Етнополітична карта світу 21 століття: Методичний і предметний коментарі

Автори: , , | Рік видання: 2000 | Видавець: Тернопіль: Мандрівець | Кількість сторінок: 240

Далекий Схід

Китай

Багато хто вважає континентальний Китай стабiльною державою. Дійсно, нині тут вiдбувається значне економiчне зростання, спричинене новою економiчною полiтикою комунiстичного уряду. Багато китайських дослiдникiв говорять про вiдсутнiсть нацiональних суперечностей у КНР та про повну унiтарнiсть держави. На перший погляд, це справді так. Проте в 1996 р. було проведено кiлька терористичних актiв на пiвнiчному заходi Китаю, в районах компактного проживання уйгурiв. На початку 1999 р. тут знову пролунали вибухи. З 1998 р. поступово переходять пiд юрисдикцiю КНР колишнi колонiї Гонконг i Макао, проте вони залишають за собою право проводити таку ж економiчну й ідеологiчну полiтику, що й ранiше. Вже сьогоднi мiж окремими областями Китаю встановлюються митнi бар´єри для захисту внутрiшнього товаровиробника. Отже, спостерiгається надання місцевій владі певної автономiї в економiчнiй сферi. У сучасному Китаї непоодинокi випадки дискримiнацiї пануючою нацiєю хань iнших нацiональностей. Не сприяє згуртованостi Китаю i мiжнародна ситуацiя. Спостерiгається охолодження стосункiв КНР та США, що спричиняє, вiдповiдно, пiдтримку американцями рiзноманiтних сепаратистських рухiв з метою послаблення Китаю.

Тимчасове зближення Росiйської Федерацiї та КНР зумовлене лише існуванням спiльного суперника - США. Пiсля того, як проблема цiєї конкуренцiї стане неактуальною (внаслiдок полiтичної неспроможностi Росiйської Федерацiї), вiдродяться суперечки за сибiрськi володiння, якi у другiй половинi ХХ ст. вже не раз призводили до серйозних iнцидентiв на кордоні мiж СРСР та КНР. Не вигiдне посилення Китаю й державам Азiї, утвореним пiсля розпаду СРСР. У його особi вони мають надто потужного конкурента. Проти сильного Китаю - й Пiвденна Корея та iншi так званi "азiйськi тигри". Не проти повернути втраченi територiї і сусiднi держави.

Iсторично на територiї Китаю завжди iснувало кiлька царств, що здебільшого ворогували між собою. Не сприяє єдності країни й сучасна національна політика уряду Китаю. Багато країн, зокрема США та країни Європи, не визнають законною анексiю Китаєм Тибету у 1949 р. Таким чином, КНР залишається єдиною лише завдяки економiчному чиннику (який з часом поступово може обернутися i проти єдностi), а також силовому стримуванню. Демократизацiя, яка неминуча i в Китаї, усунувши силовий чинник, рiзко посилить сепарацiйнi процеси, внаслiдок яких можна прогнозувати роздiлення Китаю.

Основними територiями, де існують значнi сепарацiйнi тенденцiї, є: Тибет (Тибетський автономний район); Синьцзян-Уйгурський автономний район; Внутрiшня Монголiя; Маньчжурiя; Гуансi-Чжуаньський автономний округ; Hiнся-Хуейський автономний округ; провiнцiї на пiвдень вiд Янцзи; пiвнiчно-західнi територiї, заселенi переважно казахами; пiвденно-захiднi райони, заселенi народом iцзу; провiнцiя Юнань.

Тибет - давня держава, що сформувалася задовго до виникнення перших великих державних утворень на решті територiї Китаю. Китай не раз пiдпадав пiд вплив Тибету. До 1949 р. країна була незалежною. З приходом у Тибет вiйськ комунiстичного Китаю також не спостерiгалося рiзких рухiв, спрямованих на позбавлення його автономiї. Провадилася полiтика "спiльного фронту" з офiцiйним урядом Тибету. Тому не було зачеплено нi монастирiв, нi релiгiйно-суспiльних i культурних основ управлiння Тибетом. Контроль намагалися встановити, використовуючи суто внутрiшнi суперечки мiж аристократiєю та духовенством, причому робили це так, щоб не викликати якихось пiдозр з боку населення, яке, незважаючи на те, що китайськi вiйська намагалися не втручатися у мiсцевi справи, було настроєне проти присутностi на їхній територiї будь-яких чужинських вiйськових формувань. Тибет є одним з основних свiтових релiгiйних та iдеологiчних центрiв. Його вплив поширюється далеко за межi земель, що в них проживають буддисти та ламаїсти. В тiй чи iншiй мiрi цей вплив поширюється на всi iдеологiчнi течiї, якi не мають виразного монотеїстичного спрямування. Тому в сучасному Китаї Тибет фактично має неоднозначний, суперечливий статус: з одного боку, всi китайськi лiдери черпають основнi iдеї та концепцiї зi спадщини тiбетської духовної елiти, а ця спадщина за суттю добре спiвзвучна з їхньою комунiстичною iдеологiєю - тобто Тибет цiлковито домiнує в Китаї у сферi iдейнiй; з другого боку, полiтично Тибет пiдпорядковується китайськiй владi, тобто фактично є китайською колонiєю. За умов стабiльностi така ситуацiя, очевидно, була б взаємовигiдною. Проте амбiцiї сторiн настiльки великi, що кожна з них хотiла б утвердитися i в чужiй сферi впливу. Крiм того, процес боротьби народiв за самовизначення не обминув i Тибету. Тому цей район КНР дуже нестабiльний. У 1959 р. китайська армiя жорстоко придушила повстання тибетцiв, яке було пiдтримане релiгiйним урядом. Повстання повторювались i у 1968 р. Населення не сприймало полiтики Пекiна i пiсля повного вигнання релiгiйного уряду, який продовжував вести боротьбу в емiграцiї. Про нестiйкiсть китайської влади у Тибетському автономному районi свiдчить той факт, що на кожних трьох мiсцевих жителiв припадає приблизно по одному солдату китайської армiї, не кажучи про працiвникiв партiйного апарату й iнших функцiонерiв. На сьогоднi у Тибетському автономному районi проживає лише близько половини тибетського народу. Решта мешкає на теренах сусiднiх провiнцiй, де тибетці є домінуючим етносом, а також у деяких районах Iндiї та iнших сусiднiх країн. Hа територiях проживання тибетцiв у Китаї, крiм представникiв колонiальної адмiнiстрацiї, практично немає нетибетського населення.

Виходячи з цього, можна прогнозувати виникнення незалежного етнодержавного утворення тибетцiв на базi Тибетського автономного району та бiльшої частини провiнцiї Цинхай, де бiльшiсть населення також становлять тибетцi. Цьому сприяють i зовнiшнi чинники. Так, Iндiя зацiкавлена в тому, щоб вiдсунути Китай вiд своїх кордонiв. Водночас, меншi державнi утворення, виникнення яких прогнозується на територiї Iндiйського союзу, також не будуть зацiкавленi у сильному та агресивному сусiдові. Сприятливий клiмат для таких змiн створює i теперiшня економiчна криза в Азiї, яка потягне за собою кризу полiтичну. Свiй вплив справляють також антикитайськi виступи у районах проживання уйгурiв. Додавши до цього й те, що Тибет вiдносно недавно втратив свою незалежнiсть, можна говорити про його вiдокремлення як про справу недалекого майбутнього. Звичайно, для елiти зменшаться перспективи геополiтичного впливу, якi давала б китайська iмперська держава, проте для народу з´явиться можливiсть вiльного розвитку.

Cиньцзян-Уйгурський автономний район викликає сьогоднi найбiльше занепокоєння пекiнських полiтикiв, оскiльки саме тут дiють терористичнi групи, що прагнуть вiдновлення уйгурської державностi у тiй формi, якою вона була у середньовiччi, коли тут iснувала сильна вiйськова держава - Уйгурський каганат. Уйгури - тюркомовний етнос, що сповiдує переважно мусульманство. Це ще бiльше вiддаляє їх вiд ханьської (китайської) нацiї й iнших китайських народiв. Спроби силою насадити уйгурам осілий спосiб життя пiд час "культурної революцiї" та "великого стрибка" не мали успiху, а лише спричиняли збройнi виступи. Дотепер у цьому районi залишається низьким розвиток господарства та загальної освiти. Населення не має змоги навчатися рiдною мовою, бо цьому перешкоджає центральний уряд. Спостерiгається велика дискримiнацiя за нацiональним принципом при прийомi на роботу. Уйгурськiй молодi значно важче знайти роботу, нiж представникам ханьської нацiональностi. Це вiдбувається навiть у випадках, коли уйгурський робiтник є бiльш освiченим i квалiфiкованим. На територiї Синьцзян-Уйгурського автономного району вiдбувалися й випробовування ядерної зброї. Це аж нiяк не викликало захоплення мiсцевого населення, адже вибухи знищували значнi площi пасовищ, якi є джерелом прибуткiв уйгурiв-скотарiв. Дискримiнацiя вiдбувається i в релiгiйнiй сферi. Китайський уряд вiд початку заснування КНР намагався рiзко зменшити вплив мусульманського духовенства на широкi народнi маси. Уйгурiя, починаючи з ХIХ столiття, була зоною впливу Росiї, яка завжди намагалася зберегти тут нацiональнi рухи, пiдтримуючи їхнє антикитайське спрямування. Пiсля розпаду СРСР його полiтику в цiй царинi успадкував Казахстан. Тому зараз у цьому районi вiдчувається суттєвий вплив нового Казахстану, який поступово набирає сили. Нi Казахстану, нi сучаснiй Росiї, нi новим державам, якi утворяться на її територiї, не потрiбний сильний Китай з його постійними претензiями на сибiрськi та деякi казахськi землi. Таким чином, можна говорити про сприяння мусульманських держав, передусiм Казахстану, країн Середньої Азiї, регiональних сил теперiшньої Росiї утворенню держави уйгурiв. Ще одним сприятливим чинником є великий природний прирiст населення в уйгурiв. На початку 90-х рокiв активiзувалася i боротьба пiдпiльних збройних угруповань уйгурiв, якi прагнуть незалежностi своєї країни (вибухи в місті Урумчi у 1996 р.). Враховуючи все це, можна прогнозувати утворення в межах Синьцзян-Уйгурського автономного району держави уйгурiв зі столицею Урумчi. Країна, ймовiрно, поверне свою iсторичну назву Джунгарiя.

Говорити про виникнення нового етнодержавного утворення на територiї сучасної Внутрiшньої Монголiї навряд чи можна, оскiльки монголи вже мають свою етнiчну державу Монгольську Народну Республiку. Можна вести мову лише про корекцiю кордонiв цiєї держави. На територiї КНР проживає досить велика кiлькiсть населення монгольського походження. Хоча тепер їхня чисельнiсть менша вiд чисельності хань, які живуть тут проте останні здебiльшого є представниками китайської адмiнiстрацiї та армiї. З iншого боку, територiя Внутрiшньої Монголiї є малозаселеною. У монголiв на сьогодні спостерiгається великий природний прирiст населення, тодi як прирiст хань менший. Тому можна передбачати витiснення хань з цього району. Крiм того, цiлком імовiрно, що бiльша частина хань Внутрiшньої Монголiї внаслiдок асимiляцiйної полiтики китайської влади насправдi є ханiзованими монголами, якi за сприятливих умов вiдновлять свою нацiональнiсть. Великий вплив на китайських монголiв має Тибет, який аж нiяк не буде сприяти єдностi КНР. Прецеденти єдиної монгольської держави були не лише у середнi вiки, а й у ХХ столiттi, коли в 1919 р. спробували приєднати Внутрiшню Монголiю до Зовнiшньої i на цій основi створити єдину державу монголiв. Тодi це не вдалося лише через активний спротив i грубе втручання Китаю. Об´єднанню iсторичних земель сприяє i той факт, що Монголiя вже минула пiк своєї економiчної кризи і тепер почалося пiднесення. Китай, навпаки, тiльки пiдходить до цiєї кризи. Тому можна припустити, що Монголiя просто скористається сприятливою ситуацiєю i приєднає свої етнiчнi землi.

На територiї проживання маньчжурiв китайська адмiнiстрацiя не створила навiть автономного району, мотивуючи це незначною кiлькiстю самих маньчжурiв. Проте основною причиною цього є те, що з виникненням КНР нацiональнiсть переважної бiльшостi маньчжурiв записували як хань. Майже всi маньчжури, якi не зреклися вiд своєї справжньої нацiональної приналежностi, змогли зробити це лише завдяки проживанню у важкодоступних районах. Iсторично маньчжури мали в Китаї досить сильнi позицiї. Тривалий час на iмператорському тронi сидiла маньчжурська династiя. Проте протягом багатовiкової iсторiї Китаю бiльша частина територiї Маньчжурiї належала до нього лише менше трьох столiть. Пiсля повалення династiї Цiнь серед маньчжурiв, якi в умовах республiканського правлiння вже не мали значного впливу, посилилися нацiоналiстичнi настрої. У 1934 р. було створено маньчжурську державу пiд протекторатом Японiї. Та й до 1934 р. тут також iснувала держава, але радянського зразка. Можна прогнозувати, що Китай потрапляє у зону кризи, передвiсником якої стала фiнансова криза в Азiї 1998 р. В умовах економiчної кризи дуже ймовiрною стає й полiтична криза, яка в полiетнiчних країнах супроводжується активiзацiєю сепарацiйних процесiв. В умовах економiчної нестабiльностi меншим країнам легше, нiж великим, уникнути катастрофiчного падiння. Щодо малочисельностi маньчжурiв, то за несприятливої економiчної ситуацiї i посилення нацiоналiстичних настроїв багато китаїзованих маньчжурiв повернуться до своєї нацiональної культури та до своїх коренiв. Китайський уряд здавна проводив економiчну полiтику "покладання регiонiв на власнi сили та ресурси", яка виключала суттєву економiчну пiдтримку з боку метрополiї. Це призвело до значної економiчної автономностi районiв. Крiм того, суттєвий вплив на Маньчжурiю матимуть процеси в сусiднiх Монголiї та далекосхідних регіонах сучасної Росiї. Таким чином, можна прогнозувати утворення незалежної маньчжурської держави.

Гуансi-Чжуаньський автономний район створено пiсля активних зусиль неханьського населення у 1957 р. До цього чжуани були постiйними iнiцiаторами антикитайських повстань, до яких долучалися й iншi народи. Чиновники та воєначальники iмперiї Цiнь визнавали чжуанiв дуже добрими вояками, яких краще мати за союзникiв, нiж за ворогiв. З установленням комунiстичного режиму на цiй територiї не було спокою. Час вiд часу вiдбувалися зiткнення на нацiональному ґрунтi. З iншого боку, багато вихiдцiв з чжуанiв були досить високопоставленими комунiстичними функцiонерами. Досить часто думки мiсцевого та центрального урядiв не збiгалися. Це стосувалося, насамперед, нацiональної та господарської полiтики. Так, чжуани та iншi неханьськi нацiональностi району не визнали iдей "великого стрибка" та "культурної революцiї", що викликало масовi збройнi виступи чжуанiв у 1967-1968 рр. I дотепер центральною владою стримується розвиток освiти та культури чжуанiв. Офiцiйний Пекiн не особливо сприяє i господарському розвитку Гуансi-Чжуаньського автономного району. Проте провiнцiалiзацiя вже сьогодні сприяє його економiчнiй вiдокремленостi. Hа пiвдень Китаю безпосереднiй вплив матимуть подiї у Пiвденно-Схiднiй Азiї. Приєднання Гонконга дало змогу населенню пiвдня порiвняти рiвень життя у Китаї та в цьому мiстi-державi. Отже, пiд час сепарацiйних процесiв у Китаї є достатнi пiдстави прогнозувати виникнення етнодержавного утворення Чжуань у межах Гуансi-Чжуаньського автономного району.

Нiнся-Хуейський автономний район було створено для покращення контролю ханьської бiльшостi над неханьськими меншинами, якi становлять близько третини населення автономного району. Хуейцiв вважають нащадками народiв, що прийшли iз заходу, мова яких належала до iраномовної групи. Hезважаючи на переслiдування, вони зберегли iслам та свої культурнi традицiї. Не пройшла тут i "культурна революцiя". У 1967-1968 рр. доходило навіть до збройних сутичок мiж ханьським урядом району та представниками хуейської меншостi. Район дуже мiлiтаризований - практично все населення, здатне носити зброю, пройшло вiйськовi курси. Цей чинник також може сприяти здобуттю незалежностi. На державотворчi процеси в районi, ймовiрно, матимуть великий вплив і подiї у Синьцзян-Уйгурському автономному районi. Виникненню нового мусульманського етнодержавного утворення сприятиме й бiльшiсть мусульманського свiту. Адже серед хуеїв дуже великий вплив має духовенство, яке завжди виступало проти офiцiйного уряду, що прагнув спочатку залучити його на свiй бiк, а пiсля невдачi - взагалi знищити. Отже, цiлком реальним може бути виникнення етнодержавного утворення Хуей у межах Нiнся-Хуейського автономного району.

Територiї на пiвдень вiд рiчки Янцзи в часи середньовiччя мали власну державнiсть. Коли на пiвночi була iмперiя Цінь, то на пiвднi - iмперiя Мiнь, яка на цiй територiї стала наступницею iмперiї Пiвденна Сунь, що була тут до завоювання монголами. Пiвнiчнi та центральнi територiї зазнали значного впливу багатьох кочових племен. Особливо великим був вплив племен киданiв (китаїв), вiд яких i походить уживана в деяких слов´янських мовах назва країни. Hа територiї пiвдня Китаю такого впливу майже не було. Тому з погляду етимологiї цi територiї не є власне Китаєм. Бiльшiсть мешканцiв пiвденного Китаю розмовляють китайською мовою, проте пiвденний дiалект вiдрiзняється вiд центрального настiльки, що жителi центральних провiнцiй можуть порозумiтися з пiвденними мешканцями тiльки за допомогою письмової мови. Пiвденнi жителi відрiзняються також багатьма звичаями й елементами побуту. Хоча цi територiї майже не зазнали впливу степовикiв, проте вони часто пiдпадали пiд вплив племен лао та iнших давнiх народiв, що сприяло розвитку тут iншого способу мислення та менталiтету населення (можна провести аналогiю з Пiвнiчною Руссю). Саме у Південному Китаї часто вибухали повстання проти уряду в Пекiнi. Hа пiвднi Китаю тепер розташовано бiльшiсть вiльних економiчних зон i зон сприяння iноземним iнвестицiям, що зумовлює дедалi бiльшi вiдмiнностi мiж економiкою пiвдня та пiвночi. Не можна не брати до уваги i приєднання до КНР у 1998 р. Гонконга з його ринковим устроєм економiки та демократичним способом правлiння. Це дає змогу жителям півдня оцінити переваги життя за демократичного устрою i прагнути досягнення такого ж, а можливо, й вищого рiвня добробуту. Пiвдень менше цiкавлять проблеми сепарацiї на пiвночi країни. Для нього вигiдна спiвпраця з Тайванем, проти чого категорично виступає Пекiн. Виходячи з наведених чинникiв, а також із загальної економiчної нестабiльностi в Азiї, прогнозується виникнення нового етнодержавного утворення Пiвденний Китай.

Крiм країни чжуанiв i Пiвденного Китаю, в пiвденнiй частинi сучасного Китаю прогнозується виникнення ще двох етнодержавних утворень - Iцзу та Юньнаню.

Прогнозувати державнiсть народу iцзу можна на пiдставi таких чинникiв:

  • iцзу, на вiдмiну вiд китайцiв, належать до тибетської мовної групи;
  • на їхню територiю поширюється сильний вплив Тибету;
  • у релiгiйному планi iцзу також ближчi до Тибету, ніж до провiнцiї Юньнань чи Пiвденного Китаю;
  • про приєднання їх до Тибету важко говорити, оскiльки iцзу зберегли протягом тривалого часу власну культуру i особливостi побуту;
  • їхні чисельнiсть i рiвень соцiального розвитку цiлком достатнi для формування власної елiти та створення необхiдної для державностi соцiальної структури;
  • виникненню такого етнодержавного утворення всiма засобами сприятиме Тибет.

Етнодержавне утворення на базi провiнцiї Юньнань виникне як наслiдок сепарацiйних процесiв на пiвднi Китаю. Тут не можна говорити про чистоту етносу хань. За довгi роки колонiзацiї цi територiї зазнали тайського i бiрманського впливів. Поряд з власне хань тут проживають також ханi, лiсу, яо, мяо. Iснують значнi вiдмiнностi у культурно-побутовому планi. Населення дуже рiзниться вiд власне китайського, що проживає переважно в центрi Китаю, тобто в метрополiї. Пiд час виникнення етнодержавних утворень Тибету, Iцзу та народiв на пiвдень вiд Янцзи провiнцiя Юньнань залишиться вiдрiзаною вiд метрополiї. Незалежнiсть стане для неї природним варiантом дальшого розвитку.


Хоча бiльшiстю країн Тайвань офiцiйно не визнається незалежним, тут фактично функцiонує стiйка високорозвинена держава з ринковою економiкою. Сепарацiйнi процеси в Китаї аж нiяк не сприятимуть приєднанню Тайваню. Крiм того, для незалежностi цього острова є серйознi етнiчнi пiдстави - корiнним народом цього острова є гаошань, якi за своєю мовою i походженням зовсім вiдмiннi вiд решти народiв сучасного Китаю. Хоча тепер гаошань на островi в меншостi, їхні iсторiя та культура мають велике значення для всього населення острова. Це є достатньою пiдставою для збереження незалежностi Тайваню i визнання її всiєю мiжнародною спiльнотою.

Можна розглядати ймовiрнiсть виникнення етнодержавного утворення на територiях проживання казахiв. Проте такий варiант малоймовiрний. Адже казахи вже мають власну етнiчну державу зi значним запасом малозаселених земель. З iншого боку, казахи проживають переважно на територiї Синьцзян-Уйгурського автономного району. Прагнення приєднати до Казахстану територiї цього району, заселенi казахами, викличе супротив з боку уйгурiв i спричинить непотрiбне напруження мiж цими двома народами, що невигiдно передусiм Казахстану, який має всi пiдстави розраховувати на великий вплив у всьому регiонi. Виходячи з цього, виникнення держави казахiв чи приєднання вiдповiдних територiй до Казахстану вважаємо нереальним.

Решта територiй на пiвнiч вiд Янцзи утворять державу власне народу хань.

Межi.
Тибет - Тибетський автономний район, бiльша частина провiнцiї Цинхай (крiм невеликої територiї на сходi провiнцiї); iндiйський штат Аруначал-Прадеш. Столиця - місто Лхаса.
Джунгарiя - Cиньцзян-Уйгурський автономний район. Столиця - місто Урумчi.
До Монголiї - автономний район Внутрiшня Монголiя.
Маньчжурiя - провiнцiї Ляонiн, Гiрiн, Хейлунцзян. Столиця - місто Шеньян.
Чжуань - Гуансi-Чжуаньський автономний район. Столиця - місто Hаньнiн.
Хуей - Нiнся-Хуейський автономний район. Столиця - місто Iньчуань.
Пiвденний Китай (Мiнь) - провiнцiї Гуйчжоу, Хунань, Гуаньдунь, Цзянсi, Фуцзянь, Чжецзян, мiсто центрального пiдпорядкування Шанхай, а також територiї провiнцiй Сичуань, Хубей, Аньхой, Цзянсу, якi розтащовані на пiвдень вiд рiки Янцзи. Столиця - місто Шанхай.
Iцзу - пiвденна частина провiнцiї Сичуань. Столиця - місто Сичан.
Тайвань - острiв Тайвань. Столиця - місто Тайбей.
Юньнань - провiнцiя Юньнань. Столиця - місто Куньмiн.
Китай (Цінь) - решта територiї сучасного Китаю. Столиця - місто Пекiн.

Монголiя

Тепер це нацiональна країна монголiв та близьких до них ойратiв, яких можна вважати захiдною гiлкою монгольського етносу. Ойрати на територiї Монголiї не проявляють значних сепарацiйних прагнень, тому немає пiдстав прогнозувати їх вiдокремлення. В Монголiї почався перiод економiчного росту, який супроводжується модернiзацiєю монгольського суспiльства. Тому можна прогнозувати значне посилення впливу цiєї країни в регiонi. Разом з ослабленням Китаю, який фактично продовжує залишатися комунiстичною iмперiєю, змiцнення Монголiї, вірогідно, призведе до об´єднання Зовнiшньої Монголiї (сучасної Монгольської Hародної Республiки) i Внутрiшньої Монголiї (сучасний автономний район Китаю) в єдину монгольську державу (див. Китай).

Межi.
Вся територiя сучасної Монголiї; китайський автономний район Внутрiшня Монголiя. Столиця - місто Улан-Батор.

Корея

Прогнозується, що проблема об´єднання Кореї, на територiї якої внаслiдок розподiлу сфер впливу мiж США та колишнiм комунiстичним блоком виникло двi держави - Корейська Народно-Демократична Республiка та Республiка Корея, вирiшиться подiбно до того, як розв´язалася проблема об´єднання Hiмеччини. Тiльки в цьому разі поштовхом, імовiрно, буде ослаблення не колишнього СРСР чи Росiї, а ближчого союзника Пiвнiчної Кореї - комунiстичного Китаю. Hа вiдмiну вiд Hiмеччини, стосовно Кореї навряд чи можна говорити про приєднання однiєї країни до iншої. Вірогідніше, це буде злиття двох держав - економiчно сильної Пiвденної Кореї й сильної iдеологiчно та вiйськово (але злиденної економiчно) КНДР. Внаслiдок взаємного доповнення двох частин Кореї пiсля об´єднання ця країна стане однiєю з найвпливовiших у регiонi. Тому до об´єднаної Кореї, очевидно, буде приєднано i корейськi етнiчнi землi в сучаснiй Росiї (Посьєтський район Приморського краю). Цьому сприятимуть етнiчно-полiтичнi змiни, що прогнозуються в Росiї, а також прецедент повернення Японiї пiвденної частини Курильських островiв.

Межi.
Корейська Hародно-Демократична Республiка (Пiвнiчна Корея); Республiка Корея (Пiвденна Корея); Посьєтський район Приморського краю Росiї. Столицею, ймовiрно, стане iсторичний центр Кореї - місто Пхеньян, Сеул залишиться основним економiчним i дiловим центром.

Японiя

Практично однонацiональна держава. На пiвночi країни проживають общини айнiв. Проте вони сьогодні настiльки малочисельнi, що не виявляють себе як окрему етнiчну спiльноту, не ведуть нiякої боротьби за своє виокремлення, не проявляють жодних державницьких прагнень. Тому говорити про їхню державнiсть поки що зарано. Територiальнi змiни в Японiї прогнозуються за рахунок приєднання пiвденної частини Курильських островiв. Це давня спiрна проблема мiж Росiєю та Японiєю. Слабка економiчно й полiтично Росiйська Федерацiя, великодержавнi потуги якої лише прискорюють i поглиблюють її закономiрний розвал, вже не може нiчого протиставити претензіям Японiї щодо цих островiв, що набули розмаху загальнонацiональної кампанiї. Адже Росiї володіє островами всупереч нормам мiжнародного права. Новим далекосхiдним державним утворенням, виникнення яких прогнозується, немає жодного сенсу вступати у конфронтацiю з Японiєю, адже вони розраховують на її економічне сприяння. З iншого боку, цi острови не є їм особливо потрiбними. Москва вже тепер поступово втрачає контроль над цими землями. Тому прогнозується перехiд островiв Кунашир, Iтуруп, Уруп, Шикотан і архіпелагу Хабомаї пiд юрисдикцiю Японiї. Столицею, очевидно, залишиться місто Токiо.