Історія України: Навчальний посібник

2.3. Розселення східнослов’янських племен

У середині І тис. н.е. розпочинаються процеси великого розселення слов´ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в Подунав´я та інші регіони. Слов´яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі на північному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами, балтами та іншими племенами. Поступово у VIII—X ст. завершується формування нових племінних об´єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов´яни», типовий для VII—IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселення слов´янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів´ях Волги і Дніпра — кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в´ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа, — радимичі, на північ від річки Прип´ять, в Поліссі, — дреговичі. Між Прип´яттю, Дніпром і Горинню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів´ях Західного Бугу (VI-VII ст.) мешкали дуліби, пізніше — волиняни.

Східним сусідом східнослов´янського комплексу племен, у басейні нижньої Волги й Дону, була Хазарська держава. У VIII-IX ст. вона досягла значної політичної могутності. Свою залежність від неї визнавали поляни, сіверяни та інші племена.

З півночі й північного сходу східнослов´янські племена були оточені великою групою фінських племен, значна частина яких з часом була асимільована слов´янами і змішалася з ними.

На північному заході східне слов´янство сусідило з литовськими племенами. Частину з них, зокрема ятв´ягів, з часом вони завоювали і асимілювали. На заході мешкали західнослов´янські польські племена, які в кінці І тис. н.е. розгорнули експансивні дії і значно потіснили східних слов´ян. Так само мадяри, які прийшли у Закарпаття в IX ст. і знайшли там уже давно засновані слов´янські поселення, проти яких пізніше розгорнули агресію.

Археологічні матеріали, письмові та інші джерела свідчать, що всі південно-західні племінні об´єднання — полян, древлян, волинян та ін. характеризуються приблизно однаковим рівнем соціально-економічного та політичного розвитку, багатьма спільними рисами у виробництві, житлобудуванні, поховальних обрядах; вони мали лише незначні етнографічні та деякі інші відмінності.

У другій половині І тис. н.е. економіка східних слов´ян досягла значного розвитку. Основними галузями господарства були землеробство і скотарство. Поряд із цим певну роль відігравали мисливство, рибальство, бортництво. Зростає технічний рівень знарядь праці. Уже в першій половині і тис. н.е. східні слов´яни користуються залізними наральниками, а в другій — все ширше розповсюджують залізні плуги та інші сільськогосподарські знаряддя, що значно підвищувало продуктивність праці. Урожай збирали серпами, косами, зерно мололи на жорнах. Вирощувалися пшениця, жито, просо та інші зернові. Розвивалися різні види ремесел: ливарне, залізообробне, гончарне. Удосконалювалися житла, поселення, які мали укріплення-городища (гради) з високими земляними валами та глибокими ровами. Серед значної кількості городищ виділялися великі, що відігравали роль політичних, торгово-економічних, духовних центрів: у полян — Київ, Вишгород, у сіверян — Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч та ін. Енергійно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. У VII-VIII ст. з Волзького торгового шляху «з варяг у араби» по притоках Дніпра та Дону до східних слов´ян приїздили арабські купці. Свідченням широкої торгівлі з ними були скарби арабських диргем, які знаходять час від часу на території слов´янських поселень. У IX ст. основним стає дніпровський шлях — «з варяг у греки», по якому йшла жвава торгівля з Візантією.

Розвиток продуктивних сил викликав зміну і в суспільному ладі східних слов´ян. Звужується сфера спільної власності на землю. Орна земля значною мірою переходить у приватну власність окремих сімей, що ставали тепер певною мірою господарськими одиницями суспільства. Первісна община перетворювалася в сусідську. Посилюється майнове розшарування, значно збагачується і зміцнюється родоплемінна знать («нарочиті люди»), які засновували свої великі господарства-двори, де використовувалася праця рабів, бідних общинників.

У VIII-IX ст. переважно на основі племінних союзів поступово формуються нові територіальні об´єднання — князівства, центрами яких були міста Київ, Чернігів та ін.