Рік видання: 2009 | Кількість сторінок: 500
В. Ф. Лисак
Розглядається святкова буденність українських селян як складова повсякденного життя 1950-1960-х рр. Проаналізувавши різноманітні форми святкової буденності, такі, як загальнодержавні, сімейні та релігійні свята, автор дійшов висновку, що в суспільстві відбувалася поступова радянізація святкової буденності, незважаючи на що, народні традиції й релігійні свята займали провідні позиції в повсякденному житті селян.
Ключові слова: святкова буденність, свята календарно-виробничого циклу, загальнодержавні, сімейні, професійні, релігійні свята.
Протягом значного періоду в історії України найчисельнішу верству населення складало селянство. Загальновідомо, що ця категорія має специфічні риси, виходячи з її способу життя. За рахунок дуже повільного розвитку шляхів сполучення та проникнення новітніх досягнень науки та техніки, українське село тривалий час було досить консервативним, зберегло традиції і ментальні риси, які впливали на економічну, соціальну, політичну, морально-психологічну складову повсякденного життя селянства, а також на його святкову буденність.
Термін «святкова буденність» з’явився в історичній науці нещодавно і пов’язаний з розробкою нового напрямку - «історії повсякденності». Вивчення життя звичайних людей, соціальних верств населення привертає все більшу увагу вчених. Відзначимо, що цей напрямок досить розроблений у західній історіографії і сьогодні дуже актуальний серед наукових шкіл країн СНД, наприклад, у Росії та Бєларусі. В Україні дослідження проблем повсякденності розпочалося нещодавно.
Виходячи з того, що в радянський період відбувався тотальний наступ виключно на всі сфери життя суспільства, а період М. Хрущова особливо відзначається спрямуванням реформ в аграрний сектор, метою даної статті є комплексне вивчення духовної компоненти і дозвілля в повсякденному житті українських селян у 1950-1960-х рр. Насамперед необхідно розглянути форми святкової буденності, проаналізувати нові свята і обряди в повсякденному житті селян, охарактеризувати релігійні прояви серед сільського населення і ступінь їх розповсюдженості.
Отже, об’єктом дослідження виступає українське селянство, а предметом є різноманітні свята, обряди і дозвілля сільського населення України.
Історіографічну базу роботи складають, по-перше, праці узагальнюючого характеру, де поданий аналіз соціально-політичних, економічних та культурних основ життя українського населення, зокрема селян. Велике значення має фундаментальне, ґрунтовне видання «Історія українського селянства» [1]. Корисними для розуміння ролі політичної складової в буденному житті українських селян є праці таких авторів як В.К. Баран, В.М. Даниленко, с. В. Кульчицький, І.М. Романюк тощо [2]. В українській історіографії мають місце роботи, присвячені характеристиці обрядів, свят і дозвілля населення [3]. Заслуговують на увагу роботи таких авторів як В.А. Маланчук, О.Ф. Кувеньова, В.Ю. Келембетова, Ю.В. Іванова, І.П. Меркатун та багато інших [4]. Але відзначимо, що в названих роботах святкова буденність українських селян у 1950-1960-х рр. не була предметом окремого дослідження.
Джерельною базою даної статті виступають постанови, накази та розпорядження радянського уряду, комуністичної партії, матеріали уповноважених у справах Російської православної церкви та культів, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади України в Києві, а також інформації, які автор здобув під час усних опитувань учасників подій.
Характеризуючи святкову буденність українських селян у 1950-1960- х рр., насамперед, слід звернути увагу на умови існування суспільства, усе буття якого наскрізь було просякнуте комуністичною пропагандою, політикою антирелігійної спрямованості. З метою подолання «релігійних пережитків» у щоденному житті людей відбувалося впровадження нових свят і обрядів. Одним з проявів утвердження нового способу життя були загальнодержавні свята, присвячені річницям революції, святу 1 Травня. День їх святкування був неробочим. Основним місцем проведення свят у районних селах була центральна площа, де влаштовували трибуну, звідти голови колгоспів та сільрад вітали односельців зі святом під час демонстрації. Українські селяни знали, що на свята до сільського магазину, кооперації, лавки мають бути завезені дефіцитні на селі товари, наприклад, мануфактура, кондитерські вироби, керосин тощо. Перше Травня відзначали мітингами, учні читали вірші, танцювали, у клубі ставили п’єси. З фонду всеобучу дітям видавали подарунки. Так святкували зокрема у селах сучасної Донецької області [5].
Своє значення мала й зустріч Нового року. Хоча традиційно селяни більше готувались і святкували Різдво, все ж таки в хатах ставили ялинку, яку прикрашали, виходячи з власних можливостей родини, саморобними іграшками з паперу, різнокольоровими паперовими кільцями-серпантинами, ватою-сніжком, горішками, яблуками, інколи цукерками [6].
Велике значення в побуті селян мали свята календарно-виробничого циклу. У 1950 - 1960-х рр. в них були поєднані елементи традиційної народної культури з обрядами нового способу життя. Вони, перш за все, відзначалися артілями, ланками, бригадами. Одним з таких свят був День врожаю або «колгоспні обжинки». Однак, на початку 1950-х рр., в умовах тяжкої повоєнної сільської буденності, ці свята часто обмежувались нагородженням передовиків виробництва після завершення всіх сільськогосподарських робіт. Більш-менш активніше по колгоспах України це свято почало впроваджуватися наприкінці 1950-х рр. Готуючись до свята, кожна домогосподарка випікала пишний хліб, готувала смачні страви. Парадний куточок кімнати прикрашали колоссям пшениці. День проведення свята щороку встановлювало правління колгоспу і обов’язково в неділю [7]. Неодмінним елементом будь-якого свята були транспаранти, гасла, плакати, портрети провідних діячів партії та уряду. Для селян це свято було надзвичайною подією - люди були гарно вбрані, грала музика, лунали співи. Селянство зберегло традиційний одяг під час таких свят. Відзначають, що хлопці були у вишитих сорочках, дівчата у вінках з хмелю і колосся пшениці [8]. Під час свята влаштовували виставки врожаю, осінніх короваїв, які старанно випікали домогосподарки, прикрашаючи їх різними візерунками. Коровай обов’язково випікали з борошна нового врожаю. Українські селяни із задоволенням брали участь у художній самодіяльності. Святково оформлені колони, несення величезних снопів пшениці, кавунів, кошиків з фруктами - все це елементи свята завершення збору врожаю.
Окремі риси святкування закінчення збирання врожаю були пов’язані зі спеціалізацією колгоспів. Наприклад, у Закарпатській області в колгоспах, де основною культурою була картопля, святкували День закінчення бульбобрання [9]. Колгоспники починали свято на полі, причому кожна ланка святкувала його окремо. Ввечері до хати ланкової запрошували бригаду, з якою змагалися. Зазвичай, селян-передовиків виробництва нагороджували дефіцитними товарами: швейними машинками, матеріалом на костюм та готовим одягом (плащі та ін). Після офіційної частини демонстрували концерт гуртків художньої самодіяльності.
Колгоспні обжинки дещо відрізнялися у різних областях України. Однак, загалом це свято справляли в усіх колгоспах і пов’язано воно було з прославлянням передовиків праці, переможців змагань. Про це говорить і той факт, що, на відміну від дореволюційних «обжинків», у селах радянської України сніп, квітки та вінки несли не найвродливіші дівчата села, а жінки - передовики виробництва [10].
Протягом 1950-х рр. поступово у святкову буденність села запроваджувалися такі професійні свята, як Дні тваринника, механізатора, виноградаря, Свято Трудової слави та інші, які теж вшановували передовиків сільського господарства. З 1955 р. на Україні почали відзначати День тваринника.
Нові свята поступово запроваджувалися також і в сімейному житті. На заміну вінчання в суспільстві з’явилося комсомольське весілля. Щоправда, більш-менш розповсюдженою така громадська форма реєстрації шлюбу стає вже у 1960-х рр. Обряд хрещення замінювали урочистою реєстрацією народження, так званими зірчинами. Релігійний обряд конфірмації підлітків був замінений святом повноліття і урочистим врученням паспорту. Однак це свято в умовах сільського способу життя навіть у 1964 р. не стало масовим і традиційним [11].
За неповними даними, серед населення сіл дуже розповсюдженими були традиційні сімейні звичаєві свята, які входили до сімейно-побутового циклу. Наприклад, у Закарпатській області у 1964 р. хрестили понад 70% народжених дітей, 37% молодих пар вінчалися, 73% поховань здійснювалися за релігійним обрядом. Така ж ситуація була характерною і для інших областей України. Відзначимо, що понад 50% малюків хрестили в селах Миколаївської, Луганської, Житомирської та інших областей.
З метою подолання серед українських селян «релігійних пережитків», Радянський уряд і Комуністична партія проводили політику, так би мовити, «радянізації» колишніх релігійних свят, для чого створювали нові радянські свята, приурочені до релігійних. Так у житті селян поступово з’явилося свято Врожаю, яке раніше дуже часто було приурочено до релігійних свят Іллі- пророка, Спаса, Маковія. Замість Хрещення впроваджували свято Зими. Свято Весни приурочували до завершення весняних польових робіт, воно поступово мало замінити традиційну релігійну Трійцю. Однак, такі нові радянські свята дуже повільно входили до сільської традиційної святкової буденності. Навіть на початку 1960-х рр. релігійні свята і обряди продовжували відігравати значну роль у житті звичайних мешканців українських сіл.
Релігійна святкова буденність українських селян проявлялася постійно і на декількох рівнях. По-перше, слід звернути увагу, що неодмінним атрибутом будь-якої селянської хати були ікони. Селяни поважно ставилися до образів і взагалі святого місця в хаті. Ікони влаштовували в куточку на схід, прикрашали рушником-вишиванкою. Біля знаходилася невеличка дерев’яна полиця теж прикрашена рушником-вишиванкою. Селяни літнього і середнього віку, переважно жінки, дотримувалися звичайної релігійної обрядовості. Зрання не сідали за стіл поки не помолилися біля ікони. Звичайним була наявність у хатах маленьких молитовничків, які читали, здійснюючи молитву на дому [6]. Це були прояви релігійної свідомості українських селян, які міцно трималися в щоденному побуті і сприяли збереженню релігійних народних традицій.
Другим рівнем прояву релігійності селян було відвідування молитовних будинків і храмів. У житті селян величезне значення мали такі релігійні обряди як хрещення, поховання і вінчання. Такі обряди здійснювалися переважною більшістю сільських мешканців, навіть комуністами або їх родичами, що аж ніяк не вписувалося в догми комуністичної моралі [12, арк. 21]. Дослідники відзначають, що охоронцями старих традицій були, перш за все, старі члени родин. Вважалося правильним, якщо дитина буде охрещена за церковним обрядом.
Наступним рівнем релігійності селян, в якому найбільш характерно проявлялася релігійна свідомість і народні традиції і який пронизував святкову буденність села, були великі релігійні свята, такі як Різдво, Хрещення, Великдень, Трійця, Спаса, Маковія та інші. Святкування цих подій носило масовий характер на селі і мало декілька загальноприйнятих неписаних правил. Готуватися до свят починали заздалегідь. Багато хто з селян постував. За декілька тижнів до свята забивали свійських тварин і разом з іншими продуктами домогосподарства продавали на міських ринках. На отримані гроші купували товари, які неможливо було виготовити самим, тим більше, що в сільських магазинах, як правило, був досить скромний набір продукції. Кожна домогосподарка напередодні свята готувала святкову їжу. Залежно від події, це була кутя, паски, кулічі, крашені яйця та інші святкові страви. У день свята в колгоспах працювали тільки тваринники, механізатори та конторські службовці. У містах на ринках колгоспники не торгували [13].
Найбільш масово населення села відзначало Великдень. У цей день святково вдягнені люди приносили до церкви в кошиках паски, кулічі, фарбовані яйця для освячення. Храми були переповнені. Відзначають, що населення сіл, де були закриті релігійні будинки, на Великдень ходили до сусідніх сіл. У багатьох областях сільське населення відвідувало міські храми. Навіть у середині 1960-х рр. релігійні свята продовжували складати основний компонент святкової буденності українських селян.
Таким чином, у 1950 - 1960-х рр. домінуючими в житті селян були свята, пов’язані з релігійною свідомістю і місцевими звичаями і традиціями. Це особливо характерно для початку 1950-х рр., коли радянське село ще тільки пристосовувалося до нормальних умов життя, катастрофічно не вистачало чоловічих рук у виробництві і всі тяготи лягали на плечі жінок. Повоєнне усвідомлення горя втрати дітей та близьких створювали умови постійного відвідування церкви, здійснення релігійних обрядів на дому і святкування великих релігійних свят. З іншого боку, поступово в життя села входили нові свята й обряди, як правило, створені на основі синтезу радянської обрядовості та традиційної народної культури. Однак, у житті пересічного сільського мешканця релігійні свята протягом досліджуваного періоду продовжували відігравати основну складову повсякденного святкового буття, духовну компоненту та дозвілля села.
У перспективі слід звернути увагу на специфічні свята, характерні для різноманітних етнонаціональних груп населення села та на окремі риси святкової буденності регіонів України.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА