тиражем 4500 примірників, яка виходить двічі на місяць. Газета доставляється абсолютно безкоштовно передплатникам Донецька й області і давно вже стала невід´ємною частиною культурного життя Донбасу.
Пріоритетний напрямок публікацій газети - повідомлення зі всіх громад Донецької області, місцеві матеріали, що відображають суспільне і культурне життя євреїв регіону [5]. Крім того, в газеті друкуються матеріали з історії євреїв Донбасу, інтерв´ю з цікавими людьми, політичні огляди. Особливий розділ газети "Наше життя в діаспорі і вдома" - "Єврейська традиція". Тут міститься розбір тижневої глави Тори, матеріали про іудаїзм та хасидизм. Консультації з релігійних питань дає Головний рабин Донбасу Пінхас Вишедскі. Спеціальний жіночий розділ газети називається "А ідиші маме", тут читачки знайдуть цікаві матеріали, про дитячу психологію, рекомендації косметолога і лікаря. Єврейська преса Донеччини є переважно російськомовною, але певна частина матеріалу друкуються івритом.
Власні видання мають обласне товариство вірмен (газета „Армянский вестник - Наири”), товариство польської культури Донбасу («Поляки Донбасу») і Донецький обласний татарський культурний центр („Наш дом - Украина”). Утім, виходять вони нерегулярно за наявності фінансування. В обласній газеті „Світлиця” щомісяця друкується сторінка білоруською мовою про життєдіяльність Донецької громадської організації „Культурно - просвітницьке товариство білорусів „Неман”.
Обласна влада мірою можливостей намагається стимулювати (хоча і не фінансово, а шляхом відзначенням у конкурсах) розвиток преси етнічних меншин. У щорічному фестивалі «Преса Донбасу», з 2003 р. - «Преса і книга Донеччини» регулярно нагороджуються газети етнічних меншин. Слід відзначити, що серед переможців та лауреатів конкурсу часто фігурують газети не досить численних етнічних груп області - газета „Армянский вестник - Наири” і газета «Поляки Донбасу» [6].
Російські товариства області не створили власного друкованого видання. Утім, ряд обласних видань традиційно виражають ідеї, які є засадничими для цілого ряду російських товариств області. Відповідно, ці видання характеризуються заполітизованістю, опозиційності до етнонаціональної та етнокультурної політики Української держави. Яскравий приклад такої спрямованості - газета «Донецький кряж», що має всеукраїнський статус і видається з 1992 р. У «Донецькому кряжі» велика увага приділялася функціонуванню російської мови у Донбасі, в підкреслено-патетичному тоні малювалася загроза асиміляції «русскокультурного» населення, іноді дозволялися відверті випади, здатні викликати почуття образи у національно-свідомих українців, а у період виборчої кампанії 2004 р. досить яскраво культивувалася ідея розколу між Західною і Східною Україною. Процитуємо уривок із статті «Галицийский вариант демократии»: «Позаимствованная у поляков „гоноровисть” западных украинцев вошла чуть ли не в народный фольклор. Большинство галичан считает себя изначально правыми в любых жизненных вопросах, включая политику и культуру, и считает себя вправе навязывать эти нормы другим. А битье стекол в русскоязычных школах и русском культурном центре здесь вообще - „добрая народная традиция” [7].
Безумовно, видання, що наближені до офіційних владних структур не припускають подібної риторики. Усі роки незалежності України одним із тематичних пріоритетів обласної преси було висвітлення міжнаціональної гармонії на Донеччині. Провідними обласними газетами “Жизнь”, “Газета в газеті”, “Донбасс”, “Донеччина / Світлиця”, “Вечерний Донецк”, “Донецкие новости”, “Салон Дона и Баса” щорічно публікується разом у середньому 50 публікацій щодо висвітлення подій у діяльності національних меншин області. Всебічно висвітлювалося проведення конференцій, засідань “круглих столів”, зустрічей щодо стану та перспектив розвитку міжнаціональних відносин. Серед міських та районних видань особливу увагу діяльності етнічних громад приділяють газети «Приазовский рабочий» (м. Маріуполь), “Маяк” (м. Красноармійськ, Красноармійський район), “Мар’їнська нива”, “Заря Приазовья» (Володарський район Донецької області) тощо.
Рівень публікацій звісно залежить від творчого професійного потенціалу журналістів відповідних видань. У роки перебудови, коли етнічна тематика була новацією для обласною журналістики, постійним явищем була публікація гострих, цікавих матеріалів. Згодом, коли офіційно було зафіксовано полікультурні засади державної етнонаціональної політики збільшилася частка формальних матеріалів у дусі реляцій на тему «інтернаціональної дружби». На жаль, гострота, творчий підхід до подання матеріалу залишається лише, коли тематика статті стосується мовної проблеми, статусу російської мови та функціонування російської культури. Діяльність далеко не всіх етнічних громад області висвітлюється на сторінках видань області. Зокрема, у маріупольській міській газеті «Приазовский рабочий» регулярно надається матеріал лише з діяльності грецьких товариств. Але й ця обставина багато в чому зумовлена не тим, що м. Маріуполь - центр грецького руху, а тим, що багаторічним журналістом газети є активіст Федерації грецьких товариств України А. Балджі.
Водночас, слід зауважити, що орієнтація на власні етнічні видання, як і на власний цикл національної освіти, може призвести до певної ізольованості етнічної общини, до обмеження можливостей її представників, перш за все молоді, повноцінно інтегруватися у суспільство. Тому незважаючи на багато в чому оптимістичну кількісну статистику, проблема розвитку інформаційних ресурсів національних меншин залишаються проблемами високого рівня складності. Розв’язання таких проблем потребує постановки питання не стільки про збільшення кількості видань національних меншин, скільки про вироблення механізмів забезпечення їхньої участі у формуванні загального інформаційного поля країни.
ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:
1. Логос - газета Республиканского общества греков Украины. - 1990. - № 1.
2. Балабанов К., Пахоменко С. Національно-культурне та громадське життя греків України у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. - Маріуполь, 2006. - С. 84.
3. Балджі А. Проблеми становлення журналістики еллінів Приазов’я // Україна - Греція: Досвід дружніх зв´язків та перспективи співробітництва. Тези міжнародної науково-практичної конференції (м. Маріуполь, 24-26 травня 1996 р.) / Відп. ред. К.В. Балабанов. - Маріуполь, 1996.- С. 257.
4. Інформаційно-аналітична довідка про роботу відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації «Засоби масової інформації та книговидання в області за 2004 р.» // Поточний архів відділу у справах національностей управління у справах національностей та релігій Головного управління взаємодії з громадськістю та у справах національностей і релігій Донецької облдержадміністрації
5. Анисимов И. Наступило время быть евреем, или Парад надежды в городе Донецке: [в честь праздника Лаг Баомер] // Наша жизнь в диаспоре и дома. - 2007. - Май (№16).
6. Інформаційно-аналітична довідка про роботу відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації «Засоби масової інформації та книговидання в області за 2004 р.» // Поточний архів відділу у справах національностей управління у справах національностей та релігій Головного управління взаємодії з громадськістю та у справах національностей і релігій Донецької облдержадміністрації
7. Иванов А. Галицийский вариант „демократии”. (Интервью с жителем Львова Андреем Никоновым) // Донецкий кряж - 2004. - 19-25 ноября.