Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
Інтелігент - це, перш за все, людина розумна, добре освітчена, з високою внутрішньою культурою, самоповагою й повагою до інших людей, інших думок, інших поглядів, правдива, порядна, чесна. Якраз таким і був Вадим Львович Модзалевський.
Народившись в великій родині (11 дітей [1]) відомого педагога, однодумця М.І. Пирогова та К.Д. Ушинського, хлопчик здобув гарну освіту у військових закладах [2]. Ще юнаком захопився історією, найбільший вплив на становлення його, як дослідника, мали праці О.Лазаревського. Під керівництвом В.В. Руммеля він розпочав свої генеалогічні пошуки, чому сприяв й переїзд до Петербургу. Саме тут була зібрана величезна документальна база для його фундаментальної праці «Малороссийский родословник» (до чотирьох томів увійшло 236 родоводів [3]). З виходом у відставку у 1911 р. та переселенням до Чернігова, в житті вченого настав новий період. Тут він став директором музею Тарновського, керуючим справами Чернігівської архівної комісії [4]. В центрі його уваги залишились питання історії Лівобережної України й генеалогії, але й спостерігалося розширення його дослідницької діяльності за рахунок геральдики, сфрагістики, вивчення історії української культури та мистецтва. Коли в червні 1918 р. було утворено комісію для вироблення законопроекту про заснування Української Академії Наук у Києві, вчений став секретарем цієї комісії [5]. Він знаний як видатний генеалог, архівіст, знавець історії, побуту та мистецтва України часів XVII - XVIII ст.
Вадим Львович Модзалевський - талановита, щедро обдарована природою усіма можливими дарами, гармонійно розвинута людина, добре освітчений в музичній, історичний й літературній галузі [6] - прожив лише 38 років, не встигнувши реалізувати усі свої задуми, чимало його робіт залишились не опублікованими.
Нам вдалося відшукати оригінал тестаменту [7] Вадима Львовича, який з нашої точки зору дозволяє більш глибоко пізнати цю непересічну людину. Наводимо повний текст документу, вважаючи, що він стане в нагоді дослідникам, які вивчають інтелігентські кола України початку ХХ століття.
«Тысяча девятьсот одиннадцатого года, ноября второго дня.
Я, нижеподписавшийся, капитан запаса Инженерных войск, заведывающий Музеем Украинских древностей В.В. Тарновского Черниговскаго Губернскаго Земства Вадим Львович Модзалевский, находясь в здравом уме и твердой памяти, заблагоразсудил на случай моей кончины составить настоящее духовное завещание, которым прошу исполнить мою последнюю волю нижеследующим порядком. С января тысяча девятьсот седьмого года я жил в разъезде с моей женой Александрой Лаврентьевной, и с тех пор даже с нею не виделся. Единственное, что нас связывало со времени разъезда, это было мое обязательство в выплате ей ежемесячного содержания, которое мною сперва ей посылалось в размере сорока, затем тридцати пяти и, с августа сего тысяча девятьсот одиннадцатаго года, - тридцати рублей. Считая, что этой тяжелой материальной тратой я уже совершенно искупил перед нею свой шаг, тем более, что вся моя движимость (мебель, посуда, пианино и прочее) также досталась ей, Александре Лаврентьевне, в момент моего с ней разъезда, и мне, при переезде в Петербург, пришлось заводить решительно всю домашнюю и хозяйственную обстановку вновь, - я считаю себя вправе не оставить ей, Александре Лаврентьевне, никаких прав на мое движимое и недвижимое имущество после моей смерти. В этом решении меня убеждают и укрепляют еще два обстоятельства: первое, что мое предложение обезпечить ее, Александру Лавренстьевну, суммой в три тысячи рублей (3000) под условием моего с ней развода, было ей отвергнуто; и второе, - что вся моя наличная движимость была приобретена на совместный труд и средства с моей второй женой Наталией Лаврентьевной Гаевой (Гаевской), мещанкой г. Киева. Поэтому:
- К сему духовному завещанию, мною сочиненному капитан запаса Инженерных войск Вадим Львович Модзалевский руку приложил.
Что сие завещание писано и подписано собственноручно Вадимом Львовичем Модзалевским, находящимся в здравом уме и твердой памяти, свидетельствую собственной моей подписью по просьбе завещателя Андрей Павлович Шелухин.
Что сие завещание писано и подписано собственноручно Вадимом Львовичем Модзалевским, находящимся в здравом уме и твердой памяти, свидетельствую собственной моей подписью по просьбе завещателя Николай Николаевич Жданович.
Тысяча девятьсот тринадцатаго года, октября четырнадцатаго дня, сим удостоверяю, что в настоящем моем завещании вторая жена моя Наталия Лаврентьевна Гаевая названа «Гаевой (Гаевской)» только потому, что во время составления завещания у нея был паспорт, в коем она неправильно была прописана «Гаевской». Ко времени этой приписки паспорт взят новый и Наталия Лаврентьевна названа в нем совершенно правильно по своей фамилии Гаевой.
Дворянин, секретар Дворянства Черниговской губернии, капитан в отставке Вадим Львович Модзалевский.
Прошу вскрыть после моей смерти - на конверте.»
Наведений заповіт - це найнадійний матеріал для характеристики Вадима Львовича та епохи, в яку він жив, тому, що в ньому всі події правдиво закріплені на папері, й не можуть отримати хибного тлумачення. Як ми бачимо з документу, у вченого було непросте особисте життя, але поруч з побутовими проблемами, його турбувала подальша доля бібліотеки, рукописів та наукових праць. Заповідач окремо підкреслив, що вони не повинні залишатися в родині, а мають буті передані до Чернігівського музею.
Додамо, що зараз в Інституті рукописів НБУ імені В.І. Вернадського існує окремий фонд Вадима Модзелевського (ф. ХІІ), в якому зберігаються документи з його особистого архіву.
На превеликий жаль, не існує жодного повного опублікованого списку праць вченого, тому доцільно навести хоча б деякі з них (які були записані самим Модзалевським у його життєписі, який він склав 26 січня 1911 р.) [8]:
1. Павел Леонтьевич Полуботок. Биографический очерк (Из «Русского Биографического Словаря»). С-Пб, 1903.
2. Генеральный судья Иван Чарныш и его род, оттиск из журнала «Киевская Старина», 1904.
3. Слухи о назначении Кантакузина гетманом Малороссии (1718), оттиск из журнала «Киевская Старина», 1904.
4. Материалы для истории Полтавского полка, вып. І, оттиск из Трудов Полтавской Ученой Архивной Комиссии, вып. І, 1905.
5. Лукьян Свечка в роли похитителя церковних денег в Пирятинской церкви (начало XVIII в.), оттиск из журнала «Киевская Старина», 1905.
6. Материалы для истории Полтавского полка, вып. ІІ, оттиск из Трудов Полтавской Ученой Архивной Комиссии, вып. ІІ, 1905.
7. Полтавская интрига 1714 г., оттиск из журнала «Киевская Старина», 1906.
8. К истории «Совресенника» (Письма В.А.Жуковского к С.С.Уварову). Оттиск из издания Императорской Академии Наук «Пушкин и его современники», вып. IV, 1906.
9. Очерки по истории Лохвицкой, Сенчанской, Чорноуской, Куренской и Варвинской сотен, вошедших в состав Лохвицкого уезда, оттиск из «Лохвицкого исторического сборника», 1906.
10. Опись лесов и пущ, находившихся в Черниговском полку в 1752 г., оттиск из «Чтений в историческом обществе Нестора Летописца».
11. «Малороссийский родословник», Т. І. Киев, 1908, Т.ІІ, Киев, 1910, Т. ІІІ - приготовляется к печати.
«Кроме того, много биографий деятелей Малороссии помещено в Русский Биографический Словарь.
В VIII выпуске Трудов Черниговской Ученой Архивной Комиссии вскоре появятся «Отрывки из Стародубской ратушной книги за 1660 - е годы»«[9].
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. ІР НБУ. - Ф. ХІІ. - № 1021. - Арк. 91; 2. Коваленко А.Б. В.Л.Модзалевский как історик и источниковед: Аврореф... канд..истор.наук. 07.00.09. - К, 1980. - С. 7; 3. Стрельський Г. Складач родоводів // Історичний календар ’97. - К., 1996. - С.125-126. / «Пам’ять століть» № 4-6 / 96. Спеціальний випуск; Коваленко О.Б. В.Л. Модзалевський як історик України // УІЖ. - 1972. - № 4. - С. 122; 4. Курас Г.М. Чернігвська архівна комісія та її внесок у вивчення історії України: Автореф. канд.іст.н. 07.00.09. - Дніпропертровськ, 1992. - С. 12; 5. Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. Нарис історії. - К., 1993. - С. 12; 6. Гофман м. В.Л.Модзалевский // Дела и Дни. Исторический журнал. - Петербург, 1920. - Кн. І. - С. 610; 7. ІР НБУ. - Ф. ХІІ. - № 677. - 2 арк.; 8. ІР НБУ. - Ф. ХІІ. - № 640. - 2 арк.; 9. ІР НБУ. - Ф. ХІІ. - №640. - Арк. 2.