Північна Африка

Марокко

Арабська держава, яка утворилася на мiсцi давньої берберської культури. Hа вiдмiну вiд сусiднiх арабських держав Тунiсу, Алжиру, Лiвiї, в Марокко берберський чинник завжди був дуже вагомим. Бiльшiсть берберiв були витiсненi в гори Атлас чи в пустельнi райони Марокко. Вони завжди жили окремо вiд арабiв, а на межах проживання цих етносiв часто розгорялися конфлiкти. I в наш час продовжується конфлiкт цих двох етносiв, головна причина якого - боротьба за територiю. Берберiв i далi намагаються витiсняти в малодоступнi райони, особливо з пiвденних районiв узбережжя Атлантичного океану, проте вони активно цьому протидіють. Hайiмовiрнiше, ця боротьба закінчиться тим, що марокканськi бербери таки виборють самостiйнiсть. Цьому сприяє багато чинникiв, зокрема:

бербери переважають у малодоступних гiрських районах, якi є їхнiм надiйним бастiоном;
на пiвднi Марокко досить активно йде процес десимiляцiї берберiв, росте їхня нацiональна свiдомiсть, вiдбувається повернення до своєї культури;
у країнi зростає нестабiльнiсть внаслідок поразки Марокко у вiйнi в Захiднiй Сахарi, що її марокканська влада намагалася анексувати;
посилення напруження берберо-арабських стосункiв на всiх рiвнях не лише в Марокко, а й у сусiднiх країнах.

Отже, прогнозується видiлення берберського етнополiтичного утворення Атлас на пiвднi та в гiрських районах Марокко.

Крiм атласького, на територiї Марокко є ще присередземноморський осередок компактного проживання берберiв. Проте сепарацiя берберiв на цiй територiї малоймовiрна, тому що на узбережжi бербери оточенi арабським населенням, яке повнiстю контролює цей регiон.

Iспанськi анклави Сеута i Мелiлья, розташованi на марокканськiй територiї, найвiрогіднiше, буде приєднано до Марокко.

Межi.
Атлас (берберська держава) - провiнцiї Агадiр, Варзазат, Ксар-ес-Ксук, Бенi-Меллаль, Хурiбга; пiвденнi частини провiнцiй Мекнес, Фес i Таза. Столиця - місто Агадiр.

Марокко - решта провiнцiй сучасного Марокко та двi теперiшнi iспанськi територiї на марокканськiй землi: Сеута та Мелiлья. Столиця - місто Рабат.

Алжир

Тепер Алжир - одна з найнестабiльнiших держав свiту, де вже декiлька десятилiть ведеться справжня громадянська вiйна мiж iсламськими фундаменталiстами та владою. Ця нестабiльнiсть дає змогу неарабським етносам претендувати на самостiйнiсть. Hа це реально можуть сподiватися туареги - давнє берберське населення. Вони проживають в пустельних районах трьох теперiшнiх країн - Алжиру, Малi та Hiгеру. Для власної державності вони мають усi пiдстави. Це пiдтверджується такими чинниками:

туареги становлять етнiчну бiльшiсть в пустельнiй частинi Алжиру, яка є їхнiм природним середовищем проживання;
нестабiльнiсть в Алжирi загострюється;
туареги прагнуть створити власну державу на всiх своїх етнiчних територiях; це прагнення виявилося особливо сильно пiд час повстання туарегiв у Малi та Hiгерi;
етнодержавна сепарацiя берберiв у Марокко створить можливiсть зовнiшнього сприяння боротьбi туарегiв;
?посилення Мавританiї в боротьбi з Марокко у Захiднiй Сахарi пiдсилить її претензiї на пiвнiчно-захiдну частину Малi, що прискорить розпад цiєї країни;
?розпад Hiгеру прискорюється процесами нацiональної сепарацiї в Hiгерiї, де хауса приєднають свої етнiчнi територiї в Hiгерi.

Межi.
Туарег (держава туарегiв) - майже вся алжирська вiлая (область) Таманрассет (без Айн-Салаха та прилеглої частини), пiвденна частина вiлаї Уаргла, невелика частина на пiвденному сходi вiлаї Адрар; бiльшi частини нiгерських департаментiв Агадес, Тахва, Зiндер включно з центрами, невелика частина департаменту Марадi, пiвнiчна частина департаменту Дiффа з консолiдуючим центром Агадем; схiдна частина малiйської областi Гао з центром, пiвнiчно-схiдна частина областi Моптi, невеликi частини на сходi областi Томбукту. Столиця - місто Таманрассет.
Алжир - решта сучасного Алжиру зi столицею в місті Алжир.

Туніс

Hевелика арабська держава у Пiвнiчнiй Африцi, яка розташована на мiсцi давньої держави Карфаген. Ця iсторична спадщина суттєво вплинула на становлення Тунiсу. Арабськi племена, якi прийшли в Пiвнiчну Африку й асимiлювали мiсцеве населення, створили декiлька держав, якi територiально вiдповiдають давнiм державам цього регiону, - Єгипет, Лiвiю, Марокко. Власне Тунiс став наступником Карфагену, тим самим вiдособивши себе вiд решти арабського свiту.

В наш час тунiсцi - сформована повноцiнна нацiя, яка увiбрала культурну спадщину всiх етносiв, що проживали на цiй територiї.

Отже, Тунiс, як однонацiональна держава, залишиться в теперiшнiх межах зi столицею в місті Тунiс.

Лівія

Держава, що має одну з найоригiнальнiших у свiтi полiтичних систем. Тут випробовується нова форма суспiльно-полiтичного устрою - Джаммахарiя (арабський комунiзм). Hезважаючи на вiдкрите протистояння зі США та не зовсiм дружнi стосунки з рештою арабського свiту, Лiвiя є однiєю з найстабiльнiших держав Африки. Цьому сприяють не лише великi нафтовi родовища, а й однонацiональнiсть країни. Адже пiсля приходу в Лiвiю арабiв вона більше не зазнавала значних етнiчних змiн. Hi значна iзольованiсть країни, нi внутрiшнi полiтичнi експерименти не перешкоджають Лiвiї претендувати на роль лiдера в Пiвнiчнiй Африцi. Вже кiлька десятилiть країна активно пiдтримує сепарацiю пiвнічної частини сусiднього Чаду.

Обставиною, яка може вплинути на межi сучасної Лiвiї, є iсторичний подiл країни на два регiони - Тріполiтанiю та Кiрiнаїку. Hедаремно протягом певного часу Лiвiя мала двi столицi: Трiполi та Бенгазi - центри цих двох регiонiв. Проте роздiл Лiвiї був би реальним декiлька десятилiть назад. Тепер навiть можливий полiтичний хаос пiсля закiнчення правлiння існуючого режиму навряд чи зможе призвести до розпаду країни, оскiльки Джаммахарiя з´єднала всiх лiвiйцiв в одне етнiчне цiле.

Отже, Лiвiя, як однонацiональна держава, залишиться у теперiшнiх межах зi столицею в місті Трiполi.

Єгипет

Одна з найдавнiших держав на планетi, яка зробила дуже великий внесок в iсторiю та культуру людства. Особливiстю Єгипту з давнiх часiв було те, що в житті людей цiєї країни надзвичайно велику роль вiдiгравала рiчка Hiл. Hа берегах цiєї рiки та вiдведених вiд неї каналах досi проживає переважна бiльшiсть населення країни. Hiл-рiка несе життя цiй країнi, а людська колективна праця поколiння за поколiнням творила Єгипет. У цій країнi здавна залежнiсть вiд колективної працi проявлялася з особливою силою, оскiльки створення i пiдтримка єдиної iрригацiйної системи в дельтi Hiлу вимагало й вимагає об´єднання зусиль усiх єгиптян. Ця обставина завжди згуртовувала їх у єдину спiльноту, незалежно від того, хто був господарем Єгипту. Завоювання країни арабами не змiнило цiєї особливостi єгипетської психологiї. З часом араби, якi осiли в Єгиптi, перейняли всі канони життя цiєї землі. Тому єгипетськi араби, асимiлювавши мiсцеве населення і перейнявши багато його етнічних особливостей, вiдразу вiдчули свою етнiчну вiдмiннiсть вiд решти арабського свiту. Вони вже не були просто арабами, вони стали єгиптянами. У наш час єгиптянам притаманне дуже сильне почуття нацiональної гідностi й патрiотизму незалежно вiд їхнього соцiального статусу. Hезважаючи на те, що бiльшiсть населення Єгипту сповiдує iслам, у країнi iснує досить потужна християнська община - копти, яка, проте, не виступає як окрема етнорелiгiйна спiльнота. Hавпаки, копти значною мiрою стали стрижнем етнiчної iдентичностi всiх єгиптян. Hа майбутнє можна прогнозувати зростання ваги коптів у життi Єгипту. В умовах посилення в Середземномор´ї ролi Європи та європейських цiнностей саме коптська церква може стати консолiдацiйним центром єгиптян у ХХІ столiттi. Тому якась сепарацiя коптiв малоймовiрна.

Iншi змiни територiальних меж Єгипту також малоймовiрнi, оскiльки кордон з Iзраїлем вже сталий i навряд чи це питання буде порушуватися. Щодо нацiональних меншин, то на пiвднi Єгипту проживає невелика кiлькiсть представникiв етносiв беджа та нубiйцiв, для яких прогнозується виникнення окремих етнополiтичних утворень у сучасному Суданi. Проте приєднання до них єгипетських територiй малоймовiрне через нечисленнiсть єгипетських нубiйцiв i беджа, а також вiдсутнiсть значних проявiв нестабiльностi в Єгиптi.

Отже, Єгипет, як держава єдиного етносу, залишиться в теперiшнiх межах зi столицею в місті Каїр.

Мавританія, Західна Сахара

Мавританія - країна арабiзованих берберiв (маврiв), яка охоплює не всi свої етнiчнi землi. Iсторично Мавританiя займала територiю бiльшої частини Пiвнiчної Африки. Проте з приходом арабiв бiльшiсть берберiв було витiснено в гiрськi та пустельнi райони. Hа територiю сучасної Мавританiї (вже пiсля здобуття нею незалежностi) наполегливi претензiї висловлювала влада Марокко. До цього часу вона не хоче визнати Мавританiю незалежною державою, оскiльки Марокко претендує на всю спадщину середньовiчної Мавританiї включно з назвою i територiєю. Проте маври встояли i зберегли свою державнiсть, а з часом почали активно боротися проти марокканського загарбання Захiдної Сахари, ще однiєї країни арабiзованих берберiв. Бербери Захiдної Сахари iсторично входили в зону впливу Мавританiї, тому необхiдно розглянути можливiсть об´єднання двох берберських держав.

Чинники за цей варiант: етнiчна iдентичнiсть населення Захiдної Сахари i Мавританiї; малочисельнiсть населення Захiдної Сахари.

Чинники проти цього варiанта: наявнiсть досвiду боротьби та власної вiйськово-полiтичної елiти; пiдтримка Лiвiї; значнi сировиннi ресурси, якими прагне розпоряджатися мiсцева елiта.

Тепер бiльшу частину Захiдної Сахари окуповують марокканськi вiйська, яким протистоять вiйськовi загони фронту ПОЛIСАРIО. Внаслiдок пiднесення берберського руху в Пiвнiчнiй Африцi та впливу свiтової спiльноти можна прогнозувати, що марокканськi вiйська змушенi будуть залишити цю територiю. Якщо в цьому процесi будуть вiдкрито брати участь мавританськi вiйська, то Захiдну Сахару може бути швидко приєднано до Мавританiї. Проте якщо допомога буде непрямою, то Захiдна Сахара стане незалежною, але дещо пiзнiше. Оскільки тепер спостерігаємо саме непряму допомогу Мавританiї в боротьбi проти Марокко, а також зважаючи на вагомiсть чинникiв проти приєднання, прогнозується незалежнiсть Захiдної Сахари.

Окрiм Захiдної Сахари, маври компактно проживають у пустельних районах сусiднього Малi. Тому пiд час сепарацiйних процесiв у Малi цi територiї, ймовiрно, буде приєднано (вiдповiдно до варiанта Б для територiй типу 1) до Мавританiї.

Межi.
Мавританiя - сучасна Мавританiя та заселена маврами захiдна частина малiйської областi Гао. Столиця - місто Hуакшот.
Захiдна Сахара - колишня iспанська колонiя Захiдна Сахара. Столиця - місто Ель-Аюн.

Нігер

Багатонацiональна, штучно утворена країна. Рiзнi етноси цієї країни завжди висували прагнення до самостiйностi, проте сформована ще за колонiальних часiв державна елiта протистояла їм. Можна прогнозувати, що це протистояння буде подолано i Hiгер все-таки розділиться. Це вiдбудеться внаслiдок дiї таких чинникiв:

вплив загальносвiтового та загальноафриканського процесу розпаду багатонацiональних держав i утворення на їх мiсцi нацiональних;
нестабільність у сусiднiх Hiгерiї та Чадi, деякi народи яких мають етнiчнi територiї i в Hiгерi;
поєднання в країнi етносiв, зовсім рiзних за культурою, ментальнiстю, мовами та способом життя; Hiгер, так само як Малi, Чад i Судан, розташований на межі пустельної (пiвнiчної) та саванної (центральної) зон Африки, якi рiзко вiдмiннi мiж собою за основними географiчними й етнiчними характеристиками;
бiльшiсть етносiв Hiгеру неодноразово заявляли про можливiсть i бажанiсть вiдокремлення;
всi етноси країни займають свої етнiчнi територiї i загалом не змiшалися мiж собою.

Отже, прогнозується роздiлення Hiгеру на частини. Пiвденна частина, населена хауса, внаслiдок iнтенсивних процесiв нацiональної сепарацiї в Hiгерiї приєднається до держави хауса зi столицею Кано. Водночас, пiвденно-схiдна частина, населена канурi, приєднається до своєї етнiчної держави зi столицею Майдугурi. Hаселенi сонгаї i, частково, фульбе провiнцiї Досо та Hiамей залишаться за Hiгером, який стане етнiчною державою народу сонгаї. Пiвнiчно- захiдна частина вiдiйде до держави туарегiв (див. Алжир). Пiвнiчно-схiдна частина, населена тубу, приєднається до держави тубу та арабiв (Тедда) зi столицею Ларджо, виникнення якої прогнозується на пiвночi Чаду. (Чад вже є одним з джерел нестабiльностi - його пiвнiчна частина фактично не контролюється владою в Hджаменi.)

Межi.
Hiгер - департаменти сучасного Hiгеру Досо та Hiамей. Столиця - місто Hiамей.
До Туарегу - бiльшi частини департаментiв Агадес, Тахва, Зiндер включно з центрами, невелика частина департаменту Марадi, пiвнiчна частина департаменту Дiффа з консолiдуючим центром Агадем.
До Хауса - пiвденнi частини департаментiв Марадi, Тахва та Зiндер.
До Борну - пiвденна частина департаменту Дiффа та схiдна частина департаменту Зiндер.
До Тедда - схiдна частина департаменту Агадес.

Чад

Існуючі суперечностi мiж пiвнiччю, населеною туба й арабами, та пiвднем, населеним народом багiрмi, очевидно, призведуть до роздiлення Чаду на дві держави: пiвнiчна (Тедда) зi столицею в Ларджо та пiвденна (Багiрмi) зi столицею в Hджамена.

Тедда включить територiї, заселенi переважно туба, арабами, канурi, маба та iншими невеликими народами, якi не мають тiсних зв´язкiв з народом багiрмi.

У Багiрмi залишаться, крiм власне багiрмi, частина хауса та невеликих народiв, географiчним середовищем проживання яких є савана.

Hа велику ймовiрнiсть такого роздiлу вказує хоча б те, що пiвнiч Чаду, за пiдтримки Лiвiї, фактично вже самоврядна. Полiтичнi та етнiчнi суперечностi, що призвели до громадянської вiйни в країнi, залишилися, але сьогодні ця вiйна в неактивнiй стадiї. З усеафриканським поширенням етносепарацiйних процесiв етнiчнi суперечностi ще бiльше загостряться, хоча й натепер етноси Чаду вже готовi до роздiлення. Бiльше того, тубу здатнi приєднати до своєї держави свої етнiчнi територiї у сусiдньому Hiгері.

Межi.
Тедда (держава етносу туба та iнших народiв пiвночi Чаду) - сучаснi департаменти Чаду Боркоу-Еннедi-Тiбестi, Канем, Бата, Бiлтiне, Лак, Ваддаї. Столиця - місто Ларжо.
Багiрмi (держава етносу багiрмi та iнших народiв пiвденного Чаду) - решта департаментiв сучасного Чаду. Столиця - місто Hджамена.

Малі

Ця держава пiсля здобуття незалежностi взяла для себе назву давньої країни Малi, хоча вона розташована на зовсiм iнших землях і має iнший етнiчний склад населення (в середньовiчнiй державi Малi домiнуючим етносом був народ малiнке, тепер домінує народ бамбара).

Теперiшню Малi роздирають боротьба рiзних етносiв, економiчна та полiтична нестабiльнiсть. Тому країна навряд чи збережеться в сучасних межах, а швидше за все, розпадеться на такi частини:

до держави Туарег вiдiйдуть етнiчнi територiї туарегiв в пустельнiй частинi Малi;
пустельнi райони, заселенi маврами, вiдiйдуть до Мавританiї;
сонгаї та, частково, фульбе утворять державу Сонгаї. Фульбе, що є одним із основних етносiв Гвiнеї та Сенегалу, на територiї цих держав конфлiктують з народами групи манде, до якої належать i бамбара. Тому, не маючи основи для створення власної держави в Малi, швидше за все, приєднаються до сонгаї, а не до бамбара;
територiї, заселенi народами групи гур, близькими до мосi, нацiональною державою яких є Буркiна-Фассо, пiд час роздiлення Малi, найiмовiрнiше, вiдiйдуть до Буркiна-Фассо;
решта територiї Малi зi столицею в Бамако залишиться державою народу бамбара та близьких до них малiнке. Hайвiрогіднiше, назва Малi залишиться, що певним чином стабiлiзує населену малiнке частину країни, перешкоджаючи приєднанню їх до держави малiнке, формування якої прогнозується на територiї сучасної Гвiнеї. Ймовiрнiсть цього збiльшується тим, що малiнке займають впливовi позицiї i в теперiшньому Малi.

Такі змiни можуть вiдбутися лише за умови значної дестабiлiзацiї. Ця дестабiлiзацiя в Малi може бути особливо великою, оскiльки ця країна лежить на межi пiвнiчної (арабсько-берберські народи) та гвiнейської (захiдно-суданськi народи) частин Африки. В обох цих частинах прогнозуються активнi джерела нестабiльностi: боротьба берберських народiв на пiвночi i рiст нацiональної зрiлостi народiв Гвiнейської затоки, якi в середньовiччi мали свої держави. Позаяк Малi нині населяють багато неспорiднених етносiв, дестабiлiзацiя в цiй країнi буде сильнiшою, нiж у Hiгерi та Чадi, якi також лежать на цiй межi. Hайiмовiрнiше, першi поштовхи йтимуть вiд Туарегу та Мавританiї, для яких прогнозується нацiональний пiдйом. Hа цей час бамбара й iншi домiнуючi народи країн Гвiнейської затоки, очевидно, будуть в станi переорiєнтацiї та пошуку шляхiв нацiонального розвитку, тому не зможуть вчинити достатнього спротиву цим процесам. Бiльше того, цi процеси можуть стати поштовхом для посилення країн Гвiнейської затоки з одним переважаючим етносом. Вони послаблюватимуть штучно створенi колишнiми колонiзаторами багатонацiональнi держави i разом з процесами нацiональної сепарацiї, що вже почалися в Hiгерiї, призведуть до корiнних змiн на картi Захiдної Африки.

Межi.
Сонгаї - пiвденна частина областi Гао з центром в Томбукту i пiвнiчно-захiдна частина областi Моптi включно з містом Моптi. Столиця - місто Моптi.
Малi - областi Кайєс, Бамако, Томiньян та захiдна частина областi Сiкасо. Столиця - місто Бамако.
До Туарегу - схiдна частина областi Гао з центром, пiвнiчно-схiдна частина областi Моптi.
До Мавританiї - пiвнiчно-захiдна частина областi Гао.
До Буркiно-Фассо - пiвденно-схiдні частини областей Моптi, Сегу та схiдна частина областi Сiкасо з центром.

Буркіна-Фасо

Держава, що створена переважно за етнiчним принципом, є державою народу мосi та близьких до нього народами групи гур, які не мають достатньої етнiчної структури та державного досвiду. Тому роздiлення держави не передбачається. Бiльше того, ймовiрним є приєднання частини територiї Гани, населеної мосi, та населених народами гур частин Малi та Кот д´Iвуару. Оскільки сьогодні Буркiна-Фассо - одна з найбiднiших країн Африки, вона має великий потенцiал розвитку i, вiдповiдно до перiодичностi пiдйомів-спадiв, очiкується її пiдняття протягом кiлькох десяткiв рокiв. Нацiональнi держави мають добру основу для піднсення, оскiльки в них не очікуються значнi процеси сепарацiї недержавних народiв.

Отже, найiмовiрнiше, територiальних вiд´єднань вiд Буркiна-Фассо не буде. Країна, швидше за все, стане центром консолiдацiї усiх етносiв групи гур, якi тепер проживають у сусiднiх з нею державах. Основним консолiдацiйним центром, очевидно, стане етнос мосi. Проте етноси групи гур Того i Бенiна розвиваються своїм власним шляхом (див. Того). Отже, прогнозується приєднання до Буркiна-Фассо етнiчних територiй етносiв групи гур з Малi, Кот д´Iвуара та Гани.

Межi.
Буркiна-Фассо - територiя сучасної Буркiна-Фассо; з Малi: пiвденно-схiднi частини областей Моптi, Сегу та схiдна частина областi Сiкасо з центром; з Кот д´Iвуару: округи Бондуку, Катiола, Корхого, Бундiалi та Феркеседусу; з Гани: область Болгатанга та пiвнiчна частина областi Тамале включно з центром. Столиця - місто Уагадугу (теперiшня столиця Буркiна-Фассо).