§6. Політизація етнічності: роль держави та політичних еліт
Найбільший, вирішальний вплив на процес політизації етнічності справляє держава, Ті центральні й місцеві органи, етнонаціо-нальна політика, яку вони здійснюють. Досить переконливо це довели Дж.Ротшильд, Г.Сетон-Уотсон, П.Брасс та деякі інші західні вчені.
Ось, приміром, як характеризують цей вплив професори Дортмунд-ського коледжу/ФРН/Д.Кримковські та Р.Голл. За їх цілком вірним твердженням, держава завжди і всюди, і особливо у сфері етнонаціонального життя, має бути "чесним брокером" /honest broker/ і виконувати роль нейтрального посередника - представника і захисника інтересів всіх без винятку етнічних спільнот, які проживають на її території. Але, з сумом констатують вони, на практиці так не є. Часто державою керує і використовує її у власних цілях та інтересах якась одна етнічна спільнота, точніше її еліта. У таких умовах інші групи, які не мають влади, можуть "втратити віру у волю і здатність держави діяти від їхнього імені" і починають боротьбу на захист своїх інтересів. Політизація етнічності, роблять висновок західнонімецькі дослідники, до якого варто прислухатись представникам всіх владних структур, починається там, де держава більше цінує і захищає інтереси якоїсь однієї групи за рахунок інших.53
Такої точки зору дотримується і всесвітньо відомий дослідник П. Брасе. Він теж цілком слушно вважає, що політизація етнічності розпочинається тоді, коли найсильніша група використовує уряд і державу для панування над іншими. В цих умовах інші етнічні групи починають боротьбу і проти домінуючої спільноти, і проти держави, і проти уряду.54
Ще однією причиною політизації етнічності, малопомітною, але досить впливовою, є "технократичний стиль" прийняття етнополі-тичних рішень. Як відомо, біля 70-80% членів владних структур сучасних держав становлять т. зв. "технократи". І часто їх вкрай раціональне мислення й раціональні рішення щодо стнополітичної сфери, а часом і негативне та/чи зверхнє ставлення до етнічності та етнополітичного ренесансу призводить до політизації етнічності.
Варта, на наш погляд, згадки ще одна досить суттєва причина політизації етнічності, на яку поки що не так вже й часто звертається увага. Йдеться про присутність у владних структурах представників інших "чужих" етнічних груп. Сьогодні більшість народів вважає, що краще, щоб ними "погано керували свої етнічні брати, ніж це добре робили чужинці". Останні майже всюди сприймаються як окупанти і колонізатори. До того ж, народи воліють самі оцінювати врядування своїх "етнічних братів" і самостійно вести пошук кращих керівників у своєму середовищі.
Є, нарешті, ще одна причина політизації етнічності, яку багато західних вчених слушно вважають головною, а подекуди і єдиною. Йдеться про звернення інтелігенції до політики, як засобу захисту інтересів етнічної групи та вирішення своїх власних соціальних проблем. Такої точки зору дотримуються, зокрема П.Брасс, УКолін, П.Редер, Дж.Ротшильд та ін. За їх твердженнями, які поділяє і автор, саме інтелігенція, а точніше її частина, яку вони називають "політичною елітою" та/чи "політичними антрепренерами" "підносять політичну свідомість етнічної спільноти", мобілізують її на політичні акції і "виводять на політичну арену".
Ось, як формулює роль і функції еліти у процесі політизації етнічності канадський етнополітолог Тереза Раковська-Гармстоун. "Політичні антрепренери, - зазначає вона, - формулюють і проголошують конкретні вимоги спільноти, домагаються від центральної влади цих вимог та мобілізують членів своїх спільнот на підтримку цих вимог".551 взагалі, без інтелігенції та політичної еліти, підкреслюють західні дослідники, не було б процесів етнічного ренесансу та політизації етнічності.56
Можна припускати, що ця аксіома була давно і добре відома /або її просто відчували нутром/ правлячим колам багатьох багатонаціональних держав та всіх імперій. Силкуючись перешкодити зародженню й розвитку зазначених процесів, вони в першу чергу намагались ліквідувати найбільш свідому і активну частину інтелігенції тих чи інших ет-нонаціональних меншин, вдаючись до насильницької її асиміляції, депортації. фізичного знищення тощо.
І все ж не варто, на наш погляд, переоцінювати роль еліт у політи-зації етнічностей. Адже політизують етнічність не тільки і не стільки політичні антрепренери, скільки історичні обставини, об'єктивні соціально-економічні й політичні умови, світові глобальні й універсальні процеси. До речі, саме ці умови й процеси, за абсолютно правильним твердженням самого ж Дж.Ротшильда, і "породжують самих політичних антрепренерів".
Втім, не можна і недооцінювати цієї ролі. Еліта, за переконанням автора, дійсно справляє величезний вплив на процес політизації етнічності. Причому, на кожному із його наступних етапів цей вплив помітно зростає. Аж справді вирішальною, доленосною роль еліти стаєдещо пізніше, після виходу етнічної спільноти на політичну арену. От тоді вже саме від політичної еліти залежатиме шлях, який обере політизова-на етнічність. А спектр цих шляхів, як відомо, надзвичайно широкий: від домагань культурно-національної автономії до боротьби за створення власної держави.
Загалом, за висновком західних етнополітологів, з яким слід погодитись, політизація етнічності може відбуватись у будь-якому суспільстві при наявності: 1/ двох і більше етнічних спільнот; 2/ етнічних еліт /антрепренерів/; 3/ викликів модернізації; 4/ нерівноправності й дискримінації за етнічними ознаками; 5/ широко розгалуженої системи освіти; 6/ розвинутої системи засобів масової інформації тощо.