35. До питання про визначення сутності понять «кооперація» та «кооператив» у працях представників світової кооперативної думки

А. О. Пантелеймоненко

У статті відображено і узагальнено визначення сутності понять кооперації та кооперативу, більшість з яких ще не була опублікована у сучасній вітчизняній економічній літературі. Одночасно автор пропонує свої визначення цих термінів.

Останнім часом в Україні відбувається помітна активізація кооперативного руху, який одержує дедалі більшу підтримку з боку держави. Проявом цієї підтримки є насамперед формування кооперативного законодавства як правового підґрунтя для створення і розвитку вітчизняних кооперативів. У результаті упродовж останнього десятиріччя було прийнято цілий ряд відповідних законів: закони України «Про споживчу кооперацію» (1992 р.), «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.), а також базовий закон - «Про кооперацію» (2003 р.). І законотворчий процес стосовно різних форм кооперації триває. У зв’язку з цим існує потреба в деяких термінологічних уточненнях, що є цілком закономірним. Актуальність зазначеного питання й зумовила прагнення автора з’ясувати особливості визначень двох основних щодо цього термінів - «кооперація» і «кооператив» (у контексті порівняння точок зору з даного питання різних представників світової кооперативної думки).

У суспільстві незалежно від рівня його економічного розвитку мають місце взаємодії, пов’язані з певним видом спільної діяльності чи співпрацею людей (окремих суб’єктів) між собою. Узагальнюючим для цієї категорії відносин є термін кооперація, який походить від латинського cooperatio (тобто - співпраця, співробітництво). За тривалий проміжок часу кооперація пройшла в своєму розвитку кілька етапів - від найпростішого об’ єднання індивідуальних фізичних зусиль до складних сучасних форм співпраці між суб’єктами економіки.

Питання еволюції та переваги кооперації в господарській діяльності детально розглядалися в працях багатьох представників світової економічної думки, у тому числі й сучасних українських учених- кооператорів [7; 12; 13]. Тому немає необхідності вдаватися до детальної характеристики розроблених аспектів. У загальних рисах висновки, зроблені у попередніх дослідженнях, свідчать про те, що при простій кооперації: зростає інтенсивність і результативність праці кожного з учасників процесу виробництва; скорочуються затрати праці, необхідної для виробництва певного товару; стає можливим виконання багатьох робіт, для яких недостатньо фізичних можливостей окремої людини або тих, які потребують періоду часу, більшого за тривалість людського життя; відкривається можливість виконання робіт, які повинні бути закінчені у визначений (і до того ж короткий) період часу; учасники групи здобувають нові можливості, відсутні у кожного з них окремо; під керівництвом досвідчених у веденні справ фахівців об’ єднана група осіб значно ефективніше може виконати певний обсяг робіт; товаровиробники здатні отримати вигідні ціни на свою продукцію. При складній кооперації, що відображає вищий рівень виробничих відносин, до переваг простого об’єднання праці додаються ще й особливі переваги, властиві спеціальному поділу праці (мануфактура, фабрика тощо).

Проте слід зауважити, що незважаючи на поважний вік кооперації та її очевидні переваги й суспільне значення, масового застосування цей термін почав набувати значно пізніше - лише з другої половини XIX ст., саме у той час, коли кооперація вийшла на якісно новий рівень, втілившись у масовому суспільно-економічному русі. Цей рух, будучи результатом об’ єктивної необхідності нових форм співпраці і товаровиробників, і споживачів за умов активізації ринкових відносин, охопив значну частину країн Європи, а пізніше набув світового значення.

Пожвавлення інтересу економістів та юристів до терміну кооперація припадає на кінець XIX - початок XX ст. Це значною мірою зумовлювалося законотворчими процесами, що відбувалися в багатьох країнах Європи в галузі кооперативного законодавства. Крім того, саме кооперативний рух став привабливим для різних політичних партій, особливо соціал-демократичного спрямування. Все це зумовило появу численних (часто ідеалізованих) визначень, у яких підкреслювалося суспільне значення кооперації. Наявність різних поглядів на завдання, суспільне значення та зміст кооперації[1] породило серед економістів Російської імперії жваві дискусії. Визнаючи негативність такої ситуації, один із авторів «Вестника кооперации» Е. Левін зазначав: «Відсутність ясного і чіткого визначення поняття кооперації - не дрібниця у нашому кооперативному знанні, а факт, що є джерелом великих непорозумінь, взаємного нерозуміння і хаосу» [14, с. 63]. Інший автор - В. Вартанянц, будучи противником ототожнення кооперації з соціалізмом, із безапеляційною категоричністю зауважував: «Кооперація - не соціалізм» [2, с. 11].

Уявлення про зміст кооперації, дискусійний характер окремих визначень другої половини XIX - початку XX ст., що вміщувалися на сторінках тогочасної економічної літератури, певною мірою можна подати у такий спосіб:

Пажитнов К. — Кооперація - будь-який прояв співпраці і взаємодопомоги [16, с. 13]. Кооперація - результат процесу чи саме поєднання осіб і речей у господарську спілку, що має завданням протистояння капіталістичному ладу виробництва, тобто найманому виробництву товарів [16, с. 20].

Тотоміанц В. — Кооперація - це спільна дружна робота. Там, де двоє дружними зусиллями підняли важкий для кожного з них окремо камінь, відбулася кооперація [16, с. 13].

Проф. Желєзняков. — Кооперацією можна вважати будь-яке об’єднання зусиль кількох осіб у напрямі до спільної господарської мети [16, с. 13].

Британська енциклопедія (Encyclopedia brittanica). — Кооперація означає асоціацію певного числа осіб чи товариств для взаємної вигоди чи з метою придбання і розподілу предметів споживання або виробництва предметів чи надання кредитів працівникам [16, с. 16].

Гибнер Н. П. — Кооперація - спільна робота, співпраця. — Кооперація - система нових самостійних угрупувань людей, організованих ними для організації спільної роботи в галузях виробництва і обміну цінностей при умові оплати прибутком не вкладеного у справу капіталу, а особистої роботи кожного учасника, надаючи капіталу лише справедливий процент, зумовлений грошовим ринком. — Кооперація - це організація праці з підпорядкуванням їй капіталу [5, с. 9, 33].

Гдишинський А. — Кооперація - засіб до встановлення усуспільнення господарства країни [3, с. 64].

Прокопович С. — Кооперація є засобом підвищення продуктивності та дохідності праці своїх членів і самозахисту їх від експлуатації капіталу [18, с. 38].

Горбунов-Посадов І. — Кооперація - це будь-яке добровільне співробітництво для всіляких корисних суспільних цілей [15, с. 4].

Луцатті Л. — Кооперація - це засіб соціальної емансипації [16, с. 22].

Пекарський В. — Кооперація - сума діяльності кооперативів [17, с. 43].

На основі цих визначень кооперації можна зробити такий висновок. Термін «кооперація» має два значення: по-перше, це специфічний процес, який передбачає узгодженість спільних дій людей (суб’єктів) у вирішенні певної проблеми; по-друге - сукупність особливих організаційно-правових форм, тобто кооперативів.

Розглядаючи основні базові терміни, пов’язані з кооперативним рухом, що застосовуються у спеціальній літературі поряд з терміном кооперація, слід насамперед виділити термін кооператив. В окремих випадках ці поняття фігурують як тотожні, що призводить до термінологічної плутанини. Оперуючи названими поняттями, слід брати до уваги те, що кооператив є лише особливою формою кооперації, а остання далеко не завжди втілюється саме у ньому. Кооператив утворюється тільки тоді, коли група осіб (фізичних чи юридичних) з однаковими господарськими проблемами має на меті їх вирішення через добровільне демократичне об’єднання.

Поява перших спроб визначення кооперативу (як і самої кооперації) належить до другої половини XIX - початку XX ст., коли кооперативи як нова організаційно-правова форма («особливий тип економічної організації» [4, с. 34]) почали функціонувати у сфері економіки європейських країн. Наголошуючи на важливості найбільш точного визначення кооперативу як особливої організаційно-правової форми,

В. Пекарський підкреслював, що саме він, як юридична особа, може виступати «в якості позивача., відповідача, чи підсудного.», чим не може бути кооперація [17, с. 49].

Представники світової кооперативної думки, вчені-економісти, юристи, практики майже за півтора століття сформулювали десятки визначень поняття кооперативу. Незважаючи на різні підходи, дослідники в цілому однаково відобразили особливість кооперативу, що полягає у демократичній неприбутковій його природі. Узагальнення існуючих визначень кооперативу містять сучасні праці окремих зарубіжних та вітчизняних учених, зокрема таких, як В. Гончаренко, В. Зіновчук, Е. Мендле та ін. Окремі визначення кооперативу, які належать до різних періодів розвитку міжнародного кооперативного руху, мають такий вигляд:

Аналізуючи існуючі в економічній науці визначення кооперативу, варто звернути увагу на те, що дослідники називають його «об’єднанням», або «підприємством». При цьому слід зауважити, що практично всі вони відображають концептуальну позицію М. Тугана-Барановського та О. Чаянова про те, що кооператив є «підприємством не капіталістичного типу», діяльність якого не спрямована на отримання прибутку. У даному разі обидва терміни мають синонімічне значення.

Проте за сучасних умов при визначеннях (юридичному та економічному) кооперативу вітчизняним юристам та економістам бажано враховувати таке: у чинному законодавстві України зазначено, що метою підприємства є отримання прибутку:

Беручи до уваги обидва визначення, слід зауважити, що обслуговуючі кооперативи мають зовсім інше завдання. Незалежно від того, яким є кооператив - сільськогосподарським, кредитним чи споживчим, якщо його діяльність відповідає кооперативним принципам, то вона не має на меті отримання прибутку. Кооператив лише створює умови для покращання економічного стану своїх членів через надані послуги. Тому, для уникнення термінологічних неточностей та помилок, доцільно кооператив не називати підприємством.

Враховуючи розглянуту вище специфіку кооперативу, можна запропонувати наступне його визначення. Кооператив - це неприбуткове відкрите демократичне об’єднання осіб, що мають на меті спільне вирішення певної економічної проблеми шляхом самоорганізації необхідних послуг.

Таким чином, з’ясовані питання дають можливість: по-перше, сформувати більш точні уявлення про природу, завдання та зміст термінів «кооперація» та «кооператив», що у ряді випадків дозволить уникнути термінологічної плутанини в дослідженнях, присвячених кооперативній тематиці; по-друге, здійснені узагальнення та запропоноване визначення кооперативу можуть бути враховані при подальшому вдосконаленні кооперативного законодавства.

В статье отражены и обобщены определения сущности понятий кооперации и кооператива, большинство из которых еще не было опубликовано в современной отечественной экономической литературе. Одновременно автор предлагает свои определения этих терминов.

1. Анцыферов А. Н. Кооперация в сельском хозяйстве Германии и Франции. Воронеж, 1907. — 250 с.

2. Вартанянц В. К теории кооперации. — Москва, 1912. — 11 с.

3. Гдышинский А. К вопросу о природе кооперации (ответ г. Барыбину) // Вестник кооперации. — 1914. — Кн. 9. — С. 61-64.

4. Гербхард Н. Задачи и значение кооперации // Вестник кооперации. — 1914. Кн. 1. — С. 34-42.

5. Гибнер Н. П. Система кооперации. — Москва, 1911. — 147 с.

6. Голубничий В. Кооперація // Енциклопедія Українознавства : Словникова частина / Під ред. Кубійовича. — Т. 3. — Львів : Молоде життя, 1994. — С. 1125-1127.

7. Гончаренко В. В. Кредитна кооперація: Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). К. : Глобус, 1998. — 330 с.

8. Гончаренко В. В. Становлення світової системи кредитної кооперації: теорія, методологія, практика: Автореферат дис. ... докт. екон. наук. — Київ, 2002. — 35 с.

9. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К. : Femina, 1995. С. 250.

10. Закон України «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради. — 1991. № 24. — С. 272.

11. Зассен И. А. Развитие теории кооперации / Пер. с нем. Н. М. Пакуль. — Харьков : Союз, 1920. — 252 с.

12. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. — К. : Логос, 1999. — 256 с.

13. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. — 2-е вид., доп. і перероб. — К. : Логос, 2001. — 380 с.

14. Левин Э. Что такое кооперация (критический очерк) // Вестник кооперации. 1914. — Кн. 6-7. — С. 63-93.

15. Мировой переворот в экономической жизни: Кооперация в Великобритании / Под ред. И. Горбунова-Посадова. — Вып. 11. — Москва, 1910. — 230 с.

16. Пажитнов К. К вопросу о сущности кооперации и ее определении // Вестник кооперации. — 1915. — Кн. 6. — С. 2-23.

17. Пекарский В. Что такое кооперация и кооператив (ответ Э. Левину) // Вестник кооперации. — 1914. — Кн. 9. — С. 43-61.

18. Подольский И. М. Новый труд по теории и практике кооперации // Вестник кооперации. — 1914. — Кн. 2. — С. 37-49.

19. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации / Предисл., коммент. Л. А. Булочникова и др. — М. : Экономика, 1989. — 496 с.

20. Чаянов А. В. Краткий курс кооперации. — Репринт. воспроизв. изд. 1925 г. — М. : Кн. палата, 1989. — 79 с.

21. Шаарс Марвин А. Кооперативы: принципы и практика / Пер. с англ. — М. : VOCA, 1989. — 62 с.

22. Boettcher Erik. Die Genossenschaft in der Marktwirtschft. — Tubingen, 1980. — 140 s.

23. Draheim G. Die Genossenschaft als Unternehmung. 2 Auflage 1955. — 160 s.

24. Dulfer E. Begrif der Genossenschaft, Genossenschaft-Lexikon. — Wiesbaden, 1992. 70 s.

25. Henzler R. Betribswirtschaftliche Probleme des Genossenschaftswesens. — Wiesbaden, 1962. — 156 s.

26. Kehl A., Kubista B. Genossenschaft: Unternehmsform fur morgen. — Bonn, 1996. 100 s.

27. Marndle Eduard. Grundtatbestande und Grundfragen der Genossenschaft. — Teil 1. Hohenheim, 1995. — 72 s.

28. Sombart Werner. Das Wirtschaftsleben im Hochkapitalismus. — Halbband, Munchen und Leipzig, 1927. — 990 s.

29. Totomianz V. Internationales Handwortebuch des Genossenschaftswesens. — Berlin, 1928. — 300 s.

[1] Кооперація почала розглядатися не тільки як процес (співпраця), ай як форма (узагальнююче поняття для сукупності кооперативів - наприклад, сільськогосподарських -

сільськогосподарська кооперація, кредитних - кредитна кооперація, споживчих - споживча кооперація тощо).