Історія України: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Центр учбової літератури | Кількість сторінок: 536

8.7. Гетьмани Данило Апостол і Кирило Розумовський

Політика Петра І щодо України починає змінюватися при його онукові, який дозволив обрати нового гетьмана. Петро II, син нещасного царевича Олексія, ненавидів діда за вбивство свого батька і почав здійснювати політику, у всьому протилежну лінії Петра І. Поряд з цим царизм вирішив пом´якшити політику щодо України у зв´язку із значним погіршенням відносин Російської імперії з Туреччиною. Насувалася російсько-турецька війна, у якій українські козаки були дуже потрібні як традиційно умілі воїни в боях з турками.

У 1727 р. гетьманом обирається 73-річний полковник Данило Апостол. У 1728-му він приїхав до Москви на коронацію молодого імператора Петра II і там подав петицію про повернення Україні прав згідно з угодою Богдана Хмельницького з московським урядом. Уряд на його звернення дав відповідь, в якій було 28 пунктів, що стали основним законом існування Гетьманщини до її останніх днів. Документ відомий в історії під назвою «Решительные пункты». Вони радикально відрізнялися від попередніх українсько-московських «Статей», де Україна і Московська держава виступали як дві рівноправні сторони. Тепер вони були одноособовим указом царя, а не договором між Росією і Гетьманщиною. Обрання гетьмана дозволялося, але лише з «волі і згоди» царя. Обрання старшин і їх усунення з посад здійснювалося за згодою царя і його затвердженням. Гетьман не мав права вести дипломатичні відносини. Лише з сусідніми державами — Польщею і Кримом він міг розв´язувати прикордонні питання. Вищою апеляційною інстанцією мав бути Генеральний суд, що складався з шести осіб: трьох українців і трьох росіян. Очолював його гетьман. При гетьмані мав постійно перебувати царський радник, міністр-резидент, без якого не можна було розв´язувати жодної справи.

Новий гетьман Данило Апостол (1654-1734 pp.) був яскравою фігурою. Михайло Грушевський підкреслював, що «Апостол належав до числа старшин, які не забруднили своїх рук кривдою народною». Він належав до гуртка близьких до Івана Мазепи діячів, але швидко зневірився в успіху шведських задумів і повернувся під протекцію Москви, намагаючись, як і Скоропадський, врятувати те, що ще можна було врятувати. Він відразу енергійно взявся за реставрацію автономних прав Гетьманщини, які за попередні два десятиріччя були серйозно підірвані. Перш за все Апостол замінив майже всю старшину, призначивши на посади тих, хто поділяв його погляди і проводив його політику. Важливим завданням гетьманського уряду було піднесення економіки краю, зруйнованої війнами, а також боротьба з хаосом, безладдям, що підтримувались царським урядом. Для цього перш за все потрібно було розв´язати проблеми землеволодіння. З цією метою була проведена перевірка документів власників маєтностей та прав на володіння ними. Це спрямовувалося проти тих старшин, які мали рангові маєтності у тимчасовому володінні і, зловживаючи своїм службовим становищем, перетворили їх у власні. У всіх полках було проведено так зване «Генеральне слідство про маєтності». За відсутності документів землі поверталися в державне володіння (до рангу).

Гетьман постійно піклувався про налагодження нормального державного порядку, розвиток господарства та торгівлі. Особисто Апостол був добрий господар, постійно зміцнював і розширював своє приватне господарство, інтенсифікував сільськогосподарське виробництво. Поряд з цим він активно діяв як купець-експортер, вивозячи за кордон волів, зерно, масло і мав великий досвід у цій справі. Свої великі господарські здібності і досвід він переніс у сферу державного господарства.

Змінюється і його соціальна орієнтація у державній політиці. Якщо Мазепа намагався зробити опорою автономної України старшин — великих земельних власників, то Апостол підтримував старшину і купецтво, орієнтуючись на перетворення цих двох соціальних груп в опору вкраїнської державності. Він також навів порядок у фінансовій політиці, визначивши видатки та джерела прибутків Гетьманської держави, що оздоровило економічну ситуацію і сприяло торгівлі. Апостол постійно турбується про те, щоб нейтралізувати заходи царизму по обмеженню і підриву української торгівлі. Ще в 1728 р. гетьман скликав своєрідну нараду купців Києва, Ніжина, Чернігова та Полтави, на якій було розглянуто стан справ української торгівлі. Тут було висловлене прохання про розширення груп товарів, на які в українських купців було право експорту: воску, шкіри, прядива та ін. Апостол домігся розв´язання цих проблем і поряд з цим потурбувався про інтереси дрібної торгівлі, яку вели чумаки, козаки, селяни, котрі вивозили з Криму сіль. сушену рибу та ін. Він завжди захищав українських торговців від недобросовісної конкуренції іноземних і російських купців, агентів московських поміщиків. Гетьман також видає суворі накази про їх охорону від зловживань місцевої і прикордонної адміністрації. І хоча не всі проекти і пропозиції були прийняті Москвою, зокрема залишилася в силі заборона українцям вивозити багато груп товарів за кордон, все ж його діяльність піднесла рівень української зовнішньої та внутрішньої торгівлі, сприяла розширенню товарно-ринкових відносин.

Апостол також значно удосконалив судочинство в Гетьманській державі, визначивши чітку структуру судових установ, склад і компетенцію полкових, сотенних і сільських судів. Поряд з цим гетьман турбувався і про покращення становища козацтва та селянства, хоча й тут царизм досить часто ігнорував його намагання, пропозиції і права. Продовжувалися фортифікаційні роботи на півдні, куди російськими урядовцями мобілізовувалось населення України. У 1731 р. на будівництво «української лінії» укріплень між Дінцем і Дніпром, що тяглася на 285 км, було вислано 20 тис. козаків і 10 тис. селян, у 1732-му їм на зміну — 30 тис. і т.д. За його клопотанням туди посилалися в основному козаки, а не селяни. Апостол також домігся виведення з України значної частини російського війська. У 1733-1734 pp. він сприяв переговорам між Запорозькою (Олешківською) Січчю і російським урядом, які завершилися примиренням і дозволом Петербурга, що готувався до війни з Кримом та Туреччиною, повернутися запорожцям на старі місця. У 1734 р. запорожці заснували над річкою Підпільною Нову Січ і стали знову підданими російського царя, отримуючи від нього щорічну плату — 20 тис. крб., маючи при цьому ряд своїх вольностей і свою територію. Швидко почала відроджуватися їх торгова посередницька діяльність на півдні, що сприяло пожвавленню і розширенню українських торгових оборотів. Гетьман Апостол помер 12 січня 1734 р. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу і авторитет гетьмана. Хоча не всі його заходи, спрямовані на зміцнення економіки краю і добробуту населення, були доведені до кінця, проте Гетьманщина відпочила після страшного терору Петра І, а український народ матеріально і морально відроджувався.

Після смерті гетьмана Апостола цариця Анна Іванівна (1730-1740 pp.), при дворі якої було засилля німецьких дворян (Бірон, Мініх та ін.), не дозволила обрання нового гетьмана. Наступ на українську державність невблаганно продовжувався. За її указом управління Гетьманщиною і Слобожанщиною було передано другій Малоросійській Колегії під офіційною назвою «Правління Гетьманського уряду». Воно складалося з шести чоловік: царського резидента князя О. Шаховського, ще був фактичним його головою, двох царських чиновників та трьох українських старшин.

Російські сановники, згідно з таємними інструкціями цариці, послідовно здійснювали політику русифікації українського населення. Головними методами були змішані шлюби росіян і українців. Поряд з цим влада намагалася не допускати шлюбів українців з поляками та білорусами. Російські чиновники та військові брутально втручалися у всі сфери життя населення, грабували, кривдили навіть старшин. На Україні також розгорталася жахлива терористична діяльність «Таємної канцелярії», яка змушувала боятися за своє життя українців у найдальших куточках краю. Тисячі українців стали її жертвами.

Величезної шкоди й розорення українському населенню завдала російсько-турецька війна 1735-1739 pp. Україна була у ній головною базою російської армії, задовольняла в основному всі її потреби у комплектуванні обозних частин, а також у провіанті, фуражі, конях та волах. Війна тривала майже п´ять років, за які було зроблено кілька походів у Крим, а також на Азов, Очаків і в Молдавію. І майже всі вони завершилися невдачами.

Основними винуватцями невдач були бездарні німецькі генерали. Наслідки війни для Гетьманської держави були надто тяжкі: загинули десятки тисяч козаків і селян, були втрачені значні матеріальні цінності. Край так зубожів, що й за чверть століття Україна не змогла поновити довоєнний добробут. Не маючи можливості винести тягар війни, населення розбігалося, зокрема, багато селян перейшли на Правобережжя, що перебувало під владою Польщі.

Після смерті Анни Іванівни імператрицею стала дочка Петра І Єлизавета Петрівна (1741-1761 pp.). При ній політика щодо України була значно пом´якшена, що пояснюється загостренням відносин з Туреччиною і Пруссією, а також тим, що цариця полюбила українського козака Олексу Розумовського і таємно обвінчалася з ним. Розумовський, син козака з села Лемешів на Чернігівщині, мав чудовий голос, співав у придворній капелі, де Єлизавета Петрівна й познайомилася з ним. Він зумів викликати у неї симпатію до України. У 1744 р. вона приїхала до Києва, і тут їй старшини подали прохання про обрання гетьмана. Цариця погодилася, але кандидатуру підбирала сама. У 1750 р. в Глухові гетьманом був обраний брат фаворита імператриці Кирило Розумовський. Новому гетьманові було всього 22 роки. Коли почалася фантастична кар´єра його брата Олексія, він мав 15 років і випасав худобу свого батька. П´ятнадцятилітнього хлопця викликали до Петербурга і послали за кордон вчитися. Його наставником був призначений ад´юнкт Академії наук Теплова. Кирило Розумовський навчався в Німеччині, Франції та Італії. У 1745 р. він повернувся до Петербурга і був призначений президентом Російської академії наук. Йому було тоді всього 18 років. Це була добра, лагідна і добре освічена людина. Він швидко засвоїв придворні манери та інтереси, однак зберіг любов до України. Із своєї глухівської резиденції він намагався зробити маленький Петербург. Там була створена італійська опера, французькі пансіонати, кав´ярні і збудований палац у стилі європейських королівських палаців. Гетьман дуже хотів перенести свою столицю в Батурин, який знаходився в дуже гарному місці — на високому горбі на березі річки Сейм). Він почав забудовувати його новітніми будівлями та готувати відкриття університету.

З самого початку гетьманування Кирило Розумовський домагався для України прав, які існували ще до Мазепи. Дещо йому пощастило відновити. Зокрема, справи України знову передавалися з Сенату до Колеги закордонних справ. Відкликалися російські війська з України. Була проведена судова реформа, яка завершилася виробленням Кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ». Усі козацькі суди були ліквідовані, а натомість створювалися нові. Україна була поділена на 20 повітів, і в кожному з них були суди: земський — для громадянських справ, підкоморський — для земельних, гродський — для кримінальних.

Йому також вдалося підпорядкувати Запорозьку Січ, що розширювало і зміцнювало його владу. Була проведена реформа українського війська: введено єдину форму і озброєння, значно посилено навчання військовій справі, зміцнена дисципліна, удосконалена артилерія. В загальноосвітніх школах, де вчилися козацькі діти, поряд із загальноосвітніми вводилося вивчення військових дисциплін. За гетьманування Розумовського відбулося подальше розширення прав і ролі козацької старшини. Фактично і в час перебування гетьмана в Глухові, і при досить довгих його від´їздах до Петербурга краєм управляла старшина. Тепер для означення старшини входить у загальний вжиток назва «шляхетство».

За Розумовського були традиційними загальні з´їзди старшин в Глухові для обговорення і обмірковування найважливіших питань життя країни. Ці форуми поступово перетворилися на сейми. Однак йому не вдалося домогтися фінансової автономії, а також вільних дипломатичних відносин з чужоземними державами. Гетьманську державу, як і раніше, змушували брати участь у війнах, далеких від інтересів України. Великих втрат зазнали українські війська, беручи участь у Семилітній війні (1756-1762 pp.). Соціальну політику Кирило Розумовський проводив в інтересах старшини. Він значно обмежив право переходу селян у козацький стан і тим прикріпив їх до панських маєтків. Це було уже майже кріпосницьке право, що вело до повного знищення соціальних здобутків національно-визвольної революції 1648-1654 pp. У 1761 р. померла цариця Єлизавета. Після її смерті деякий час правив її племінник, син гольштинського герцога Петро III. У 1762 р. відбувся державний переворот, і на престол зійшла його дружина Катерина II.