Політична історія хеттів

Количество просмотров: 1097 Роздрукувати

Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П.

Історія Стародавнього Сходу: Навчальний посібник / Крижанівський О.П. - К. : Либідь, 2002.- 590 c.



Найдавніша цивілізація на Малоазійському півострові, взагалі у гірських областях Передньої Азії, виникла в його багатій на промислову сировину східній частині.

Ще у VIII—VII тис. до н. е. в Анатолії з’явилися поселення, мешканці яких займалися мисливством і землеробством, зокрема, вирощували кілька сортів пшениці, ячмінь і горох, тримали кіз та овець. Етнокультурних зв’язків між стародавніми племенами майже не існувало, що зумовлювалося специфікою природного середовища. На новий щабель свого історичного розвитку населення півострова піднялося в III тис. до н. е.—добу розквіту обробки металів, пожвавлення торгівлі, прогресу в зброярстві та фортифікаційному будівництві. Войовничі племінні вожді, які нагромадили у своїх руках чималі багатства, дедалі більше відособлювалися віл рядових одноплемінників. Вони спиралися на віддані їм військові дружини — елітний прошарок населення. В Анатолії, таким чином, виникли передумови для появи соціально стратифікованого суспільства й державності.

Коли на межі III—II тис. до н. е. до Малої Азії мігрували хетто-лувійські племена, які в господарському відношенні, найімовірніше, мало чим відрізнялися від корінного населення, вони створили там з десяток своїх дрібних царств. Перша велика малоазійська держава виникла, напевно, близько 1800 р. до н. е. зусиллями царя Куссара — Пітхани та його такого ж підприємливого сина Анніти. Пітхана оволодів містом Неса (його ототожнюють із Канішем — сучасним Кюльтепе) і переніс туди свою резиденцію, узяв на змор і дощенту зруйнував місто Хатті (Хаттусу). Але чи можна від Анніти починати історію Хеттського царства? На це запитання важко відповісти, адже жоден хеттський цар не виводив свій родовід від Анніти, хеттські володарі одностайно називали своїм предком Лабарну — підкорювача царства Арцави (де воно знаходилося, досі не встановлено), до того ж Анніта вороже ставився до Хаттуси — пізнішої столиці хеттів.

Після Лабарни, який також був царем Куссара і мав більше підстав претендувати на гучну славу творця Давньохеттського царства (близько 1650—1500 рр. до н. е.), ніж Анніта, тягар влади перебрав на себе Хаттусілі І (він же Лабарна II). Він переніс столицю в Хаттусу, здійснив кілька воєнних походів, у тому числі — на царство Арцаву, яке знаходилося десь на заході чи на південному заході півострова. Держава Хаттусілі І не відзначалася могутністю, так само як і влада її царя. Хаттусілі І зраджували не лише чиновники, а й власні діти, яких він, зрештою, відправив у заслання, а престолонаступником призначив свого онука. Політичний заповіт Хаттусілі І був затверджений панку — радою, до якої входили воєначальники, царські родичі (чоловіки) та найвпливовіші чиновники (рада ця виросла з колишніх народних зборів).

5  

Воєнно-політичні зусилля Хаттусілі І продовжив Мур-сілі І. Він воював із хурритами — найнебезпечнішими ворогами хеттів, учинив спустошливий напад на Вавилон і, таким чином, уперше вивів хеттів на міжнародну арену. Однак закінчив своє життя Мурсіл і І зовсім не героїчно — його вбив шурин, якого, у свою чергу, відправив на той світ його зять. Хеттське царство вступило у тривалий період двірцевих убивств та інтриг, ледь не поринуло в політичний хаос.

Однією з причин політичної нестабільності держави хеттів була недосконала традиція престолонаслідування. Царський трон у хеттів у світанкову добу їхньої державності переходив, здається, не до царського сина, а до сина царської доньки (в побутовій же сфері хетти дотримувалися патрилінійного принципу успадкування), сина чи чоловіка царської сестри тощо. Становище виправив у середині II тис. до н. е. Телепіну І — останній володар Давньохеттського царства. Він запровадив твердий порядок престолонаслідування в хеттів. Надалі царський трон успадковував син царя від основної жінки, а на випадок його смерті — інші царські сини, навіть якщо вони були від наложниць, і лише в тому випадку, коли в царя взагалі не було синів,— чоловік його старшої доньки. Отож, завдяки розсудливій політиці Телепіну І царська влада в хеттів надалі передавалася за патрилінійним принципом, панку втратив можливість втручатись у підбір кандидатів на трон, що істотно поліпшило політичну атмосферу в державі. Тому вчені не перебільшують, коли називають указ Телепіну І про престолонаслідування "поворотним моментом в історії хеттів".

Телепіну І укріпив царську владу, проте не перетворив її на необмежену, не звів нанівець роль панку. Останній

категорично заборонив цареві знищувати будь-кого з царської родини. Коли б хтось із царських родичів завинив у чомусь перед державою, судити його мав не цар, а панку.

Утім, Телепіну І не зумів відвернути занепад Хеттської держави. На хеттів учинили спустошливий напад хуррити, які забрали в полон жінку й дітей царя. Особливо дошкульного удару завдали хеттам каски, їхні північні сусіди, які надійно відрізали їх від Чорного моря. Хетти втратили ряд областей, у тому числі вже згадувану Арцаву. Внаслідок цих подій міжнародні позиції держави хеттів у середині II тис. до н. е. небезпечно ослабли. Цю безвідрадну добу хеттської історії деякі вчені називають Середньохетгським царством, проте інші заперечують саме існування Середньохеггського царства.

Нову царську династію започаткував у XV ст. до н. е. Тутхалія І, який доклав чимало зусиль, щоб повернути Хеттській державі втрачені нею позиції на міжнародній арені. Він розгромив Халеб (Алеппо) й хурритську державу Мітанні на сході, спорядив воєнний похід на північний захід проти тамтешньої федерації невеликих держав. Однак усі його воєнно-політичні комбінації принесли державі лише тимчасовий успіх. Невдовзі почався новий, ще більший її занепад. Як говорилося в царському написі, держава хеттів була майже повністю "знищена ворогами" й опинилася на грані політичного небуття. З півночі їй загрожували каски, із заходу — царство Арцава, з північного сходу — племена країни Ацці (Хайяса), зі сходу — царство Мітанні (хуррити смертельно ворогували з хетами через мідні рудники на прикордонні між їхніми державами), причому хуррити захопили територію до Киццувадни — нової держави в Кілікії, заснованої індоєвропейською династією. Від Хеттського царства, таким чином, майже нічого не залишилося, проте саме з цього "нічого" й почалося створення могутньої Новохеттської держави (близько 1400—1200 рр. до н. е.).

Близько 1400 р. до н. е. хеттським царем став Суппілуліум І, який поставив своїм головним завданням розгромити ненависну державу Мітанні. Перше воєнне зіткнення його армії з військами мітаннійського царя Душратти не принесло хеттам перемоги. До наступної війни з хурритами хетти вже підготувались ретельніше. Суіппілуліум І, щоб забезпечити свої тили, нав’язав цареві приевфратської держави Ацці (Хайяси) та хурритському суперникові Душратти, Артадамі II, воєнний договір і лише після цього завдав із півночі блискавичного удару по Мітанні. Душратта мусив рятувати життя втечею, однак його незабаром убили змовники. Цар хеттів увійшов у мітаннійську столицю Вашшуканні тріумфатором. Оскільки Сирія, вражена поразкою могутньої Мітанні, не наважилася чинити опір експансії хеттів, кордони Новохеттського царства, до якого було включено Халеб (Алеппо) та Алалах, розширилися до Лівану. Царями в Халебі та Каркемиші Суппілуліум І призначив своїх синів. Ці події, а також згадувана вище політична авантюра єгипетської цариці Анхесенамон (вдови Тутанхамона) мало не привели до хетто-єгипетської війни. Єгиптом хетти не заволоділи, проте їм удалося перетворити Мітанні на буферну державу для боротьби з наростаючою експансією Ассирії.

Царем хеттів став юний і недосвідчений син Суппілу-ліума І Мурсілі II. Він був обурений тим, що вдова Суппі-луліума І, донька вавилонського царя Бурна-Буріаша II, пороздавала майно небіжчика жерцям і столичним жителям. Мурсілі II розгромив бунтівну Арцаву, включив до складу своєї держави країну Ацці (Хайяму), ще більше потіснив єгиптян у Сирії. Отже, попри всю свою недосвідченість, Мурсілі II зберіг імперію, навіть значно укріпив ЇЇ і передав своєму насліднику Муваталлі загалом непогану спадщину. Муваталлі виграв на початку XIII ст. до н. е. знамениту битву під Кадешем з військами фараона Рамзеса II. Коли він помер, царем став його син, однак незабаром царську владу узурпував честолюбний брат Муваталлі Хаттусілі III, якому попервах була уготована кар’єра жерця. Хаттусілі III одружився із вольовою і владолюбною хурриткою Пудухепі, донькою жерця, з якою в хеттська столицю "ринув потік хуррито-лувійських культових нововведень".

Дедалі більшу небезпеку для Новохеттського царства становила експансіоністська політика Ассирії. Хаттусілі III спершу невдало інтригував проти Ассирії, а потім удався до сильнодіючого засобу — уклав близько 1280 р. до н. е. мирний договір з фараоном Рамзесом II про поділ "сфер впливу".

За царювання Хаттусілі III Новохеттське царство перебувало в апогеї своєї могутності. Проте надалі почався його поступовий занепад, спричинений постійними набігами касків, руйнівним впливом воєнних походів на економіку, внутрідержавною кризою. У середині XIII ст. до н. е. над державою хеттів нависла смертельна небезпека: через Босфор у Малу Азію ринули з Балкан "народи моря"*, а з Причорномор’я назустріч їм — племена каски. Близько 1190 р. до н. е. Новохеттське царство назавжди зникло з історичної арени, хеттів витіснили з Анатолії фрігійці.

Загибель імперії хеттів не ввергнула Анатолію в безодню хаосу, не знищила тамтешні індоєвропейські народи. В Анатолії виник ряд дрібних пізньохеттських князівств, які відігравали помітну роль у житті Близького Сходу. Особливу активність виявляли в центральних областях півострова каски та мушки, що їх вважають творцями розписної "фригійської" кераміки. В IX—VII ст. до н. е. за природні багатства Малої Азії люто змагалися між собою Ассирія та Урарту, причому переможцями вийшли ассирійці. На заході півострова, в центрі Арцави, виникла молода держава Лідія, населення якої розмовляло мовою хетто-лувійської групи. Історичний розвиток індоєвро-пейськомовних народів Центральної Анатолії припинило завоювання в VI ст. до н. е. Малої Азії персами.

Як пояснюють історики феномен хеттської могутності?

Дехто з них вбачає першопричину посилення хеттів у нібито монопольному розвитку ними залізного зброярства, хоча й дотепер прямих свідчень цього не виявлено. Ряд дослідників вважає воєнно-політичні перемоги хеттів наслідком того, що хеттською державою, мовляв, керувала інтелектуально обдарована індоєвропейська аристократія. Проте "над розумність" носіїв "індоєвропейського духу" — всього лише ОДИН з історичних міфів, до того ж хетти не були однорідним етносом, адже хатті (протохетти), з якими вони злилися, не належали до індоєвропейців.

ЗМІСТ


Rambler's Top100