Історія української преси: Навчальний посібник

Представником першої течії в молодій українській журналістиці на східноукраїнських землях 1816 р. стає журнал, що виходить із професорських кіл Харківського університету під назвою "Украинский Вестник" за редакцією і співробітництвом визначних на той час наукових і літературних сил, як проф. Євграфа Філомафитського (1791-1831), проф. Р. Гонорського (1791-1819), проф. О. Склабовського (1793—1831), Гр. Квітки-Основ'яненки (1778-1843), П. Гулака-Артемовського (1793-1831).

Перше число журналу появилося з університетської друкарні за січень 1816 р. у формі маленької книжки (15x10 см). Цю форму витримано було й у всіх дальших числах.

Одним з головних завдань, що було поставлено видавцями і редакцією та зазначено у вступному слові, — "...дать лучшее поняте о здешнем крае", а також ознайомлення читачів з історією України та збудження почуття любові до неї. Висуваючи це завдання, видавці були свідомі труднощів, що стояли перед ними:

"Не можна... ручатися, — каже у вступній статті редакція, — щоб можна було дати найповніше уявлення як про саму Україну, так і її населення, бо успіх в цьому залежить від багатьох сторонніх причин".

Поборюючи ці причини, журнал упродовж чотирьох років все ж спромігся дати на своїх сторінках максимум того, що можна було дати за тих умов, при яких довелося йому існувати.

Вже з першої книжки головним змістом журналу стає історія України та поодиноких її країв, етнографія, географія в оригінальних працях, як також описи і спомини, спроби української літературної творчості. Тут же переклади та матеріали місцевого хронікального характеру.

Перше число (за січень 1816 р.) принесло на чільному місці більшу працю під заголовком "Гетьман Хмельницький", що зайняла собою кілька чисел і була написана на підставі старих рукописів.

Подаючи добу гетьманування Б. Хмельницького, праця ця просякнута почуттям глибокої пошани до українського козацтва. Самого ж Хмельницького автор (директор Чернігівської гімназії М. Марков) характеризує такими словами: "Невтомний, строгий до самого себе більш, ніж до других, він виступає на арену, забуваючи навіть про славу".

"Покличемо з темряви минулого мужа, — продовжує автор далі, — що віддав усього себе на користь батьківщині: нехай буде він вічним докором для безжурних і твердою наукою для бадьорих. При імені Хмельницького мало хто лишиться байдужим і не викличе в своїх думках тисячі споминів."

З інших праць звертають на себе увагу такі, як наприклад: історичний огляд Г. Квітки-Основ'яненка "О Малой России", М. Грабовського — "Историческия замечания о Малороссии, от смерти гетмана Богдана Хмельницкаго до Полтавского сражения", як також згаданого вже М. Маркова, який дав "Введение в малороссийскую историю". Тільки цінні описи поодиноких місцевостей України — їх історичне минуле, побут, культурне життя тощо. Зокрема варто згадати опис України російським подорожником Льовшиним, в якому він такими словами характеризує українські пісні і мову: "їх (українців) пісні ніжні, виразисті і часто протяжні. Українці перевищують майже всіх мешканців Росії гнучкістю, чистотою та приємністю голосів"...

А далі про мову: "Коли генії тієї країни звернуть увагу на українську мову і вироблять її, тоді українці, може, конкуруватимуть щодо слави своїх наукових творів із най культурнішими народами Європи".

Зустрічаються також на сторінках журналу кілька спогадів, з яких заслуговують на особливу увагу спогади швейцарця Вернете та Гесс де Кальве (про Григорія Сковороду, про Новгород-Сіверський).

Критичні огляди (або скоріше реферати чи перекази) належать тут перу Масловича.

Окреме місце на сторінках "Украинского Вестника" займають "Листи до видавців", талановито вбрані в гумористично-сатиричну форму, скеровані на побут і вдачу представників тогочасного суспільства. їх автором був Г. Квітка-Основ'яненко, що виступив тут під прибраним іменем - Фалалея Повінухіна.

Представником української літературної творчості в "Украинском Вестнике" став П. Гулак-Артемовський, який здобув в історії українського письменства належне місце по опублікуванні тут відомої байки "Пан та собака".

Крім того опубліковано було тут також ще низку його творів, в одному з яких ("Супліка до Грицька Основ'яненка") зазначається відрубність української мови від російської та надається їй літературної гідності.

Окремо був в "Украинском Вестнике" введений відділ інформативно-хронікарський. Головне місце займають в ньому "Харківські записки". Зокрема цікавим є повідомлення про працю Харківського університету. Тут же про програми навчання в повітових школах ("уездных училищах"), гімназіях і врешті в університеті. З них довідуємося, м. ін., що серед предметів навчання в так званих "уездних училищах" (повітових школах) того часу поруч з граматикою російської мови стоїть також навчання "местного языка", отже, української мови.

Решта матеріалів, що появилася на сторінках "Украинского Вестника", в більшій частині відбігали від місцевої і загальноукраїнської тематики.