Історія народного господарства та економічної думки України. Вип. 39-40.
Автор: Дерев’янкін Т.І. | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: Ін-т економіки та прогнозування | Кількість сторінок: 365
Автор: Дерев’янкін Т.І. | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: Ін-т економіки та прогнозування | Кількість сторінок: 365
О.В. Корніяка
У статті досліджуються передумови становлення та розвитку вітчизняного фондового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст Аналізуються основні тенденції та характеристики даного процесу.
Ключові слова: фондовий ринок, державний борг, державні облігації.
Постановка проблеми. На сучасному етапі становлення та розвитку ринкових відносин в Україні суттєвою проблемою залишається ефективне функціонування вітчизняного фондового ринку. Важливість вирішення цієї проблеми актуалізується тим, що трансформаційні процеси потребують великих капіталовкладень як у фінансовий, так і в реальний сектори економіки. Враховуючи той факт, що на даний момент держава не має у своєму розпорядженні необхідної кількості вільних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку, саме фондовий ринок може стати дієвим механізмом залучення фінансового капіталу як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.
При розробці та впровадженні необхідних заходів щодо стимулювання діяльності фондового ринку набувають актуальності дослідження та використання вже існуючого історичного досвіду становлення та розвитку даної інституції наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. і, зокрема, зосередження уваги на основних передумовах цього процесу. Саме в даний період активізуються процеси формування фондових цінностей. Одночасно вітчизняний фондовий ринок стає ефективним джерелом задоволення зростаючих потреб у фінансових ресурсах як держави, так і приватного сектора.
В зазначений період часу у вітчизняній економічній літературі з’являється велика кількість наукових праць, в яких значна увага приділяється різним аспектам функціонування фондового ринку, в тому числі основним передумовам становлення та розвитку даної фінансової інституції. Розробкою цієї проблематики займалися такі науковці та господарники, як М.І. Боголєпов, В.А. Бутенко, С.Ю. Вітте, Г.М. Колоножніков, П.І. Лященко, В.А. Мукосієв, В. Твердохлєбов,А. Фінн-Єнотаєвський, Л.М. Яснопольський та ін.
Аналіз останніх досліджень. Основні передумови становлення та розвитку фондового ринку України в період кінця ХІХ - початку ХХ ст. певною мірою висвітлені в працях сучасних істориків- економістів. Свій істотний вклад у розробку даної проблематики внесли Л.П. Горкіна, В.І. Гринчуцький, Т.І. Дерев’янкін, В.А. Євту- шевський, І.В. Лантух, В.В. Небрат, О.П. Соболєва, Н.А. Супрун, О.М. Сайкевич, Р.Д. Толстов, В.М. Фещенко та ін. Разом з тим деякі аспекти даної теми залишаються нерозкритими, що зумовлює необхідність їх подальшого дослідження.
Мета та завдання. Метою статті є дослідження основних передумов становлення та розвитку вітчизняного фондового ринку кінця ХІХ - початку ХХ ст. та виявлення на основі цього аналізу провідних тенденцій і характеристик даного процесу.
Виклад основного матеріалу. Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася проведенням назрілих реформ як у соціальному, так і економічному житті країни. Протягом 1861-1874 рр. було здійснено селянську, земську, міську, судову, військову, фінансову та ін. реформи, що зумовило значний поштовх розвитку народного господарства. Відомий економіст-господарник В.А. Бутенко, надаючи характеристику позитивного впливу проведення реформ, зокрема селянської, на роз- виток економіки, зазначав: «Воно надало могутній поштовх всьому народногосподарському життю, замінило примусову працю вільною, створило для російської промисловості більш широкий внутрішній ринок, збільшивши кількість споживачів її виробів, та привело до швидкої перемоги грошового господарства над натуральним» [1, с. 107]. Розширення внутрішнього ринку та збільшення кола споживачів вимагало вдосконалення та розширення шляхів сполучення. Із 1860-х років почалося посилене будівництво залізниць, яке відіграло велику роль у подальшому розвитку капіталістичної промисловості [5, с. 498]. У свою чергу залізничне будівництво зумовило величезний попит на продукцію провідних галузей промисловості України - гірничої та металургійної, а, отже, стимулювання подальшого їх розвитку.
Проведення реформ та, як наслідок, активізація розвитку народного господарства вимагали великих капітальних вкладень як з боку держави, так і приватних інвесторів. Між тим недостатні обсяги інвестиційних капіталів зумовлювали процеси формування фондових цінностей та законодавчого й інституційного забезпечення торгівлі ними. Саме за такої суспільно-економічної ситуації почали створюватися найважливіші засади вітчизняного фондового ринку, який ставав одним з основних механізмів залучення інвестицій.
Серед передумов формування вітчизняного фондового ринку спеціальну увагу необхідно приділити активній практиці здійснення державних позик як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках капіталів. Така ситуація обумовлювалася необхідністю погашення постійно зростаючого державного боргу. За оцінкою З.С. Каценеленбаума, «одним із головних позичальників, від якого виходить постійний попит на позичкові капітали, є д е р ж а в а. Держава - повсякчасний боржник на грошовому ринку, що поглинає все нові й нові маси позичкових капіталів» [6, с. 45]. У свою чергу активні дії держави стосовно фінансових запозичень істотно стимулювали розвиток вітчизняного фондового ринку, запроваджуючи один з основних видів вітчизняних фондових цінностей - державні позики.
Для розуміння природи активізації державних позик, необхідно проаналізувати головні моменти їх історії, починаючи з 1860-х років ХІХ ст. Так, відомий економіст-історик П.О. Хромов, досліджуючи економічний розвиток держави, зазначав: «Державний борг безперервно зростав, починаючи з перших років після реформи 1861 р., і сягнув у роки промислового піднесення кінця ХІХ ст. небачених розмірів. Уже в середині 80-х років Росія за величиною державного боргу посідала третє місце, після Франції та Англії, а за виплатою відсотків за борги - друге» [10, с. 276].
Серед основних чинників зростання державної заборгованості 1860-х - 90-х років необхідно виділити наступні:
процес ліквідації дореформених кредитних установ відбувався з великим зиском для вкладників та з великим втратами для казни. Зокрема, вкладникам було виплачено більше 831 млн крб., а також здійснено ряд ліквідаційних зовнішніх запозичень на 86,4 млн крб. [8, с. 94]. При цьому реально державою було отримано тільки 66,2 млн крб., а всі інші кошти стали джерелом прибутку для банкірів - посередників та іноземних кредиторів казни. Одночасно для цілей ліквідації було випущено банківських білетів та серій на 523 млн крб. [8, с. 94];
у 1860-70-х роках на державну казну було покладено інше завдання ліквідаційного характеру - викупну операцію. Селянам, власникам земельних наділів було передано у вигляді різного роду облігацій 664 млн крб. [8, с. 95];
урядова політика в галузі залізничного будівництва призвела до величезного збільшення державних боргів. Уже у 1860-х - 70-х роках було розміщено залізничних позик на 1200 млн крб. До початку 1890-х років на потреби залізничного будівництва додатково було запозичено більше 600 млн крб.; близько 300 млн боргів приватних залізниць було переведено на державну казну за умови переходу приватних залізниць до державної власності [8, с. 95];
важливим чинником зростання державної заборгованості був також мілітаризм - витрати на армію, флот та ведення війн (кримської, русько-турецької). На ці цілі було запозичено приблизно 2 млрд крб. [8, с. 95].
Зростання державного боргу продовжувалося також у період 1889-1899 рр. Видатний російський державний діяч С.Ю. Вітте, розглядаючи проблему зростання державної заборгованості, писав, що «протягом одинадцяти років державний борг збільшився на
млн крб. (з 5237,7 млн у 1889 році до 6275,1 млн крб. в 1899 році); в той самий час сума платежів відсотків зросла лише на 33 млн крб., а сума строкового погашення зменшилася на 16,4 млн крб.» [2, с. 544].
Одночасно підкреслювалося, що збільшення капітальної суми державного боргу на 1037,4 млн крб. відбулося за рахунок таких чинників: а) витрат на будівництво та придбання в державну власність великої залізничної мережі; б) погашення безвідсоткового боргу на суму більше 600 млн крб.; в) конверсій 6-, 5/2-, 5-, 4/2-відсоткових запозичень у 4-відсоткові, причому капітал знову випущених цінних паперів перебільшував капітал конвертованих в середньому на 10% [2, с. 544].
Треба також відмітити, що зростання державного боргу спостерігалося й на початку ХХ ст., хоча й із деякими позитивними тенденціями (уповільнення даного процесу та деяке зниження загальної суми боргу) (табл. 1).
Дійсно, постійне зростання державного боргу вимагало від держави активного застосування практики запозичень на внутрішньому та зовнішньому ринках капіталів. У період з кінця ХІХ ст. державні позики стають основним видом цінних паперів, які представлені як на вітчизняному, так і на світових фондових ринках. Такий стан речей обумовлювався й загальнодержавною фінансово-економічною ситуацією. «В Росії за слабкості грошового ринку, напруженого становища державних фінансів і залежності російського державного кредиту від іноземних грошових ринків курси цінних паперів були нестійкими та значно коливалися. Коливання ці підсилювалися тим, що значну частину державних позик було розміщено за кордоном» [3, с. 99]. Це у свою чергу збільшувало попит на державні цінні папери серед вітчизняних та іноземних біржових гравців, що поставило даний вид фондових цінностей на ключові позиції ринку капіталів. Аналізуючи таку ситуацію, І.Ф. Гіндін зазначав, що «нестійкість валютного курсу паперового карбованця означала ще більші коливання курсів цінних паперів у переведенні на іноземну валюту або з іноземної валюти на карбованець. Усі ці обставини робили облігації державних і залізничних позик спекулятивними активами, предметом не тільки внутрішньої (на петербурзькій біржі), а й міжнародної спекуляції, що перепліталася із грою на курсі паперовогрошового карбованця» [3, с. 99100]. У результаті станом на 1900 р. вартість випущених вітчизняних цінних паперів розподілялася за різними групами таким чином (табл. 2):
Із табл. 2 видно, що станом на 1900 р. державні позики різного роду становили більшу частину запозичень, які котирувалися на вітчизняному фондовому ринку. Це відповідним чином позначилося на характері його формування в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.
Про істотний вплив державних позик на становлення та розвиток вітчизняного фондового ринку та популярність цієї групи цінних паперів на іноземних ринках свідчать також дані табл. 3, в якій представлені загальні суми емісії вітчизняних цінних паперів різних видів.
За наведеними даними, саме група державних, міських та іпотечних цінних паперів посідала провідні позиції у загальнодержавній емісії та складала більше половини вітчизняних фондових цінностей, які котирувалися на вітчизняному та іноземному фондових ринках.
Висновки. В результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки.
Однією з основних передумов становлення та розвитку вітчизняного фондового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. була необхідність погашення постійно зростаючого державного боргу. В цей період уряд активно використовував фондовий ринок для задоволення державних позик, реалізуючи таким чином політику рефінансування державного боргу. Саме державні облігаційні позики стають основним інструментом фондового ринку, чим стимулюють процес його активного розвитку та інтеграції у світові фондові ринки. Про це свідчать дані емісій різних видів вітчизняних цінних паперів.
На процес формування вітчизняного фондового ринку в досліджуваний період істотний вплив справляла також політика держави щодо залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва за допомогою надання державних гарантій. Однією з таких галузей було залізничне будівництво. Держава виступала ініціатором процесу випуску залізничних облігаційних позик, гарантованих державою, що робило даний вид цінних паперів дуже популярним серед професійних учасників як вітчизняного, так і світових фондових ринків.