Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
Д. О. Мельников
Будівництво української правової держави передбачає участь різних прошарків населення в управлінні державними і суспільними справами. В прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН Загальній Декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина має право приймати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно вибраних представників. Підтверджує це положення Декларації Конституція України, яка надає право кожній дорослій людині активно впливати на процеси, які відбуваються в суспільстві, приймати участь в управлінні державними і суспільними справами.
Вагомий внесок в управління суспільними справами зробила молодь. Через створення нею організацій, спілок, фондів, секцій при політичних партіях, вона стала впливовою силою, здатною вирішувати важливі соціально- економічні і політичні проблеми, сучасності. В кінці 80 - х на початку 90 - х років молодіжний рух, як складова частина самодіяльного руху в Україні, проявив себе в політичній боротьбі, яка привела до проголошення в 1991 році Акту про державну незалежність.
Проблема розвитку молодіжного руху в Україні у 80-х - 90-х рр. ХХ століття стала предметом дослідження деяких науковців. Варто вказати праці таких авторів як В.А. Головенько, О.А. Корнієвського, М.Ф. Головатого, В.М. Якушика.1 Їх дослідження були в основному зосереджені на найбільш важливих етапах розвитку молодіжного руху в Україні, а саме : кінець 80-х - початок 90х рр., тоді як аналіз цього руху в першій половині 80-х років та другій половині 90-х років носив фрагментарний характер.
Враховуюче те, що громадянський рух, а молодіжний є його складовою частиною, вважається необхідною умовою формування громадянського суспільства, автор ставить перед собою мету спробувати дослідити процес зародження молодіжного руху в Україні на зламі двох соціально-політичних систем розвитку - відживаючої за радянським зразком так званої “соціалістичної ” та нової демократичної, яка почала формуватися в незалежній Україні, узагальнити досвід практичних дій молоді в цій важливій для розбудови нової української держави справі.
В досліджувальний період молодіжний рух пройшов шлях від неформальних груп та об´єднань, дії частини з яких були спрямовані в основному на задоволення своїх власних потреб та інтересів, до появи нових молодіжних організацій зі своїми програмними намірами і статутними вимогами, створення Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Тому, на думку автора, доречно виділити три етапи розвитку молодіжного руху на Україні. Перший етап, який охоплює період з 1985 по 1988 рік, характеризується появою нових небагаточисельних неформальних груп молоді, в основі діяльності яких було прагнення реалізувати свої потреби через зближення в невеликі групи зі своїми ровесниками, однодумцями, яких, в основному, задовільняли інтереси особистого характеру. Вони були в той час поширені не тільки в республіці, але й по всій країні. Серед них виділяються такі групи як фанати, панки, рокери, металісти та інші. Нерідко їх дії викликали зневагу і протест в іншої частини молоді, населення республіки. Їх поява була результатом, відповіддю деякої частини молоді на багаторічну практику державних, партійних і комсомольских органів недопущення створення яких би то не було нових молодіжних груп і організацій, крім існуючої на той час єдиної масової молодіжної організації - комсомолу. Тому поява нових молодіжних самодіяльних об´єднань була відповіддю на цю заборону, волевиявленням значної кількості молоді до самопрояву і самореалізації своїх можливостей.
Другий етап в розвитку молодіжного руху в Україні (1989 - 1991рр.) характеризується в основному зародженням молодіжних груп і невеликих організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів, які сприяли підготовці юнаків та дівчат до необхідності по-новому сприймати уроки історії, розуміти сучасну ситуацію, яка склалася в країні і республіці, готовити себе до активної боротьби, праці в період переходу суспільства в якісно новий етап соціально-політичного розвитку. Разом з тим в цей період молодь прагнула реалізувати свої потреби через активну політичну діяльність, протистояти в деякій мірі тим соціальним інститутам, які були невзмозі по-новому організувати роботу, відкинути старі догми і політичні орієнтири, глибше розуміти цілі, завдання і перспективи суспільно-політичного руху в республіці.
З 1991 року починається третій етап в розвитку молодіжного руху, який триває і по нині. В це період Україна стала незалежною державою і як результат цього в країні досить активно почала проводитись політика щодо молоді. Значною подією для розвитку молодіжного руху стало прийняття в 1992 році Закону України "Про об´єднання громадян", Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", в 1993 році Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", в 1995 році створення Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України. В цей період значно збільшилась кількість молодіжних об´єднань. В другій половині 90-х років в Україні діяло понад 30 всеукраїнських та більше 200 регіональних молодіжних об´єднань, розвивалась система державних інститутів, що займалися формуванням та здійсненням державної молодіжної політики.
Помітну роль в молодіжному русі в досліджувальний період займало студентство. Глибше, ніж інші категорії молоді, розуміючи ситуацію, яка склалася в республіці, відчуваючи необхідність власних дій за демократичні перетворення в суспільстві студенти одні з перших в Україні почали створювати молодіжні групи і організації, проявляти активність в соціально- політичному житті, безпосередньо у навчальних закладах. В їх діях чітко проявлялося прагнення покінчити з старими формами управління вищими навчальними закладами, надати їм більше прав і свобод у вирішені проблем вищої школи, захисту інтересів студентів.
В грудні 1989 року на установчому з´їзді у Києві започаткувала своє існування нова студентська організація - Українська студентська спілка (УСС). В програмі декларації Спілки відмічалося, що ціллю УСС є боротьба за права студентів, забезпечення їх всіх стипендією, надання бажаючим місця в гуртожитках, прийняття демократичних статутів вузів, можливості студентам приймати участь у вирішенні всіх важливих питань навчального процесу. Крім того студентська спілка виступила проти насаджування марксистсько- ленінської ідеології в навчальному процесі, за забезпечення прав українців і надання можливості представникам національних меншин, які навчаються в Україні, отримувати освіту на рідній мові та інше. Особливістю діяльності Української студентської спілки було те, що до її складу входили представники різних, часто протилежних за своїми поглядами, громадських формувань. Членами УСС були рухівці, снумівці, комсомольці, члени "Партії зелених".
Значного розвитку досяг рух студентів в західних областях України. Першими його проявами було створення в травні 1989 року з ініціативи студентів факультету Львівського університету "Студентського братства". Згодом осередки студентського братства почали діяти в інших вузах міста. Програмними вимогами студентів було - деідеологізація навчального процесу, відродження традицій національної вищої школи, захист студентів від неправомірних дій адміністрації вузів та інше. Підтримуючи дії регіональної організації Руху, "Студентське братство" стало її колективним членом. З часом членами братства стали не тільки студенти вузів Львова, але й інших міст України: Києва, Тернополя, Івано-Франківська та інших.
Однією з перших дій "Студентського братства" була організація страйку молоді в лютому 1990 року у відповідь на арешт київських студентів. Досить активно включились в страйкову боротьбу студенти західних областей республіки. Вони не тільки провели масові акції протесту, але й відрядили членів молодіжної організації в інші регіони республіки для підтримки страйкуючих на місцях. Не скрізь їм вдалося це зробити, але сам факт говорить про те, що в студентському середовищі зароджуються і починають діяти принципи солідарності в боротьбі за свої права, досягнення програмних цілей "Студентського братства".
Разом з тим страйк показав, що в його організації були допущені ряд помилок, які негативно вплинули на його хід. Недосконалість єдиного керівництва діями страйкуючих привела до того, що багато студентів довідавшись про страйк, скориставшись можливістю самостійно розрахувати своїм часом, роз´їхались по домівках, залишивши в містах своїх товаришів по боротьбі. Але незважаючи на існуючі недоліки, весняний страйк студентів показав, що в республіці існує досить впливова політична сила, яка взмозі постояти за свої права і інтереси, добиватися радикальних змін в соціально- політичному житті суспільства. Про це говорять осінні події 1990 року в Києві.
На цей період політична ситуація в Україні особливо загострилася. Це було зв´язано з ситуацією, яка склалася в республіці в зв´язку з підготовкою союзного договору. Відчуваючи серйозність обстановки в республіці і неможливість парламенту вирішити дане питання в інтересах суверенної держави, члени Української студентської спілки і Студентського братства 2 жовтня 1990 року розпочали безпрецендентну в політичній історії України акцію - протест через політичне голодування в Києві на площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності). Учасники голодування поставили перед Верховною Радою республіки ряд вимог: призначити нові вибори до Верховної Ради на багатопартійній основі; прийняти відставку Голови Ради Міністрів УРСР В.А. Масола; прийняти постанову про націоналізацію майна КПРС та ЛКСМУ; відмовитися від вимог центру щодо підписання союзного договору; прийняти рішення про повернення в Україну всіх громадян республіки, які відбувають військову службу за її межами.
Отримавши підтримку з боку громадськості міста Києва, молоді республіки (про це свідчить матеріальна допомога, тєлеграми-підтримки), відчуваючи на собі перші фізичні наслідки голодування (деякі студенти, які проводили сухе голодування почали поступати в реанімаційні відділення лікарень), не бачачи бажання парламенту вирішувати їх вимоги, студенти приступили до активних дій. Так, 10 жовтня був заблокований рух транспорту на Хрещатику і проведений мітинг на площі, де були розміщені палатки голодуючих студентів.
Виявляючи свій протест проти пасивності парламенту щодо вирішення вимог студентів, проявляючи з ними солідарність, деякі депутати Верховної Ради України з числа парламентської опозиції приєднуються до молоді, розпочинають голодування. З 13 по 15 жовтня в багатьох містах України відбувається загальнореспубліканський студентський страйк в підтримку своїх ровесників. Відчуваючи солідарність з боку значної кількості молоді, громадян України студенти п´ятнадцятого - шістнадцятого жовтня влаштовують акцію протесту біля приміщення Верховної Ради.
Побоюючись загострення ситуації, яка склалася в Києві в зв´язку з діями студентської молоді, розглянувши вимоги голодуючих і взявши до уваги результати роботи узгоджувальної комісії Верховна Рада 17 жовтня прийняла постанову " Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року", в якій гарантувала виконання їх вимог. Задовільнившись цими гарантіями студенти 18 жовтня припинили голодування.
Акція політичного протесту студентів через голодування стала важливою подією в боротьбі за демократичні перетворення, прагнення молоді до рішучих радикальних змін в суспільстві. Два тижні активного протесту студентів показали, що молодь республіки представляє досить вагому і впливову силу, яка взмозі відстоювати поряд з іншими прошарками населення відновлення історичної справедливості, проведення радикальних політичних і економічних реформ в суспільстві, боротися за свої права і свободи. Студентський рух підняв на новий рівень політичну свідомість не тільки молодого покоління, але й людей старшого віку. Підтримка голодуючих студентів з боку деяких членів парламенту республіки, громадян міста Києва, України є свідченням солідарності трудящих з молоддю в боротьбі за національні інтереси та соціальні права.
Політична боротьба, деякі непорозуміння, які виникли між представниками студентських організацій привели до необхідності створення єдиної студентської спілки. З0 - 31 березня 1991 року у Києві на об´єднаному з´їзді Української студентської спілки і Студентського Братства був створений Союз Українського Студенства (СУС). Філії СУС почали функціонувати у Вінниці, Чернігові, Рівне, Дрогобичі, Луцьку, Києві, Одесі і ряді інших міст республіки. Оцінюючи позитивну роль створення нового студентського союзу слід підкреслити, що з´їзд вніс у студентський рух і певні складності, результатом яких було послаблення активності студентської молоді весною - літом 1991 року, існування деякого протистояння лідерів студентських організацій.
Значний поштовх до розвитку молодіжного руху дали дії народного Руху України і особливо після його першого з´їзду (1989 р.). При Русі створюється молодіжна секція, в завдання якої входять боротьба проти командно- адміністративної системи, всього того, що гальмувало хід перебудовчих процесів в суспільстві. В цей час починають зароджуватися нові політичні партії, при яких створюються молодіжні групи. Найбільш впливовою молодіжною організацією стає Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ). Програмними цілями цієї організації було виховання молоді на традиціях українського національно-визвольного руху, боротьба за вихід України із складу СРСР, за демонтаж соціалістичної держави і капіталізацію економіки, за створення Української самостійної соборної держави. Щоб досягти своїх цілей вони влаштовували демонстрації та мітинги, брали участь в страйках, політичних голодуваннях, пікетуваннях партійних та державних установ. Найбільш активно діяли снумівці у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській, Волинській областях та в Києві.
В травні 1990 року на 1 з´їзді СНУМ в Івано-Франківську було заявлено, що обласні структури організації діють в 19 областях республіки і об´єднують біля 1200 молодих людей. Дискусії, які виникли на з´їзді, привели до розколу організації на дві фракції: помірковані і радикали. Помірковані відстоювали необхідність поступового переходу до ринкових відносин, виступали за суверенітет України, за підтримання зв´язків з федерацією. Радикали, які представляли більшість в СНУМ, вимагали негайно розпочати злам існуючої системи в республіці, виступали за повну державну незалежність України. Радикально настроєна молодь створила дві організації - Українську націоналістичну спілку (УНС) та Спілку Української молоді (СУМ) у Львові, Івано-Франківську і Києві. Конфлікти, які виникли між членами СНУМ привели до того, що частина молоді вийшла з організації.
Підтримку процесу перебудови в республіці виявила і найбільша за своєю чисельністю молодіжна організація - ЛКСМУ. В своїх заявах і зверненнях до молоді України ЦК ЛКСМУ підтримав політику Комуністичної партії і уряду на проведення радикальних реформ. Вперше за багато років свого існування комсомол заговорив про необхідність надання йому можливості самостійно працювати, відійти з-під опіки Комуністичної партії. Поступово між ними складалися відносини, які носили В основному партнерський характер. Критично оцінюючи ситуацію, яка склалася в комсомолі, відчуваючи потреби в радикальних змінах в цій молодіжній організації та її структурах ЦК ЛКСМУ вирішив провести широкі реорганізаційні зміни. Почалося масове скорочення комсомольських кадрів, зміни в управлінських структурах організації. Помилкою керівних органів комсомолу було те, що вони захопилися, в основному, перестановчими процесами на верху, забуваючи про те, що за їх плечима тисячі молодих людей, які потребували активних дій щодо захисту їх інтересів, вирішення їх соціально-економічних проблем. Не зумівши на перших порах зрозуміти глибину перебудовчих процесів, комсомол, підтримуючи основні ідеї Комуністичної партії, вчасно не передбачив в цій ситуації свого реального завдання - організувати молодь, показати їй шляхи виходу з складної ситуації, в якій опинилася ця організація. І ще одне. 1 це, мабуть, найголовніше в діяльності комсомолу в умовах перебудови. Проявів активності з боку цієї організації було чи замало. Багато з них носили прогресивний, гуманістичний характер. Але вони, як правило, відбувалися за рахунок активності комсомольських органів та їх працівників. Основна же частина членів цієї організації проявила пасивність, була інертною.
Вичерпавши свої можливості, не знайшовши підтримки з боку членів цієї організації, враховуючи ситуацію, яка склалася в політичному житті республіки, усвідомлюючи потреби молодого покоління в існуванні нової організації, яка б захистила їх інтереси, зуміла організувати, об´єднати зусилля новостворених молодіжних організацій ЛКСМУ (МДС) на своєму останньому XXVII з´їзді проголосив про прикорочення діяльності цієї організації і зародження Спілки молодіжних організацій України.
Подальший розвиток молодіжного руху, вирішення молодіжних проблем було неможливо без об´єднання зусиль різних молодіжних формувань, координації їх дій. Першими проявами цього прагнення молоді стали дві світові конференції українських молодіжних організацій, які відбулися відповідно в серпні 1990 і 1991 роках в польському місті Білий Бор і Києві. Для спільних дій молоді проти підписання союзного договору була створена коаліція молодіжних організацій України. Світові конференції українських молодіжних організацій стали першими кроками до порозуміння, знаходження спільних інтересів щодо залучення молоді до активної роботи в різних сферах суспільного життя. Як наслідок роботи конференцій СУС і СУМ / СНУМ домовилися про створення коаліції в спільних діях проти підписання Україною союзного договору.
Після проголошення Україною в 1991 році незалежності молодіжний рух набуває нових ознак. Не дивлячись на те, що деякі політичні лідери, державні структури починають ініціювати створення в країні єдиної молодіжної організації, яка в деякій мірі нагадувала б комсомольську структуру, в березні 1992 року ряд молодіжних організацій утворили "Коаліцію недержавних незалежницьких молодіжниіх організацій" і виступили проти політики одержавлення молодіжних організацій.
Разом з тим пошук шляхів до зближення молодіжних організацій привів до створення в липні 1992 року Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Головним завданням, яке ставила перед собою ця молодіжна асоціативна організація було сприяти залученню молоді до розбудови української держави, створення Центру інформації, таборів для молоді, проведення семінарів, випуск бюлетенів для молодіжних об´єднань тощо.
На час створення УНКМО в Україні вже діяло 26 молодіжних та дитячих об´єднань, які мали статус всеукраїнських організацій та претендували на цей статус біля 200 регіональних, обласних об´єднань молоді. Найбільша їх кількість була зосереджена в містах Києві, Львові, Харкові та в Криму. На середину 90-х років кількість молодіжних організацій в Україні значно збільшилась. Тільки зареєстрованих в Мінюсті України на кінець 1996 року молодіжних об´єднань, які набули статусу всеукраїнських було 41 і кілька сотень регіональних структур.
Кількісні показники щодо молодіжних об´єднань, які існували в Україні ніяк не задовольняли молодь, проблеми якої з кожним роком ставали все відчутними. До цього слід додати, що значна кількість молоді проявляла пасивність щодо її участі в громадській роботі. Про це засвідчили і соціологічні дослідження Інституту проблем молоді, які були проведені у жовтні 1995 року. Лише 5,3% опитаних юнаків та дівчат заявили про свою участь у роботі тих чи інших молодіжних об´єднань. З майже 10 мільйонів молодих людей віком від 16 до 29 років в молодіжних об´єднаннях перебувало приблизно 150 тисяч юнаків та дівчат. Найбільшою серед молодіжних об´єднань була Морська молодіжна ліга, яка об´єднувала майже 60 тисяч чоловік, Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ" ~ 15 тисяч членів, Українська Студентська Спілка - 11 тисяч, українське молодіжне аерокосмічне об´єднання "Сузір´я" - 10 тисяч. Інші всеукраїнські організації мали по 2 - 3 тисячі членів. 5
Чи можемо ми сьогодні говорити про те, що за п’ятнадцять років нашої незалежності молодіжний рух в Україні, як важливий чинник діяльності молоді в управлінні суспільними справами, мав тенденцію до розвитку, якісних змін, які б позитивно вплинули не тільки на життя молодих людей, але й представників інших прошарків населення? На превеликий жаль - ні. Навпаки прагнення молоді до участі в управлінні суспільними справами в кінці 90-х років в порівнянні з першою половиною цього десятиріччя, мамо тенденцію до зниження. Чому так трапилося, де шукати причини інертності молодого покоління?
На наш погляд їх декілька. По-перше, в Україні ще до проголошення її незалежності була відсутня справжня практика участі різних категорій населення, в тому числі і молоді, в управлінні державними і суспільними справами. "Правила гри", які були запропоновані Комуністичною партією щодо дієвості народних мас в управлінні країною через діяльність громадських об´єднань розвіялись, як тільки криза в політичному житті суспільства набрала свого апогею. Без історичної практики, традицій неможливо було швидко підвищити соціальну активність молоді, залучити її до управління суспільними процесами. По-друге, перехід країни в якісно новий стан розвитку вимагав від молоді напруження духовних і фізичних сил, бажання в першу чергу влаштувати своє власне життя. Тому значна частина молоді не проявляла інтересу до політичних процесів, які відбувалися в суспільстві, не бажала приймати участь в діяльності партії, організацій, які росли, як гриби в цей період в Україні. По-третє, державні чиновники ще не забули жовтневих подій 1990 року в Києві на майдані Незалежності, коли юнаки і дівчата через голодування прагнули добитися своїх вимог. Тому певна частина чиновників робила все можливе для того, щоб не дати можливості молоді, ініціативним юнакам і дівчатам організувати своїх ровесників, проявити себе в управлінні суспільними справами.
Таким чином, бачення автором проблеми розвитку молодіжного руху в Україні дозволяє зробити деякі узагальнення. Молодіжний рух, як важливий чинник громадської активності молодих людей, участі їх в управлінні суспільними справами в 80-х - 90-х роках мав тенденцію до розвитку коливного характеру - від прояву активності молоді в кінці 80-х на початку 90-х років, кількісного збільшення молодіжних об´єднань в середині 90-х років до певного його затухання на кінець останнього десятиріччя XX століття. Враховуючи складності в економіці країни і як наслідок від цього погіршення життєвого рівня, значної частини населення, політичну боротьбу між різними гілками влади на вищому рівні, можна зпрогнозувати підвищення активності громадян, в тому числі і молоді, основна робота якої може бути зосереджена через діяльність молодіжних організацій.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Головенько В.А. Український молодий рух : історія та сьогодення. - К., 1997; Головатий М.Д. Молодіжна політика в Україні : проблеми оновлення. - К.,1993; Корнієвський О.А., Головенько В.А. Український молодіжний рух : історія та сьогодення. - К., 1994Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. - К.,1997;2. Колесникова Ю. Куда идет СНУМ // Правда Украины. - 1990. - 3 июня;3. Корнієвський О.А., Головенько В.А. Український молодіжний рух : історія та сьогодення. - К.,1994. С.88;4. Поточний архів Міністерства України у справах сім’ї та молоді. Довідкові матеріали про становище молоді в Україні та хід реалізації державної молодіжної політики. - К., 1997. - с.18;5. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів). - К., 1997. - с.102.