Індуїзм

Буддизм в Індії не зник безслідно, а розчинився в брахманізмі. Синтезовану буддійсько-брахманську релігію, яка стала водночас і способом життя населення країни, назвали індуїзмом.

Індуїзм — це не одна, а безліч релігій. Існувало лише кілька релігійних догм, які визнавалися всіма індуїстськими сектами (священна сутність Вед, сансара та карма, ідея божественного походження каст). Кожен індус вибирав свій шлях до "звільнення", залежно від своїх уподобань, сімейних та кастових традицій; жоден із цих шляхів не вважався неправедним. Самі поняття "іновірство", "єретичність" до індуїзму не мали жодного відношення. Індуїзм не знав місіонерства, прагнення навернути у свою віру. Індуїстами не ставали, ними народжувались. Кількість богів у цій релігії зросла до 300 мільйонів, проте, на думку дослідників, це вражаюче багатобожжя насправді було своєрідним монотеїзмом, адже індуїстські боги й герої дуже часто виступали як персоніфікація Вищого Духу: "Триста мільйонів богів — це триста мільйонів проявів Абсолюту, це триста мільйонів імен, форм, і число це можна нарощувати до нескінченності, нітрохи не порушуючи цим основоположний принцип".

На тлі буддизму індуїзм, який сакралізував буквально все, що можна побачити, відчути, уявити (навіть природні відправлення організму), виглядав простуватим, щоб не сказати — примітивним. У ньому не існувало молитов, проповідей, таїнств (у християнському розумінні), понять первородного гріха, диявола, чортів, пекла, ідеї про споконвічну боротьбу між добром і злом. В індуїстських церемоніях та обрядах, у паломництві до святих місць брала участь сила-силенна народу. На масове паломництво розраховані індуїстські святилища й храми, які вражали не стільки своєю монументальністю, скільки чудернацькою архітектурою. В індуїзмі не склалося догматичне "святе письмо" на кшталт Біблії чи Корану, він сакралізував багатожанрову й загальнодоступну літературу.

Найавторитетнішими релігійними текстами індуїзму вражалися шруті (вся ведійська література) та емріті (дхармічна література, пурани, Маха-бхарата, що її називають "п’ятою Ведою", Рамаяна тощо).

Індуїстські секти очолювали вчителі-гуру, суспільна роль яких була надзвичайно великою. Якщо брахмани опікувалися переважно справами релігійними, то гуру наставляли індусів не лише в релігійному, а й у світському житті, сприймалися вірними як земні боги. При цьому гуру не були священиками (в сан вони не висвячувались), а виконували свої сакральні функції на правах "двічі народжених". Ієрархії в інституті гуру, а отже й церкви, в індуїзмі не існувало. Не склався в цій релігії будь-який керівний орган, соборів індуси ніколи не скликали.

Звернімося до найважливіших культів індуїстського пантеону.

Індуїзм легко вбирав у себе чужі культи й асимілював їх, проте не сприйняв ті з них, з якими мали справу виключно брахмани, натомість подарував віруючим чимало нових богів і святих — народних спасителів, і серед них — темношкірого Крішну. В індуїстській міфології Крішну — звитяжний воїн (він брав участь у бою на священному полі Куру, переміг царя зміїв Калію, здійснив інші великі подвиги) й ідеальний коханець. Ще в дитячому віці Крішна захоплювався жінками, а коли підріс, то оженився відразу на 16 108 красунях, які подарували йому 180 тисяч синів. Легенди про Крішну, таким чином, наскрізь пройняті еротикою. На півдні країни населення вшановувало бога-спасителя Раму — епічного героя. Жерці причислили до індуїстського пантеону навіть Будду (мабуть, щоб представити буддизм у ролі переможеної ними секти).

На початку нової ери індуїстський пантеон очолили три боги: творець Брахма, покровитель Вішну та нищитель Шіва. Вони сприймалися як "трімурті" — трійця. Згодом культ Брахми відійшов у тінь, індуси поділилися на дві основні секти — вішнуїтів (вайшнавів) і шіваїтів (шайвів), залежно від того, кому — Вішну чи Шіві — вони надавали перевагу.

Шіва й Вішну — боги-антиподи, які увібрали в себе риси багатьох богів. Шіва — це грізне божество, втілення космічної енергії. Він символізує творчий (статевий) акт і руйнівну дію часу. "Шіва іти вбачали в ньому й страшну силу відплати, й гарантію їхнього захисту, він утілював і невгамовну (еротичну) пристрасть, і покірливість йогіна, хаос і гармонію". І жінку собі вибрав Шіва підходящу, імена-епітети якої — Дурга ("Недоступна"), Калі ("Чорна"), Чандіка ("Жорстока"), Бхайраві ("Страшна") і т. п. дають змогу скласти про неї певну уяву. Вішну ж, навпаки, сповнений милосердя і доброти. Він — бог щастя й благополуччя, бог-спаситель, який рятує світ від демонічних сил, катастроф та руйнувань.

Шіву зображували або аскетом у стані глибокої медитації, або у вигляді фалічного символу (лінгам) на жіночому символі (йоні). Іноді Його уявляли володарем оргаїстичного танцю —- Натараджою, який руйнує світ наприкінці космічного циклу. В образі Натараджі він зображений на відомій бронзовій статуетці, що нею захоплювався скульптор Роден. На ній фігура Шіви вписана у вогненне кільце, яке символізує руйнівну сутність цього бога. Поза і кожен жест Шіви глибоко символічні. Так, долоня піднятої й дещо нахиленої правої руки служить захистом для вірних. Ліва рука показує на ноги Шіви як надійне сховище. Піднятою ногою Шіва благословляє вірних. Права верхня рука тримає невеликий барабан — символ первісного звуку, з якого виник світ. У лівій руці Шіви вогонь — символ загибелі Всесвіту. Лівою ногою бог топче конаючого карлика, який символізує переможене зло. Син Шіви — слоноголовий бог мудрості Ганеша. Шіва подорожує на священному бику Нанді.

Вішну зображували чотирируким і синьошкірим, нерідко — у вигляді жіночого символу (йоні). Син Вішну та його красуні-дружини Лакшмі — бог кохання Кама. Вішну подорожує на велетенському людино-орли Гаруді. Ліжком в океані йому слугує тисячоголовий змій Шеша (Ананта), який своїм отруйним диханням знищує світ наприкінці кожного етапу творіння.

Індуїзм розробив учення про аватари ("сходження", "втілення"). Згідно із цим ученням кожен із великих богів прожив кілька земних життів — заради "спасіння світу".

Вішну, наприклад, мав 10 основних та 22 другорядні аватари. Зокрема, він був рибиною, яка попередила прабатька індусів Ману про наближення всесвітнього потопу й допомогла вціліти йому та священним текстам Вед. Був він і гігантською черепахою, яка після потопу поринула в молочне море і допомогла богам збити його (збивачкою послужила гора Меру) й одержати напій безсмертя — амріту. В аватарах дикого кабана, людино-лева та карлика Вішну силою чи хитрощами переміг злих демонів. Перевтілившись у Парашураму, він повалив тиранію кшатріїв. Аватарами Вішну були також царевич Рама (герой Рамаяни), боги Крішна та Будда. Майбутньою аватарою Вішну стане Кал кін — вершник на білому коні з вогненним мечем у руці. Він учинить на землі праведний суд і відродить на ній "золотий вік".

Багато індуїстських культів ущерть сповнені містикою та еротикою. Це передусім грізні жіночі божества кохання і смерті — такті . Проте в індуїстському пантеоні переважали добрі боги й духи (гноми якші, небесні музики гандхарви, небесні співачки й танцівниці апсари, небесні мудреці ріші тощо).

Розвинувся в індуїзмі культ богів — покровителів окремих каст, професій, місцевостей. Існували місцеві культи священних тварин (корови, гадюки, мавпи тощо), священних пагорбів та гір (передусім Гімалаїв — підошви міфічної гори Меру, де живуть боги), священних дерев та гаїв (смоківниці, ашоки тощо), священних водоймищ (особливо Гангу, можливість зануритись в очисні води якого чи померти на його березі — вершина щастя для індуса).

Космогонія індуїзму привчала вірних "сприймати життя роду людського в контексті величезних пульсацій Всесвіту". Згідно з нею, Всесвіт не має ні початку, ні кінця, його щоразу створює бог Брахма впродовж першої половини космічної доби (доба триває 8 640 000 000 земних років). Людство у своєму розвитку проходить чотири етапи — юги (кожен такий етап триває 10 800 000 земних років): від Крітаюги ("Золотий вік") до похмурої нинішньої Каліюги, яка почалася в ніч з 17 на 18 лютого 3102 р. до н. е. Наприкінці останньої юги Брахма засинає — і тоді відбувається світова катастрофа, внаслідок якої гине все живе. Через 24 космічні години Брахма прокидається й відновлює акт творіння. Тисяча таких циклів складають день Брахми. Коли закінчується цей "день", настає ще страшніша катастрофа, жертвою якої стає навіть частина богів. Потім приходить ніч Брахми, що дорівнює своєю тривалістю дню. З таких "діб" складається 100-літнє життя Брахми. Коли ж Брахма помирає (не лякайтесь, нинішньому Брахмі виповнилось лише 50 космічних років), настає Великий Космічний Катаклізм — загибель усього сущого. Однак через 100 космічних років народжується новий Брахма — і все починається знову.

Індуїзм зберіг концепцію сансари й карми, збагативши її висновком про те, що доля кожного в майбутньому народженні залежить також від похоронного ритуалу. Ортодоксальним похороном вважалася кремація, причому, якщо це можливо, на березі священного водоймища. Саме з цим ритуалом пов’язана традиція самоспалення індійських удів *. Важлива роль в індуїзмі відводилася також ініціації уявам та носінню брахманського шнура.

Індуїзм освячував систему каст, пов’язував спосіб життя вірного з його кастою. Так, читати Веди брахманам він дозволяв, а шудрам забороняв, вживання алкогольних напоїв шудрам прощав, а "двічі народженим" категорично забороняв.

Індуси більшу увагу приділяли домашнім обрядам, аніж храмовим, причому їхня обрядова практика зазнавала змін. Так, поступово втрачали своє значення криваві жертвоприношення яджни (особливо у вішнуїзмі), їх замінювали пуджі — підношення богам квітів, води з Гангу, куріння пахощів. В індуїзмі (очевидно, під впливом буддизму) поширилося паломництво до семи священних міст.

Індуїзм уберіг індійське суспільство від соціальних вибухів і релігійних воєн, сприяв культурно-історичній спадкоємності.