Політична історія Вавилонії в II тис. до н. е.

Амореї, які за сприяння Еламу зруйнували Царство Шумеру й Аккаду, були примітивними кочовими племенами. Умови життя в Месопотамії їх цілком влаштовували, вони створили там низку своїх карликових царств і поступово злилися з місцевим населенням. Аморейські царки брали собі титулатуру володарів III династії Ура, толерантно ставилися до шумерів. Однак політична обстановка в Месопотамії з приходом амореїв залишалася вкрай нестабільною. Аморейські династії укладали між собою воєнно-політичні союзи, спільними зусиллями нищили своїх конкурентів, а потім конфліктували одна з одною. У цій політичній вакханалії тон задавали міста-держави Іссін, Ларса, Марі та Ешнунна. На початку II тис. до н. е. найсильнішу аморейську державу у Верхній Месопотамії створив Шамші-Адад І. Його резиденція розмішувалася в Ашшурі.

На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію завітали нові племена амореїв. Вони захопили північні області царства Іссін і заснували там свою державу зі столицею у Вавилоні. Засновник І Вавилонської династії Сумуабум спорудив довкола Вавилона захисну стіну.

На жаль, джерела мовчать про те, коли і як виник Вавилон. Історики гадають, що він виріс із шумерського поселення Кадінгірра, аккадська назва якого Бабілу ("Ворота божі") закріпилася за містом. Уперше Вавилон згадується в легенді про Саргона Древнього та в документах III династії Ура. Впродовж тривалого часу він нічим не виділявся серед довколишніх месопотамських міст, однак, будучи розташованим на перехрещенні прадавніх караванних шляхів, швидко збагачувався на посередницькій торгівлі. На авансцену близькосхідної історії Вавилон піднявся у XVIII ст. до н. е. завдяки сприятливій міжнародній обстановці та грамотній багатоходовій політичній комбінації шостого царя І Вавилонської династії Хаммурапі, якого у Старому Заповіті названо Амрафелом.

Як конкретно відбувалося становлення могутнього Старовавилонського царства?

Хаммурапі вміло скористався тим, Що еламці раптово завоювали аморейську державу Ларса, інше аморейське царство Іссін занепало, а Марі та Ешнунна підпали під владу Шамші-Адада І, якого вважають першим ассирійським царем. Він добровільно визнав себе васалом Шамші-Адада І і за його підтримки завоював міста-держави Урук та Іссін. Щоб місцеве населення сприйняло його не як завойовника, а як миротворця-благодійника, цар Вавилона побудував на завойованій території канал, назвавши його "Хаммурапі — благословення народу". Спорудженням нового каналу він не лише збільшив площу культурних земель, а й матеріально забезпечив пауперизованих селян, котрих поселив на обводнених царських землях, а отож дістав додаткову соціальну опору своїй владі. Добре усвідомлюючи, що Шамші-Адад І не буде в захваті від посилення Вавилона, Хаммурапі, про всяк випадок, подбав про безпеку північних кордонів своєї держави. Коли ж престарілий Шамші-Адад І назавжди спочив від земних турбот, Хаммурапі прогнав з Марі ассирійський гарнізон і віддав марійський трон Зімріліму — нащадкові місцевої царської династії. Не без підтримки Зімріліма він незабаром став одним із найсильніших володарів у Месопотамії.

Царків Ларси та Ешнунни такий розвиток політичної ситуації в країні явно не влаштовував, вони заходилися організовувати проти Хаммурапі коаліцію. Проте Хаммурапі на 30-му році свого царювання розгромив політичних недругів, очолюваних Ешнунною, та завдав нищівної поразки еламцям, які поспішили їм на допомогу. Після цього він оволодів Ларсою, навіть частиною еламської території. Воєнно-політичні успіхи вавилонського царя викликали глибокі підозріння у марійського сусіди Зімріліма, який перестав надавати йому військову підтримку. Ображений такою чорною невдячністю свого неоплатного боржника, Хаммурапі зрівняв Марі із землею, а самого Зімріліма, очевидно, стратив. Потім він завоював ассирійські землі вздовж течії Тігру, можливо навіть Ашшур, й таким чином узяв під свій контроль величезну територію з її караванними шляхами. Так було створено .першу в історії Месопотамії централізовану територіальну державу, причому настільки сильну, що з нею завбачливо намагалися підтримувати добрі стосунки всі довколишні царства, включаючи наймогутніше з них — Стародавній Єгипет.

Володарював засновник Старовавилонського царства впродовж 1792—1750 рр. до н. е. (за "середньою системою хронології"). Після його смерті вавилонський трон дістався його синові Самсуілуну, котрий як міг підтримував міжнародний авторитет своєї держави. Але вже на дев’ятому році царювання Самсуілуна в Месопотамію стали просочуватись гірські семітські племена касситів. Вони закріпилися на північно-східних кордонах Вавилонії, де утворили Ханейське царство зі столицею Терка (за 30 км від Марі вгору за течією Євфрату). Приходом касситів скористалися шумерські міста, які спробували відродити свою державність. Самсуілун з великими зусиллями розгромив цей сепаратистський виступ шумерів, підтриманий Еламом. Однак невдовзі шумери знову повстали, причому цього разу їхню спробу відложитися від Вавилона підтримав Ілумаїлу — володар семітської "Країни моря", яка виникла на узбережжі Перської затоки. Війська Ілумаїлу завдали поразки вавилонській армії — і та відступила на північ країни. В цю лиху для Вавилона годину в Месопотамію вторгнувся на чолі великого війська цар хеттів Мурсілі. Хетти повернулися в рідні краї, в Малу Азію, обтяжені величезною воєнною здобиччю, набраною в багатій Вавилонії. Вавилон так ослабнув, що його легко завоювали племена "Країни моря" (ідамарац і ямутбала). Вони заснували у Вавилоні династію, яку історики назвали і І Вавилонською. Однак наприкінці XVI ст. до н. е. її повалили кассити, які заснували у Вавилонії свою, так зв. III Вавилонську, династію. Касситський період історії Вавилона тривав упродовж чотирьох століть (до середини XII ст. до н. е.). Про нього йтиметься окремо.