Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
Ю.В. Телячий
В статті розкриваються сторінки мистецького життя м. Києва в період гетьманату П. Скоропадського (1918 р.), аналізуються мистецькі з ’їзди, виставки творів образотворчого мистецтва.
Ключові слова: українське мистецтво, м. Київ, гетьманат П. Скоропадського.
1917-1921 рр. ввійшли в історію України періодом вітчизняного державотворення, епохою бурхливого розвою культури, освіти і науки. Незважаючи на активізацію наукових досліджень у галузі національно- культурного життя України та її регіонів доби революції (1917-1921 рр.), з поля зору вчених-істориків, мистецтвознавців випало цілий ряд важливих складових з історії тогочасного мистецтва [1]. Один із них - сторінки мистецького життя м. Києва, інших областей України на різних етапах вітчизняного державотворення.
Можна констатувати, що революційні події значно активізували діяльність художньої інтелігенції м. Києва, Одеси, Харкова та ін. Як стверджують наявні архівні документи, матеріали преси, епістолярні джерела вже в 1917 р. саме столиця України стала потужним культурно-мистецьким, освітнім центром, осередком консолідації патріотичних сил, визначних митців. Цьому сприяли урядова політика УНР та Української держави, що проявилася в організації Української Академії мистецтв (грудень 1917р.), ряду мистецьких закладів та інших заходах щодо розвою національної культури.
Показником роботи художників, потужним засобом організації, спрямування їх діяльності, популяризації результатів творчості виступали мистецькі з’їзди, виставки творів образотворчого мистецтва.
Встановлено, що впродовж лише 1917 р. в м. Києві відбулося 8 художніх виставок за участю 159 як уже відомих митців, так і початківців, аматорів [2-9]. Особливу активність у даній справі проявили Київський союз художників, місцеве художнє училище, спілка художників-індивідуалістів, члени інших об’єднань, спілок, котрі організовували означені заходи, що здебільшого, проходили у приміщеннях Київського міського музею старовини та мистецтва.
У часи гетьманату П. Скоропадського національно-патріотична інтелігенція мистецької орієнтації зуміла провести загальнодержавний форум художників - мистецький з’їзд, - що пройшов у м. Києві впродовж 9-16 червня 1918 р. [10, с.641]. Матеріали періодичної преси («Нова Рада» та ін.) сповіщають про те, що «В Присутності гетьмана України, старшини його штабу, міністра освіти Василенка, ісповідань Зіньковського та декотрих членів Центральної Ради відбулось у неділю, 9 ц. м. о 12 год. дня урочисте відкриття Всеукраїнського з’їзду діячів пластичного мистецтва. Гетьман України у привітальній промові висловив надію, що з’їзд допомагатиме розвиткові українського мистецтва» 1
Читачі мали змогу ознайомитися з короткою інформацією про зміст промов. Виступів і привітань інших учасників. Зокрема, член організаційного бюро Д. Антонович у своїй промові роз’яснив завдання форуму, який об’єднував «всі артистичні сили національного мистецтва». Голова з’їзду проф. Г. Павлуцький у привітанні і подяці від імені відділу пластичних мистецтв Міністерства народної освіти і мистецтва Української держави зазначив, що історія мистецтва завжди доводила: мистецтво кожної країни, коли воно бажає поступу та розвитку, повинно бути національним, - саме таким має стати й мистецтво України. Міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко вказував на впровадження мистецтва в систему шкільної педагогічної освіти як особливого чинника у справі виховання дітей та юнацтва. Міністр ісповідань В. Зіньковський зазначав, що в тісному зв’язку з мистецтвом перебуває релігія, тому він прохав не забувати про духовну культуру краю, звернути увагу на розвиток релігійного малярства та архітектури. Представник православної церкви єпископ Олексій стверджував, що мистецтво в своїй основі мусить мати виключно національний грунт. Істинне джерело натхнення художника, на думку доповідача, «... міститься в рідній природі, рідній старовині».
З вітальним словом від імені Комітету охорони пам’ятників старовини до з’їзду звернувся М. Біляшівський, від Всеукраїнської учительської спілки- С. Русова, від Чернігівського товариства художників - Тарновський, від Полтавського земського музею - Д. Щербаковський, від Товариства дослідників мистецтва - Мокульський, від Українського товариства архітекторів - В.(?) Риков та ін. Таким чином, усе це свідчило про загальнодержавне визнання, високий представницько-організаційний рівень з’їзду.
На жаль, не всі запрошені змогли взяти участь у його роботі. Так, начальник Генерального штабу Сливинський у вітальній телеграмі писав: «Дуже жалкуючи, що неодкладна праця мирової конференції не дає мені можливости особисто привітати з’їзд., прошу ініціаторів та членів ... прийняти від мене найщиріші побажання щасливої та корисної праці на шляху відродження українського плястичного мистецтва, нести його в глибочінь народу українського, в душі якого черпати силу задля своєї вдячної праці.»
Перед делегатами та гостями виступив художник Д. Ільченко із доповіддю про напрями українського мистецтва. «Всі, - говорив доповідач, - хто може стати до культурної праці, вийшли та працюють, не покладаючи рук. У ці тяжкі часи український мистець повинен стати до праці коло національного відродження України, проводити свою роботу тільки в щиро національному напрямку; він повинен тільки стежити за сучасним життям, не минаючи ні жодного випадку, переносити на полотно як сучасний побутовий жанр, так і батальні нариси боротьби за волю України, з великою пошаною повинен оживлювати сторінки історії України, як побут наших часів, так і козаччину, всі чудові краєвиди, історичні будівлі мури та руїни.» [11, с.1].
11 червня в помешканні Київської художньої школи перед делегатами свої доповіді оприлюднили Ф. Красицький - про художню освіту в Україні, Т. Сафонів - про мистецьке виховання, с. Гіляров - про потребу відкриття вищої художньої наукової школи - Інституту історії мистецтва в м. Києві; Кузьмин, Д. Ільченко та ін. [11, с.1].
(Невідомою залишається участь у роботі форуму багатьох авторитетних майстрів пензля як м. Києва так й інших регіонів. - Ю.Т.)
Важливою складовою даного зібрання стала презентація художніх творів, ініційована членами «Товариства діячів Українського пластичного мистецтва». Організована ними виставка функціонувала впродовж червня- липня 1918 р. в одній із зал Української Академії мистецтв (вул. Підвальна, 38, приміщення школи ім. Терещенка) [12, с.1]. Вона репрезентувала 317 творів 31 митця. Каталог виставки інформує про те, що М. Бурачек представив 9 полотен, Ю. Михайлів - 4, Ф. Красицький - 16, І. Макушенко - Є. Трипольська - 13 (у т.ч. 10 рисунків), К. Тимощук - 8, Т. Сафонів - 3, К.Трохименко - 11 (з серії «Ерзерумські етюди», М.Козик - 12 (у т.ч. 1 у двох варіантах), П.Холодний - 33, В.Кричевський - 61, Ф.Кричевський - 5, В.Пастухов - 24, Б.Пастухов - 9, П.Носко - 4, О.Богомазов - 9, Ю.Павлевич малюнки до казки «Івасик-Телесик» та етнографічні записи Полтавщини і Київщини, В.Іщенко - 3, Л.Обозненко - 9, Г.Павлуцький - 10, З.Подушко - 1, І Хворостець кий - 20, К.Монастирський - 2, О.Судомора - 5, А.Прахова - 3, М.Прахов - 1, Д.Ільченко - 5, Ф.Шаврин - 1, Д.Дяченко - 12, Д.Фідровський- 14, В.Коробцов - 3. Відвідувачі мали змогу побачити матеріали конкурсу проектів народного дому, а також фотографії старовинної української архітектури, взяті з колекцій міського музею, а також у проф. К.Широцького, проф. Г.Павлуцького, В.Леонтовича, Д.Щербаківського, М.Біляшівського, Д.Аршеневського, Г.Нагеля, Ф.Красицького. Досить оригінальними були колекції дитячих малюнків О.Богомазова, Д.Ільченка, М.Козика [12, с.2-7].
Авторитетний мистецтвознавець К.Широцький у рецензії на дану виставку (за підписом «К.Сущанський») констатував про відсутність у її роботі представників Харкова, Чернігова, Катеринослава, Одеси: «На жаль, зовнішні обставини такі, що добрим наміром і бажанням не прийшлось здійсниться. Прийшлося за малим винятком, обмежитися тільки місцевими художніми силами.» Рецензент писав: «... велика заслуга ініціаторів товариства і виставки, що в часи найбільшого кризису української державності, гукнули всім художнім силам українського мистецтва стати до праці тієї ж державності. І одгукнулися, так чи інакше, всі хто почуває себе вірним сином України. Виставка, котра відкрилася цими днями, для публіки, має великий інтерес для громадянства, не кажу уже який то скарб для фахівців мистецтва взагалі». Автор відзначив як показову присутність фотографій української давньої архітектури: «... Цей відділ настільки цікавий, що заслуговує, щоб осібно про це побалакати». Не пройшов повз поле зору К.Широцького факт незначної кількості робіт на військову тематику. Він пояснює це тим, що «... бувша Росія не багата була художниками військового жанру і всі вони приковані до Петербургу. Серед таких значна більшість була українців і жаль, що вони примушені перебувати поки-що за кордоном».
Далі мистецтвознавець досить детально окреслив як позитивні, так і, на його думку, слабкі сторони творчості таких художників як П.Холодний («... Серед учасників виставки найбільше звертає увагу своїми творами ...»); брати Ф. та В.Кричевські, котрих «... як відомо спіткало лихо і все, що було утворено ними, за останні роки загинуло, під час пожежі буд. Грушевського. Виставлено те, що збереглося у приватних особ»; М.Козик («Звертає увагу своїми яскравими, приємними, холоднуватими тонами . широкий спосіб малювання. Менше інтимності, ніж у П.Холодного, більше незадоволення.»); Ю.Михайлів («... Шкода, що майстер представлений не досить виразно - по чотирьох полотнах уявить талант його і то яке він місце займе в українському мистецтві, досить важко»); Л.Обозненко («... досить вдалими, наприклад, портрет композитора О.Кошиця і художника Соболєва») [13, с.2], К.Трохименко («Майстер уміє сполучити цвітний олівець і акварель з сірим тоном паперу, а також акварель і олію); М.Бурачек («Надзвичайно тендетні по тону і складові по техніці, досить приємні, твори професора ... Майстер, видно, найшов свій шлях і з певністю йде ним. Удосконалюючи свої здібності», але «. В декотрих речах пробивається занадто сильно фіолетовий тон; це поруч з чудовим серебристо-сірим тоном, якось неприємно ріже око»); Г.Павлуцький («... По тонові вони [твори] досить приємні. Але по техніці слабуваті, хоч в порівнянню з деякими присяжними художниками, роблять далеко приємніше вражіння»); О.Судомора («Слідкуючи за розвитком талану його спостерігаємо, що він майже зовсім увільнився від впливу Білібина, од котрого раніше залежав і це добре»); П.Носко («... оковують ще пута петербургської академії і йому треба придивиться до виставки, щоб хоч трохи позбутись.»); Ф.Красицький («... обмежився етюдами гуцулів. Надзвичайної краси одежа, не кажучи про тип, повинна була звернути на себе більшу увагу майстра»); О.Богомазов («... справжній майстер в сфері цієї течії (кубізму. - Ю.Т.) і по малярству досить приємний. Але ж все таки це не єсть безпосередня творчість, скоріш всього це єсть художнє ремество, яке потрібує витривалости, розуму і вигадливості»); Ю.Павлович («Це талан оригінальний і досить приємний як ілюстратор. Шкода, що друк не досить добре передає його доволі тонко виконані малюнки») [13, с.3].
(Безумовно, що ці, досить своєрідні судження такого авторитетного мистецтвознавця як К.Широцький, носять суб’єктивний характер. На жаль, не вдалося знайти оцінку творчості вищезазначених митців з боку інших критиків. - Ю.Т.)
За інформацією авторитетного західноукраїнського часопису «Українське слово», «Виставковий сезон в Київі, р. 1918 та 1919, обіцяє бути дуже цікавим», Наприкінці жовтня в місті відкрилася виставка Товариства київських художників, у листопаді - виставка Товариства киян. Як стверджував кореспондент, «... з 1-го січня н.ст. [відкриється] виставка Т-ва Діячів українського плястичного Мистецтва. Т-во згуртувало коло себе красші художні сили Київа. У виставках т-ва приймуть участь: Г.Нарбут,О.Мурашко, М.Козик, М.Бурячок, М.Бойчук, М.Жук. П.Холодний, Г.Золотов, З.Подушка, П.Носко, К.Трохименко, брати Кричевські та инші. Крім того запрошені до участи в виставі Труш, Новаківський, Гаврило іО.Кульчицька із Львова, Іван Мясоєдов із Полтави і Харківські художники. Т-вом роблять ся заходи щоби, улаштувати в сім сезоні виставку львівських художників пп. Труша, Новаківського і О.Кульчицької, котрих тут мало знають» [14, с.6].
Встановлено, що дійсно восени 1918 р. Київське товариство художників організувало й провело чергову виставку картин своїх членів [15] . Її учасниками стали 18 митців, котрі представили 170 творів: Л.Брюммер - 22, В.Галимський - 6, М.Гажуло - 4, В.Гусаковський - 4, Н.Домбровський -4, К.Крижановський - 5, А.Крюгер-Прахова - 6, Л.Ковальський - 19, Г.Курнаков - 18, В.Менк - 16, Н.Прахов - 12, І.Удод - 6 (усі - без назви), В.Фельдман - 15, І.Ф.Хворостецький - 2 [15, с.2-8].
Таким чином, вищезазначені матеріали дають можливість стверджувати про те, що в період гетьманату П.Скоропадського в столиці України відбувалися заходи мистецької орієнтації, які мали актуальний важливий загальнодержавний характер. Важливо, що мистецький рух не був позбавлений урядової уваги, державної опіки. Патріотично налаштована художня інтелігенція підтримувала й популяризувала національну ідею засобами мистецтва, чому сприяла активна виставкова діяльність. Водночас можна констатувати, що існувало широке розмаїття мистецьких організацій, товариств, які знаходилися на різних ідейно-політичних позиціях, що не сприяло консолідації мистецьких сил. Поза увагою дослідників й зараз перебуває чимало цікавих сторінок з історії мистецтва в роки Української революції (1917-1921). Одна з них - творчі зв’язки митців Галичини та Наддніпрянщини.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА