§2. Основні риси етнічного ренесансу
Приступаючи до аналізу етнічного ренесансу, слід, перш за все, відзначити його світовий, глобальний характер. На це вказують практично всі фахівці даної проблематики. '"Починаючи з другої світової війни світ став свідком дивовижного розквіту етнічних почуттів і націоналістичних домагань", - відзначає Е. Сміт. " Етнічне піднесення в Америці, - вторить йому А. Шлезінгер, - далеке від унікальності, воно є складовою всесвітньої лихоманки". Ці та інші подібні теоретичні висновки підтверджуються практикою. Важко знайти поліетнічну країну, в якій протягом останніх років не відбувався б етнічний ренесанс.
У нас є всі підстави вважати, що етнічне відродження має закономірний характер. Ця закономірність виявляється у тому, що, по-перше, зазначений процес є далеко не випадковим явищем. По-друге, що етнічний ренесанс відбувається за своїми власними закономірностями, аналіз яких ще попереду.
Немає сумнівів, принаймні у деяких західних вчених, а також у автора даного посібника, що етнічний ренесанс має вкрай суперечливий характер. Дійсно, з одного боку, етнічний ренесанс сприяє відродженню, збереженню і розвитку духовних та культурних надбань етнічнос-тей /мови, культури, способу життя, звичаїв, традицій і т. ін. /, що збагачує і саму етнічність, і людство в цілому, перешкоджає його уніфікації й стандартизації. А, з іншого боку, призводить до подальшого розмежування і фрагментації людства, створює сприятливий грунт для виникнення нових протиріч і конфліктів, зародження потенційних сепаратистських тенденцій тощо. Доречним буде зазначити, що саме суперечливий характер етнічного ренесансу призводить до неоднозначних, часом протилежних його оцінок з боку багатьох відомих і досить об'єктивних західних дослідників.
Власний аналіз етнічного ренесансу протягом двох останніх століть призвів автора до висновку про його революційний характер. Адже під час цього процесу відбуваються величезні якісні зрушення у свідомості, поведінці й взаємовідносинах як окремих індивідів, так і великих груп людей. Тому, на нашу думку, етнічний ренесанс можна вважати своєрідною етнічною революцією, яка, по-перше, приходить на зміну етнічній еволюції, а по-друге, є провісником, прологом і супутником ет-нополітичної революції. Обгрунтування цієї тези виходить за рамки даного посібника, тим більш, що в західній літературі це питання поки що не ставилось взагалі. Тому автор висуває ідею про переростання етнічної еволюції в етнічну і етнополітичну революції як нову гіпотезу, котра може бути підтверджена або спростована майбутніми спеціальними дослідженнями.
На думку окремих західних вчених, яку автор повністю поділяє, етнічний ренесанс має циклічний характер. Одним із перших ідею про "історичні цикли зростання етнічної свідомості" висловив Е. Сміт41. Однак, на жаль, ні він, ні його однодумці далі констатації цього цікавого і важливого факту не пішли. Надто вже складною і відповідальною виявляється ця проблема.
Варто звернути увагу на те, що етнічне відродження будь-якої етнічної чи національної спільноти, причому як домінуючої, так і підлеглої, неодмінно веде до етнічного ренесансу інших етнонаціональних спільнот не лише своєї, а й інших країн. Автор вважає це важливою закономірністю і характеризує її як лан^/огову реакцію етнічного ренесансу. Підтвердженням цього може служити процес етнорасового ренесансу в США у 60-х роках, який започаткували негритянське населення та єврейська спільнота. Показово, що це сталось під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. У першому випадку це відбулось завдяки національно-визвольній боротьбі в Африці та активної діяльності радикальних негритянських організацій США, а в другому - стало наслідком етнічного ренесансу серед євреїв Ізраїлю, що вибухнув під час арабо-ізраїльської війни 1967 р. З часом процес етнічного ренесансу поширився на т. зв. "чиканос" /іспаномовних громадян/ та інші американські етнічні групи, а також на етнонаціональні спільноти Західної Європи. З кінця 70-х років процес етнічного ренесансу перекинувся на країни Східної Європи, а з середини 80-х - на колишній Радянський Союз.
Першими у цьому дивовижному ланцюгові опинились латиська, литовська та естонська етнонації, а згодом етнічний ренесанс охопив всі інші етно-нації /за радянською термінологією - "корінні нації"/, включно з українською.
Сподівання багатьох науковців і політичних діячів посттоталітар-них країн на те, що на цьому етнічний ренесанс зупинить свою ходу виявились безпідставними. Зазначений процес почав швидко охоплювати інші національні та етнічні групи, торкнувшись навіть багатьох етнографічних спільнот. Все це підтверджує наш висновок про те, що етнічний ренесанс дійсно має характер ланцюгової реакції: розпочавшись серед тієї чи іншої етнонаціональної спільноти, він буде посилюватись і поширюватись доти, доки не охопить всіх їх без винятку.
Ще одна характерна особливість етнічного ренесансу, на яку варто звернути увагу, полягає у тому, що він водночас є процесом і об'єднання, і диференціації, і роз 'єднання. Адже, з одного боку, він сприяє відродженню індивідуальної та групової етнічної самосвідомості, згуртуванню й об'єднанню представників одного етносу, а, з іншого - індивіду-
альному й груповому розмежуванню та відособленню.