Будівництво пірамід

Виникнення в Єгипті доби Стародавнього Царства централізованої деспотії супроводжувалося будівництвом велетенських царських гробниць, що їх стародавні греки назвали пірамідами. Ці рукотворні кам’яні гори, сам похоронний ритуал мали підтримувати в народі містичний страх перед фараоном, підкреслювати ту соціальну прірву, яка лежала між ним і простим людом, одним словом — служити опорою тиранії та деспотизму. Існує думка, що фараонам потрібні були не так самі піраміди, як процес їхнього будівництва, який сприяв подоланню місцевого сепаратизму і консолідації суспільства.

Будівництво пірамід започаткував засновник III династії фараонів Джосер. Його 60-метрова кам’яна гробниця в Саккара, що її називають "праматір’ю пірамід", мала східчасту форму. Наступний фараон, Снофру, побудував аж три піраміди: східчасту, в Медумі, й дві пірамідальні лжегробниці (кенотафи) в Дашурі. Найграндіозніше піраміди спорудили для себе всесильні фараони IV династії Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаура (Мікерін). Висота їхніх пірамід сягала відповідно 146,5 м, 138 м й 66 м. Як запевняв Геродот, піраміду Хуфу і дорогу до неї від Нілу будували 100 тис. єгиптян упродовж 30 років. У районі гізійських пірамід (Гізі — передмістя сучасного Каїра) хтось із фараонів, найімовірніше — Хуфу, вирубав у скелі Великого сфінкса — символ царя-переможця . Останній фараон IV династії Шепсескаф побудував собі замість піраміди скромну 14-метрову трапецієвидну гробницю — мас табу.

Єгиптяни влаштовували своїм царям фантастично багаті похорони, нерідко з людськими жертвоприношеннями. В гробницю клали неймовірно велику кількість всіляких речей, потрібних у вічному посмертному житті. Найближчі царські родичі та вельможі зводили біля царських пірамід і свої невеликі піраміди та гробтші-мастаби. Поблизу пірамід жерці ховали в спеціальних гробницях священних тварин. Тому в Гізі поступово виріс велетенський кам’яний цвинтар, справжнє "місто мертвих".

Лише впродовж 174 років царювання III та IV династій будівельники єгипетських пірамід заготовили в каменоломнях, доправили в район будівництва, ідеально припасували одна до одної та склали на запаморочливу висоту мільйони кам’яних плит. За підрахунками єгиптологів, на цьому будівництві була задіяна майже половина трудового люду країни, хоча безпосередньо зводили піраміди бригади спеціально навчених майстрів. Епоха Стародавнього Царства, таким чином, стала для єгиптян справжнім лихоліттям, що яскраво відобразив у своєму відомому вірші "Єгипетський раб" В. Брюсов:

Я жалкий раб царя. С восхода до заката, Среди других рабом, свершаю тяжкий труд. И хлеба кус гнилой — единственная плата За слезы и за пот, за тысячи минут.

Когда порой душа отчаяньем объята,

Над сгорбленной спиной свистит жестокий кнут,

И каждый новый день товариша иль брата В могилу обшую крюками волокут.

Я жалкий раб царя, и жребий мой безвестен; Как утренняя тень, исчезну без следа, Меня с лица земли века сотрут, как плесень; Но не исчезнет след упорного труда, И вечность простоит, близ озера Мерида, Гробница царская, святая пирамида.

Втім, окремі єгиптологи вважають, що такі досконалі пам’ятки архітектури, як піраміди, не могли побудувати підневільні робітники, зі спинами, розмальованими бичем, що насправді їх зводив "працелюбний і щасливий народ", який виконував каторжну роботу з піднесенням, відчуваючи те, що відчуваємо ми, коли зводимо Храм Божий. Така концепція, як на нашу думку, грішить ідеалізацією життя стародавніх єгиптян. Адже їм довелося побудувати вручну не дві-три, а близько сотні кам’яних гір, що могло будь-який народ на віки вічні позбавити відчуття щастя й піднесеного настрою.

Дискутується, хоч як це дивно, й призначення пірамід. У них убачають то царські мавзолеї, то кам’яні пророцтва про ходу світової історії, то засіб зоряного перевтілення фараона, то гігантські водокачки... Мабуть найбільш вдалим є твердження, що піраміда мала забезпечити фараону гарантоване потойбічне життя, захистити його мумію, щоб він міг і після смерті піклуватися про своїх підданих. Людей, імовірно, переконували, що спорудженням пірамід вони забезпечують стерпне власне майбутнє.

Будівництво пірамід фараонами Стародавнього Царства, очевидно, збурило соціальну атмосферу в країні. Діодор переказав легенду, що доведений до відчаю народ повстав і повикидав з гробниць мумії своїх тиранів. Важко сказати, чи є в цій легенді зерно історичної правди, все ж деякі джерела засвідчують, що заміна четвертої династії п’ятою відбулася в Єгипті не без ускладнень.

Фараони V династії (єгиптологи назвали її "сонячною") зводили відкриті "сонячні" храми з кам’яним обеліском у центрі. Вони всіляко підносили культ сонячного бога Ра й першими включили до своєї титулатури частку "син Ра". Наступна VI династія здійснювала будівництво пірамід уже в скромніших масштабах. Остання єгипетська піраміда з’явилася за XIII—XIV династій (вони існували паралельно), тобто напередодні гіксоської навали. Надалі фараони вже будували собі скельні гробниці.