§4. Причини і наслідки етнічного ренесансу в колишньому СРСР та незалежній Україні
Значний науково-практичний інтерес викликає аналіз причин етнічного ренесансу у колишньому СРСР та, зокрема, в Україні. За твердженням західних вчених, з якими погоджується автор, тут діяли вище зазначені фактори універсального характеру і, перш за все, процес зашзнілої модернізації.45 їх вплив суттєво посилився після припинення "холодної війни" та ліквідації "залізної завіси". Але найбільше значення мали особливості розвитку самого СРСР, зокрема, ті епохальні зміни в його внутрішній і зовнішній політиці, які розпочались у Другій половині 80-х років. Основними суто внутрішніми причинами етнічного відродження народів колишнього СРСР, зокрема українського, за нашим переконанням, були:
1) перебудова, демократизація і гласність;
2) реабілітація не заслужено звинувачених і репресованих народів, їх національних героїв, культурних діячів;
3) активна діяльність національно-патріотичних об'єднань та організацій, якій передувала боротьба дисидентів за збереження національної мови, культури тощо;
4) вплив зарубіжних діаспор, які довгий час були штучно ізольовані від своїх "матірних націй";
5) спротив всіх етнонаціональних спільнот насильницькій асиміляції та русифікації;
6) зародження нового /критичного/ етнополітичного мислення;
7) послаблення класової та імперської свідомості, а також почуття т. зв. "радянського патріотизму";
8) досить швидке зростання чисельності національної інтелігенції, більшість якої завжди була творцем і носієм етнонаціональних цінностей;
9) переміщення етнонаціональної культури з села до міста та її професіоналізація;
10) намагання позбутись нав'язуваного десятиліттями комплексу етнічної та національної неповноцінності тощо.
І хоча наведені чинники не потребують коментарів, на одному з них /пункт 7/ варто зупинитись більш докладно. "Великий провал комунізму" /вдалий термін 3. Бжезинського/ з його класократичною парадигмою і класовою свідомістю, на думку автора, вкрай актуалізував етнічність як головний і найбільш перспективний чинник ідентифікації
особи. Більше того, пошуки етнічного коріння, етнічна ідентифікація виявились більш привабливими. По-перше, етнічна ідентичність є більш природною і стійкою, ніж класова. По-друге, для доведення свого етнічного походження не треба докладати якихось особливих зусиль. По-третє, і це головне, належність до якоїсь етнічної групи обіцяло й обіцяє певні соціально-економічні та політичні привілеї. Причому в останньому випадку йдеться не лише про осіб, які належать до домінуючого етносу, а й до підлеглих етнічних спільнот. Скажімо, ще в "доперебудовчі часи" саме етнічне походження надавало євреям, німцям та вірменам право на еміграцію з колишнього СРСР, а сьогодні дає можливість представникам багатьох етнічних груп отримувати моральну і матеріальну підтримку з боку іноземних урядів - країн свого походження, домагатись подвійного громадянства і т. п.
Щодо незалежної України, а також інших пострадянських країн, то тут етнічний ренесанс, на нашу думку; відбувся і відбувається, по-перше, за законом "ланцюгової реакції", по-друге, частково з тих же причин, що діяли і в колишньому СРСР /пункти 4, 6,8 та 10/, а по-третє, під впливом деяких нових чинників, які виникли вже в умовах незалежності. Причому тут процес етнічного ренесансу одразу ж супроводжувався процесом політизації етнічностей, про що йтиметься в одному із наступних параграфів.
Важко переоцінити значення процесу етнічного ренесансу у колишньому СРСР та в Україні. Він, як на наш погляд, призвів до наступних наслідків, а саме:
1) зростанню інтересу до свого етнічного коріння;
2) відродженню етнічної пам'яті;
3) зростанню і поширенню етнічного знання;
4) піднесенню етнічної індивідуальної та групової самосвідомості;
5) зміцненню внутрішньоетнічної консолідації;
6) посиленню міжетнічної диференціації;
7) кризи теорії "злиття націй" та ідей пролетарського й соціалістичного інтернаціоналізму;
8) створенню соціальної бази національно-визвольних рухів /за виключенням російського національно-визвольного руху/;
9) підготовці фунту для дезінтеграції колишнього СРСР;
10) створенню нових незалежних держав тощо.
Загалом автор посібника твердо переконаний, що етнічне відродження у колишньому СРСР певною мірою спричинилось до його дезінтеграції, звільнення народів від тоталітаризму на класовій основі та надбання ними суверенітету. Щодо етнічного ренесансу серед етнонаціональних спільнот пострадянських держав, то тут він може стати запору-
кою виживання й самореалізації численних етнічних груп, а також однією з перешкод на шляху гіпотетичного встановлення націоналістичної диктатури домінуючої етнонації.
Водночас етнічний ренесанс вкрай ускладнив етнополітичну ситуацію в молодих незалежних країнах, загострив старі й призвів до нових міжетнічних конфліктів, справив і справляє величезний вплив на інші етнополітичні процеси, зокрема політизації етнічності, інтеграції, дезінтеграції тощо.