Література

Про угарито-фінікійську літературу, пам’ятки якої зберегли лише в грецькому перекладі, на жаль, відомо мало. Вона не зводилась до простих єгипетських і вавилонських сюжетних запозичень. Основними ЇЇ жанрами були міфологія та епос.

Центральними персонажами угарито-фінікійських міфів були бог рослинності Алійон, бог смерті Муту (Мот) і богиня Анат, яку євреї до релігійних реформ VII—V ст. до н. е. вважали дружиною бога Яхве і яку в Угариті "видали заміж" за Алійона. Знайшлося місце в цій міфології також для бога-страждальця Баала, якого впорядники Ветхого Заповіту перетворили на символ зла. Серед героїчних сюжетів угарито-фінікійської літератури привертають увагу оповіді про похід богатиря Керета в Південну Палестину за нареченою, про Данеля, юний син якого, Акхат, став жертвою підступної і мстивої богині Анат.

Набагато краще збереглися пам’ятки староєврейської літератури — завдяки включенню майже всіх їх до ветхо-заповітного канону.

Найдавнішою формою літератури стародавніх євреїв був народний фольклор, частково включений до Біблії. Це — приказки, прислів’я, анекдоти, героїчні оповіді (прозові й віршові) про Дебору, яка очолила боротьбу ізраїльських племен з ханаанейцями (здолала їхнього полководця Сісару), про могутнього Самсона, який запросто нищив ослячою щелепою тисячі ворогів чи ніс на своїх плечах міську браму, однак виявився безсилим перед підступами своєї коханки — Даліли (існує припущення, що в основу оповідей про Самсона — це ім’я, до речі, означає сонечко — було покладено солярний міф).

Складали стародавні євреї також байки про мудрих звірів (ослиця Валаама), про дерева, здатні вибирати собі царя, про інші рослини. Популярним літературним жанром були в них притчі про працьовитих людей та доброчесних жінок.

Дуже давнє походження має єврейська любовна лірика, справжнім шедевром якої вважають "Пісню над піснями",— на думку І. М. Дьяконова,— "збірку пісень, що виконувалися на весіллях, а не єдиний твір, поему або драматичне дійство, як нерідко її намагалися й досі ще намагаються тлумачити". Ця літературна пам’ятка, окремі сюжети якої відлунюють первісною еротикою, вражає щирістю почуттів, безпосередністю, художньою довершеністю. Ось як описано в ній прихід весни:

Встань, моя мила, прекрасна, вийди,

бо минула зима,

зливи скінчились і відійшли,

квітами земля процвіла,

час пташиних пісень настав,

голос горлиці чутно в нашім краю,

наливаються смокви на смоківниці,

виноградна лоза духмяніє, —

встань, моя мила, прекрасна, вийди! Моя горлице в гірській ущелині,

під сховом уступів, — Дай побачити лице твоє,

дай почути твій голос, Бо голос твій милий,

лице твоє прекрасне!

Кохання між юнаком та дівчиною* подається в "Пісні над піснями" як найбільша цінність, поряд з якою всі скарби світу — ніщо:

І не можуть великі води погасити кохання,

річкам його не затопити, — Хто ціною статку свого схоче кохання купити,

той зневажений буде.

Розбудова єврейської держави, складні соціальні, політичні та ідеологічні процеси в ній вплинули на художню словесність стародавніх євреїв доби Першого храму, в якій прослідковуються паралелі з єгипетською та вавилонською поетикою. В Палестині завдяки талантові пророків розквітло ораторське мистецтво. Літературознавці наголошують, що "книги пророків є одним із найсамобутніших і найважливіших жанрів староєврейської літератури; без них ця література мала б інший вигляд". З’явились історичні оповіді про діяння суддів та царів, у яких сильні світу цього зображувалися, до речі, не тільки рожевими фарбами.

Розвивалася духовна поезія — гімни (псалми), авторство яких пізніше приписали цареві Давидові, складались оповіді про патріархів, міфи (про створення світу, всесвітній потоп тощо).

Під час та після вавилонського полону євреїв жерці кодифікували літературні пам’ятки, піддавши їх теологічній обробці. Проте літературна творчість євреїв доби Другого храму не звелася до простої переробки старих сюжетів, з’явилися й нові літературні твори, в тому числі патріотичні "Книга Естер" та "Книга Даниїла".

У VI—III ст. до н. е. Староєврейська література збагатилася видатними філософськими творами — "Книга Іова" та "Книга Екклесіаст". "Книга Іова" розповідала "про страшний досвід суперечки людини з Богом, досвід самітності серед людей і розладу з самим собою", а "Книга Екклесіаст" з глибоким песимізмом проповідувала думку про неможливість пізнати світ, що його вона трактувала як марний і безцільний круговорот:

Марнота марнот,— сказав Проповідник,— марнота

марнот: усе марнота. Яка користь людині з усіх її праць, над чим

працює вона під сонцем? Рід відходить і рід приходить, а земля

зостається навік. Сходить сонце й заходить сонце, і на місце

своє поспішає, Щоб там знову зійти; Біжить на південь, кружеляє на північ,

кружеляє в бігу своєму вітер, І на круги свої повертається вітер; Біжать усі ріки в море,— а море не

переповниться, До місця, куди ріки біжать, — Туди вони продовжують бігти... Що було, те саме буде, і шо творилось,

те й твориться, І нема нічого нового під сонцем. Буває, скажуть про щось: поглянь, ось

новина!

А вже були воно у віках, шо минули до нас.

Нікчемною марнотою "Книга Екклесіаст" називала навіть потяг до знань, адже "з великої мудрості постає й велика скорбота, і той, хто множить знання, примножує печаль... разом з дурнем і про мудрого не згадають повік".

Примітним літературним явищем у стародавніх євреїв стало також зібрання приказок та афоризмів — "Книги приповісток Соломонових".

УІ ст. до н. е. в єврейській літературі з’явилися паростки талмудійного напрямку , який розквітнув уже в середньовічну добу. Він використовував ветхозаповітні поетичні образи, однак до невпізнання перелицював їх. "У Талмуді геть вивітрилися колишні безпосередність і простота, відчувалися байдужість до природи, схиляння перед книжковою мудрістю та пристрасть до юридичного крутійства".

Найбільшим літературним надбанням стародавніх євреїв вважається створення художньої прози та жанру коротких повістей, пов’язаних з єврейською історією ("Книга Рути", "Книга Естер", "Книга Юдити" та "Книга Товія").

Староєврейська література в її біблійному переказі вплинула на творчість багатьох письменників і художників середньовіччя та нової доби. До ЇЇ ідей і сюжетів зверталися Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, О. Пушкін, О. Купрін, Дж. Байрон, С. Біркк, Т. Гарт, Я. Райніс, Т. Манн та ін.