Термінологічний словник ключових понять
АВТОРИТАРИЗМ (від лат. Autoritas — цілковита влада, вплив, на-каз) — політичний режим, який характеризується зосередженням необме-женої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням, звуженням політичних прав та свобод громадян і суспільно-політичних організацій, повноважень демократичних інститутів, їх суворою регламентацією, неза-перечним підпорядкуванням усіх соціальних структур влади.
АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — су-купність форм і методів управління суспільством, переважно пов’язаних із жорстким централізмом, обмеженням процесів самоврядування в усіх сфе-рах суспільної життєдіяльності, дрібною її регламентацією.
АПАРАТ — група посадових осіб, що здійснюють організацію й управління справами суспільства, регіонів, галузей, організацій і установ. Апаратна робота певною мірою містить елементи бюрократизму, оскільки вона абстрагована, опосередкована щодо повсякденного життя людей, їхніх інтересів, спрямована на створення умов їх задоволення, а не на саме задо-волення.
БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА — форма суспільного управління, за якої боротьба кількох політичних партій за державну владу виступає як ме-ханізм використання розбіжностей у політичних програмах, що відображають реальні соціальні інтереси й цілі суспільного прогресу. Для Б.с. характерні періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою й переродження; використання волі народу як засобу вибору суспільних сил, партій і лідерів, найбільш здатних виконати першочергові завдання суспільного життя; виявлення різних підходів, думок та інтересів, що лежать в їхній основі; їх гармонізація й спрямованість на розв’язання актуальних завдань розвитку суспільства.
БІХЕВІОРИЗМ ПОЛІТИЧНИЙ (від англ. Behaviour — поведінка) — один із напрямів у політичній психології (новій «поведінковій» політичній науці). Його представники концентрують свою увагу на індивідуальних особливостях політичної поведінки, ігноруючи при цьому макросоціальні та мікросоціальні фактори, що її детермінують. На їхню думку, поведінка людини або групи зумовлюється не соціально-політичними інститутами, а системою психологічних «підкріплень» і, в кінцевому підсумку, — психо-логічними особливостями людського організму.
БЮРОКРАТІЯ (від фр. Bureau — бюро, канцелярія та гр. Kratos — си-ла, влада, панування) — система управління суспільними справами, що спирається на розгалужену та ієрархізовану структуру чиновницького апа-рату. Для неї характерне перебільшення значення формальної процедури прийняття рішень, ретельне виконання інструкцій. Ознаки бюрократизму (формалізація, ієрархічність, регламентація) властиві будь-якій системі соціального управління. В тоталітарному суспільстві існування бюрокра-тичних структур сприяє утвердженню безконтрольного й необмеженого панування вищих чиновників, руйнування зв’язку управління членами суспільства, стає опорою для прямого насильства.
ВИБОРЧА СИСТЕМА — сукупність правил і методів, які забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
ВЛАДА — центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики; реальна здатність підкоряти волю людей, їхніх колективів, соціальних груп єдиній волі панівних осіб (груп).
ГЛОБАЛІЗМ (від фр. Global — загальний, всесвітній і лат. Globus — куля) — стиль у політиці, коли певне питання розглядається й вирішується в контексті загальних для всього людства проблем, що зачіпають усіх і по-требують для свого розв’язання спільних зусиль. Виникнення таких про-блем пов’язане з розширенням сфери людської діяльності, піднесенням масштабу впливу людини на її оточення до глобального рівня.
ПОЛІТИКА Г. — це пошук дійового й послідовного розв’язання про-блем, що стосуються всього людства, через підпорядкування їх вирішенню локальних, часткових питань, через конструктивне, творче співробітництво, налагоджування раціонального використання природних ресурсів, пошуки ефективніших і безпечніших технологій, встановлення нового економічного порядку, втілення в життя принципів нового політичного мислення.
ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ — добровільні об’єднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, соціальної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню й захистові їхніх багатогранних інтересів і за-питів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх статутах.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО — сукупність існуючих у суспіль¬стві відносин особистостей, сімейних, соціальних, економічних, культур-них, релігійних та інших структур, які розвиваються в суспільстві поза рам-ками втручання держави, директивного регулювання та регламентації. В основі Г.С. — життя індивідів як приватних осіб, система вільно встанов-люваних ними зв’язків та асоціацій, багатоманітність притаманних їм інтересів, можливостей і способів їх вираження та здійснення.
Розвинуте Г.С. передбачає існування демократичної правової держави, покликаної захищати інтереси і права громадян. Вважається, що не-обхідною передумовою Г.С. є ринкова економіка з притаманними їй бага-томанітністю форм власності, плюралізмом незалежних політичних сил, недирективно формованою громадською думкою й що найголовніше — вільною особистістю з розвиненим почуттям власної гідності.
ГРУПИ ТИСКУ — входять до складу кон’юнктурних, латентних (при-хованих) політичних сил. Вони визначаються як сукупність індивідів, які під виглядом загального інтересу виражають свої вимоги, висловлюють претензії, що прямо чи опосередковано зачіпають інші сектори суспільного життя й вимагають від законодавчого органу або окремих його членів їх за-доволення. У складних політичних ситуаціях вони здатні вийти на поверх-ню політичного життя вже як реальна політична сила, партія, формальний чи неформальний політизований рух. Деякі з них здатні спонукати свою ау-диторію до створення контрвлади на противагу існуючій. Вони можуть та-кож вступити у змагання з державною владою у здійсненні політики.
ДЕМОКРАТІЯ (від гр. demos — народ, kratos — влада) — у букваль-ному розумінні — влада народу, народовладдя. У найбільш уживаному значенні — форма політичного, державного устрою, яка випливає з виз-нання народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні спільних, державних справ, із визнання принципів свободи, рівності та інших прав громадян, передбачає запровадження правових та процедурних гарантій їх реалізації в усіх сферах життя суспільства. Д. — це конкретно-історичне втілення ідей рівності й справедливості в процедурах прийняття рішень відповідно до волі, позиції більшості з визнанням прав і потреб меншості. Це культура поважливого ставлення до закону й порядку. Д. — це заперечення монополізму на істину, визнання свободи й рівності грома-дян в обговоренні, вирішенні спільних проблем, права на існування багатьох різноманітних поглядів та уподобань, це розв’язання конфліктів на основі суспільного консенсусу та компромісу.
ДЕРЖАВА — форма політичної організації суспільства, основне зна-ряддя політичної влади. Д. склалася в результаті закономірного розвитку в суспільстві, поділу праці, виникнення приватної власності й утвердження антагоністичних класів. Д. має такі основні ознаки:
1) організація влади за певним територіальним принципом;
2) поділ населення за ознаками території проживання замість поділу за кровнородинними ознаками;
3) наявність публічної влади, здійснюваної особливим розрядом осіб, зайнятих виключно управлінням суспільства та охороною встановлених у ньому порядків (державні чиновники);
4) публічна влада не виражає інтересів усієї маси населення на відміну від безпосередньої, самодіяльної організації озброєного народу в держав-ному стані суспільства;
5) право й можливість здійснювати внутрішню та зовнішню політику від імені всього суспільства;
6) претензія на захист загального інтересу;
7) монопольне право на примусовий вплив стосовно населення, на-явність особливої системи органів, установ і знарядь примусу (армія, поліція, суд, тюрми), які здійснюють функції державної влади;
8) суверенна закономірність — право видавати закони й правила, обов’язкові для всього населення;
9) монопольне право на збирання податків для формування загально-національного бюджету, утримання державного апарату.
ДЕРЖАВНА ВЛАДА — державна організація політичного управління суспільством. Д.В. перевищує всі інші різновиди влади в усіх соціальних утвореннях як за обсягом, так і за способом впливу. Д.В. поширюється на всі сфери суспільного життя. Здійснюється державою за допомогою спеціального апарату примусу або переконання, володіє монопольним пра-вом видавати нормативні акти, обов’язкові для всього населення даної дер-жави; включає такі рівновиди влади, як верховна, законодавча, судова, військова тощо.
ДИВЕРГЕНЦІЯ (від лат. Divergentia — розходження) — розподіл (поділення) ознак в організмі однієї системної групи в процесі еволюції та виникнення нових видів; перетворення діалектів однієї мови на окремі мо-ви; перетворення слов’янського етносу на окремі національності, нації (українську, білоруську, російську та ін.).
ЕЛЕКТОРАТ (від фр. Elekteur — обираю) — корпус виборців, сукупність громадян, наділених активним виборчим правом, тобто правом обирати.
ЕТНОС (від гр. ethnos — народ) — від історично складеної спільноти людей, які представляють плем’я, народність, нація, що мають спільні риси, стабільні особливості культури та психічного складу, а також усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших. Важливим для такої групи людей є усвідомлення спільності їхнього походження. Сформований Е. виступає як соціальний організм, що самовідроджується шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, тра-дицій, етнічних орієнтацій і т.д. Е. піддається змінам у ході етнічних про-цесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, консолідації та ін. Для більш сталого існування Е. прагне створення своєї соціально-територіальної організації (в класовому суспільстві — держави).
ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ЦІННОСТІ — світоглядні ідеали, моральні норми, які відображають духовний досвід усього людства. Це сукупність уявлень про істинно людське, гідне, праведне, добре — все, що об’єднує людей. У сучасному світі одним із утілень З.Ц. є прагнення відвернути за-грозу знищення цивілізації, захистити світ, досягти добробуту кожного. Визнання в другій половині 80-х років З.Ц. як політичного принципу зумо-вило початок процесу деідеологізації міжурядових відносин, коли позиції держав на міжнародній арені виходять із загальноцивілізаційних норм спілкування, таких як готовність самокритично оцінювати власну позицію вміння своєчасно визнавати свої помилки, робити висновки з уроків мину-лого, гнучкість, реалізм, здатність сприймати все нове, виключення насиль-ства та воєнних погроз як засобів розв’язування суперечностей.
ЗАКОН — прийнятий у конституційному порядку найвищим органом державної влади нормативний правовий акт, який має найвищу природну силу щодо інших нормативних актів (указів, постанов тощо).
ІДЕОЛОГІЯ — система політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи засвоєння цієї дійсності й трансфор-мації з позиції цілей, ідеалів, прийнятих різними соціальними суб’єктами; соціальні програми діяльності, спрямованої на зміни або закріплення (зміцнення, посилення) існуючої системи суспільних відносин.
ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. Integratio — відновлення, поповнення) — об’єднання в ціле будь-яких окремих частин. Протилежне дезинтеграції. Соціальна інтеграція — наявність упорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями, державами.
КОМПРОМІС (від лат. Compromissum — походження, угода, взаємні поступки) — знаходження різними силами, групами, політичними партіями взаємоприйнятного рішення, примирення позицій шляхом взаємних посту-пок із питань, які їх розділяють, для досягнення певних політичних цілей (створення політичних союзів, блоків; попередження непотрібного зіткнен¬ня, конфронтації; подолання внутрішньополітичних розходжень, недопу-щення розколу, щоб запобігти більшим утратам, ніж вимагають поступки, на основі яких укладається компроміс).
Реальним механізмом для досягнення політичних компромісів висту-пають переговори, проведення «круглих столів», укладання угод тощо.
КОНСЕНСУС (від лат. Consensus — згода, єдність, одностайність, спільна думка). В політичному житті — це спільність позицій, взаємна згода, збіг думок, які складаються в суспільстві або до яких приходять соціальні групи, незважаючи на властиві їм відмінності, протилежні інтереси, зумов-лені соціальними, політичними й національними, релігійними та іншими особливостями з приводу питань спільної життєдіяльності, що викликають взаємний інтерес (державного устрою, чинного порядку, норм і правил та ін.); в основі К. — опертя на думку кожної сторони, її врахування, знаходження в позиції спільного, того, що об’єднує, а не роз’єднує, й вироблення взаємоприйнятного рішення, котре якщо й не може бути беззастережно підтримане всіма, то хоча б ніким не буде відкинуте.
КОНСТИТУЦІЯ — основний закон держави, який закріпляє засади суспільного та економічного ладу даної країни, форму правління та дер-жавного устрою, правовий статус особи, порядок організації й компетенцію органів влади та управління, організацію й основні принципи правосуддя та виборчої системи.
КОНФЛІКТ СОЦІАЛЬНИЙ (від лат. Conflictus — зіткнення) — тип стосунків, який характеризується зіткненням інтересів окремих індивідів, соціальних спільнот та інститутів, за якого дії сторін-учасниць спрямовані на досягнення кожним своїх цілей, несумісних із цілями іншої сторони.
К.С. включає сукупність об’єктивних (явних) та суб’єктивних (прихо¬ваних) суперечностей певної форми суспільного життя, якісна своєрідність якої й визначає форму (економічний, політичний, національний) конфлікту. К.С. є важливим чинником соціального розвитку, оскільки його результа-том нерідко стає перехід до вищого ступеня історичного буття.
КОРУПЦІЯ (від лат. Corruptio — підкуп, псування, занепад) — підкупність, продаж і хабарництво державних службових осіб, політичних і громадських діячів урядовців і високопоставлених чиновників.
КРИЗА ПОЛІТИЧНА — форма прояву комплексу суперечностей, що розвинулася й поглибилася на основі економічної кризи, політичної не-стабільності. Виражається у формі падіння авторитету правлячих кіл, не-здатності офіційних владних структур приймати раціональні рішення, при-миряти різнорідні інтереси явної або прихованої опозиційної діяльності, спрямованої на ліквідацію даної політичної системи. Наслідками політичної кризи бувають: модернізація політичних структур, економічні перетворення, примирення інтересів різних соціальних груп, наступ реакції й реставрація попередніх владних структур збройним шляхом. У політико-політичному плані набуває форми заміни кадрів, людей («кабінетна чехарда»).
ЛЕГІТИМАЦІЯ (лат. legitimus — законний) — визнання чи підтвер¬дження законності прав, владних повноважень, певних рішень. Спосіб на-дання владним стосункам загальнозначущої форми, коли суспільство вста-новлює певну систему норм і цінностей, які примушують визнавати право одних впливати на інших, панувати над іншими. Прийняття всіма учасни-ками соціально-політичного процесу певних умов, «правил гри». В країнах, де немає паспортної системи, Л. — це ідентифікації, засвідчення особи певним документом.
МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (від фр. Magorite — біль¬шість) — порядок підбивання підсумків голосування, згідно з яким обра-ним вважається кандидат, який набрав абсолютну (понад 50%) або відносну (принаймні на один голос більше, ніж інший кандидат) більшість голосів. Використовується на відміну від пропорційної системи, за якої кількість мандатів виділяється відповідно до кількості отриманих голосів.
МАРГІНАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО (від лат. Margo — край, межа, гра-ниця) — поняття, що характеризує соціальні групи, з яких складається сус¬пільство і які внаслідок еволюційних або революційних змін у суспільному житті виходять за межі раніше сталих соціальних спільнот. Це спричиняється глибоким розломом суспільних структур, розкладом і трансформацією форм господарювання та укладів життя. В екстремаль-них ситуаціях певні групи людей опиняються на периферії існуючих суспільних зв’язків, відчужуються від системи існуючих цінностей, але борються за їх здобуття. Слід розрізняти маргінальні верстви суспільства, яке перебуває в стані кризи, депресії, перехідного стану, й суспільства, яке переживає піднесення.
МАФІЯ (від іт. Maffia — таємна злочинна організація) виникла у XVIII cт. на Сицилії (Італія) й тероризувала населення засобами насильства, вбивствами. У ХХ ст. так почали називати й деякі гангстерські організації у США (після Другої світової війни найбільш відома «Коза ностра» — від італійського «наша справа»). Часто використовується в реакційних політичних цілях, має зв’язок із поліцією, судовими чиновниками, певними політичними колами. Сицилійська мафія стала називним поняттям, яке вживається для позначення методів створення незаконного тиску, спрямо-ваного проти окремих осіб або організацій, злиття злочинного світу з адміністративними та господарськими структурами.
НАТОВП — короткочасна, внутрішньо й зовнішньо неорганізована контактна група людей, об’єднаних просторовою близькістю й тимчасови-ми, перехідними інтересами, яка діє позірно одностайно й емоційно, з ви-соким рівнем конформізму. Н. не розмірковує, а підкоряється тільки своїм пристрастям. Характерні риси Н.: нетерпимість, роздратованість, не-здатність розсудливо щось обговорювати. Н., як правило, наголошує на своїх правах і мало або зовсім не згадує про свої обов’язки. Для індивідуума в Н. характерні втрата відповідальності за свої дії та анонімність їх сприйняття («як усі), підвищений конформізм, емоційна збудженість. Обов’язковим елементом Н. є виділення в ньому лідерів, ва-тажків і підбурювачів (здебільшого це робиться стихійно).
НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ — сукупність соціально-політичних, еко-номічних, правових, ідеологічних, культурно-мовних та інших проблем, які проявляються в стосунках між представниками різних націй і народів на всіх рівнях спілкування (міждержавному, внутрішньодержавному, міжосо¬бистісному). Вирішення Н.П. означає:
1) ліквідацію національного гноблення,
2) експлуатації,
3) дискримінації,
4) національної нерівності й ворогування,
5) створення умов, які їх виключали,
6) кожному новому етапові в розвитку суспільства відповідає й свій рівень і зміст вирішення Н.П.
НЕФОРМАЛЬНІ ОБ’ЄДНАННЯ — така назва закріпилася за деякими новими громадськими об’єднаннями, які були сформовані з ініціативи лю-дей зі спільними інтересами, цілями, запитами, що не мають або тривалий час не мали визнання державою.
ОХЛОКРАТІЯ (від гр. ochlos — юрба, натовп, krator — влада) — термін яким Арістотель, Полібій і Платон визначали форму державного устрою, що виникає внаслідок виродження демократії, коли влада перехо-дить до повсталого народу, котрий через неорганізованість не може її втримати. В історії О. трапляється рідко (в період криз) і не характери-зується стійкістю та довговічністю. Проблема О. не втратила значення й нині. У сучасному розумінні:
1) це зневажання законів,
2) демонстративне ігнорування демократичних правил,
3) процедур,
4) певної регламентації при здійсненні політичних дій (виборів, мітин¬гів, демонстрацій і т.п.),
5) спроби погрозами впливати на органи влади, громадських діячів.
Крайні форми О.:
1) безчинства,
2) бешкети,
3) бездумне руйнування,
4) самоправство,
5) самосуд.
НОМЕНКЛАТУРА (від лат. Nomenclatura — розпис імен, список) — перелік посад, які затверджуються та заміщуються лише за рішенням або згодою вищестоящого керівного органу.
ПАРТІЯ (від лат. Pars, partis — частина) — організована група одно-думців, яка 1) представляє інтереси частини народу, 2) ставить за мету їх ре-алізацію шляхом завоювання державної влади або ж участі у її здійсненні.
ПАРТОКТРАТІЯ — термін уживається для позначення прошарку партійного апарату, який обюрократився й в умовах монополії на владу зо-середжує в своїх руках усі підойми господарського, адміністративного та політичного управління.
ПАРТІЙНА СИСТЕМА — сукупність усіх існуючих і діючих у даній країні партій (правлячих та опозиційних), які беруть участь у здійсненні державної влади.
ПАЦИФІЗМ (від лат. Pacificus — миротворчий) антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн, незалежно від їхнього характеру й мети. Прихильники П. стоять на позиціях морально-етичного засудження збройної боротьби, яка несе за собою людські жертви. Не визнають вони й справедливих, визвольних воєн, вірять у можливість відвернення масового застосування зброї силою переконання. Пацифістські організації виникли в першій половині ХІХ ст. у США й Великобританії, але найбільшого поширення набули наприкінці нинішнього століття. Міжнародні конгреси пацифістів об’єднували на той час передову частину інтелігенції. Після другої світової війни в умовах зростання мілітаризму розгорнулася боротьба за мир, припинення гонки озброєнь, заборону тер-моядерної та інших видів зброї масового знищення. В цьому русі пацифісти посіли помітне місце. Багато хто з них співпрацює з організованим масовим антивоєнним рухом за розрядку міжнародної напруженості.
ПЛЕБІСЦИТ (від лат. Plebiscitum — рішення народу) — всенародне опитування населення шляхом голосування, різновид референдуму з метою виявлення думки з якогось загального й важливого питання. Наслідки тако-го опитування не мають обов’язкової юридичної сили, але відповідним ор-ганом державної влади належить брати їх до уваги, приймаючи рішення.
ПОЛІТИЧНИЙ РУХ — це відносно цілеспрямована й організована діяльність групи людей, які мають спільні інтереси й борються за їх ре-алізацію політичними засобами, що впливають на політичну владу.
ПОЛІТИКА (від гр. polis — місто, держава й politika — все, що пов’язане з містом, державою) — організаційна й регулятивно-контрольна сфера суспільства. П. — це об’єктивна реальність, що постає як теоретичне знання та форма діяльності. Матеріалізація П., приведення її в дію у пред-метній формі досягається створенням відповідних інструментів або засобів: політичних інститутів (виборності, призначень, представництв, органів, ус-танов); інститутів влади-уряду, його апарату; в документах, політичних програмах, статутах, доповідях, промовах, розпорядженнях, інструкціях, наказах, декретах; у прилюдній, аудіовізуальній формі — пропаганді, гас-лах, засобах масової інформації, в кінематографії, театрі, літературі, в нау-кових дослідженнях.
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ — у широкому розумінні — це реалізація політичних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, ор-ганів, інших соціальних спільнот, окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів з приводу завоювання, використання й утримання влади. У вузькому розумінні власне П.Д. — це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, суспільними групами, а та-кож засоби протидії їм, які не виходять за межі правової регламентації й відповідають вимогам конституції.
ПОЛІС (від гр. polis — місто, держава) — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства у стародавній Греції й Італії. До складу П. входили місто й прилеглий до нього сільський округ. Населення П. складалося з повноправних громадян (членів общини); вільних, але неповноправних жителів (метеків, періеків, відпущених на во-лю) та безправних рабів. За політичним ладом П. був демократичною (Стародавні Афіни) або аристократичною (Спарта) республікою. Держав-ний апарат П. складався з народних зборів повноправних громадян-чоловіків, ради та різних виробничих посад. Полісна організація суспільства спиралася на політичний і економічний суверенітет общини вільних громадян власників і виробників. П. — перше в історії втілення ре-альної єдності політичної структури й громадянського суспільства, що сприяло розвиткові характерного для полісної свідомості патріотизму, рух громадянської рівноправності, свідомого виконання законів.
ПОЛІТИЧНА ПОЗИЦІЯ (від лат. positio — положення, розташуван-ня) — вид соціальної діяльності суспільних суб’єктів та їхніх організацій, що характеризує їхнє ставлення до політики та влади.
ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ — частина суспільного життя, пов’язаного з політичною владою й реалізацією соціальних інтересів, основним змістом якої є свідома й цілеспрямована політична діяльність.
ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ — сукупність способів і методів здійснення політичної влади, яка відображає порядок взаємовідносин громадян і дер-жави. П.Р. випливає:
1) зі способу й характеру формування представницьких установ, ор-ганів влади,
2) співвідношення законодавчої, виконавчої та судової влади,
3) центральних і місцевих органів,
4) становища, ролі та умов діяльності громадських організацій, рухів, партій, правового статусу особи,
5) системи заборон і допущень, які встановлюються державною вла-дою.
На сутність П.Р. впливає:
1) рівень стабільності суспільства,
2) економічні, соціальні, культурні фактори,
3) історичні традиції.
Їхня сукупність визначає типологію П.Р. (тоталітаризм, авторитаризм, лібералізм, демократизм та ін.). Політична історія свідчить, що перехід від тоталітарних режимів до демократичних триває певний час і передбачає проходження в певній формі через авторитарний стан суспільства.
ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ охоплюють зв’язки, що виникають між різними політичними інститутами й організаціями, соціальними групами та індивідуумами у сфері завоювань і практичної реалізації політичної влади, втілення певних суспільних інтересів. П.В. — відображення пев-них суспільних інтересів. П.В. можуть виступати у масштабі однієї дер-жави або системи держав, або в глобальному масштабі, набираючи фор-ми співробітництва, компромісу, суперництва та боротьби. П.В. як один із видів суспільних відносин охоплює також соціально-економічні зв’язки. Об’єктивний історичний взаємозв’язок політичних та еко-номічних відносин особливо помітний в умовах перебудови й зміни сис-теми керівництва народногосподарським розвитком у сучасному суспільстві.
До структури найважливіших П.В. належать утворення й функціону¬вання партій та їх коаліцій, що може бути наслідком певних політичних компромісів, співробітництво міжнародних політичних організацій; широке коло взаємовідносин держави та її громадянина у світлі реальних можливо-стей здійснення прав і свобод людини та ін.
ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ — органи та організації, які формують і впливать на політичні процеси та явища, пов’язані із завоюванням, утри-манням і використанням влади в суспільстві та державі. До найважливіших П.І. відносять органи державного управління, які реалізують зовнішню та внутрішню політику, систему установ законодавчої, виконавчої та судової влади, громадські організації й партії.
РАСИЗМ — політичні ідеологія й практика, теоретичною основою яких є сукупність антинаукових концепцій про фізичну та психічну непов-ноцінність людських рас і вирішальний вплив расових відмінностей на історію й культуру людства. Для Р. характерні людиноненависницькі ідеї споконвічного поділу людей на вищі та нижчі раси, з яких перші є нібито єдиними творцями цивілізації, покликаними до панування, а другі не здатні до створення й навіть засвоєння високої культури й тому приречені бути об’єктами експлуатації.
САМОВРЯДУВАННЯ — певне функціонування соціальної системи, визначальним принципом управління якою є безпосереднє прийняття та ви-конання керівного рішення й контроль за цим. Причому в даній системі об’єкт і суб’єкт управління збігаються. В основі даного процесу лежить спосіб виробництва й відповідний йому тип системи С.
СВІДОМІСТЬ — одне з головних понять суспільно-гуманітарних на-ук, що означає вищий рівень духовної активності людини як соціальної істоти.
СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis — суспільний) — процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, які дають їй змогу функціонувати як повноправному членові суспільства.
СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ — категорія політології, котра визначає, хто є головним діячем, хто другорядним, а хто статистом на політичній арені. С.П. є тільки той, хто впливає на інші об’єкти поза собою. Великі соціальні групи як суб’єкти інтересів, котрі відображають зміст політичних дій, є в цьому розумінні визначальними С.П. Великі соціальні групи на певному етапі свого розвитку викликають до життя власні політичні організації, зав-данням яких є ефективна дія на користь інтересів цих груп. Безпосереднім виконавцем, співвиконавцем і організатором політичних дій можуть бути конкретні індивідууми, якщо вони впливають на напрям, хід і зміст політичних процесів, на характер політичних відносин.
СУВЕРЕНІТЕТ — верховенство влади держави всередині країни та її незалежність від влади іноземної держави. С. — право держави на са-мостійну внутрішню й незалежну зовнішню політику, право на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи. Верховенство дер-жавної влади виражається в тому, що вона визначає весь устрій правових відносин у даній державі (прийняття конституції, законів і т.п.), авторитет-но впливає на всі сторони життя суспільства, а якщо потрібно, застосовує й примус.
ФАШИЗМ (від іт. Fascismo і лат. fascis — жмутик, в’язка, об’єднання) —
1) найреакційніша політична течія, яка виражає інтереси реакційних та агресивних сил, прихильників крайніх поглядів і методів у політиці й ідеології; напрям правого екстремізму, представленого ультраре-акційними течіями, партіями та угрупованнями;
2) відверто терористична диктатура найреакційніших сил суспіль¬ства, яка використовує крайні форми насильства для захоплення й утримання влади, нав’язування своєї волі, утвердження свого па-нування.
Характерні риси Ф.: 1) використання насильницьких форм і методів для придушення мас; 2) знищення демократичних свобод; 3) тотальний контроль над громадським та особистим життям громадян; 4) підвищена соціальна демагогія; 5) псевдосоціалізм (націонал-соціалізм); 6) расизм; 7) шовінізм і націоналізм; 8) тоталітаризм; 9) антидемократизм; 10) право-вий нігілізм, елітаризм; 11) геополітика.
ХАРИЗМАТИЧНИЙ ЛІДЕР (від гр. charisma — милість, благодать, ви-нятковий талант, божий дар) — громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого грунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішимість, святість. Харизматичні лідери постають на політичній арені здебільшого в критичні періоди життя суспільства.
ЦЕНТРАЛІЗМ — система управління (або організація), що грунтується на принципі суворого підпорядкування місцевих установ (органів) вище-стоящим, при цьому вся система управляється з одного центру.
ЦЕНТРИЗМ — ідейно-політична течія, яка виникла в ході боротьби реформістських і революційних партій, намагалася розв’язати суперечності між ними в програмних і тактичних питаннях робітничого руху. Поширена думка, що в основі центризму лежить здоровий глузд, почуття міри, філософія компромісу, опертя на правову державу, готовність обстоювати інтереси кожної людини, ставлення до політичної боротьби як до гри соціальних сил.
За сучасних умов центризм вважається гарантом стабільності, виходом із кризи.
