Предмет історії Стародавнього Сходу

Термін "Стародавній Схід" запровадили ще античні автори, Стародавнього Сходу які називали так країни, розташовані на схід від греко римського світу. Приблизність і умовність його очевидна, адже Стародавній Схід виходить за географічні рамки Сходу (Стародавній Єгипет лежить у Північно-Східній Африці), до того ж між старосхідним та античним світами не існувало чітких, сталих кордонів, їхні території частково збігалися. Однак цей недосконалий термін прижився в історичній науці.

Хронологічні рамки Стародавнього Сходу охоплюють кілька тисячолітній відтинок часу — від кінця IV тис. до н. е., коли виникли перші старосхідні держави, до середини І тис. н. е., коли останні з них, як вважають орієнтологи, вступили у середньовічну фазу свого історичного розвитку. При цьому слід зазначити, що хронологічний рубіж між стародавністю та середньовіччям на Сході більш умовний, аніж реальний.

Який зміст вкладають учені в поняття Стародавній Схід?

Історики на Заході розуміють під Стародавнім Сходом найдавніші цивілізації, що склалися на Середньому Сході. У радянській історичній літературі це поняття розглядалося під іншим кутом зору — пов’язувалося з концепцією про зміну соціально-економічних формацій. Донедавна Стародавній Схід трактувався в ній як початковий етап розвитку рабовласництва. Коли ж стало очевидним, що переважна більшість народів світу (виняток — стародавні греки та римляни), які знали рабовласництво, виробила в себе не античні, а старосхідні форми рабовласницьких відносин, від такого розуміння старосхідної історії довелося відмовитися, бо інакше треба було пояснювати, чому ці народи зупинились у своєму рабовласницькому розвитку на першій його стадії. Після московської дискусії про азіатські виробничі відносини (1965 р.), про яку йтиметься далі, було запропоновано інше тлумачення старосхідної історії, відображене у вузівських підручниках: Стародавній Схід — не етап у розвитку рабовласницької формації, а особливий тип рабовласницьких суспільств, що відрізнявся від суспільств античних з їхньою "класичною" формою рабовласництва. Типологічну (а не стадіальну!) відмінність старосхідного й античного рабовласництва вбачали в тому, що в країнах Стародавнього Сходу з їхньою натуральною економікою працю рабів використовували у значно скромніших масштабах (переважно в домашньому господарстві), аніж у Стародавній Греції та Римі, де процвітало товарне виробництво. Саме ставлення до рабів на Сході пом’якшувалося тією обставиною, що раби там входили до міських чи сільських общин і не вважалися чужаками.

Щоб відповісти на запитання, яке з цих визначень історії Стародавнього Сходу найбільш вдале, потрібно розглянути ретроспективу та сучасний стан її методологічного обрамлення.