Політологія: Навч. посіб.

Одним із найсерйозніших різновидів ТОЗ нині є тероризм. В умовах глобалізаційних процесів це явище все активніше впливає на стан нинішньої цивілізації, а в низці регіонів світу стало справжнім лихом для населення та урядів. Окреслення цього поняття у політико-правовій думці у XX ст. зазнавало певних трансформацій. Уперше у міжнародно-правових документах поняття тероризму було сформульоване у Конвенції, прийнятій Лігою Націй 1937 р., і трактувалось як "будь-які кримінальні дії, спрямовані проти держави".

У сучасній політико-правовій літературі вироблено чіткі засади, що дають змогу сформулювати визначення тероризму.

По-перше, це обов'язкова наявність насильства як реалізації загрози або використання сили для спричинення фізичної шкоди окремій особі чи групі осіб. По-друге, це використання сили, зазвичай з політичною метою, наявність політичного насильства. По-третє, тероризм поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі у здійсненні терористичних актів мас, що відрізняє терористичні акти від національно-визвольних дій, революцій, масових політичних рухів. Саме тому тероризм є найнебезпечнішим різновидом транснаціональної злочинності. Для розгортання терористичних актів не потрібна масова підтримка з боку населення, достатньо, щоб спільниками терористів була незначна частка людей, певна кількість з яких погодилася б на вкрай радикальні екстремістські дії за наявності доволі скромних органі- заційно-технічних ресурсів. Ефект такої злочинної поведінки посилено тим чинником, що можливого результату, про який мріють терористи, можна досягти меншими затратами. По-четверте, терористичні акції, розраховані на певний ефект, зазвичай мають на меті створити загрозу великим верствам людей у тій чи іншій країні. Обов'язкова умова тероризму полягає в отриманні резонансу від проведеного терористичного акту, й у цьому разі декларативність тероризму як злочинного суспільно-політичного явища очевидна. Широке поширення інформації про певний теракт перетворює його на найбільш обговорювану подію, — і саме це є ключовим моментом тактики тероризму, адже терористичний злочин, якщо він є непомітним та втаємниченим, втрачає будь-який сенс. По-п'яте, під час здійснення терористичних актів простежується відмінність між безпосередніми жертвами діяльності терористів і тими, хто, власне, є об'єктом терору, метою насильства. Зазвичай жертвами терористичного злочину стають зовсім випадкові люди, іноді їх змушують до співпраці з терористами. Отож, у терористичному акті наявні три аспекти конфлікту (ті, що здійснюють терористичний акт, безпосередні жертви цього акту і ті, кого хочуть залякати та примусити поводитися вигідним для терористів чином).

У сучасній українській правовій думці визначення тероризму подано у ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 p., де цей термін розглянуто як "суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей". Окремо законодавець вводить у цьому Законі й визначення поняття міжнародного тероризму, вважаючи транснаціональну спрямованість цього явища вкрай важливою, та трактує його як "здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, зокрема за підтримки державних органів окремих держав, задля досягнення певних цілей, суспільно небезпечні насильницькі дії, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їхнім життю та здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Міжнародна спільнота виробила певні стратегічні принципи своєї протидії міжнародному тероризму, до яких належать:

а) стримування, що реалізується з метою подолання основних причин цього явища здійсненням певних визначених дій (заохочення соціальних та політичних прав, верховенства права та демократичних реформ; впровадження заходів запобігання політичному невдоволенню населення, а також організованої злочинності; зменшення масштабів злиднів та безробіття; сприяння припиненню процесу розпаду держав);

б) публічність, що полягає в широкому застосуванні заходів просвітницького спрямування та здійсненню публічних громадських обговорень проблем, пов'язаних із явищем міжнародного тероризму;

в) співпраця, здійснювана на засадах глобальної взаємодії у рамках верховенства права та законності, пошанування громадянських свобод і прав людини та громадянина (особливо це стосується діяльності у цьому напрямі правоохоронних органів, обміну розвідувальними даними між державами, коли це є можливим, а також здійснення фінансового контролю);

г) постійне накопичення потенціалу антитерористичної діяльності країн світу;

ґ) контроль за небезпечними матеріалами, що можуть зашкодити здоров'ю людини та використовуватись у терористичних цілях.

У щорічному звіті Державного департаменту США про стан терористичних організацій та груп у світі, їх активність та завдану світовому співтовариству шкоду за 2003 р. відзначено, що у світовій практиці, завдяки запровадженням спільних антитерористичних заходів та дій, вдалося зменшити активність терористів. Так, якщо 2001 р. було зареєстровано 346 терористичних актів, то 2002 р. — 198 з кількістю загиблих 725 чоловік та поранених 2013 чоловік, а 2003 р. — 190 та 307 чоловік убитих та 1593 поранених.

Треба наголосити на тому, що і в Україні стан наукових розроблень з проблем тероризму дедалі більше набуває позитивної динаміки. Вивчають ці проблеми в Україні такі дослідники як В. Глушков, В. Крутов, В. Ємельянов, В. Антипенко, С. Мохончук, О. Богданов, В. Колосков, А. Кузьменко, М. Любинський тощо. Кожний по-різному висвітлює питання боротьби з тероризмом, аналізує різні рівні, форми вияву та аспекти цього явища.

Серед украй небезпечних різновидів ТОЗ сьогодні особливе місце посідає торгівля людьми. Це явище, яке специфічно реанімує у новому вигляді античні та середньовічні відносини у суспільстві на основі особистої залежності людини від людини, широко використовують організовані злочинні групи для досягнення своїх цілей та серйозно інтегровано в систему міжнародної організованої злочинності, встановлюючи тісні зв'язки з такими злочинами як тероризм та корупція.

Міжнародно-правове визначення поняття торгівлі людьми, зокрема, подано у ст. З Протоколу ООН із запобігання і подолання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покаранні за неї, що доповнює Конвенцію ООН з транснаціональної злочинності. Цей злочин трактують там як "здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передавання, приховування або утримання людей шляхом загрози сили або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або вразливістю становища, шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигод, для отримання згоди особи, що контролює іншу". Можна погодитися також із визначенням, що подане в одному з багаточисельних посібників із надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, котрі опубліковано в тих країнах, звідки переважно походять жертви такого різновиду злочину (Росія, Україна, Молдова тощо), і яке визначає торгівлю людьми як "усі дії та відповідні наміри, пов'язані з вербуванням, транспортуванням у межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, переданням з рук до рук або утриманням осіб:

— залучених до використання обманом, змушуванням (враховуючи використання або погрози використання насильства чи зловживання службовим становищем) чи борговою залежністю (кабалою);

— з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця, чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), у примусовій праці в умовах, тотожних рабству".

Одна з відомих дослідників проблем ТОЗ і, зокрема, торгівлі людьми, керівник проекту Центру з вивчення транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті (м. Вашингтон, США) Саллі Стокер, наголошує на наявності таких чинників:

— глобалізаційних процесів у розвитку світової економіки;

— значному зростанні попиту на різні види послуг у розвинутих країнах світу;

— зростанні безробіття, особливо серед осіб жіночої статі;

— розвитку сучасних інформаційних технологій, особливо Інтернет-ресурсів, що забезпечують нерегульований процес формування спокус та пересування людей.

Вочевидь, на основі зіставлення цих думок можна дійти висновку про такі виміри причин новітньої торгівлі людьми:

а) економічний;

б) соціально-політичний;

в) правовий;

г) духовний.

Отже, ці причини у конкретному їх вияві полягатимуть у:

— суттєвих структурних змінах в економічному житті сучасного суспільства, яке діє на засадах універсалізму, інтеграції та взаємозв'язку, що виявляються у глобалізації;

— наявності економічної та політичної поляризації країн світу, за умов якої розвинуті країни формують постійно зростаючі вимоги до менш розвинутих та, використовуючи свій стан у рамках глобалізаційних процесів, можуть користуватися людськими ресурсами, що належать менш розвинутим країнам;

— наявних у межах національного законодавства послабленнях правовідповідальності за злочини, пов'язані з торгівлею людьми, неадекватних асоціальному значенню торгівлі людьми санкцій, які хоча й передбачені кримінальним законодавством, однак, через низький поріг відповідальності, не сприяють його викоріненню в суспільстві;

— наявності специфічних етнічних та релігійних трактувань становища основного об'єкта цього різновиду злочину — жінки, що сприяє встановленню характерних для нього чинників експлуатації людини людиною з використанням насильницьких дій;

— широкому поширенні сучасних інформаційних технологій та засобів зв'язку, які сприяють як скоєнню злочину, так і можливості суб'єкта його скоєння уникнути відповідальності за скоєне.

Нині доведено, що торгівля людьми як різновид ТОЗ характеризується певними особливостями, серед яких необхідно відзначити:

— ошукування, яке полягає, здебільшого, у дезінформації об'єкта злочину;

— насильство;

— боргову кабалу;

— експлуатацію задля корисливої мети, для якої використовуються обман, насильство або боргова кабала.

Міжнародно-правове оцінення та особливості вироблення заходів протидії торгівлі людьми як важливого різновиду сучасної транснаціональної злочинності світовим співтовариством подані у Протоколі про попередження та запобігання торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти національної організованої злочинності, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 15 листопада 2000 р.

Важливе місце у протидії злочинам у сфері торгівлі людьми посідає Організація з безпеки і співпраці у Європі. Вона не лише проводить моніторинг подій, що відбуваються у Європі, де проблеми торгівлі людьми та експлуатації жінок і дітей є украй актуальними, а й виробляє рекомендації європейським країнам щодо протидії та запобігання цьому транснаціональному злочину. Так, наприклад, у прийнятому в липні 2003 р. постійною радою ОБСЄ "Плані дій ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми", було вироблено чіткі політико-правові та правоохоронні рекомендації щодо запобігання одному з найважчих транснаціональних злочинів, а також запропоновано вироблення методики здійснення правового процесу, спрямованого на неминучість притягнення до відповідальності осіб, що вчинили його, згідно з міжнародним та національним кримінальним законодавством.

Цей документ може бути яскравим прикладом вироблення міжнародно-правових стандартів у боротьбі зі злочинністю і вміщує такі основні складові:

а) кримінальну, в якій визначено різноманітні за формою та змістом дії для запобігання торгівлі людьми та висловлено рекомендації щодо уніфікації національного кримінального законодавства у цьому складі злочину;

б) правоохоронну, в якій розкрито рекомендації щодо створення системи інституцій, котрі мають забезпечувати безпеку населення європейських країн, особливо недопущення фактів торгівлі людьми;

в) інформаційно-співробітницьку, яка охоплює рекомендації щодо тісної співпраці правоохоронних органів на основі широкого обміну інформацією між державами-учасниками. Це передбачає активізацію співпраці правоохоронних та інших органів держав Європи щодо протидії цьому різновиду транснаціональної організованої злочинності на засадах координації своїх зусиль. Особливу увагу доцільно зосередити на наданні інформації про конкретні методи та засоби, які застосовують організовані злочинні групи, відомостях про маршрути та перевезення, а також про використання злочинцями змінених та підроблених документів чи інших засобів приховання своєї діяльності.

Серйозним різновидом злочинів у межах торгівлі людьми є торгівля ясінками. Передусім це зумовлено тим, що жінки зазвичай ще не в усіх суспільствах здобули рівні права, що визначалися б національним законодавством, і це дає змогу використовувати їх у корисливих цілях. По-друге, в низці країн світу, особливо ісламських, є певні національні та релігійні традиції, котрі на позадержавному рівні закріплюють залежність жінок від представників чоловічої статі. І, по-третє, саме для жінок властиве більше, порівняно з чоловіками, безробіття. Метою торгівлі жінками можуть бути:

— примусовий шлюб;

— примусова праця;

— сервітюд, тобто робота офіціантки;

— насильницьке використання в домашньому господарстві;

— насильницьке використання у промисловому або сільськогосподарському виробництві;

— народження дитини примусово або на замовлення;

— використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.

Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від ЗО березня 2005 р., при Міністерстві внутрішніх справ України створено Департамент боротьби зі злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми. Аналогічні управління створено в обласних управліннях МВС, які підпорядковуються винятково керівникам регіональних управлінь. До завдань Департаменту належать винятково протидія торгівлі людьми, злочинам у сфері суспільної моралі, незаконним усиновленням (удочерінням), незаконній трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, виготовленню і поширенню продукції порнографічного характеру, у тому числі й у Інтернеті.

Одним із різновидів транснаціональних злочинів, що завдають суттєвої шкоди розвиткові суспільства та демократичним засадам його організації в сучасних умовах, є корупція. Міжнародним співтовариством вироблено основні способи трактування цього явища і принципи протидії йому як злочинній діяльності. У міжнародному праві поняття корупції у загальноприйнятому вияві цього явища вперше було сформульовано 34-ю Сесією Генеральної Асамблеї ООН 1979 p. Вона визначалася тоді як виконання посадовими особами будь-яких дій, або ж бездіяльність у сфері виконання їх посадових повноважень за винагороду у будь-якій формі в інтересах того, хто надає цю винагороду, як з порушенням посадових інструкцій, так і без їх порушення. У Резолюції "Практичні заходи боротьби з корупцією", що розповсюджувалася на УПІ Конгресі ООН із запобігання злочинності (Гавана, 1990 p.), корупцію визнали як "порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що проявилися у незаконному використанні свого службового становища суб'єктом корупційної діяльності", в інших документах ООН її трактували як зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях.

Важливим етапом у розвитку міжнародно-правового підходу до такого різновиду злочину є прийнята у жовтні 2003 р. Конвенція ООН проти корупції.

Цей документ трактує корупцію як важкий злочин міжнародного масштабу, що є реальною загрозою стабільності та безпеці суспільства, підриває демократичні інститути, етичні цінності й справедливість та завдає суттєвої шкоди стійкому розвитку і правопорядку. Загрозу такої транснаціональної організованої злочинності у Конвенції пояснюють так:

— корупція як злочин здійснюється поряд з іншими різновидами міжнародних злочинів, особливо у сфері економіки та фінансів, і супроводжує процес злочинного "відмивання грошей";

— корупційні дії здійснюються з залученням значних обсягів фінансових активів держав, відтак — загрожують політичній стабільності та розвитку країн світу;

— корупція переросла масштаби окремо взятої країни, стала транснаціональним явищем, що стосується життєдіяльності світового суспільства загалом;

— незаконне придбання особистого майна корупційним шляхом розглядається як чинник загрози для національних економік, демократичних інститутів та правопорядку.

Наведена характеристика корупції пояснює причини активізації боротьби міжнародної спільноти з таким злочинним явищем.

Відповідно, основними напрямами активізації боротьби з корупцією Конвенція ООН вважає:

— сприяння у вживанні заходів, спрямованих на ефективне та дієве запобігання корупції та на боротьбу з нею;

— заохочення та підтримку міжнародної співпраці й технічної допомоги у попередженні корупції та боротьбі з нею, зокрема вжиття заходів для повернення активів;

— заохочення чесності й непідкупності, відповідальності, а також належного управління публічними справами та публічним майном.

Конвенція розкриває основні положення політики та практики запобігання корупції. По-перше, рекомендовано здійснювати антикорупційну політику на засадах тих цінностей, котрі базуються на принципах непідкупності та чесності, прозоро та відповідально.

По-друге, зосереджено увагу на потребі встановлення та заохочення практичної протидії корупційним проявам у рамках окремо взятої країни та міжнародної спільноти загалом.

По-третє, рекомендовано систематично оцінювати правові та адміністративні заходи, спрямовані проти корупції у країнах світу з метою визначення їх адекватності та дієвості відповідно до світової практики протидії цьому різновиду злочинності.

По-четверте, відзначено важливість взаємодії на державному рівні громадськості деяких країн з міжнародними та регіональними організаціями у справі вироблення спільної методики та практики протидії корупції.

Не можна не відзначити, що сучасний стан розвитку світової цивілізації, наростання глобалізаційних процесів та інтернаціоналізація злочинності значно актуалізували питання протидії такому явищу як розповсюдження наркотичних засобів. Цей злочин сьогодні тісно пов'язаний із вищенаведеними різновидами транснаціональних злочинів, оскільки реально загрожує існуванню людства, впливає на його основні цінності, а своєю асоціальною характеристикою може перебувати поряд із такими злочинами як тероризм, торгівля людьми та корупція.

На думку дослідників проблем розповсюдження та вживання наркотиків, соціальна значущість цього явища виявляється у:

— специфічній антисуспільній поведінці осіб, причетних до поширення та вживання наркотичних засобів;

— формуванні специфічного соціального середовища та інституціалізації наркобізнесу;

— виникненні особливих відносин між соціальними агентами у процесі розповсюдження та вживання наркотичних речових, що призводить до формування специфічної субкультури, здатної впливати на сучасний розвиток світової цивілізації, деформуючи її основні моральні, демократичні та інші принципи;

— трансформації соціальної структури під впливом наркотизму.

Глобалізаційна складова сучасної злочинності та дій правоохоронних органів країн світу на реальну протидію та запобіганню їй на зламі тисячоліть вимагає широкомасштабного переходу до протидії наркозлочинності як на соціальному, так і на кримінальному рівнях. Сьогодні вже можна казати про наявність державної наркополітики, сформованої у рамках активної міжнародної співпраці. Сучасну наркополітику можна розглядати як реалізацію конфлікту між певними соціальними групами та інституціями (урядами, міністерствами та відомствами, громадськими організаціями, політичними партіями й іншими політичними силами суспільства, наркомафією), зумовленого розбіжностями їхніх позицій щодо того елемента владних повноважень, який дає змогу встановлювати правила обігу психічно активних речовин відповідно до їх морально-етичних уявлень. Основи міжнародно-правових принципів боротьби з наркозлочинністю та формування державної наркополітики вміщено у своєрідній "конституції" міжнародного контролю за наркотиками, якою є "Єдина конвенція про наркотичні засоби", прийнята 30 березня 1961 р.

У Конвенції ООН вказано, що наркоманія є неабияким злом для людей та супроводжується небезпекою для соціального та економічного добробуту світової цивілізації, в результаті чого необхідно виробити спільні для міжнародного співтовариства принципи протидії їй на основі чітко визначених засад міжнародного права.

Основні принципи протидії міжнародного співтовариства розповсюдження наркотичних речовин викладено у ст. 35 цієї Конвенції, що була внесена до тексту 1972 р. Відповідно до неї, держави, що підписали цей документ ООН, уповноважені на засадах використання національного законодавства:

а) вживати внутрішньодержавних заходів для координації превентивних та репресивних заходів проти незаконного обігу наркотичних та психотропних засобів;

б) здійснювати взаємодопомогу на міждержавному рівні щодо здійснення політики боротьби з незаконним обігом наркотиків;

в) активно співпрацювати з різноманітними міжнародними організаціями;

г) забезпечувати здійснення міжнародної співпраці між компетентними органами, котрі протидіють незаконному обігу наркотичних засобів;

ґ) сприяти у проведенні судового переслідування осіб, що скоїли злочини, пов'язані з розповсюдженням наркотиків;

д) обмінюватись інформацією про незаконну діяльність, пов'язану з наркотичними засобами в межах кордонів своїх держав.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте властиві для сучасної світової спільноти процеси, які реально впливають на розвиток транснаціональної злочинності.

2. Який злочин, відповідно до міжнародних та національних правових норм, можна трактувати як транснаціональний?

3. Назвіть основні документи ООН, які регулюють протидію світового співтовариства транснаціональній організованій злочинності.

4. Що Ви знаєте про історію створення та сучасний стан діяльності Інтерполу? Як українські правоохоронні структури співпрацюють з цією організацією?

5. Назвіть основні міжнародні правоохоронні організації, котрі координують співпрацю світового співтовариства проти транснаціональної організованої злочинності.

6. Дайте характеристику основним різновидам транснаціональних злочинів. Як правоохоронні органи України протидіють їм?