§2. Головні умови народження націй
При яких же умовах народи можуть перетворюватись на нації? Головними з них західні вчені і автор посібника вважають наступні:
1) перехід спільноти від "традиційного", "аграрного" суспільства до "індустріального";
2) посилення процесів глобалізації та модернізації;
3) спільна територія;
4) поглиблення розподілу праці та зміцнення ринкових відносин;
5) широко розгалужена система масових комунікацій;
6) певний рівень цивілізованості, критеріями якої вважаються наявність літературної мови, урбанізації та структурованого уряду;
7) творення відкритого, правового, демократичного суспільства;
8) забезпечення рівних прав і обов'язків громадян;
9) розвиток масової освіти;
10) зростання еліти, зокрема творчої інтелігенції;
11) етнічний ренесанс та політизація етнічності;
12) піднесення націоналізму і послаблення етніцизму;
13) зростання волі до спільного життя;
14) поширення спільної культури, мови і самосвідомості;
15) готовність прийняти спільну назву тощо.
Важливе значення для зародження і розвитку націй мають й ініш чинники, зокрема, геополітичне становище, зовнішнє оточення, війни та ін.
Частина умов вже була розглянута, окремі зрозумілі самі собою, але деякі з них потребують детального аналізу. Зокрема, варто ще раз згадати про ту величезну роль, яку в процесі націотворення відіграють націонал ьна воля і націонал ьна свідомість людей. На це справедливо вказують майже всі західні та й деякі вітчизняні вчені. "Нації, - стверджує Е.Геллнер, - це продукт людських переконань, пристрастей і нахилів".94 "Нації, - вторить йому Е.Сміт, - не довічні, вони можуть бути сформовані й людська воля та зусилля відіграють важливу роль у цьому процесі".95 "Суб'єктивний чинник бажання, волі становить суть зв'язку, силою якого якась кількість одиниць стає суспільством... Так виникла нація і Е.Ренан має рацію, коли бачить її єство в "щоденному плебісциті", - писав В.Старосольський.96
За висновком багатьох західних вчених, не менш важливу роль у процесі націобудівництва відіграє те, що можна назвати "презумпцією рівності статусу і можливостей", тобто забезпечення рівних прав й можливостей та покладання однакових обов'язків на всіх членів спільноти незалежно від будь-яких обставин. Досить чітко цю закономірність виклав вже згадуваний Е.Геллнер: "Звичайна група людей /скажімо, мешканців певної території, носіїв певної мови/ стає нацією, якщо і коли члени цієї групи твердо визнають певні права й обов'язки щодо один одного в силу свого членства. Саме взаємне визнання такого товариства і перетворює їх на націю".97 Ця закономірність, на наш погляд, має привернути особливу увагу і теоретиків, і практиків націобудівництва взагалі, і в посттоталітарних країнах, зокрема. Бо її ігнорування перетворює процес будівництва нації на свою протилежність, тобто на руйнування нації, що так яскраво і переконливо довів ще на початку 70-х років У.Коннор в своїй широко відомій на Заході статті "Націобудівництво чи націоруйнування?"98
Але тут перед західними і вітчизняними дослідниками постають нові запитання. Чому, скажімо, нації виникають у різні часи? Чому далеко не всі, а лише окремі етноси виявляються здатними перетворитись на нації?
Відповідь на перше запитання, здається, вже знайдена. На думку багатьох західних вчених, з якою погоджується і автор, це, по-перше, не одночасний перехід людства до індустріального суспільства. Причому розрив у часі переходу різних етносів до індустріального суспільства становить десь від 100 до 150 років. А, по-друге, нерівномірний, хви-льоподібний характер модернізації, яка значною мірою впливає на етнічні та етнополітичні процеси.
Дещо складніше із пошуками відповіді на друге запитання. Одні вчені вважають, що можливості перетворення етносів на нації залежать переважно від провидіння; інші - від їх чисельності; треті - від характеру і вдачі; четверті - від геополітичного становища тощо. Але, на нашу думку, найкращу відповідь запропонував Л.М.Гумільов: можливості етносу перетворитись на націю залежать головним чином від його пасіонарності, про яку вже йшлося.