§1. Сутність і характер етнополітичної дезінтеграції
Однією із закономірностей етнополітичного розвитку людства можна вважати нескінченну зміну процесів дезінтеграції та інтеграції. /Див. схему № 12/. Тому не дивно, що ці процеси давно викликають підвищену увагу з боку західних науковців, про що свідчить чимала кількість їх спеціальних робіт. Але аналіз цих праць показує, що абсолютна більшість з них присвячена лише одному з цих взаємозалежних і взаємообумовлених процесів, а саме - інтеграції. За нашими підрахунками, в західній етнополітологи розроблено біля десятка концепцій і теорій інтеграції. І лише одна-дві концепції дезінтеграції. /Щоправда, протягом останніх років на Заході, а також в Україні, Росії та деяких інших пострадянських країнах теж почали з'являтись публікації, присвячені проблемам дезінтеграції/.
Причини такого становища можна пояснити тим, що, починаючи десь із середини 60-х років, у Західній Європі, Північній та Південній Америці провідною стає інтеграційна тенденція і природно, що вчених цих континентів цікавили, перш за все, саме проблеми її дослідження. Щодо колишнього СРСР, то тут дезінтеграційна проблематика вважалась, м'яко кажучи, недоречною, бо хто міг навіть подумати, що "єдиний і непорушний" може колись дезінтегрувати. І хоча сьогодні більшість політиків знов обговорюють питання інтеграції та/чи реінтеграції, все одне варто, на наш погляд, розглянути процеси дезінтеграції, тим більш, що вони все ще загрожують, причому не лише посттоталітарним державам, а й всьому людству.
Одразу ж зазначимо, що терміну "дезінтеграція" немає у жодному із відомих нам зарубіжних і вітчизняних політичних, соціологічних та політологічних словників. А виник цей термін від сполучення префіксу "де", "дез" /лат. de/, /фр. de', de's/, що означає відсутність, відміну, усунення чогось, або зворотний, протилежний напрямок процесу та слова "інтеграція", що в свою чергу походить від лат. "integer", тобто "цілий" або англ. "to integrate" - об'єднувати та "integration" - об'єднання. Отже, дезінтеграція взагалі - це роз'єднання чогось раніше цілого. А етнопо-літичну дезінтеграцію автор визначає, як одну о сторін процесу розвитку людства, котра пов'язана із роз'єднанням і розподілом вже існуючої етнополітичної спільноти, єдиного багатонаціонального чи поліетнічного суспільства, держави та/чи міждержавного утворення.
Затвердженням багатьох західних дослідників, до яких приєднується і автор, коріння етнополітичної дезінтеграції сягають давніх часів. Вони були обумовлені намаганнями етнічних спільнот відособитись і збереі ти свою окремішність. Саме внаслідок цих процесів виникли перші міста-поліси, яких лише в Давній Греції нараховувалось біля 160, а також пер; етнічні держави. Але вже тоді етнічні спільноти зрозуміли переваг: спільного існування і почали об'єднуватись у перші федерації та конфедерації. Так зародився природний, об'єктивний процес інтеграції. Важко сказати, скільки б він тривав і до яких наслідків призвів, якби йому на зміну не прийшла примусова інтеграція, яку започаткували і майже півтори тисячі років втілювали у життя імперії. З тих давніх часів так і йдуть поруч, змінюючи один одного, процеси дезінтеграції та інтеграції.
Варто наголосити, що, по-перше, дезінтеграційним процесам завжди передують етнічний ренесанс з його процесами диференціації та солідаризації, а також політизації етнічностей. На нашу думку, це можна вважати однією із закономірностей етнополітичних процесів. Проте, важливо враховувати, що етнополітичний ренесанс далеко не завжди і не всюди призводить до процесів дезінтеграції. Досить часто він обмежується лише процесом диференціації. По-друге, в основі процесів дезінтеграції та інтеграції лежать відповідно відцентрові /centrifugal/ та доцентрові /centripetal/ тенденції. Вони є взаємозалежними та взаємо-обумовленими, що знайшло відображення у т.зв. "парній" /paired/ концепції відцентрових та доцентрових тенденцій у соціальному житті.58
Відомий американський етнополітолог Річард Шермергорн блискуче, на наш погляд, застосував цю концепцію для аналізу процесів етнополітичної дезінтеграції та інтеграції. Він також довів, що відцентрові сили, як правило, нуртують серед підлеглих етнічних спільнот, а доцентрові - серед домінуючих.59 Це теж можна вважати однією із закономірностей етнополітичних процесів.
Слід враховувати, що процеси етнополітичної дезінтеграції можуть мати як природний, так і примусовий характер. Історія переповнена прикладами дезінтеграції обох типів. Найбільш відомими прикладами примусової дезінтеграції був розподіл таких націй і держав, як польська, німецька, в'єтнамська, корейська та ін., а також багатьох етносів, у тому числі й українського, між кількома різними, "чужими державами", що призвело навіть до появи в західній науковій літературі такого терміну, як "розділені нації" /devided nations/. Причини дезінтеграції такого типу зрозумілі - сила /військова, економічна, політична/ або загроза її застосування.
Складніше, проте більш цікаво й корисно, буде з'ясувати причини природного роз'єднання чогось раніше єдиного і цілого. Зрозуміло, що у кожному випадку ці причини будуть різними. Але є серед них і ті, котрі слушно вважаються загальними. За цілком правильним твердженням К.Дойча, існує щонайменше шість причин, які призводять до дезінтеграції:
1) Швидке зростання тягаря в економічній, військовій або політичній царинах для всієї спільноти, або якоїсь її складової частини /особливо, якщо це зростання тягаря відбувається на ранньому етапі, до того як інтеграція укорінилась і призвела до народження глибокої політичної лояльності та звичаїв/.
2) Значне піднесення соціальної мобілізації та політичної активності, більш швидке, ніж процес громадянської асиміляції і набуття загальної
політичної культури спільноти.
3) Різке посилення регіональної, економічної, культурної, соціальної, лінгвістичної або етнічної диференціації, більш швидке і сильне, нЬк будь-який компенсуючий інтеграційний процес.
4) Серйозний занепад у царині політичних і адміністративних можливостей уряду й політичної еліти вирішувати поточні завдання та нести тягар.
5) Закритий характер політичної еліти, яка посилено гальмує доступ нових членів та ідей, що призводять до зростання ворожих контреліт серед потенційних членів правлячої еліти, які до неї так і не увійшли.
6) Нездатність уряду і еліти вчасно проводити потрібні реформи та вирішувати питання, яких бажає чи очікує населення; або нездатність вчасно реагувати на занепад або втрату деяких привілеїв чи домінуючих позицій.60
Звичайно є чимало інших загальних причин дезінтеграції багатонаціональних та/чи поліетнічних держав, про що ще йтиметься. Тут же буде більш доцільним розглянути інше питання, а саме: чому в одних регіонах світу відбуваються інтеграційні, а в інших — дезінтеграційні процеси? Візьмемо для прикладу Західну Європу, де панують інтеграційні процеси та Східну Європу, де все ще превалюють дезінтеграційні тенденції. Головна причина, на нашу думку, полягає у тому, що з точки зору соціально-скономічного та етнополітичного розвитку. Західну і Східну Європу розділяє ціла епоха - приблизно у 100-150 років.
Перша, тобто Західна Європа, вступила у поспйндустр'шльну і частково навіть в інформаційну стадію свого розвитку. Ці стадії можна охарактеризувати як такі, що їм притаманні занепадаюча роль національної держави, поміркований суверенітет, послаблення націоналізму, зріла ринкова економіка, розвинуте громадянське суспільство, відкритість, демократизм, політичні методи вирішення конфліктів, сформована політична нація, етнічний плюралізм, децентралізація, панування принципів федералізму та/чи регіоналізму, пріоритет прав людини тощо. Все це нейтралізує відцентрові сили, знімає численні протиріччя, послаблює конфлікти, створює сприятливий грунт для об'єднавчих тенденцій.
Друга, тобто Східна Європа, все ще перебуває на індустріальній, а подекуди і на доіндустріальній стадії розвитку, яким притаманні такі риси, як доринкова економіка, будівництво національних держав, абсолютизація суверенітету; піднесення етнонаціоналізму та етніцизму формування політичної нації, відсутність громадянського суспільства, панування принципів централізму та унітаризму, силові методи вирішення конфліктів, пріоритет прав спільноти /класу, етносу/ тощо.
Інакше говорячи, Східна Європа сьогодні має всі ті "принади", які Західна Європа мала у XIX ст., але успішно їх подолала. А це, на погляд автора, вже є свідченням певних закономірностей, об'єктивного характеру, циклічності розвитку і змін процесів дезінтеграції та інтеграції. Не можна, звичайно, забувати про певні зміни й зрушення, що мають тут місце, але саме наведені вище протиріччя і конфлікти, створюють сприятливі умови для дезінтеграційних процесів.
Отже, Східна Європа, в тому числі й Україна, Росія та інші постто-талітарні держави опинились перед цілою низкою викликів, на які потрібно дати вчасні й ефективні відповіді.61 Якщо вони їх дадуть, як це свого часу вдалось зробити Західній Європі, то на зміну дезінтеграцій-ним процесам прийдуть процеси інтеграційні. Якщо ні, то наслідки можуть бути катастрофічними... Адже згідно із відкритою Арнольдом Тойнбі закономірністю, і процес дезінтеграції, і процес інтеграції спираються на ритми Виклику-і-Відповіді. Ці ритми видатний англійський історик висловив у вигляді двох формул: 1) прогресуючого розпаду та 2) прогресуючого зростання.
Формула №1: "Виклик, на який дається безуспішна відповідь, породжує іншу таку ж безуспішну відповідь і т.д., аж до повного знищення".
Формула №2: "Виклик, на який дається успішна відповідь, породжує новий виклик, на який знов йде успішна відповідь і так до надлому ".
Отже, неспроможність суспільства дати ефективну і адекватну відповідь на виклики часу зупиняє процес зростання і породжує процес розпаду або дезінтеграції. "Розпад, - стверджує А.Тойнбі, - це хвороба, яка швидко прогресує. Його можна порівняти із відчайдушною скачкою, коли вершник не в силах впоратись із конем, котрий закусив вудила".62
Погоджуючись загалом із таким висновком-діагнозом А.Тойнбі, автор, тим не менш, повинен зробити три важливих зауваження.
По-перше, дезінтеграція найчастіше і в першу чергу призводить до скорочення контактів, послаблення взаємозв'язків та взаємодій між складовими частинами раніше цілісної системи /політичної нації, суспільства, держави, міждержавного утворення/, а також занепаду діяльності спільних координаційних інститутів.
По-друге, в певних умовах дезінтеграція може набути необоротного характеру і набрати крайньої форми, відомої ще як сепаратизм, тобто перетворитись на один із різновидів націоналістичного руху, який має на меті створення самостійної держави.
І, по-третє, процес дезінтеграції не можна розглядати як однозначно негативний, або однозначно позитивний. Бо він готує грунт, з одного боку, до послаблення, занепаду; а часом і розчленування багатонаціональних держав, а, з іншого - до народження нових, чи відродження старих національних держав.
Не можна не звернути увагу також і на те, що дезінтегрують, перш за все, імперії або багатонаціональні держави. З імперіями все зрозуміло: вони історично приречені на розвал. Але чому дезінтегрують багатонаціональні держави? Мабуть, найбільш лаконічну і влучну відповідь на це запитання дав відомий український політолог В.Кремень: "Зростання цілісності світу зблизило людство і націю, зробило зайвою таку проміжну ланку як багатонаціональна держава".63 До речі, це стало ще однією причиною дезінтеграції колишніх СРСР, СФРЮ та ЧССР.
За слушною думкою західних етнополітологів, соціальним детонатором, тобто ініціатором дезінтеграційних процесів, як правило, виступає еліта підлеглої етнонаціональної спільноти. Проте, автор звертає увагу на те, що мають місце випадки, коли цю роль, не бажаючи того, можуть виконувати і правлячі кола домінуючої етнонацїй Прикладом тут може служити ДКНС /Державний Комітет із Надзвичайного Становища/, який в серпні 1991 року захопив владу у колишньому СРСР і, по суті справи, спровокував і прискорив його дезінтеграцію, хоча й переслідував протилежну мету - зберегти його у незмінному вигляді. Трапляються також випадки спільних дій лідерів політичних еліт і домінуючої, і підлеглих етнічних спільнот, підтвердженням чого може бути нарада у Біловезькій пущі, де Б.Єльцин, Л.Кравчук та В.Шушкевич прийняли рішення про скасування СРСР.
Рушійною силою дезінтеграційних процесів виступають переважно етнічні антрепренери, політичні еліти підлеглих етнічних спільнот та й самі політизовані етнічності. Загалом дезінтеграційні процеси, особливо на міждержавному, міжнародному рівні, на наш погляд, є свідченням входження та/чи перебування якогось народу (народів) на етапі національно-державного будівництва, а також засобом створення та збереження своєї національної держави. Посилення націоналізму та дезінтеграційні процеси у Східній Європі - переконливе тому свідчення.
Таким чином, дезінтеграція є однією із невід'ємних ізакономірних сторін етнополітичного розвитку людства. Іншу сторону цього розвитку становлять інтеграційні процеси, з якими людство, в тому числі й народи постготалітарних держав, пов'язують чимало надій і сподівань.