1.1. Поняття еліти
Тисячолітній досвід переконливо свідчить, що серед людської спільноти завжди були індивіди більш сильні, мужні, розумні, спритні та обачливі, хитрі і скупі, навіть підступні, а то й просто такі, кому пощастило в житті. Вони поступово виділялися, нагромаджували досвід, багатство, знання — творили правлячу верству. Успіхи у хліборобстві, що становило основу суспільного виробництва стародавності, переконували: щоб отримати великий врожай, треба засівати лани добірним зерном, старанно працювати й доглядати посіви. Досвід, набутий у тваринництві, теж свідчив, що добір худоби сприяє виведенню кращої породи. Життя у суспільстві доводило, що систематичне навчання, вправи зі зброєю дають змогу отримати надійних захисників, а навчання у старійших - виховувати мудрих служителів релігії, досвідчених управителів.
У Стародавньому Римі у трактатах, присвячених рільництву, зустрічаємо латинське слово cligare, що означає «полоти», «вирощувати», звідси в романських мовах пізніше з'явилося слово eliter (від. франц. — відбирати, добірність). У європейській літературі Середньовіччя знаходимо чимало праць, в яких висвітлені проблеми селекції рослин, добору насіння та тварин. Вони часто об'єднувалися спільним словом: еліта. Так продовжувалося сотні років, аж до XX ст. З його початком, а надто після закінчення Першої світової війни, це слово все частіше почали вживати й у суспільній літературі замість скомпрометованого феодалізмом поняття «аристократія». Однак прихід до влади фашизму в європейських країнах, поширення ідеології націонал-соціалізму, яка спиралася на расистську елітарну концепцію, на певний час дискредитували понят-
тя «еліта». Зрештою, і в ліберально-демократичних режимах політичної влади Європи та Америки воно теж не особливо прижилося. Політичні доктрини демократичного лібералізму й неолібералізму намагалися не вживати це поняття. Авторитет М. Вебера та сформульованої ним концепції бюрократії, а також праці численних європейських та американських учених епохи НТР змінили ситуацію і навіть певною мірою реабілітували поняття еліти. Звичайно, зміст самого поняття змінився, трансформувався. Однак, незважаючи на це, суть збереглася: еліта — відібрана, вибрана, краща меншість, що дає високоякісний, дуже вагомий результатГ^Це перехід обмеженої кількості в загальносистемну якість. Зрозуміло, що як така еліта стає необхідною і бажаною супутницею будь-якої суспільної системи.
Аналізуючи поняття еліти, треба також мати на увазі, що в його зміст традиційно вкладають два підходи: перший розглядає його як вибрану соціальну меншість, другий — як певну духовну якість. Перший підхід вирізнявся акцентом на спадковість, родові традиції, тому приналежність до еліти (насамперед аристократії) ставала призначенням, долею - це була елітарність родова, а не особиста. Таким чином формувалася родова гордість. У духовній аристократії елітарність була особистою, тобто ознакою певних власних заслуг і якісних ознак особи. Соціальна еліта спиралася насамперед на нагромаджені, успадковані багатства, тому вона поступово ставала рабом не лише власності, а й стану, касти. Духовна еліта вирізнялася вибраністю від Бога, Природи. Століття відшліфували стару аристократію, зробили ЇЇ витонченою, великодушною, здатною на пожертви (окремих її представників). Вона передала сучасним елітам певні аристократичні заповіти. Це поняття честі, твердості й незламності слова, милосердя тощо. Як писав М. Бердяєв, «... аристократ не прагне будь що підніматися догори, він від початку відчуває себе нагорі... Боротися за успіх і підвищення - неаристократично...*1.
Були свої особливості і в ставленні до універсальних вартостей, таких як свобода, справедливість. Як і аристократія, еліта прагнула до свободи, хотіла бути незалежною і вільною у суспільстві, вільною від держави, на що остання ніколи не могла погодитись. Однак свободу вони розуміли не лише як право діяти за власною волею, а й як почуття обов'язків, прагнення служити людству, толерантність у ставленні до інших, відчуття вини за свою неординарність, співчуття до
1 Бердяєв Н. А. Царство Духа и царство Кесаря. — М., 1995. - С. 105.
слабших та знедолених. Що ж до справедливості, то еліта засвоїла сприйняте від стародавності правило «кожному своє...». Звичайно, їй не було властиве розуміння егалітаризму, вона прагнула взяти на себе найважче, йти першою на полі бою.
Історія свідчить, що еволюція суспільства залежала від ініціативності вибраних груп, їх самопожертви, мужності, відваги й волі. Шляхи до панування еліти визначалися природними, антропологічними та соціальними чинниками, що створили специфіку тих чи інших етносів. Однак, можливо, саме в цих відмінностях і полягали чари самої екзистенції людської спільноти, існування людини. Адже тільки відмінності породжують рух — морок болотного застою є наслідком «спільності, однаковості й стабільності», як влучно зазначав О. Хакслі 2.
2 Хаксли Олдос. О дивньїй новий мир//3амятин Е. Мьі, Хаксли О. О дивньїй новьій мир. — М., 1989. — С. 164.