Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
В.А.Непийвода
Сучасна українська історіографія останнім часом значно розширила коло об’єктів вивчення. Серед активно досліджуваних опинилась інтелігенція радянської України 20-30-х рр.1 З середини 90-х рр. ХХ ст. в Україні розпочалося більш поглиблене вивчення соціально- професійних груп інтелігенції. Передусім, найбільше уваги приділено науково-педагогічним працівникам. Так, М.М.Кузьменко, В.В.Липинський у своїх монографіях2 всебічно розкрили політику держави в галузі освіти, напрямки й етапи її реформування, показали умови життєдіяльності вчителів і викладачів навчальних закладів. Місцевій, подільській, освітній інтелігенції присвятили свою увагу такі дослідники як О.Коляструк, О.Лойко, В.Нестеренко,
В.Ніколіна та ін.3 Дослідники П.Кравченко, І.Мельничук, В.Петренко звернулись до джерелознавчого огляду документів стосовно становища сільської інтелігенції краю4. Зокрема, в їх публікації відзначено, що вивчення суспільно-політичних настроїв вчителів у перше десятиліття радянської влади потребує більш глибокого вивчення.
Метою даної розвідки є поглиблення й уточнення характеристики становища сільських вчителів Вінниччини у 20-і рр., розширення джерельно-документальної бази дослідження на основі документів Державного архіву Вінницької області.
Становище інтелігенції взагалі, а провінційної особливо, було надзвичайно складним. її матеріально-побутові умови було далекими від нормальних, попри ухвалені РНК УСРР декрети про підтримку інтелектуальних сил республіки, відповідні розпорядження на місцях.
У циркулярному листі Південного бюро ЦК від 22 лютого 1922 р. до Подільського губернського відділу народної освіти пропонувалося якнайшвидше покращити матеріальні умови професури і наукових працівників. Було передбачено низку заходів по своєчасній (не пізніше 15 числа кожного місяця) виплаті заробітної плати, а також відшкодуванню заборгованості. Гостро і категорично ставилося питання про забезпечення вчителів продуктовим пайком, який в заробітну плату не мав входити5.
Основний тягар натурального забезпечення перекладався на місцеві органи. Хоча було цілком очевидним, що господарський безлад, спричинений наслідками імперіалістичної і громадянської воєн, а також голодом початку 20-х рр. майже унеможливлювали виконання цього припису.
До губернського відділу народної освіти надходили від повітових освітніх відділів повідомлення про катастрофічне становище вчителів на місцях. Так, з м. Летичіва повідомлялось, що працівники освіти в повіті понад шість місяців не одержують платні. Вони голодують, хворіють і замерзають. Школи в повіті працюють дуже ненормально, а в м. Летичеві вже зовсім закриті. Причиною є важкий матеріальний стан учителів, котрим почасти бракує коштів на елементарне, не вистачає взуття й одягу. Декрети Нарком освіти впроваджуються в життя дуже повільно. Кредиту на 1922 р. до цих пір невідкрито6.
З с. Стрижавки голова профспілкового об’єднання працівників освіти і мистецтва («Робосмис») повідомляв про скруту вчителів, приниження в зв’язку зі збором місцевого податку для Народної освіти згідно декрету. Праця в школах для вчительства стає неможливою і навіть небезпечною, через погрози селян: «Вони, - кажуть селяни, - не вчать, а тільки збирають всякі продподатки, геть їх»7.
Представники Кам’янецького повітового відділу наросвіти неодноразово зверталися до ГубНО з проханням налагодити виплату платні місцевим вчителям: «У кращому разі повітові вчителі за минулий навчальний рік отримали 10 пуд. зерна, з них половину мішанки; грошей ніхто ніяких не отримував. У сільвиконкомі у плані розподілу натурального пайка школи залишаються на останньому місці або взагалі не згадуються. Стосовно забезпечення мануфактурою учительства і слів витрачати не варто. Між тим учительство і голе, і босе. Безумством було б сподіватися, що на таку заробітну платню можна було б хоч мінімально задовольнити потреби, якщо платні учителя стає лише на 95% харчування однієї особи, а не всієї сім’ї»8. Повітовий відділ НО, знаходячись не тільки на варті матеріальних інтересів своїх членів, але і стану освіти в цілому, найкатегоричнішим чином звертав увагу Губнаросвіти на абсолютно ненормальне становище оплати праці учителів шкіл і, знаючи їх настрої, попереджав, що надалі учительство вийде зі стану пасивної оборони, або ж почнеться масове залишання ними шкіл і перехід до інших форм праці. Заради утримання від остаточного занепаду шкіл Кам’янецький відділ наросвіти вважав за необхідне збільшити число пайків по Соцвиху і Профосвіті до 750; відкрити кредит на травень, червень, липень9. Невипадково на з’їзді працівників освіти та культури Кам’янецького повіту (4-9 травня 1921 р.), який проходив під жорстким контролем місцевого парткомітету, завідувач міського ЧК Лавров звинуватив вчителів у «саботажі та відсутності допомоги у боротьбі за революційні здобутки»10.
У частині Подільської губернії вчителі не отримували платні протягом 8 місяців, 75% з них голодували в повному розумінні цього слова. Це призвело до того, що вчителі покидали школи, наймалися де тільки можливо на фізичну роботу, жебракували по селах11.
Освітяни звертались по допомогу до місцевих органів влади, а також надсилали свої звернення і клопотання до столиці, передусім - у наркомат освіти, профспілкові органи, а також до Всеукраїнського комітету сприяння вченим. Впродовж березня 1922 р. ВУКСУ отримував з місць повідомлення про затримки грошового і продовольчого забезпечення освітян, в тому числі із Поділля. У зв’язку із цим спільно з НКО УСРР було запропоновано усім губернським відділам освіти провести обрахунок заборгованості освітянам, рекомендуючи наступні форми оплати (Див. табл.1)12
Проблема грошових виплат полягала в тому, що місцеві органи освіти залежали від централізованого кредитування. Почасти кредити затримувались на два-три місяці, відповідно, у місцевих кошторисах зовсім не було засобів для виплати бюджетникам навіть авансів. На підставі ухвали Центральної Міжвідомчою бюджетної наради при уповноваженому філії НКО для виплати вчителям сільських і повітових шкіл були затверджені додатково кошториси до фонду заробітної плати для робітників, які входять в план продзабезпечення, в розмірі 90 000 зол. крб. на операційний 1922 р. із місцевих фондів. Тому на майбутнє кошти, відпущенні Центром для розрахунку з вчителями сільських та повітових шкіл, не були розброньовані. А розподіл отриманих грошових знаків в межах кожної губернії мав здійснюватися Фондовою трійкою Губвиконкома та затверджуватися Губкомісією фондів заробітної платні13.
Через відсутність тарифних ставок, наближених до прожиткового мінімуму для робітників Профосвіти і вищих шкіл, згідно з коштами, наявними в розпорядженні Губпрофосвіти, січневий кредит 1922 р. не розасигнований, що свідчить про зволікання через поетапний вертикальний розподіл коштів14.
У сільській місцевості вчителі отримували меншу заробітну плату, ніж вчителі міст і робітничих селищ. В 1924 р. фактичний заробіток вчителя сільської місцевості становив 14 крб. 88 коп., але цих коштів вистачало лише на їжу15.
Таким чином, становище освітянської інтелігенції Поділля на початку 1920-х рр. було складним. Причиною цьому були не тільки наслідки воєн і соціальних катаклізмів, але й незавершеність і непослідовність реформаційних заходів в галузі освіти, неузгодженість дій центральної і місцевої влад, недосконалість фінансово-бюджетного планування тощо.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Коляструк О.А. Проблеми історії національної інтелігенції 1920-х рр. у сучасній українській історіографії //Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - Вип.11. - С.36-40; 2. Кузьменко М.М. Науково- педагогічна інтелігенція УСРР 20-30-хт рр.: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень. - Донецьк, 2004; Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-і роки. - Донецьк, 2000; 3. Коляструк О.А. До характеристики становища вінницької інтелігенції у 20-ті рр. // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзнавчі дослідження. - Вінниця, 2005 - С. 161-162; Лойко О. Інтелігенція Поділля в умовах непу // Тези 15-ої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1996. - С.61-62; Нестеренко В.А. Українське вчительство Поділля в 1920-1930-ті роки: суспільно- політичний портрет // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. - Кам´янець-Подільський, 2002. - Т.3. - С. 155-159; Нестеренко В.А., Романюк В.Г. Українська науково-освітня інтелігенція Поділля та влада у 1920-і рр. // Інтелігенція і влада. - Одеса, 2004. - №3. - С.193-196; Ніколіна І.І. Вчительство Поділля у 1920х - 30-х рр. ХХ ст. // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. - Вінниця, 2005. - С.156- 161 та ін.; 4. Мельничук І.П., Петренко В.І., Кравченко П.М. Документи державного архіву Вінницької області про настрої сільської інтелігенції Поділля у 1920-і рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - Вип.11. - С.340-343; 5. ДАВО. - Ф. Р-254. - Оп. 1. - Спр.2. - Арк. 92; 6 Там само. -Арк. 42; 7.Там само. - Арк.62; 8. Там само. - Ф. Р-510. - Оп.1. - Спр.129. - Арк.28; 9. Там само. - Ф.Р-254. - Оп.1. - Спр.285. - Арк.96; 10. Ніколіна І.І. Вказ. праця. - С.157; 11. ДАВО. - Ф. Р-254. - Оп. 1. - спр.2. - Арк.20; 12. Там само. - Арк. 50; 13. Там само. -Арк.118; 14. Там само. - Арк.27; 15. Ніколіна І.І. Вказ. праця. - С.160