Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД: Навч. посіб

Майже від самого початку створення СНД, переважно зусиллями російської дипломатії, ініційовано низку різноманітних інтеграційних проектів на теренах колишнього СРСР. Наймасштабнішими з-поміж них є проекти з розвитку багатостороннього співробітництва у військово-політичній і економічній сферах.

15 травня 1992 р. в Ташкенті Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку (ДКБ). Згодом до нього приєднались Азербайджан, Білорусь та Грузія. Україна долучилася до угоди в ролі спостерігача. Договір набув чинності у квітні 1994 р. терміном на п'ять років без автоматичного продовження. Він передбачав запровадження механізму консультацій між сторонами договору з питань міжнародної безпеки, що стосуються інтересів сторін, та узгодження ними своїх позицій щодо цих питань. У разі здійснення третьою державою або групою держав агресії проти однієї зі сторін договору такі дії розглядались як агресія проти всіх учасників договору. Вони зголошувались надати їй необхідну допомогу, у тому числі військову, а також підтримку усіма засобами, що мають у своєму розпорядженні, відповідно до здійснення права на колективну оборону згідно зі ст. 51 Статуту ООН. Сторони зобов'язувались вирішувати суперечки між собою виключно мирними засобами, утримуватися від приєднання до військових союзів та інших угруповань держав, не брати участі в діях, спрямованих проти інших сторін договору.

У 1995 р. було підписано Декларацію держав-учасниць ДКБ, Концепцію колективної безпеки та документ про основні напрями поглиблення військового співробітництва, у яких ставились завдання організації на базі Договору регіональної системи колективної безпеки. Після підписання 2 квітня 1999 р. в Москві представниками Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії й Таджикистану Протоколу про пролонгацію договору на черговий п'ятирічний термін, затверджено План другого етапу побудови системи колективної безпеки. Він передбачав формування коаліційних регіональних військових угруповань на східноєвропейському, кавказькому та центральноазійському напрямах. Улітку 2001 р. з підрозділів Збройних сил Казахстану, Киргизстану, Росії й Таджикистану сформовано Колективні сили швидкого розгортання. У

2002 р. ДКБ трансформувався в Організацію договору колективної безпеки (ОДКБ). 7 жовтня 2002 р. учасники організації ухвалили Статут ОДКБ та Угоду про правовий статус Організації, у квітні

2003 було ухвалено рішення про створення Об'єднаного штабу. Згідно з документами, завдання ОДКБ полягають у попередженні, а за необхідності - у ліквідації спільними зусиллями загроз суверенітету й територіальній цілісності держав-членів, а також у координації та об'єднанні зусиль держав-членів у боротьбі з тероризмом, загрозою поширення наркотиків із-за меж СНД та іншими нетрадиційними загрозами безпеці. В установчих документах ОДКБ зафіксовано зобов'язання держав-членів узгоджувати та координувати свої зовнішньополітичні позиції з проблем міжнародної та регіональної безпеки. У рамках ОДКБ діють домовленості про пільговий режим постачання зброї та військової техніки Збройних сил держав-членів, а також про співробітництво в підготовці військових кадрів. Улітку 2009 р. держави-члени Організації підписали угоду про Колективні сили оперативного реагування ОДКБ.

Спільну оборонну політику країн СНД мали доповнити інтеграційні економічні об'єднання. Так, 24 вересня 1993 р. в Москві глави дев'яти держав - Азербайджану, Казахстану, Вірменії, Білорусі, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану - підписали Договір про створення Економічного союзу. 24 грудня

1993 р. до договору приєднався Туркменистан, а 15 квітня 1994 р. - Україна як асоційований член. Тоді ж главами держав СНД було підписано угоду про створення зони вільної торгівлі країн СНД. 6 січня 1995 р. було укладено угоду про Митний союз між РФ та Республікою Білорусь, до якої згодом приєднався Казахстан. 29 березня 1996 р. в Москві було підписано Договір між Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном та РФ щодо поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах. Однак переговори країн-учасниць про вступ до СОТ та входження до її складу Киргизстану відтермінували створення Митного союзу і зони вільної торгівлі на невизначений термін.

Найбільший прогрес у гармонізації митної політики і формуванні спільного митного простору, як і в галузі військово-політичного співробітництва, був досягнутий лише у відносинах РФ з Білоруссю, коли 2 квітня 1996 р. сторони уклали договір про створення Співтовариства, а 8 грудня 1999 р. - Союзної держави Росії та Білорусі.

Однак загалом, унаслідок суттєвих розбіжностей в інтересах та політиці країн-учасниць СНД, концепція Економічного союзу, яка була закладена в Договорі 24 січня 1993 р., залишилася нереалізованою. Усередині самої СНД мали місце і нині продовжуються процеси подальшої диференціації, формування формальних і неформальних коаліцій держав. Цей процес отримав значний імпульс у зв'язку з оформленням Центральноазійського союзу (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан) та формуванням у 1997- 1999 рр. об'єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яке в 2002 р. набуло офіційного статусу міжнародної організації.

У Росії створення ГУУАМ було сприйнято як спроба п'яти колишніх радянських республік вийти з-під опіки Кремля. У відповідь на це, російська дипломатія ініціювала створення Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), яке, за задумом організаторів, мало стати новим потужним інтеграційним центром у межах СНД. ЄврАзЕС, створений у жовтні 2000 р. РФ, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном для прискорення реалізації Договору про Митний Союз та Єдиний економічний простір 1999 р. між п'ятьма країнами, від самого початку свого існування був своєрідною матеріалізованою версією ідеологем євразій-ства, популярних у російському політичному дискурсі. Судячи зі складу учасників ЄврАзЕС, він постав як альтернатива іншому об'єднанню пострадянських держав - ГУУАМ (щоби зруйнувати його, Україні та Молдові надали навіть статус спостерігачів у ЄврАзЕС).

Про те, що ЄврАзЕС є передовсім російським геополітичним проектом, прямо заявляв тогочасний голова російського уряду М. Касьянов. Під час візиту до Москви свого українського колеги, М Касьянов не приховував, що вступ України до ЄврАзЕС економічно невигідний для Росії, бо за такого сценарію знизиться прибуткова частина держбюджету його країни. Але ця жертва, за логікою російської сторони, виправдана з огляду на "інтереси геополітичного партнерства" двох країн.

Не досягнувши, зрештою, згоди України на вступ до ЄврАзЕС, російська влада на початку 2003 р. запропонувала новий проект під назвою Єдиний економічний простір (ЄЕП) за участю РФ, Білорусі, Казахстану й України. Задля успішної його реалізації російський президент В. Путін навіть відмовився від головування в Раді глав держав СНД, передавши його Л. Кучмі - президенту держави, що є всього лиш асоційованим членом СНД. Розпочавши створення ЄЕП, Росія виходила з необхідності відтворення на євразійському просторі за участі України фактичної альтернативи Євросоюзу - моделі ЄЕП, яка поєднуватиме механізми зони вільної торгівлі (як того прагне Україна) і митного союзу, що передбачає гармонізацію законодавства країн-учасниць ЄЕП і, в кінцевому підсумку, - перехід до спільної валюти (як того прагне Росія). На практиці це означає, що зазначений рівень інтеграційних процесів виходить за межі суто економічного співробітництва. Реалізація проекту ЄЕП передбачає обов'язкову політичну інтеграцію чотирьох країн, а отже - і відповідну зміну стратегічної парадигми держав-учасниць, що, з погляду стратегічних прагнень Російської Федерації, є визначальним. Реалізувати ідею єдиного економічного простору владі РФ вдалося лише частково, залучивши до участі в Митному союзі ЄЕП Білорусь і Казахстан.

Завдання для самоконтролю

1. Простежте за хронологією входження до складу Російської імперії теренів, що складають основу територій сучасних країн Співдружності Незалежних Держав.

2. Охарактеризуйте природно-ресурсний і людський потенціал країн СНД.

3. Окресліть геополітичні інтереси країн Співдружності.

4. Покажіть роль енергетичного фактора у виборі геополітичної орієнтації та виробленні зовнішньополітичного курсу країн-членів СНД.

5. Охарактеризуйте актуальні проблеми розвитку СНД.