§1. Різноманітність підходів до етнічного ренесансу

Ще з кінця XIX століття у світі почала утверджуватись думка, що в міру того, як людство буде просуватись від традиційного до індустріального і особливо постіндустріального суспільства етнічні особливості й відмінності будуть поступово зникати, етнічні групи асимілюватись, а твердження про спільне етнічне походження будуть визнані міфами і "'передані до музею людської пам'яті". Особливі надії при цьому покладались на вплив процесів глобалізації та модернізації.32

Однак, не дивлячись на те, що у другій половині XX століття світ дійсно став більш об'єднаним, а держави й народи більш взаємозалежними ніж у будь-який інший період людської цивілізації, зазначені мрії й сподівання стали ще більш примарними і далекими від реалізації. Замість того, щоб послаблюватись і зникати, етнічність, зокрема, етнічні почуття, зв'язки й лояльність стали ще більш помітними і глибоко укоріненими ніж будь-коли раніше, причому навіть тоді, коли етнічні спільноти добиваються домінуючих позицій. "Кінець 60-х років став свідком вибуху того, що можна назвати "етнічною лихоманкою". Одна за одною етнічні меншини намагаються віднайти свою зникаючу ідентичність і підтвердити свої зв'язки з культурним минулим", - підводить підсумки цього процесу професор етносоціології Нью-Йоркського міського університету Стефен Стсйнберг33 На початку 70-х років у працях Д. Белла, Н. Глейзера, Д. Мойнігена, Е. Сміта і багатьох інших західних вчених ця тенденція світового розвитку отримала, на наш погляд, досить влучну назву "етнічного відродження^ або "етнічногоренесансу".

Мабуть, найбільш коректне і вдале визначення цього процесу дав метр західної етносоціології та етнополітології Ентоні Сміт. За його твердженням, "етнічний ренесанс - це спроби віднайти й зберегти своє етнічне минуле і водночас трансформувати його у дещо сучасне, побудувати новий тип життя на стародавніх підвалинах, створити нову людину, сформувати нове суспільство через відродження старої етнічної ідентичності та зберегти кільця у ланцюгу поколінь".34 Слід особливо підкреслити, що при цьому йдеться про відродження оновленої етнічності. Ось як тлумачить її добре відомий фахівець з цих проблем, професор Сіракузького університету /США/ Майкл Новак: "Нова етнічність відрізняється від старої етнічності тим, що вона не є племінною, а є голодом на моральний образ, на власну аутентичність, на можливість бути собою і не бути такими, як всі інші".35

Приблизно так, але може дещо скептичніше, охарактеризував етнічний ренесанс і видатний англійський історик Арнольд Тойнбі. Зокрема, він досить влучно назвав його "гріхом дружини Лота", маючи на увазі намагання етнічностей /як і міфічної героїні/ шукати ідеал у минулому, що часто заважає вірно оцінювати перспективи на майбутнє.

Спираючись на наведені вище тлумачення, автор даного посібника дає наступне визначення: етнічний ренесанс - це процес відродження етнічних почуттів, накопичення етнічного знання, посилення індивідуальної й групової етнічної самосвідомості та зростання етнічної солідарності Його сутність - пошуки свого етнічного коріння, відродження свого етнічного "Я"і "Ми",утвердження й оновлення своєї етнічної особливості та своєрідності.

Переважна більшість західних вчених, до яких приєднується автор, позитивно оцінює і етнічні особливості взагалі, і процес їх відродження, зокрема. Етнічні відмінності, зауважує американський етносоціолог У. Маккреді "вже самі по собі є благом".36 Згадуваний раніше М. Новак вислошіює навіть занепокоєння тим, що "Америка без міцної етнічної ідентичності перетвориться на однорідний, позбавлений смаку суп".37 Загальне ставлення західних науковців до етнічного ренесансу досить чітко і влучно охарактеризував професор соціології й антропології Обер-лінського коледжу /США/ Мілтон Йїнгер, зазначивши, що "більшість дослідників етнічності аплодує її сучасному відродженню та/чи посиленню".38

Проте в західній етнології є й інша, протилежна точка зору, яка теж заслуговує на увагу. Чи не найбільш активними й популярними її провідниками є американські вчені Гарольд Айзекс, Стефен Стейнберг, Артур Шлезінгер та деякі інші. Зокрема, Г. Айзекс вбачає в етнічному ренесансі повернення до "трайбалізму" і "племінних ідолів", вважає його "іронічним, хворобливим і небезпечним парадоксом". "Чим більш глобальною стає наша наука і технологія, тим більше наша політика прося-кається трайбалізмом, чим очевиднішим стає, що людські істоти не можуть жити у своїй роз'єднаності, тим більш роз'єднаними вони стають",39 - б'є на сполох цей відомий етнополітолог.

Його видатний колега А. Шлезінгер різко виступає проти створення "культу етнічності", гостро засуджує етнічний ренесанс, вважаючи його "злісним, брутальним трайбалізмом", який "все глибше вбиває клин між расами, веде до відособлення й геттоізації", "призводить до сепаратизму"40 тощо.

Немає потреби доводити вірність чи помилковість тієї чи іншої точки зору відомих західних фахівців. Тим більш, що тут, як це часто буває, істина лежить, мабуть, десь посередині. Набагато важливіше звернути увагу на те, що етнічний ренесанс - це реально існуючий феномен, який суттєво впливає і, мабуть, ще довго буде впливати на етнопо-літичну ситуацію у багатонаціональних та/чи поліетнічних державах. І саме тому цей процес, за нашим переконанням, заслуговує на спеціальне, ґрунтовне, об'єктивне вивчення.