Науково-практичні знання

Господарське життя в Месопотамії, як і в Єгипті, потребувало певного рівня науково-практичних знань.

Вже шумери досягли разючих успіхів у математиці, заклавши тим самим фундамент для розвитку вавилонської математики. Вони, зокрема, знали чотири арифметичні дії, вміли підносити до степеня, добувати квадратний і кубічний корені, обчислювати площу ряду геометричних фігур, винайшли примітивну систему дробів, знали арифметичну прогресію тощо, навіть склали спеціальні таблиці для швидкого множення та ділення. Вавилонці, спираючись на математичні надбання шумерів, за тисячоліття до Піфагора відкрили його теорему, навчилися обчислювати об’єм окремих просторових фігур і площу земельної ділянки неправильної форми (вони розбивали її на ряд правильних фігур, визначали їхню площу, а потім результати додавали), знали число я. На думку сучасних математиків, порівняно з іншими перединьоазіатськими народами давнини вавилонці досягли в галузі математичних знань найбільших успіхів.

І шумери, й вавилонці знали десятеричну систему обчислень, однак на практиці більше користувалися шістдесятеричною. Свої навички й уміння в цій науковій галузі вони передали у спадок європейцям. Наочним прикладом використання в європейській математиці месопотамської шістдесятеричної системи обчислень є те, що ми нині поділяємо коло на 360е, годину — на 60 хвилин, хвилину — на 60 секунд.

Важливим досягненням вавилонців у галузі природничонаукових знань було створення єдиної системи мір і ваги, яку в них потім запозичили інші стародавні народи Близького Сходу й окремими елементами якої ряд азіатських і європейських народів користувався аж до XVIII ст.

Елементарною ваговою одиницею в цій метричній системі був шеум (46,75 мг — вага ячмінного зерняти). 180 шеумів складали шекель (8,4 г), 60 шекелів — міну (близько 500 г), 60 мін — талант (30,3 кг). Об’єм вимірювався в силах (0,84 л) та гурах (300 сила). Мірою довжини служили палець, долоня, лікоть.

Ще з незапам’ятних часів у Вавилонії велися спостереження за зоряним небом — нагромаджувався емпіричний матеріал з астрономії. Успіхи шумерів, а особливо вавилонців у цій галузі природничонаукових знань були просто неймовірними, якщо зважити на тодішній низький технічний рівень суспільства. Зокрема, шумери вже знали всі планети Сонячної системи, включаючи Уран, Нептун, Плутон. їхні описи Урана й Нептуна підтвердилися результатами обстеження цих планет американською космічною станцією, запушеною 1986 р. Вавилонські жерці-звіздарі заклали основи сучасної небесної механіки. Вони з разючою точністю обчислили орбіти Меркурія, Венери, Марса, Сатурна, екліптику Сонця та Місяця. Зокрема, проміжок часу між двома послідовними проходженнями Місяця через найближчу до Землі точку його орбіти вони знали з точністю до кількох секунд, а між двома послідовними однойменними фазами Місяця — до часток секунди. Вавилонці склали детальну карту зоряного неба, на яку нанесли всі видимі неозброєним оком світила. В середині 11 тис. до н. е. вони добре знали 12 сузір’їв Зодіака і дали їм сучасні назви (Скорпіон, Лев, Рак, Близнята, Козерог, Стрілець, Водолій, Телець, Овен, Терези, Риби та Діва). Велося спостереження також за кометами та метеоритами, було помічено черговість сходу окремих зірок (в одному з вавилонських астрономічних трактатів констатувалося: "Коли сходять Стріла, Змій і Лев, то Гула й Орел заходить. Коли сходять Лук і Цар, то заходить Коза. Коли сходять Еріду й Ворон, заходить Пантера"). Всі астрономічні явища населення Месопотамії, звичайно, пояснити не могло, його загальна уява про будову Всесвіту ще залишалася фантастичною.

Вважалося, наприклад, що Земля опукла (єгиптяни ж гадали, що плоска), щось на зразок перевернутого човна-куфи. що таку саму форму мас й небо, тільки воно більше за землю. Небо складається з трьох сфер, причому люди бачать лише першу сферу — по ній рухаються світила. Через спеціальні отвори в небесній тверді падає на землю дощ. Небо спирається на фундамент і кріпиться до нього кільчиками. Небесний фундамент відгороджений від земного океану потужним палом. На краю горизонту височать гори Сходу (з їхніх воріт випливає на небосхил Сонне) та гори Заходу (через їхні ворота Сонце опускається увечері в свої небесні апартаменти). Земля, як і небо, складається з трьох сфер. На її поверхні живуть люди, звірі, птахи; у Середній Землі мешкає бог підземних вод Еа, а в Нижній Землі лежить царство мертвих, у якому володарює люта богиня Ерешкігаль, яка живе зі своїми слугами-Ануннаками в палаці, обнесеному сімома концентричними мурами.

Астрономічні знання в Месопотамії перебували в симбіозі з астрологією. Шумеро-вавилонці вірили в магію небесних світил, вважали появу комети чи падіння метеорита за боже знамення, ворожили по зорях, складали гороскопи. Вони, наприклад, вірили, що той чоловік, у день народження якого зійшла Венера Й зайшов Юпітер, неодмінно буде під каблуком своєї жінки. В Нововавилонському царстві ворожіння по зорях стало справжньою наукою. Своїми астрологічними прогнозами вавилонські жерці впливали на політику, підводили релігійну базу під двірцеві перевороти. Все ж цілковитого зрошення астрономії з астрологією в Месопотамії не відбулося. Навіть більше, як гадають дослідники, вавилонська астрономія стала для потреб місячного календаря та узгодження його з календарем сонячним справжньою теоретичною наукою.

Завдяки регулярним астрономічним спостереженням у Месопотамії ще в сиву давнину виник украй необхідний для іригаційного землеробства місячний календар (ним досі користуються мусульмани та населення Ізраїлю). Календарний рік складався з 12 місяців, половина з яких мали по 29 діб, а ще половина — по 30 діб. Початок кожного місяця обов’язково збігався з появою молодика. Новий рік починався наприкінці березня на початку квітня, вдень весняного рівнодення. Для узгодження місячного року з сонячним вавилонці час від часу включали до нього високосний місяць. Вони запровадили близько 700 р. до н. е. семиденний тиждень.

Вагомих успіхів досягла в Месопотамії народна медицина, символом якої служило зображення двох гадюк, обвитих навколо жезла,— прообраз емблеми сучасної медицини.

Вавилонські медики особливу увагу приділяли діагностиці. Діагноз ставили на основі вивчення симптомів недуги. Хворих лікували мазями, компресами, масажами, мікстурами, виготовленими з кухонної солі, річкового асфальту, неочищеної олії, молока, вовни, пива та ще бозна-чого. Панацеєю від усіх болячок уважалася вода (вавилонці іменували бога медицини "Той, хто знає воду"). Одним із профілактичних засобів проти хвороб населення вважало дотримування правил особистої гігієни.

Вельми престижною була в Месопотамії професія баби-повитухи (шумери називали її "Та, хто знає материнське лоно"). Баба-повитуха, можна сказати, була спеціалістом на всі руки. Вона не лише приймала роди, а й здійснювала реєстрацію новонароджених.

Медичні послуги в Месопотамії коштували дуже дорого і були доступні далеко не кожному *. Бідняки одужували чи помирали самі, без допомоги медиків. Геродот захоплено повідомляв, що тих болящих, кому послуги медиків були не по кишені, виносили прямо на вулицю, сподіваючись, що хто-небудь поділиться досвідом, як він зумів побороти такий самий недуг, адже пройти повз хвору людину й не запитати, на що вона скаржиться, у вавилонців було не заведено,

У Вавилонії медицина перебувала під контролем держави, яка встановлювала розмір гонорару хірурга (звичайно, лише в тому випадку, якщо пацієнт виходив з його рук живим), суворо карала за недбало здійснену операцію. Круті заходи державної влади в боротьбі з шарлатанами від медицини були викликані тією обставиною, що розтин трупів у Месопотамії вважався блюзнірством і теоретичні знання та практичні навики місцевих ескулапів були вельми скромними. Досить сказати, що ледве не єдиним хірургічним інструментом у руках вавилонського медика був великий бронзовий ніж, яким доводилося робити операцію навіть на оці. Слід зазначити, що заходи держави щодо охорони здоров’я громадян від неуків-медиків негативно впливали на загальний розвиток вавилонської медицини, оскільки породжували в ній надмірну перестраховку.

Вавилонські медичні трактати відверто рекомендували лікарям не братися за лікування важко хворих. "Якщо у когось розвинулась у важкій формі жовтуха,— читаємо в одному з них,— якщо Його голова, лице і корінь язика почорніли, хай лікар не чіпає такого болящого. Ця людина неодмінно помре, її не вдасться вилікувати".

Медицина в Месопотамії ще не стала наукою. Було зроблено лише перші кроки щодо запровадження в медичну практику окремих раціональних методів лікування, які до того ж поєднувалися з цілим арсеналом магічних дій і заклинань, у цілющі можливості яких населення вірило не менше, ніжу мазі, компреси, мікстури, хірургічне втручання. Причиною недуг уважали вселення в тіло "злих демонів", тому намагалися прогнати їх за допомогою всіляких сумнівних ліків.

Населення Месопотамії упродовж століть і тисячоліть нагромадило значний емпіричний матеріал про явища й процеси в природі, навіть здійснило спробу систематизувати його шляхом класифікації (щоправда, дуже примітивної) тварин, рослин, мінералів. Теоретичне осмислення законів природи гальмувалося суто прагматичним підходом до наукових знань. Утім, скоріше за все, саме прагматизм і приводив іноді до вражаючих відкриттів стародавню людину. В літературі висловлюється думка, що шумери, можливо, вже знали явище електролізу, яке вони використовували в ювелірній справі для припаювання золотих кульок до срібних пластин. В Іракському державному музеї зберігаються їхні глиняні посудини, які, Ймовірно, служили дві тисячі років тому гальванічними елементами (з’єднавши такі елементи в батарею, можна було одержати струм, достатній для гальванопластики). Вавилонці розкладали сонячне світло на сім кольорів спектра, осягнули секрет виготовлення емалей і барвників, задовго до середньовічних алхіміків намагалися відшукати філософський камінь, здатний слугувати універсальним лікувальним засобом (панацеєю) чи перетворювати звичайний метал на благородний.

Військовим і торговим потребам служили географічні знання. Мандрівники й купці, посли й військові чини в

Месопотамії користувалися картами-схемами окремих місцевостей та спеціальними путівниками, в які було внесено назви найважливіших населених пунктів і вказано відстань між ними в годинах ходьби. Вавилонці навіть спробували скласти "карту світу", ясна річ — украй примітивну.

На цій "карті" зображено — досить схематично, у вигляді прямокутника — Вавилон, двома паралельними лініями — р. Євфрат, прямокутником — заболочену місцевість Південного Іраку, рогоподібним знаком — Перську затоку, кружальцями — Ассирію, Урарту, частину Західного Іраку. В нижній частині "карти" зображено далекі країни, скажімо, "землю, де не видно сонця".

Високого рівня досягли в Месопотамії правові знання, про що свідчить "Кодекс законів Хаммурапі". Історичні знання ще перебували на початковому етапі свого розвитку, зводилися до простого переліку найважливіших міжнародних подій і договорів та складання царських списків. Лише в III ст. до н. е., тобто вже в Елліністичну добу, вавилонський жрець бога Мардука Берос написав грецькою мовою "Вавилонську та Халдейську історію" — перший системний виклад історії Вавилонії від "допотопної" доби до епохи Олександра Македонського.

Більших успіхів досягло населення Вавилонії в галузі лінгвістики, чому посприяло існування в країні кількох мов: шумерської, аккадської (вавилонської), арамейської. Тамтешні філологи працювали над збагаченням лексичного фонду, вдосконалювали систему письма та граматичні форми. Вони залишили нам у спадок цілий ряд слів: книга, драгоман, гіпс, ладан, міра, нафта тощо.

Ассирійська культура значною мірою була синкретичною. Ассирійці користувалися вавилонською метричною системою, елементами вавилонського права, багатьма іншими науковими досягненнями вавилонців, окремими єгипетськими та хетто-хурритськими художніми традиціями тощо. Проте внесли і свій вклад у спільну скарбницю передньоазіатської культури. Зокрема, вони мали неабиякі здобутки в інженерії, які особливо широко застосовувалися у військовій справі, розробили систему водопостачання міст (побудований Сінаххерібом канал, яким надходила річкова вода в Ніневію. перетинав за допомогою арочних акведуків кілька ущелин і долин).

Як і в Стародавньому Єгипті, в Месопотамії наукові знання мали суто прикладний характер. Вони, за словами

І. М. Дьяконова, "були донауковими в тому плані, що в їхній основі лежали тільки опис і зовнішня класифікація, питання ж „чому", з якого, власне, й починається наука, не ставилося...".