Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
Д.О. Мельников
Конституційне положення щодо участі громадян, в тому числі й молодого покоління, в управлінні державними й суспільними справами має надзвичайно важливе значення в умовах будівництва демократичної держави, якою прагне бути Україна. Тому не випадковим є підвищений інтерес дослідників-суспільствознавців до проблеми участі молоді України в управлінні державними й суспільними справами в 80-х - 90-х рр. XX століття.
Враховуючи актуальність проблеми, автор ставить за мету охарактеризувати джерельну базу, для того, щоб на цій основі визначити пріоритети її подальшого дослідження.
Проблема участі молоді в управлінні державними й суспільними справами є комплексною. Вона включає в себе декілька важливих напрямків діяльності молоді, а саме: формування та розвиток державної молодіжної політики, яка забезпечує залучення молоді у сферу управління; розвиток молодіжного руху; участь юнаків та дівчат в роботі органів державної влади й управління; прояв управлінських функцій молоді у сфері виробництва; студентське та учнівське самоврядування.
Цілісного дослідження, яке б показувало діяльність молоді в цих сферах розвитку, поки що немає. Дослідники, як правило, висвітлюють окремі прояви дій молоді в сфері управління державними й суспільними справами.
Враховуючи це, автор вважає доцільним охарактеризувати декілька груп досліджень, що в тією чи іншою мірою дають нам можливість побачити рівень наукової розробки проблеми, яка нас цікавить.
Залучення молоді до управління державними та суспільними справами буде відбуватися ефективніше за умови проведення в країні державної молодіжної політики. Варто вказати, що ця проблема по-справжньому до другої половини 80-х років практично не досліджувалася. Цьому значною мірою шкодили заідеологізовані догматичні підходи в розкритті суспільно- політичних процесів, які відбувалися в країні загалом і республіці зокрема. Тому в зв’язку з початком так званої перебудови з’явилися праці, в яких молодіжні проблеми почали критично аналізуватися, з позиції історичної правди науковці прагнули показати суперечності, що призвели до серйозних деформацій у молодіжному середовищі, молодіжному русі, зокрема. До таких праць слід віднести наступні: «Положение молодёжи в советском обществе»; «О положении молодёжи и перестройке исследований молодёжной проблематики в СССР»; «Социальный портрет молодёжи. По материалам государственной статистики социологического исследования «Пути поколения» та інші [1].
У цей же період з’являються і в Україні цікаві дослідження проблем молодіжної політики, а саме: «Молодіжна політика: проблеми і вирішення»; «Механізм реалізації державної молодіжної політики на республіканському і регіональному рівнях» [2]. У 1991 та 1992 роках у Києві проходять міжнародні науково-практичні конференції з проблем молодіжної політики. За результатами дискусій Міністерством України у справах молоді і спорту, Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді були видані книги «Молодёжная политика: опыт, проблемы, перспективы» [3]. Проблемі розвитку молодіжної політики в Україні присвячені праці М. Ф. Головатого та Є. І. Бородіна [4]. М. Ф. Головатий у своїй монографії «Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення» дав характеристику молодіжного руху як об’єктивного і суб’єктивного фактору молодіжної політики, показав основні проблеми та уроки формування і реалізації молодіжної політики у 70-80-х роках, зупинився на проблемах розробки і здійснення молодіжної політики у другій половині 80-х - першій половині 90-х років у колишньому СРСР та в Україні, показав концепцію державної молодіжної політики в Україні і шляхи її реалізації.
Проявом участі юнаків та дівчат в управлінні державними і суспільними справами був молодіжний рух. У другій половині 80-х років з’являється чимало праць, у яких робиться спроба визначити місце молодіжних організацій в політичній системі суспільства. Уперше в науковій літературі деякі автори спробували підійти до розгляду проблеми взаємодії політичних партій і молодіжних організацій дещо по-новому. Так професор Ф. Луков у своїй праці «Молодёжное движение в социалистическом обществе. Вопросы теории и практики» критично оцінює роль партійного керівництва молодіжним рухом в СРСР [5].
Вагомий внесок у дослідження проблеми молодіжного руху як важливого чинника залучення молоді до управління державними і суспільними справами країни зробили В.А. Головенько та О.А. Корнієвський [6]. Серед праць, які присвячені цій проблемі, виділяється монографія В. А. Головенька «Український молодіжний рух у ХХ столітті». Узагальнюючи досвід розвитку молодіжного руху в Україні, він підкреслює, що до середини 80-х років на всіх українських землях молодіжний рух існував у формі двох громадських об’єднань - комсомольської та піонерської організацій, які одночасно були філіями, резервом Комуністичної партії і яким правлячий режим передавав функції держави в роботі з підростаючим поколінням. Уособлюючи собою в цілому молодіжний рух тоталітарної радянської системи, ці дві організації робили все можливе, щоб виховувати не лише своїх членів, а всю молодь країни в комуністичному дусі, формувати відповідну, ту, що підходила їм та їх формам діяльності, регулятивну та інформаційну підсистеми [6, с. 89].
Оцінюючи стан розвитку молодіжного руху в Україні, В. А. Головенько робить висновок, що, незважаючи на складну економічну, політичну ситуацію, він розвивається, займає своє місце в політичній системі суспільства [6, с. 113]. У своїй праці дослідник показує проблеми розвитку молодіжного руху з часів його зародження до основних тенденцій розвитку в умовах незалежної держави. Окремий розділ він присвятив показу характерних рис комсомольського періоду українського молодіжного руху.
Найбільш ґрунтовне дослідження молодіжного руху в Україні другої половини 80-х років ХХ століття провів О. А. Корнієвський, яке стало його дисертацією на здобуття вченого звання кандидата історичних наук. Характеризуючи молодіжний рух в Україні, він вказав на те, що цей рух є одним із засобів участі молоді в суспільних процесах через колективні (організовані, неструктуровані) форми прояву молодіжної самодіяльності на засадах спільних інтересів [6, с. 14].
Цінними для з’ясування проблеми участі української молоді в управлінні виробничими процесами є праці В. В. Анищука, Л. А. Марченка, А. Н. Стояна, В. А. Приступко [7]. І хоча в цих наукових розвідках чітко прослідковується ідеологізація процесів, в яких брала участь молодь України, критична оцінка їх, прагнення об’єктивно оцінити процеси, в яких безпосередньо брала участь молодь, на основі цього зробити висновки є необхідною умовою дослідження проблеми активності молоді у сфері управління виробництвом. Прикладом участі юнаків і дівчат в управлінні виробничими процесами була їх участь в спорудженні об’єктів господарювання та діяльність студентських будівельних загонів. Саме ці напрямки діяльності молоді висвітлюються у працях вищезгаданих авторів.
Участь молоді в управлінні суспільними справами проявлялася в діях студентського самоврядування. Актуальність цієї проблеми зумовлюється не тільки тим, що Україна стала на шлях будівництва соціальної, правової держави, але й тим, що українська освітня галузь стала на шлях інтеграції в Європейське співтовариство, прагне працювати за принципами Болонського процесу, в якому студентство в сфері управління навчальними закладами розглядається як партнер.
Проблема участі студентської молоді в управлінні навчальними закладами, розвиток студентського самоврядування у ВНЗ України у 80-90-х роках має хоча і невелику, але власну історіографію. Це, зокрема, праці Костюченка, М. Новаченка, О. Кравченка [8]. Хоча дослідження цієї проблеми періоду 90-х років в їх працях має фрагментарний характер, фактичний матеріал, висновки авторів дають нам змогу глибше пізнати цю сферу молодіжної активності у вузах України.
Зміни, які відбулися в країні в другій половині 80-х років, дали можливість критично оцінити роль студентської молоді в управлінні вузівськими справами. З’являються праці, в яких хоча ще і домінують старі, консервативні підходи до аналізу функціонування студентського самоврядування, відчутне прагнення авторів до зміни акцентів дослідження в бік об’єктивності, історичної правди. Це, зокрема, праці Е. А. Якуби, В. Л. Артеніна, А. І. Андрущенко [9]; Н. П. Іщенка [10]; Т. Є. Старченка, О. Пустельника, Н. І. Черниш [11].
Важливим джерелом у дослідженні проблеми участі молоді в управлінні державними й суспільними справами є щорічні доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, підготовлені науковим колективом, сформованим Українським інститутом соціальних досліджень на замовлення Міністерства України у справах сім’ї та молоді, на основі державної статистики, матеріалів Міністерств і відомств, Наукових досліджень, найбільшою мірою тих соціологічних опитувань, що проводилися Українським інститутом соціальних досліджень спільно з Центром «Соціальний моніторинг» упродовж 1991-1999 років [12].
У доповідях була подана об’єктивна картина соціального стану молоді та зроблено узагальнення існуючої практики реалізації державної молодіжної політики, показано розвиток молодіжного руху в Україні, роль молоді в управлінні державними та суспільними справами. Водночас у доповідях не розкрито проблемних питань щодо залучення молоді до управління державними та суспільними справами, не показані шляхи виходу молоді з кризового стану, в якому вона опинилася у зв’язку зі зміною суспільно- політичного устрою в країні.
Немалу роль у дослідженні проблеми відіграють матеріали державної статистики, офіційні дані органів центральної та місцевої державної влади, зокрема, аналітичні та статистичні матеріали Міністерства України у справах сім’ї та молоді, Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Державного комітету статистики України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Республіканського комітету у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, управлінь у справах сім’ї та молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
У 1991 році рішенням Кабінету Міністрів України був заснований Український науково-дослідний інститут проблем молоді, з часом реорганізований в Український інститут соціальних досліджень. Науковці інституту провели дослідження з різних напрямків діяльності молоді. І хоча більшість досліджень, особливо соціологічного характеру, стосувалися молодіжних проблем 90-х років, траплялися наукові розвідки з історії молодіжного руху. Інститут регулярно проводив міжнародні та республіканські конференції з проблем молоді.
Науковці інституту разом з дослідниками інших наукових та навчальних закладів України було підготували чимало праць, які стосувалися різних проблем молоді. Інститут щорічно виконував наукові програми та проекти, які публікувалися в спеціальних збірниках [13].
Історичні дослідження будуть більш ґрунтовними за умови допомоги інших наук, зокрема, соціології. Варто підкреслити, що ця наука набула свого нового змісту в період, коли Україна стала на демократичний шлях розвитку. Було проведено чимало соціологічних досліджень у різних сферах діяльності молоді, в тому числі і в сфері управління державними та суспільними справами. Значну роботу в цьому напрямку провели О. М. Балакірєва та О.О. Яременко [14].
Значна джерельна база щодо прояву управлінських функцій молоді в різних сферах суспільного життя міститься в архівних установах, зокрема, Центральному державному архіві громадських об’єднань України, державних обласних архівах, поточному архіві Міністерства України у справах сім’ї та молоді, поточному архіві Українського інституту соціальних досліджень.
Плинність часу, зміни, що відбулися в житті країни, людському житті, які були зумовлені набуттям Україною статусу незалежної держави, примушують нас по-новому дивитися на роки минулі, критично оцінювати процеси, що відбувалися в молодіжному середовищі, робити висновки, для того, щоб участь молоді в управлінні державними та суспільними справами відповідала вимогам демократії.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА