Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
Т.В. Піковська
Проблема місця й ролі політичних партій у парламентській демократії почала розроблятись у Західній Європі із середини ХІХ ст.., тобто з часу їх формування. Проте на конституційно-правовому рівні вони ще протягом десятиліть вважалися суто соціологічним феноменом і не були предметом наукових досліджень. Лише після Другої світової війни почалася нова епоха розвитку демократії, яка пов’язана з включенням партій до системи конституційно-правового регулювання.
Перша Чехословацька республіка була однією з найдемократичніших країн тогочасної Європи. Саме в умовах демократії з’явились можливості для розвитку великої кількості політичних партій, які стали ядром політичної системи новоствореної держави.
Вивчення структури політичної системи Чехословаччини цікавило й продовжує цікавити багатьох науковців. Зокрема, К. Іващенко підкреслює важливу роль політичних партій у структурі політичної системи Чехословаччини [1]. Вивченням правових аспектів становища політичних партій займались Ю.Бисага, Н. Кушнір [2, 3]. Цікавими для вивчення названої проблеми є праці, присвячені діяльності окремих політичних партій, а також наукові розвідки, в яких досліджується політичне становище в окремих регіонах держави [4, 5, 6]. Важко переоцінити ту роль, яку відіграв у становленні політичної системи Чехословаччини її перший президент Томаш Масарик. М.Нагорняк розкриває значення його впливу на діяльність політичних партій [7].
З огляду на вищезазначене, метою статті вважаємо аналіз місця і ролі політичних партій у Першій Чехословацькій республіці (1918-1938), їх внесок у формування політичної системи новоствореної держави.
Парламентська система Першої Чехословацької республіки являла собою варіант Австрійської виборчої системи із загальним виборчим правом та розподілом місць у Національному Зібранні відповідно до пропорційного представництва. Від виборів до виборів легітимними повноваженнями володів кабінет міністрів, у формуванні якого вирішальним фактором була партійна система республіки. Із п’ятдесяти чехословацьких, німецьких, угорських, польських та інших партійних угруповань, що брали участь у змаганнях за місця в парламенті, успіху досягала зазвичай чверть із них.
Дослідники відзначають, що сучасники нерідко сприймали Чехословаччину передусім як республіку партій [8, с. 5] . Партії знаходились у центрі структури організованого політичного життя: під їх впливом були сотні професійних, кооперативних, молодіжних, жіночих, спортивних, культурно-просвітницьких та інших організацій, а також мережа видавництв та періодичних органів преси [1, с. 5]. Отже, у сферу партійної діяльності входило не тільки формування парламенту та урядових міністерств, але й координація громадської, культурно-просвітницької, інформаційної сфер.
Політичні партії здійснювали надзвичайно глибокий вплив на чехословацьке суспільство, який визнавався як звичайними громадянами, так і керівниками держави. Так свого часу президент Томаш Масарик підкреслював: «кожна партія, якщо вона визнає політику держави й саму державу, має право на участь в її управлінні, і це є її обов’язком » [7, с. 197].
Незважаючи на це, чехословацьке законодавство не припиняло ігнорувати політичні партії. Політичні партії вважались фактичним утворенням, чехословацька конституція навіть не містила поняття політична партія [7, с. 197]. Правове визнання отримували лише ті політичні партії, яких норми права торкались безпосередньо. Не існувало нормативного акта, який регулював порядок створення політичних партій. Прямо стосувався політичних партій Закон №201/1933 Чехословацької Республіки «Про припинення діяльності та розпуск політичних партій» [7, c.198; 3, с. 11]. Цим законом були передбачені дисциплінарні заходи (наприклад, встановлення нагляду чи припинення діяльності), які стосувались не лише безпосередньо політичних партій, але й спілок, господарських товариств, торгових об’єднань, структурних частин політичних партій. Положення Закону ігнорували те, що політичні партії не були юридичними особами, й втручались у внутрішньопартійні події на межі законності, наприклад, конфіскацією майна, забороною публікувати ті чи інші періодичні видання. У такий спосіб, без рішення суду, відбувалося втручання до сфери особистих прав та свобод громадян через їх належність до забороненої чи розпущеної політичної партії.
Застосування Закону №201/1933, могло призвести до розпаду механізму парламентської демократії. Із розпуском партії члени усіх представницьких органів, що були обрані за списком кандидатів цієї партії, втрачали свої мандати. Отже, коло виборців, які обирали цю особу, залишались без представника у представницькому органі аж до проведення нових виборів [3, с. 112].
У другій половині тридцятих років багато говорилось про зміну становища політичних партій. Пропонувалась обов’язкова реєстрація політичних партій у міністерстві внутрішніх справ. У парламентських та інших виборах могли б брати участь лише зареєстровані політичні партії. Рішення про реєстрацію чи анулювання реєстрації приймала б влада. Ці пропозиції так і не дочекалися своєї реалізації.
Однією з особливостей чехословацьких партій була їх національна орієнтація [1, с. 5; 8, с. 89]. Ця особливість пояснюється сукупністю різних факторів. З одного боку, певну роль відігравали наслідки розвитку чеської політики ще в австрійські часи. Зокрема, те, що чехи не пішли шляхом створення великих ідеологічних партій. Значною мірою це було спричинено тим, що значно більше, ніж абстрактна ідеологія, чеського виборця цікавив захист групових, або класових прав. Це призвело до появи спочатку виключно корпоративних аграрних партій і партій дрібних підприємців, які лише потім почали набувати ідеологічного забарвлення [8, с. 89].
Крім того, строкатість партійних угрупувань певною мірою відповідала складній та своєрідній національній структурі населення. Різні історичні шляхи розвитку регіонів зумовили строкатість етнічного, конфесійного та економічного спектру у кожному з них. Велика загальнонаціональна партія, за двадцять років існування республіки виникла лише одна - комуністична [8, с. 89].
Чисельність політичних організацій оберталась передусім за все, тим, що жодна з партій не була спроможна створити свій однопартійний уряд, що мав більшість у парламенті [9, с. 5]. Кожне з чехословацьких політичних угрупувань, переслідуючи свої інтереси, мало враховувати також і пріоритети партнерів із коаліції. Саме коаліційність примушувала партії заручатись у своїй діяльності підтримкою президента, до повноважень якого входило досить багато принципових питань. Так, наприклад, президент Чехословацької республіки після принесення присяги вже міг бути усунутий зі своєї посади до чергових президентських виборів, але сам мав право розпуску Національного Зібрання та призначення нових парламентських виборів [1, с. 9]. Президент мав також фактично необмежене право законодавчої ініціативи: для того, щоб будь-яке його рішення набуло сили закону, вимагався підпис лише одного міністра будь-якого відомства. У випадку відмови від підпису міністр міг бути відправлений у відставку, оскільки президенту належало право призначення та звільнення всього уряду [9, с. 5].
Це зумовило той парадокс політичної системи Чехословаччини, що впливові політичні партії практично не мали скільки-небудь значних позицій у системі урядової бюрократії, якщо вони не підтримували добрих стосунків з президентом, і, навпаки, менш популярні, з погляду набраних у чергових виборах голосів, партії могли утримати у руках цілі міністерства та відомства [1, с. 9]. Так Національно-демократична партія захопила вагомі позиції у сфері фінансів та промисловості; аграрна партія очолювала всі парламентські уряди та утримувала за собою міністерства внутрішніх справ, оборони та землеробства [9, с. 6].
Наприкінці 20-х рр., з початком світової економічної кризи, ускладнилось політичне становище в країні, особливої гостроти набули проблеми німецької меншини. Загострення конфлікту змусило керівництво країни в 1933 р. прийняти закон, що дозволяв уряду забороняти діяльність політичних партій, що працюють проти влади [1, с. 20].
Зрештою, поступовий занепад Версальської системи мирних договорів, а також послаблення демократичних сил Першої Чехословацької республіки призвели до того, що у жовтні 1938 р., з підписанням Мюнхенської угоди, було не лише покладено кінець існуванню держави, але й знищено саму модель демократичної політичної системи, що впроваджувалась протягом двадцяти років її існування.
Отже, політичні партії були ядром політичної системи Першої Чехословацької республіки. Незважаючи на їх важливу роль у новоствореній державі, їхнє становище практично не було визнане чинним законодавством. Крім того, політичні партії здійснювали свою діяльність у складних умовах конкуренції між собою різних політичних сил. У період існування Першої Чехословацької республіки нараховувалось понад п’ятдесят партійних утворень. Причому, в парламент потрапляла приблизно чверть з них. Безумовно, існування такої великої кількості політичних партій є свідченням демократичного устрою новоствореної держави, але при цьому саме неусталеність демократичної системи, що стала результатом її поступової еволюції під впливом зовнішніх чинників, з допомогою зусиль національних автономістів та сепаратистів, було використано для знищення Першої Чехословацької республіки.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА