§1. Політизація етнічності: стан і перспективи дослідження
За висновком багатьох західних вчених, з якими погоджується автор, процес політизації етнічності /етнонацій та етнічних груп/, тобто їх вихід на арену політичного життя і бурхлива політична діяльність, розпочався ще наприкінці XVIII століття. Однак біля 150 років цей процес майже повністю ігнорувався, а якщо й вивчався, то досить не об'єктивно і тенденційно. Та й сьогодні, ця проблематика є однією з найменш досліджених. Тому одразу ж виникає запитання: чому так трапилось? Із колишньою радянською наукою все зрозуміло /у колишньому СРСР ет-нополітології як науки не існувало/. Але як розуміти факт ігнорування процесу політизації етнічності з боку західних вчених? Мабуть, найкращу відповідь на ці запитання дав видатний американський етнополітолог, професор Колумбійського університету Джозеф Ротшильд. У своїй класичній праці "Етнополітика: концептуальні рамки" він присвятив цьому питанню спеціальний розділ, де ретельно проаналізував 15 /!/ чинників, які перешкоджали вивченню проблем політизації етнічності.46
Однією з головних причин такого явища були особливості обставин народження у XIX столітті сучасних наук про суспільство. Ці особливості полягали у тому, що у тогочасній Західній Європі, зокрема у Британії, Німеччині та Франції етнічний розподіл ще був мінімальним, проте соціальна стратифікація була досить помітною. Більше того, вона дошкуляла суспільству, постійно нагадувала про себе гострими класовими конфліктами, вимагала підвищеної уваги і глибокого дослідження. Особливо заклопотаною класовими проблемами була Британія - перше у світі індустріальне суспільство. І саме це, мабуть, завадило і перешкодило тогочасним англійським вченим та політикам зрозуміти сутність, характер і масштаби ірландської проблеми, яка й досі лишається не вирішеною.
Не сприяли розвиткові відповідних досліджень і досить модні й поширені тоді припущення та переконання, що багатонаціональні й пол-іетнічні держави зникнуть, а нормою політичного життя стане нація-держава, під якою часто розумілась етнічно однорідна держава.
Значний вплив на інтереси і позиції тогочасних вчених, їх ставлення до етнічностей та їх політизації справили французькі революціонери, зокрема роялісти та якобинці, які ідеалізували й фетишизували чнітарну державу, котра відкидає будь-який плюралізм і у тому числі етнічний.
Щодо американської політичної науки, то тут, як відомо, довгий час панували інтеграційні теорії, які нехтували етнодиференціюючими та етнороз'єднуючими процесами. І загалом у західній соціології та антропології до недавнього часу напрямок досліджень визначала т.зв. "структурно-функціональна школа", яка переоцінювала роль та значення стабільності й рівноваги і явно недооцінювала роль та значимість змін і конфліктів.
Особливу роль у гальмуванні досліджень процесу політизації етнічності відіграла комунікативна теорія, яка породжувала і підтримувала оптимістичні, але ілюзорні й безпідставні очікування і сподівання того, що розширення контактів і зміцнення зв'язків між різними етнічними групами веде більше до зростання взаєморозуміння й зближення, ніж до відчуження і роз'єднання. Говорячи про це, не слід, звичайно, заперечувати, що інтенсифікація контактів дійсно сприяє інтеграції населення різних географічних регіонів, яке належить до однієї етнічної культури.
Десятиліттями західні вчені перебували, а частина з них і досі перебуває, у полоні асиміляційних теорій, які вже своїм існуванням ставлять під сумнів доцільність глибоких досліджень проблем етнічності й тим більш їх політизації.
Негативно вплинуло на розвиток зазначених досліджень і безпідставне припущення, що всі етноінтеграційні процеси доіндуст-ріального періоду є необоротними. Сьогодні помилковість такого припущення більш ніж очевидна, про що, зокрема, свідчать сучасні процеси політизації таких етнічних груп, як уельська і шотландська у Британії та баскська, каталонська, галісійська в Іспанії тощо. Та й багато інших етнічних груп у будь-який час, як правило, у найбільш незручний, може увірватись на політичну арену і голосно заявити про свої бажання й вимоги.
Поганий жарт із потенційними дослідниками процесу політизації етнічності зіграв і такий факт як схильність соціальних наук до перебільшення здатності матеріального чинника /задоволення матеріальних потреб/ послабити і підірвати етнічні узи та недооцінки стійкості й міцності цих уз, які часто задовольняють людські потреби краще, ніж це роблять, скажімо, клас чи інша соціальна група. Більше того, західні вчені довгий час взагалі не визнавали здатність і спроможність самих етнічних груп виступати на політичній арені у ролі виразника і захисника інтересів своїх членів.
Підвела західних вчених / віра в те, що наступила ера "кінця ідеологій" і, що будь-яка ідеологія під тиском прагматизму й раціоналізму занепаде і зникне. Але ці сподівання виправдались лише частково: формальні соціально-економічні ідеології, і, перш за все, класова, дійсно занепали, але їм на зміну прийшли не прагматизм чи раціоналізм, а етніцизм.
"Вагомий внесок" у тривале ігнорування і несприйняття політизо-ваної етнічності зробили такі могутні ідеології як лібералізм та марксизм. Лібералізм, як відомо, виходить з того, що головна проблема політики полягає у взаємовідносинах автономної особи з державою і відкидає погляд, що будь-які групи мають корпоративні моральні й юридичні права. Оскільки ж етнічні групи покладають на своїх членів більше обо-в'язків, ніж надають свободи дій, вони розглядаються лібералами недоречними і досить небезпечними. Марксизм, у свою чергу; завжди надавав і надає перевагу аналізові суспільства з позицій класових інтересів і класової солідарності й тому вважав і вважає зростання етнічної лояльності та політизації етнічності реакційним явищем.
Звичайно, окрім зазначених чинників загального характеру на стані західних досліджень проблем політизації етнічності негативно позначились і деякі специфічні чинники, обумовлені особливостями тієї чи іншої країни чи регіону. Так, приміром, у США ці дослідження довго гальмувались теорією і практикою "плавильного котла Але вже з кінця 50-х років становище почало виправлятись: деякі вчені /Д. Белл, Н. Глей-зер, Д. Мойніген, М. Новак та ін. / звернулись до проблем етнополітич-ного ренесансу.
Вартий згадки і той факт, що у Західній Європі політизована етнічність після другої світової війни довгий час про себе не нагадувала. З одного боку це пояснюється тим, що етнополітика, точніше расова політика, нацистів дискредитувала і надала етнічним цінностям зловісної репутації. А з іншого - тим, що ентузіазм, викликаний наднаціональною європейською інтеграцією, робив етнічність, тим більш політизовану, зайвою і недоречною.
Щодо т. зв. "третього світу", то тут у роки антиколоніальної боротьби і перші роки самостійного існування молодих держав /коли внутрішні етнічні проблеми ще не нагадували про себе/ з'явилось чимало оригінальних наукових досліджень із зазначеної проблематики. Але пізніше, коли міжетнічні відносини стали більш напруженими, науковий інтерес до етнічності та її політизації різко підупав.
Такими, на думку Дж. Ротшильда, Дж. Келласа, У. Коннора та багатьох західних вчених, а також автора посібника, є деякі з основних чинників, які гальмували і певною мірою гальмують дослідження проблем політизації етнічності.
Сьогодні ці дослідження ведуться більш інтенсивно і на Заході, і в Україні. Однак надзвичайно важливо, щоб зростала не лише їх кількість, а і якість. Головне тут не повторювати попередніх помилок. Зокрема, на наш погляд, бажано:
1) уникати погляду на етнічну сферу людського буття як на друго-чи третьорядну у порівнянні з економічною чи політичною;
2) не розглядати політизацію етнічності як хаотичний і таємничий процес;
3) не вважати політизовану етнічність однозначно негативним або однозначно позитивним феноменом;
4) позбутись думки про політизовану етнічність як перешкоду на шляху модернізації та інтеграції;
5) не романтизувати, не ідеалізувати, але й не демонологізувати політизовану етнічність, не залякувати нею себе і людей та ін.
Щодо напрямків зазначених досліджень, то тут і для західних, і особливо для вітчизняних вчених, важливо зосередити увагу на всебічному аналізі причин і умов політизації етнічності, змісті й характері цього процесу, наслідках і перспективах його розвитку тощо.