Тема 12. Особистість і політика

Зростаюче значення людини та її участі у політичному житті сьогоден-ня. Залучення людини до політичного життя як теоретична проблема. Лю-дина як суб’єкт політики: статус, політична роль, престиж та авторитет. Основні типи особи стосовно політики.

Людина як об’єкт політики. Поняття політичної соціалізації особи. Ос-новні фактори процесу політичної соціалізації. Політико-економічне відчуження особи або її політична активність як наслідок політичної соціалізації особистості. Свобода й права, обов’язки і відповідальність гро-мадянина, політична участь у тоталітарному і демократичному суспільствах. Формування громадянина в умовах становлення української держав-ності: актуальні проблеми і перспективи. Положення людини, її права і свободи в умовах правової держави.

Людина в системі соціально-політичних відносин.

Приступаючи до вивчення цього питання, слід насамперед усвідомити, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність являє собою заснований на матеріальному виробництві і здійснюваний у системі суспільних відносин процес свідомого, цілеспрямованого ставлення до навколишнього світу і до себе.

Але сутність людини не існує сама по собі. Реально вона знаходить свій вияв у життєдіяльності всіх індивідів. Кожний індивід — це реальна, жива людина, реальна особистість, з усіма притаманними їй біологічними та соціальними особливостями. В кожному індивіді сутність людини знаходить свій неповторний вияв, що й репрезентує її як особистість. Таким чином, особистість — це соціальна якість індивіда, неповторна форма існування, функціонування, розвитку всієї системи суспільних відносин. Особистість — це соціальний суб’єкт, в якому знаходить свій вияв уся багатюща сутність людини.

Сутність людини полягає в тому, що вона (людина) може сформуватися тільки в умовах суспільства. Історична практика переконливо свідчить, що людина вдосконалюється й самореалізується у процесі підключення до різних аспектів суспільних відносин. Ось чому й нині не втрачає актуальності теза Арістотеля про те, що «людина є політична істота, якій природно призначено жити в суспільстві».

Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких основних чинників:

— соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, ступінь життєвої зрілості);

— усвідомлення власних інтересів та їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств і класів;

— масштаби та значущість виконуваних соціальних ролей;

— політична активність та вміння вести політичну діяльність;

— наявні у суспільстві соціальні обмеження активності (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

— рівень свідомості й політичної культури тощо.

Розглянемо більш детально деякі з цих факторів. Становище людини у системі суспільних відносин у політології визначається поняттям «статус». Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і такий, що досягається (освіта, кваліфікація тощо).

Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує в собі кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії та ін.).

Статус тісно пов’язаний з політичною роллю особи, що означає сукупність прав та обов’язків людини. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка.

Політичні ролі особистості багатоманітні: роль виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.

Для оцінювання становища людини у суспільстві, крім понять «статус», «політична роль», вироблені ще категорії «престиж» і «авторитет».

Соціальний престиж можна визначити як співвідносну оцінку суспільством, групою, окремим її членом соціальної ролі та дій людини, її достоїнств і психологічних рис на підставі певної системи цінностей. Престиж, носієм якого є людина, виступає як спонука її бажань, почуттів, намірів, дій, прагнень посісти відповідне становище у суспільстві. Престижні оцінки як регулятори поведінки багато в чому визначають такі важливі соціальні процеси, як професійна зайнятість, соціальні переміщення, структура споживання тощо.

Авторитет — одна з форм здійснення влади. У широкому розумінні авторитет — неформальний вплив окремої особи або організації на вчинки й думки людини (або людей). Вплив авторитету не зв’язаний, як правило, з примусом. Він базується на знаннях, моральних якостях, гідності, життєвому досвіді (авторитет батьків, друзів, лідера політичної партії тощо), оскільки складність і суперечність сучасного життя часто не дає пересічній людині змоги правильно оцінити проблеми, що постають перед нею. За цих умов виникає потреба «прийняти на віру» твердження носіїв авторитету.

Люди, які мають один і той самий статус, мають і схожі особисті риси, що залежить уже не від індивідуальних особливостей людини, а від тієї соціальної системи, в яку її включено, від тієї соціальної спільності, до якої вона належить. Фактично носієм соціально-типових властивостей і ознак виступає клас, соціальна група, а їх конкретним виразником — окрема особистість. Конкретна особистість, що є представником певної соціальної спільності, може розглядатися як соціальний тип, котрий виявляє себе тільки в соціальних зв’язках і відносинах.

Таким чином, соціальний тип особистості характеризує не специфічні особливості окремого індивіда, а загальні соціальні риси класу, соціальної групи або суспільства в цілому. Розгляд індивіда в плані соціальної типізації дає можливість співвіднести особистість із соціальною структурою суспільства, вивчити соціальну зумовленість індивіда.

Політична соціалізація особи та її особливості в умовах України.

Вивчаючи це питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що в літературі політична соціалізація розглядається як сукупність суспільних процесів, які впливають на політичну позицію людини.

Слід підкреслити, що політична соціалізація функціонує на кількох рівнях взаємодії людини й політичної системи. Наприклад, на першому, соціальному рівні (рівні соціальних груп) на особу чинять вплив загальносоціальні проблеми розвитку суспільства: економічні, політичні, національні, демографічні, екологічні, морально-етичні та інші макросоціальні проблеми.

Другий соціально-психологічний рівень політичної соціалізації характеризується передачею особі політичних цілей і цінностей через такі механізми, як вплив, навіювання, ідентифікація особистості з тим чи іншим політичним цілим, політичне навчання, наслідування тощо.

Третій внутрішньоособистісний рівень політичної соціалізації характеризується дією таких механізмів, як особисті потреби, спонукання, ціннісні орієнтації, настанови, які впливають на політичну поведінку особи.

Які ж основні фактори впливають на процес політичної соціалізації особи?

Передовсім це моральний та ідейно-політичний вплив суспільства в цілому (політичної системи, соціально-класової структури, політичної культури, засобів масової інформації, культури і мистецтва тощо).

По-друге, кожному індивіду притаманні певні біопсихічні характеристики (темперамент, інтелект, воля тощо).

По-третє, рівень політичного розвитку та відповідний соціальний досвід особи. Суспільна практика свідчить, що чим багатший соціальний досвід, тим складніше і суперечливіше відбувається політична переорієнтація особи у новій соціально-політичній ситуації, а в деяких випадках вона взагалі стає неможливою.

По-четверте, соціальний статус особи. Коли позитивний статус у людини не змінюється тривалий час, то цей процес веде до закріплення політичної свідомості особи. У випадку, коли політичні орієнтації вступають у суперечність із соціальним статусом, можливі як зміцнення політичної свідомості й поведінки особи, так і радикальна політична переорієнтація.

Проблема політичної соціалізації людини загострюється при переході суспільства від одного стану до іншого. Українське суспільство переживає саме такий перехідний період. Нестабільність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна політичної, економічної ситуації — все це пред’являє жорсткі вимоги до людини.

Формування нових норм і правил поведінки людини у суспільстві, створення нових типів організації вимагають тривалого часу. Для сьогоднішніх поколінь перехід від адміністративної до ринкової економіки означає докорінну зміну способу життя: посилення мобільності й готовності до безперервного підвищення кваліфікації або зміни роботи й відповідної перекваліфікації, посилення інтенсивності праці, щоб мати достатній прибуток в умовах всезростаючої диференціації рівня життя різних верств і соціальних груп.

Як може сьогодні відбуватися процес політичної соціалізації в Україні? Слід підкреслити, що сама можливість переходу від тоталітаризму до демократії робить об’єктивно необхідною зміну як ролі політики у житті людей, так і типу політичної культури, що склався раніше. В сучасних умовах здійснюється не лише соціалізація покоління, яке вступає в життя, а й ресоціалізація всього раніше соціалізованого населення. Для розвитку цього процесу система цінностей, норм та стереотипів, що дісталися Україні у спадщину від тоталітаризму колишнього СРСР, має бути замінена на систему демократичних норм і цінностей.

Головною передумовою для здійснення такої роботи має стати створення в Україні системи демократичної політичної освіти населення із залученням найбільш компетентної і демократично налаштованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції; системи, що вже існує в усіх демократичних державах. Без цього неможливо забезпечити нормальний процес політичної соціалізації і формування громадянської свідомості. Створюючи таку систему, слід враховувати як досвід країн з розвинутою демократією, так і специфіку громадсько-політичного буття в Україні, що потребує реалізації в політичній освіті таких засад:

— пропаганда національної і соціально-класової толерантності як єдиної можливості уникнути соціального вибуху і громадянської війни за умов тяжкої соціальної кризи;

— утвердження свободи (слова, пересування, совісті і т.д.) як абсолютної і неминущої цінності, в ім’я якої суспільство здатне пережити труднощі посттоталітарного розвитку;

— руйнування психологічного стереотипу «завченої безпорадності», зв’язаного з переконанням, що нормальне життя можливе тільки «десь там», а ми приречені на жалюгідне периферійне животіння, залежне від благодійності багатого Заходу;

— створення іміджу Української держави як спільного дому для всіх, хто в ньому живе, відкритого для всебічних контактів усім цивілізованим країнам, але насамперед — своїм найближчим сусідам, від миру в домі котрих залежить і мир у нашому власному домі.

Плани семінарських занять

1. Роль і місце людини у політичному житті суспільства.
2. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні.

Теми рефератів

1. Влада й людина.
2. Особливості політичної соціалізації молоді.

Література

• Власюк О.С., Пирожков С.І. Індекс людського розвитку. — К., 1995.
• Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. — М., 1992.
• Социология личности. Социология. Наука об обществе. — Харьков, 1996.
Україна. Людський вимір. — К., 1996.
• Банашок М., Форхольцер И. Человек и власть: человек в противоположных общественных системах современности. — М., 1974.
• Камю А. Бунтующий человек: Философия. Политика. Искусство. — М., 1990.
• Трошихин В.В. Политическое развитие личности. — Алма-Ата, 1990.
• Шестопол Е.Ю. Личность и политика: критический очерк современных западных концепций политической социализации. — М., 1988.
• Головаха Е.Ю., Бекешина И.Э., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. — К., 1992.

Навчальні завдання

1. Якщо в один і той самий історичний період люди живуть в одних і тих самих соціально-економічних, політичних умовах, то чому така багатоманітна самореалізація кожної особистості?
2. Ваше розуміння думки К.Маркса: «Точно так, як саме суспільство виробляє людину... так і людина виробляє суспільство». Ваша оцінка цієї думки.
3. Яку б ви запропонували типологію особистості в сучасному українському суспільстві за її ставленням до політичного процесу? Які критерії типології ви берете за основу?
4. Питання про права та свободи особистості. Порівняйте статті Декларації прав людини, що була прийнята 10 грудня 1948 р. ООН, і закони Латвії, Литви та Естонії про виборчі права, про участь в акціонерних товариствах, про громадянство в цих країнах.
5. Який існує взаємозв’язок між поняттями «особистість — громадянське суспільство — держава»?
6. Сучасний російський соціолог І.В.Бєстужев-Лада виділяє чотири основні соціально-політичні типи особистості в царській Росії: патріархально-панівний, ліберально-західний, чорносотенно-бюрократичний і соціально-демократичний. Які найбільш суттєві соціально-політичні типи особистості в Україні ви б визначили сьогодні?
7. В.І.Ленін зазначав: «...Неграмотна людина стоїть поза політикою, її спочатку треба навчити азбуці. Без цього не може бути політики, без цього є тільки чутки, плітки, казки, забобони, але не політика» (Повн. зібр. тв. Т.44. — С.174). Проаналізуйте це судження з точки зору формування політично активної особистості.
8. Існує досить поширена думка: «Колектив завжди правий». Чи згодні ви з цим висловлюванням? Аргументуйте свою відповідь.

Завдання для перевірки знань

1. Поясніть сутність політичної соціалізації як специфічної частини загальної теорії соціалізації.
2. Сформулюйте особливості індивідуального та суспільного рівнів політичної соціалізації.
3. Відчуження особистості від політики у минулому і в наші дні — одна з характерних рис політичної дійсності. В чому воно проявляється?
4. Політичне відчуження особистості, широких мас трудящих у нашій країні — це результат волюнтаристської політики часів Сталіна чи цей феномен має більш глибокі корені? Чи є у політичного відчуження об’єктивні підстави?
5. Які види суспільно-політичної діяльності ви вважаєте найбільш важливими на сучасному етапі? Які шляхи подолання відчуження?
6. Як співвідносяться особистість і організація у їх взаємовпливі на політику?
7. Які типи особистості за її ставленням до політики можна виділити?