33. «Не уступать ни на один шаг земли!..» До історії розмежування малоросійських намісництв і Новоросійської губернії (1782-1783 рр.)

Історія адміністративно-територіального поділу українських земель привертає увагу вітчизняних дослідників і як суто наукова проблема, і з огляду на широку дискусію, що точиться в суспільстві навколо параметрів нової адміністративно-територіальної реформи. Попри це бібліографія проблеми, принаймні що стосується Лівобережної України часів перебування у складі Російської імперії, досі обмежується лише кількома спеціальними позиціями [1; 3; 12]. Зокрема, перебіг розмежування Київського і Чернігівського намісництв із Новоросійською губернією протягом 1782-1783 рр. розглядається вперше.

Встановленню адміністративних кордонів малоросійських намісництв із Новоросійською губернією безпосередньо передувала діяльність т. зв. «комісії Милорадовича» (1779-1781). Якою мірою ця інституція вирішувала завдання окреслення зовнішніх меж проектованих намісництв, - визначити напевне видається на сьогодні неможливим. Маємо поодиноке твердження чернігівського історика і археографа П.Федоренка про «описування залюднених пунктів й меж території трьох майбутніх українських намісництв <курсив наш - Б.Г.> - Чернігівського, Новгородсіверського та Київського» [10, с. XI]. Втім ані в інструкції А.С.Милорадовича комісіонерам, ані в ордері П.О.Рум’янцева самому А.С.Милорадовичу від 3 липня 1779 р., ані у листі П.О.Рум’янцева до курського губернатора П.С.Свистунова від 18 листопада 1777 р. (додаток до ордера) про визначення зовнішніх меж майбутніх намісництв не йдеться. В останньому із цих документів, щоправда, згадується завдання «разграничения уездов некоторыми живыми или приметными урочищами <...>, держась при том правила полагающаго количество в оных душ» [цит. за: 10, с. X]. Однак, судячи з того, що офіційне розмежування повітів малоросійських намісництв відбувалося одночасно із розмежуванням власне намісництв (1782-1783), ймовірно, що завданням «комісії Милорадовича» була підготовка «примерных карт и разделений» (про які йдеться в іменному указі Сенату від 19 травня 1781 р.) для майбутніх межових комісій.

Систематизація матеріалів комісії ще не була завершена, - А.С.Милорадович лише 24 листопада 1781 р. надіслав до Малоросійської колегії «трех учреждаемых в Малой России губерний Киевской, Черниговской и Новгородской Северской описание», - коли вже розпочалася підготовка до адміністративного межування нових намісництв. Так, 19 травня 1781 р. з’явився іменний указ Сенату, який ставив перед усіма генерал-губернаторами, правлячими цю посаду і губернськими правліннями імперії завдання «скорейшего и верного положения границ губернских и уездных» [8, с. 124]. Спеціально для малоросійського (з січня 1782 р. - київського, чернігівського і новгород-сіверського) генерал-губернатора П.О.Рум’янцева-Задунайського цей указ був прописаний в указі Державної Воєнної Колегії від 14 червня 1781 р. та іменному указі від 5 квітня 1782 р.

В іменному указі Сенату від 19 травня 1781 р. Катерина II називає причини, з яких імперський центр мав втрутитись у справу адміністративного розмежування на місцях («уведомившися, что в некоторых Губерниях сие еще в точности не исполнено»), визначає склад межових комісій, порядок їх звітності, особливості розмежування міст і повітів, а також губерній, поділених на області.

Окремо законодавець зупиняється на необхідності відрізняти розмежування адміністративно-територіальних одиниць (губерній, областей і повітів) від визначення і укріплення кордонів поселень і крупних земельних володінь («генеральне межування»)¹: «В наставлениях точно подтвердить, да и всем, до кого сие касается, изъяснить, что при таковом положении границ Губернских, Областных и уездных не могут входить никакие частные споры по землям <...>, тут не заключается отнюдь намерения прикасаться чьей либо собственности, следственно назначиваемыя ныне межи никому не могут служить ни в подкрепление присвоеннаго им, ниже в опровержение законно принадлежащаго»² [8, с. 125-126].

Іменний указ Сенату від 19 травня 1781 р. і подання намісницьких правлінь київському, чернігівському і новгород-сіверському наміснику П.О.Рум’янцеву-Задунайському, які відклалися у фонді 736 «Канцелярія київського, чернігівського та новгород-сіверського генерал-губернатора. 17811796 рр.» Центрального державного історичного архіву України, дають змогу відтворити кількісний і, частково, особистісний склад намісницьких межових комісій (про межову комісію Новоросійської губернії відомості уривчасті). Крім того, хоча б частково інформацію про окремих членів комісій можемо перевірити по «Месяцословах» на 1782-1783 рр., у яких, втім, немає даних про засідателів Верхнього земського суду (ВЗС) і Верхньої розправи (ВР), губернського землеміра Київського намісництва, про засідателів ВР Чернігівського намісництва.

Основу намісницької межової комісії складали губернський землемір, радник Палати цивільного суду (ПЦС) , по одному засідателю із кожного департаменту ВЗС і ВР, предводитель губернського дворянства⁴.

Крім того, формально до складу комісії не входили наступні особи:

• для «производства писменных дел» намісницької межової комісії із тих самих установ - Палати цивільного суду, Верхнього земського суду і Верхньої розправи - відряджалося «по одному приказному служителю»;

• землеміра супроводжувала військова команда у складі капрала і восьми солдатів;

• на вимогу комісії повітові справники надсилали «рабочих людей и подводы из близ лежащих сел и деревень»⁵.

Втім, навіть враховуючи, що одні й ті самі землі межували одночасно дві комісії суміжних губерній (а часто саме тому!), у визначені Сенатом терміни межові комісії, вочевидь, не вкладалися. Це призвело до появи іменного указу Сенату від 31 травня 1782 р.: «Для скорейшего окончания разграничения Губерний, позволяем Мы отправить и по другой партии, составя оную на основании указа Нашего от 19 Маия 1781 года, употребя при том, вместо Губернского Землемера, одного из уездных Землемеров, в присутствии одного из Уездных Предводителей Дворянства, где Губернскому Предводителю нельзя успеть быть; о чем и желаем, чтоб во все Губернии посланы были повеления» [8, с. 574]. Як результат цього указу, адміністративний кордон із Новоросійською губернією визначали перша межова комісія Чернігівського намісництва і друга межова комісія Київського намісництва (див. Табл. 1).

Організація роботи власне землемірів спиралася на інструкції землемірам (13 лютого 1766 р.) і межовим губернським канцеляріям і провінційним конторам (25 травня 1766 р.), що побачили світ невдовзі після оприлюднення Маніфесту про генеральне розмежування земель (19 вересня 1765 р.).

Завданням землемірів було «положить границы сообразно по возможности первоначально данным примерным картам и разделениям», де адміністративними кордонами слугували т. зв. «живые или приметные урочища», тобто річки, болота чи гори. Кордон позначався межовими знаками, що ними слугували прогалини в лісі, ями, наповнені камінням і вугіллям, кургани, дерев’яні стовпи. Крім цих «звичайних» межових знаків, у «пристойных и более приметных местах» мали бути встановлені губернські і повітові герби⁶.

Після закінчення власне межування (див. Табл. 2) намісницькі межові комісії складали «в пятеро» (тобто, у п’яти примірниках), а повітові - «в семеро» плани і межові книги. «Проведение между некоторыми Уездами меж крайне непорядочное, с частыми и совсем излишними кривизнами и углами так, что делают весьма нехорошую фигуру» могло викликати зауваження намісника, що означало як внесення коректив у межові плани, так і додатковий виїзд землемірів на місцевість для перенесення межових знаків, «снабдив их против генеральной карты подлежащими картами ж, с показанием кривизн и тех красных линий, по коим все те части исправить следует» (як-от у пропозиції намісника Новгород- Сіверському намісницькому правлінню від 24 грудня 1782 р.).

Окрім намірів «привесть границу в лутчую фигуру» строки завершення межування намісництв/губерній відкладали конфлікти, що спалахували між межовими комісіями різних губерній з приводу приналежності тих чи інших земель до конкретних селищ по обидва боки проектованого адміністративного кордону, а, відповідно, і до губерній.

Яскравим прикладом конфлікту такого роду і, ширше, адміністративної логіки місцевих можновладців слугує цілий шерег непорозумінь навколо розмежування Київського намісництва і Новоросійської губернії. Маємо свідчення про конфлікт лише з одного боку (межової комісії Київського намісництва), але і цього достатньо, аби зрозуміти, що йдеться про взаємопов’язані форми «освоєння/присвоєння» простору, за визначенням російського дослідника національних рухів Олексія Міллера, про «колонізацію, проблему прав власності на землю і різноманітні практики символічного присвоєння простору» [Миллер, с. 73].

Без сумніву, як це частково визнає і Київське намісницьке правління, «неправильное притяжение земель» мало місце і з боку київської, і з боку новоросійської межової комісії. Виправданням перед Урядуючим Сенатом за зрив строків межування стало для київської сторони повідомлення члена київської межової комісії, радника ПЦС І.А.Рославлєва про те, що «определенным со стороны Новороссийской Губернии Комисарам выданном от тамошняго Губернатора Господина Генерала майора Языкова наставлении строжайше предписано; чтоб они при положении сказанной границы, принадлежащей Новороссийской Губернии земли, нималейше за межу в сие Наместничество неуступали; естли ж бы в случае где необходимость того потребовала, и какая б часть оной земли могла в здешнюю Губернию отойти, то старатся взаимно в другом месте то наградить, приемом из здешней губернии». Що, вочевидь, входило у протиріччя із положеннями іменного указу від 19 травня 1781 р.

Втім, якщо поглянути на перший же пункт настанови київській межовій комісії - «наблюдать и то, если можно будет, чтоб селения состоящие в Киевской Губернии со всеми своими землями и принадлежностями оставались в здешней Губернии, и чтоб одно селение надвое перерезано не было», - то він

так само провокує на втручання у суперечки щодо приналежності спірних земель, що відноситься скоріше до функцій відкладеного у часі генерального межування, але аж ніяк не межування намісництв.

Отже, з одного боку, бачимо спробу приватних власників, громад і монастирів «посредством сего межеванья разорвать земляные споры с давных <...> времян в присудственных местах ими заведенные, или присвоить тем земли мнительно ими претендуемые», а з іншого - використання цих суперечок адміністрацією для подальшого прирощення території своєї губернії за рахунок земель суміжних губерній.

Процес формування території Новоросійської і Азовської губерній (з 1783 р. - Катеринославського намісництва) частково за рахунок земель колишньої Гетьманщини почався відторгненням від Малоросійської губернії двох сотень Миргородського і тринадцяти сотень Полтавського полків (1765) у зв’язку з утворенням Новоросійської губернії. Цей процес продовжився відторгненням ще двох сотень Миргородського і останніх п’яти сотень Полтавського полків (1775) у зв’язку з утворення з частини Новоросійської губернії Азовської губернії. Навіть межуванням 1782-1783 рр. він остаточно не завершився [1, с. 26, 35; 3, с. 31-32, 61; 12, с. 98, 104].

Розподіл території колишньої Гетьманщини на намісництва, за визначенням П.Федоренка, «це був тільки перший крок у ряді адміністративних реформ на Україні. Кілька разів межі губерень, що їх утворено на цій території, ґрунтовно змінювано» [10, с. XVIII]. Під час цих змін протягом шести наступних після межування років усі спірні території (причому, мова йшла вже не про окремі пасовиська, водопої чи пажиті, а про цілі повіти!) одна за одною опинилися у складі Катеринославського намісництва⁷.

Як зазначає історик архітектури Н.В.Грязнова, «у другій половині XVIII - на початку XIX ст. вперше в історії російської архітектури і містобудівництва була здійснена спроба переоблаштування простору на всіх рівнях одночасно, починаючи з встановлення кордонів губерній і заснування нової мережі міст, закінчуючи регламентуванням предметів інтер’єру у закладах Приказу громадської опіки» [2, с. 1]. На встановлення адміністративних кордонів на практиці істотно вплинуло проведення паралельно із ним в межах усієї імперії т. зв. «генерального межування». Втім, замість могутнього поштовху до освоєння пустошів, що мало місце в центральних губерніях, на густозаселеному Лівобережжі це підживило безкінечні суперечки за земельну власність, а владі дало привід до присвоєння територій суміжних намісництв в ході вирішення справи, в якій «до собственности и до тех выгод и земель коими жители до сего ползовались нет ни малейшаго касательства»...

Наведені у додатках документи друкуються вперше. При публікації збережено усі лексичні і стилістичні особливості оригінальних текстів.

Бібліографічні посилання:

1. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-1941 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. - Полтава, 2002. - 181 с.

2. Грязнова Н.В. Архитектурно-пространственное преобразование российской провинции в конце XVIII - начале XIX веков: замысел и реализация (на примере Тамбовской губернии): Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата архитектуры. - М., 2000. - 25 с.

3. Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII - первой половине XIX века (1719-1858). - М.: Изд-во «Наука», 1976. - 306 с.

4. Македонов А.В. К светской и церковной истории Новороссии (XVIII-XIX вв.). - Запорожье: «Просвита», 2006. - 116 с.

5. Миллер А. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологии исторического исследования. - М.: Новое литературное обозрение, 2006. - 248 с.

6. Муромцев Матв. Вас. // http://www.biografiia.ru/show bio.aspx?id=92201

7. Никонов П.Н. Журавский Н.Н. Учет недвижимости в дореволюционной России // Никонов П.Н. Журавский Н.Н. Недвижимость, кадастр и мировые системы регистрации прав на недвижимое имущество. Аналитический обзор. 2006 (http://www.allpravo.ru/librarv/doc99p/instrum5237/item5259.html).

8. Полное собрание законов Российской империи. - СПб., 1830. - Т. XXI. - 1084 с.

9. Руководители губерний // http://www.hrono.info/biograf/bio g/gubern c.html

10. Федоренко П. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781 рр.) // Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781). - К., 1931. - С. III-XXI.

11. Xаненко А. Исторический очерк межевых учреждений в Малороссии. - Чернигов, 1870. - 126 с.

12. Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России из частей коей оное наместничество составлено. - К., 1851. - XII, 697 с.

13. Языков Николай Данилович // http://www.biografiia.ru/show bio.aspx?id=140253