Історія України: Навчальний посібник

8.10. Приєднання і освоєння Причорномор’я

Завоювавши Причорномор´я і загарбавши запорозькі та причорноморські землі, царизм розгортає їх колонізацію, роздає фаворитам цариці, вельможам, офіцерам і генералам, російським та українським поміщикам. Зокрема, генерал-прокурор князь Вяземський отримав 100 тис. десятин, князь Потьомкін — понад 40 тис, генерал-майор Голіцин — 20 тис. Усього за період від 1775 по 1784 рік було роздано 4,5 млн. десятин. Царський уряд відкрив широкі можливості для переселення сюди іноземців. У першій половині XVII ст. тут осідали серби, які втікали від турецького ярма, а в кінці XVIII ст. відбулося масове поселення німців. Розширювалося також переселення болгар, греків, які втікали від турецьких переслідувань. Осідали гут також вірмени, які заснували місто Григорополь.

Серед потоку іноземних переселенців найбільше було німців. Вони мали від уряду щедрі субсидії, отримували великі наділи чорнозему (65 десятин і більше на кожну сім´ю), звільнялися на ЗО років від військової служби, отримували інші привілеї. У кінці XVIII ст. Катеринославщина, Таврія, Херсонщина вкрилися густою сіткою німецьких колоній. І все ж основну частину переселенців становили українські селяни, козаки та міщани. Найбільший потік переселенців йшов з Правобережної України. Прибували сюди і втікачі з Лівобережжя, Слобожанщини, переважно козаки та селяни із малоземельних місць, а також російських губерній. Уряд всім давав офіційний дозвіл на переселення, і наділяв землею. Переважна більшість наділів мала площу до 60 десятин на селянський двір. Повинності були мінімальними. Процес заселення Південної України проходив швидко. Разом з виникненням великої кількості сіл закладалися міста: Олександрівськ (нині Запоріжжя) — 1770 p.; Катеринослав (нині Дніпропетровськ) — 1776 p.; Херсон — 1778 p., Маріуполь — 1779 p., Миколаїв — 1786 р. Швидко розбудовувалося і зростало стародавнє поселення, назване у 1795 р. Одесою. У 1783 р. на Південному узбережжі Криму було закладено місто Севастополь як головна база Чорноморського флоту, у 1784 — Сімферополь, адміністративний центр Таврійської губернії. В цих містах засновувалися промислові підприємства, передусім ті, які задовольняли військові потреби та замовлення і належали в основному казні: ливарний заводу Миколаєві, що відливав гармати та ядра, Луганський чавуноливарний завод, верфі в Миколаєві та Херсоні, які будували військові і торгові судна.

Приєднання південних земель, ослаблення там феодально-кріпосницьких відносин сприяли прискоренню розвитку продуктивних сил цього краю, заселенню степових малолюдних районів та їх господарському освоєнню. Розгортається торгівля через морські порти з країнами Близького Сходу, Південної та Західної Європи, розширюються товарно-грошові відносини. Причорноморські землі, колонізовані переважно переселенцями-українцями, стали регіонами динамічного економічного розвитку, стимулювали зростання продуктивних сил всієї України.