§4. Політизація етнічності: зародження і розвиток
Слід відзначити, що більшість західних науковців давно вже дійшла висновку, а життя підтвердило, що етнічність політизується легко, швидко і охоче. Але вони і досить не мають консенсусу щодо причин такого явища. Одні з них доводять, що етнічність є генетично політизованою, тобто політизованою вже з часу свого народження. Інші, навпаки, твердять, що раніше /тут, як правило, є три варіанти: а/ до XYIII ст; Ь/ до другої світової війни; с/ до 60-х років XX ст. / етнічність політизованою не була.
Проте, на нашу думку, будь-яка однозначна відповідь не досить адекватно відбиває процес зародження політизації етнічності та його еволюцію. Адже з історичних джерел відомо, що етнічний фактор мав безпосередній вплив на розподіл влади ще задовго до виникнення політики як такої. Інакше говорячи, феномен етнічності виявив себе ще в дополі-тичну добу і його грунтом був родоплемінний спосіб організації суспільного життя. Потім наступила передполітична доба, коли ранньокласові суспільства існували, перш за все, завдяки існуванню передполітичних структур етносу. Історично першими стнополітичними утвореннями стали античні поліси та давньосхідні держави. Тут етнічні чинники мали досить вагомий вплив на внутрішню політику цих державних утворень, про що свідчать твори Платона, Арістотеля, Страбона та деяких інших давніх мислителів. Отже, етнічність не є генетично політизованою. Але сам процес її політизації зароджується і починає втілюватись у життя десь у ІИ-І тисячолітті до нашої ери.
Однак, протягом наступних п'ятнадцяти століть /вони характеризувались пануванням імперій, котрі буквально "проковтнули" перші етнічні держави, федерації та конфедерації/ питання політичної влади і вряду-вання вважались цариною виключно династичних та станових еліт. І протягом всього цього періоду легітимність політичної влади встановлювалась зверху.
У XVII ст., в період громадянської війни у Британії, англійські просвітники Т. Гоббс і Дж. Локк довели, що політична легітимізація повинна йти знизу, тобто з бажання, волі й інтересів народу. Дещо пізніше, вже у XVIII ст. ідея Дж. Локка про народний суверенітет, яка була "етнічно індиферентною", була трансформована у доктрину самовизначення народів, "як етнонаціональних спільнот". Двигуном цієї' трансформації стали Велика Французька революція та наполеонівські війни, які "перетворили поняття '"народ" з неетнічного конгломерату /a-ethnic aggregation/ автономних індивідів на національну спільноту етнічних братів /ethnic brothers/".50
Так, чи приблизно так, на етапі переходу людства до індустріального суспільства відродився процес політизації етнічності. Наклавшись на процес етнічного ренесансу, він сприяв відродженню й поширенню етнополітичного принципу організації суспільства, тобто прагнення формувати політичну єдність, спираючись на спільну етнічну основу, який вже біля двох століть становить підвалини всього етнополітичного життя. Щодо згаданих вище інших можливих "днів народження" процесу політизації етнічності, то вони, на нашу думку, є лише віхами його циклічного розвитку.