§1. Багатоманітність поглядів щодо формування націй
Одними з найбільш цікавих і актуальних інтеграційних етнополітичних процесів /особливо для постколоніальних та посттоталітарних країн/ є процеси національного будівництва та етнічноїрегіоналі-зації. їм притаманні багато рис, якими характеризуються інтеграційні етнічні та етнополітичні процеси взагалі. Водночас процеси націобудів-ництва та етнорегіоналізації мають і чимало власних специфічних рис. На жаль, спеціальних фундаментальних праць, присвячених цій проблематиці на Заході не так вже й багато, а в пострадянських державах і поготів.
Отже, коли і як народжуються нації? Які умови і обставини потрібні для їх формування й успішного розвитку? Західні вчені запропонували досить багато цікавих і оригінальних відповідей на ці складні, життєво важливі питання. Одні з них вважали і досі вважають, що нації є породженням якихось таємничих позаземних сил, одвічно існуючими спільнотами із певними, раз і назавжди визначеними специфічними рисами, вдачею, долею, місією тощо. На думку інших /І.Горовиць, У.Коннор, Е.Сміт та інш./ нації виникли внаслідок природного розростання родини та родів і є спільнотами, базованими на спільному походженні. За
твердженням третіх /Б. Андерсон, Е.Геллнер, К.Дойч. Т.Наїрн та інш./, нації - це історичні спільноти, котрі виникли на певному етапі розвитку людства на засадах не стільки спільного походження, скільки спільного громадянства і котрі самі зникнуть на якомусь наступному історичному етапі.88
Найбільш поширеною і коректною, на погляд автора, здається остання точка зору. Але більшість її численних прихильників, в свою чергу, поділяється на дві великі групи. Зокрема, 1) на тих, хто вважає, що "нація є продуктом національної свідомості, націоналізму, національної волі й духовних сил" та 2) тих, хто розглядає її як спільноту, котра виникла внаслідок "динамічного соціального розвитку".89 Кожна з цих двох точок зору, на нашу думку, має раціональне зерно, але взята окремо є ойненсеною і однобічною. І лише взяті разом, у сукупності вони дають більш-менш об'єктивну і цілісну картину зародження й розвитку націй.
"Національності /нації - O.K./ - відзначав Г.Кон, - є продуктом історичного розвитку суспільства. Вони не ідентичні кланам, племенам або народам - групам людей, об'єднаних справжнім або уявним походженням... Такі етнографічні групи існують протягом історії із найдавніших часів, але вони не утворюють національності; вони є ніщо інше як "етнографічний матеріал", із якого у певних умовах може виникнути національність".90 Такої ж думки дотримується і Е.Сміт: "Нація - це не раз і на завжди вироблена концепція; історичні нації - це процес безперервного руху, інколи повільний у своєму формуванні, в інші часи - швидкіший, часто нерівномірний і уривчастий, коли деякі риси з'являються або створюються, а інші відстають".91 Доречним буде навести і слова О.Бочковського, який ще у 30-х роках писав: "Згадане явище /утворення націй - O.K./ відзначається великим динамізмом. Зокрема, від середини XIX ст. ритм і рух національних процесів є надзвичайно швидкий. Націю можна символічно порівняти з річкою, берега якої викликають ілюзію тривкості форм, але яка вічно пливе, все міняючи свій зміст".92
Із наведених вище висловлювань знаних фахівців можна зробити висновок, що розвиток народів - це тривалий процес, причому досить динамічний, складний і суперечливий. Цей процес можна поділити на дві основні фази:
1) давню - виникнення етносів або етногенез;
2) новітню - утворення націй або націогенез.
Недарма вважається, що рід, плем 'я - то минуле народу, а нація -то його сучасне і значною мірою майбутнє.
Автор погоджується із тими західними дослідниками, які вважають, що початок процесу утворення самих націй датується десь ХУІ ст,
а його піднесення - періодом Великої Французької революції. Спочатку він охопив Західну Європу, дещо пізніше перекинувся на Північну Америку, а вже у XIX ст. поширився на Східну Європу та інші континенти. Є всі підстави вважати, що у XX ст. процес національного будівництва набув глобального характеру. Внаслідок його дії біля 800 народів перетворились на нації, ще 3-5 тис. племен і народів мріють або змагаються за це. "Всюди групи людських істот домагаються статусу нації", -такий абсолютно вірний, на наш погляд, діагноз ставить Е.Сміт.93 Це роблять всі спільноти, не дивлячись на величезні відмінності у людських і економічних ресурсах, військовій і політичній силі, культурних досягненнях тощо.